ТЕМА 3. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА І ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ

Ключові слова: фінансова політика, грошово-кредитна політика, бюджетна політика, фінансові важелі, фінансовий механізм, фінансові методи, фінансовий контроль,

План заняття:

Сутність і завдання фінансової політики

2. Складові фінансової політики. Проблеми фінансової політики України.

3. Фінансовий механізм та його функціональні елементи.

4. Фінансовий контроль, управління фінансами.

Функціонування держави пов’язане з певними заходами щодо економічного і соціального розвитку, тобто в процесі функціонування кожна держава відпрацьовує свою фінансову політику.

Фінансова політика - це сукупність дій і заходів держави щодо використання фінансових відносин для забезпечення економічного й соціального розвитку країни.

Фінансова політика відображається у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів і використання їх на різноманітні потреби держави, соціальну політику, на розвиток економіки. Основна мета фінансової політики - оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами й територіями.

Зміст фінансової політики полягає в наступних заходах:

- розробка загальної концепції фінансової політики, визначення загальних цілей, завдань, які потрібно вирішити за певний період;

- створення адекватного фінансового механізму, тобто розробка методів, засобів і конкретних форм організації відносин, за допомогою яких досягаються поставлені цілі;

- управління фінансовою діяльністю держави і суб’єктів господарювання, тобто підбір і розстановка кадрів, які здатні вирішити поставлені завдання і організувати їх виконання.

Залежно від тривалості періоду й характеру поставлених завдань фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Основу фінансової політики складають стратегічні напрямки, які визначаються довго- й середньотерміновими перспективами використання фінансових ресурсів у вирішенні масштабних проблем, при цьому виробляється тактика - цілі та завдання на поточний момент, тобто вирішуються завдання на конкретних етапах розвитку суспільства.

Рис. 3.1 - Схема формування фінансової політики держави Основними завданнями фінансової політики є:

- забезпечення умов для формування максимально можливого обсягу фінансових ресурсів;

- раціональний розподіл і використання фінансових ресурсів;

- організація регулювання і стимулювання економічного та соціального розвитку фінансовими методами;

- створення фінансового механізму і його розвиток відповідно до зміни цілей та завдань;

- створення ефективної і максимально працюючої системи управління фінансами.

На рис. 3.1 наведена схема формування фінансової політики держави.

Складовими фінансової політики є бюджетна, кредитно - грошова політика (зміст яких подано на рис. 3.2 і 3.3) й міжнародна політика.

Рис. 3.2 - Сутність бюджетної політики країни

Рис. 3.3 - Сутність грошово-кредитної політики

Міжнародна фінансова політика ґрунтується на фінансових і кредитних зв’язках у сфері міжнародних відносин, пов’язаних як з міжнародним поділом праці, формуванням і погашенням державного боргу, так і з урахуванням активності міжнародних фінансових операцій.

Держава захищає власні інтереси шляхом проведення відповідної митної і валютної політики, особливості якої визначаються рівнем зацікавленості держави в розширенні або скороченні імпортних чи експортних операцій.

Центральною проблемою поточного часу і майбутньої фінансової стабілізації України залишається інфляція. Її негативні соціальні й економічні наслідки змушують уряди різних країн проводити політику, направлену на зміцнення національної валюти. Держава завжди приділяла значну увагу регулюванню грошової маси. Антиінфляційна політика нараховує безліч різноманітних грошово-кредитних, бюджетних, податкових заходів, програм стабілізації і заходів з регулювання і розподілу прибутків.

Залежно від тривалості періоду й характеру завдань фінансова політика ділиться на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія - це політика, розрахована на довготермінову перспективу і вирішення глобальних завдань соціально-економічного розвитку.

Фінансова тактика - це поточна фінансова політика, спрямована вирішення конкретних завдань відповідного періоду для реалізації завдань фінансової стратегії.

Залежно від рівня законодавчого чи адміністративного регулювання фінансових відносин щодо розподілу і споживання доходів розрізняють фінансову політику жорсткої регламентації (переважна частина фінансових відносин регулюється на державному рівні законами чи адміністративними рішеннями, передбачає високий рівень концентрації ВВП); помірної регламентації (врівноважує інтереси суспільства, юридичних і фізичних осіб, що дає змогу стимулювання їх продуктивної діяльності й державних інтересів щодо впливу на соціально-економічний розвиток країни), політику мінімальних обмежень (регламентування державою обмежене, переважна частина фінансових відносин ґрунтується на договірних засадах окремих суб’єктів).

Основа фінансової політики держави - вибір фінансової моделі суспільства. Співвідношення між напрямами фінансової політики,

використання її певних типів визначаються характером існуючої на поточний час фінансової моделі [22].

Залежно від завдань, що вирішуються із залученням фінансової політики, вона поділяється на політику стабілізації (спрямована на підтримку макроекономічної рівноваги на основі стабільних обсягів виробництва і цін), економічного зростання (розрахована на досягнення щорічного приросту ВВП з урахуванням потенціалу країни), стримування ділової активності (використовується для регулювання економічного циклу для запобігання кризи надвиробництва або виснаження економіки країни внаслідок надмірних темпів економічного зростання).

За характером реалізації фінансова політика класифікується на дискреційну (прийняття державою стимулюючих або стримуючих заходів, що вирівнюють економічну чи фінансову ситуацію) і недискреційну (державою використовуються такі фінансові інструменти, як податки, соціальні виплати, субсидії та ін.).

Оптимальним для збалансованих фінансових відносин є поєднання дискреційної і недискреційної фінансової політики.

Реалізація фінансової політики здійснюється за допомогою фінансового механізму. Це досить складна система впливу на різні сторони фінансової діяльності окремих суб’єктів. Основним вектором цього впливу є взаємовідносини держави щодо розробки і реалізації фінансової політики й суб’єктів господарювання, які забезпечують виробництво ВВП.

Фінансовий механізм - це сукупність форм і методів створення, розподілу, використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різних потреб держави, господарюючих суб’ єктів і населення.

Структура фінансового механізму включає: фінансові методи й фінансові важелі; нормативне, правове й інформаційне забезпечення.

Фінансові методи можна визначити як спосіб впливу фінансових відносин на господарчі процеси. До фінансових методів відносяться: оперативне управління і регулювання; планування і прогнозування; кредитування; самофінансування; оподаткування і контроль.

Державне регулювання економіки може здійснюватися двома способами.

Перший - створення системи планового керівництва, в основі якої лежать адміністративно - командні методи. Завдання збалансування економічного і соціального розвитку вирішуються на основі єдиного директивного централізованого планування. Однак планована економіка певною мірою забезпечує керованість і збалансованість розвитку, але на низькому життєвому рівні населення.

Другий спосіб державного регулювання економіки полягає у застосуванні економічних методів управління, де ключову позицію займають фінанси.

Вплив фінансового механізму на різні сторони соціально економічного розвитку характеризується кількісною і якісною визначеністю. Кількісна визначеність обумовлена коштами, що виділяються на досягнення певних цілей, оскільки без відповідного фінансування неможливе розв’язання завдань соціального розвитку. Проте виділення коштів не гарантує вирішення поставлених конкретних завдань, бо важливі й джерела їх формування, канали й форми руху, умови виділення і використання. Алгоритмізація цих питань дає змогу одержати характеристику якісної визначеності дії фінансового механізму.

Відповідно до зазначених напрямів функціонування фінансового механізму, що визначається рухом грошових коштів, виокремлюють два методи фінансового виливу на соціально-економічний розвиток: фінансове

забезпечення і фінансове регулювання.

Фінансове забезпечення - це покриття витрат за рахунок фінансових ресурсів. Фінансове регулювання - регламентація розподілу процесів на макро- і мікроекономічному рівнях.

Фінансове забезпечення превалює в умовах адміністративно-командної системи управління, коли ресурси, виділені, ґрунтуючись на рішеннях відповідних адміністративних органів, є їх матеріальним забезпеченням. Фінансове регулювання в цих умовах підпорядковане завданням створення відповідних грошових фондів, насамперед централізованого фонду — бюджету держави. В умовах ринкових відносин на перший план виходить фінансове регулювання, яке усуває стихійність і робить ринок регульованим.

Фінансове забезпечення і фінансове регулювання тісно взаємозв’язані, бо існуюче на певний період фінансове забезпечення потребує відповідності системи фінансового регулювання.

Фінансове забезпечення здійснюється у трьох формах: самофінансування, кредитування, зовнішнє фінансування (асигнування з бюджету). Різні форми фінансового забезпечення використовують на практиці одночасно шляхом установлення оптимального співвідношення, характерного для даного етапу розвитку суспільства.

Самофінансування - це забезпечення потреб простого й розширеного відтворення виробництва за рахунок власних коштів (власного капіталу) юридичних і фізичних осіб. Залежно від форми власності капітал може бути приватним чи колективним — пайовий або акціонерний. Кожна з форм власності має свої переваги й недоліки у формуванні фінансових ресурсів на їх використання. Самофінансування передбачає і кредитування діяльності.

Кредитування як форма фінансового забезпечення полягає у тимчасовому використанні запозичених ресурсів. Якщо самофінансування - це вихідна форма фінансового забезпечення, то кредитування - провідна, особливо в умовах ринкової економіки. Воно ґрунтується на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпечення кредитів.

Зовнішнє фінансування — полягає у наданні коштів певним суб’єктам на безповоротній і безоплатній основі. Це може бути державне фінансування з бюджету чи державних фондів цільового призначення, надходження коштів від громадських та доброчинних фондів і організацій даної країни і з-за кордону, гранти від міжнародних організацій тощо. В умовах ринкової економіки ця форма підпорядковується відносно самофінансування і кредитування.

Основним її видом є бюджетні асигнування, що здійснюються шляхом дотацій, субсидій, субвенцій.

Дотації - форма державного централізованого регулювання доходної спроможності бюджетів, де планові витрати вище одержаних доходів. Це фіксована сума грошової допомоги, що на безповоротній основі надається державним бюджетом місцевим, з метою забезпечення виконання ними своїх функцій без обмеження сфери використання коштів.

Субсидія - допомога у грошовій формі, має цільовий і адресний характер, тобто по СПД, організації, громадянину. Субсидія має переважно одноразовий характер, тому видається з поточних бюджетів.

Субвенція - вид допомоги місцевим бюджетам від держави, має цільовий характер, виділяється за бюджетом розвитку на основі дольової участі місцевих бюджетів. Субвенція є основним видом фінансування органів місцевого самоврядування державою, дозволяє вирівняти соціально-економічну забезпеченість населення різних регіонів.

Надійність фінансового механізму визначається достатнім забезпеченням потреб кожного суб’єкта у коштах на основі оптимізації співвідношення між формами фінансового забезпечення.

Фінансове регулювання полягає у регламентуванні розподільних відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Існують два методи розподілу доходів: сальдовий і нормативний (податковий).

Сальдовий метод передбачає виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходу. Як правило, саме цей сальдовий елемент несе в собі основне стимулююче навантаження. Так, прибуток підприємства є різницею між валовими доходами і валовими витратами, тобто сальдуючим елементом є вільний залишок прибутку, що вилучався в бюджет. Тобто сальдовий метод не стимулює зростання доходів і зниження витрат. Проміжні елементи розподілу за сальдовим методом визначаються на основі окремих розрахунків. Ці розрахунки можуть мати нормативний характер, але нормативи встановлюються не до об’єкта розподілу (виручки, доходу, прибутку), а до інших показників.

Нормативний метод розподілу полягає в тому, що всі елементи розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються стосовно об’єкта розподілу. Нормативним є розподіл прибутку при його оподаткуванні.

Ставка податку на прибуток поділяє його на дві частини: перша вноситься до бюджету держави, друга становить чистий прибуток, яким СПД розпоряджається самостійно.

У складі фінансового механізму створюється набір фінансових інструментів (нормативне забезпечення), за допомогою яких здійснюється вплив на різні сторони суспільного розвитку. Видами таких інструментів є податки, внески і відрахування, субсидії та дотації. Конкретний склад фінансових інструментів постійно змінюється залежно від завдань фінансової політики. Чим ширше втручання держави у фінансову діяльність підприємств і населення, тим більше їй потрібно інструментів. Розширення самостійності підприємств в умовах переходу до ринкових відносин привело до звуження кола фінансових інструментів. Тепер до них належать платежі в бюджет і фонди цільового призначення, державні дотації, а також амортизаційні відрахування.

Норми й нормативи відіграють важливу роль у системі управління фінансовим механізмом, особливо при застосуванні нормативного методу розподільних відносин. Не обґрунтовані або не взаємопов’язані норми і нормативи можуть розладнати роботу найдосконалішого механізму. Головна вимога до них полягає в тому, що їх встановлення і зміни мають базуватися або на науково обґрунтованій методиці (ставки податків), або на основі ринкових відносин (процентні ставки на позички).

Управління фінансовим механізмом ґрунтується на використанні відповідних важелів. Сукупність важелів становить систему управління фінансовим механізмом. За напрямом своєї дії вони поділяються на дві групи: стимули і санкції. Розмежування цих понять має на меті розрізнити напрями дії важелів. Стимули матеріалізують фінансове заохочення, а санкції — покарання.

До матеріальних стимулів можна віднести:

1) ефективне інвестування фінансових ресурсів;

а) фінансування технічного переозброєння виробництва;

б) реалізацію програм розвитку галузі, територіальної структури

виробництва;

в) фінансування витрат для відтворення робочої сили.

2) створення заохочувальних фондів;

3) бюджетні методи фінансування (інтенсифікація виробництва) - сукупність надходжень до бюджету й бюджетне фінансування;

4) застосування фінансових пільг і санкцій.

Фінансові санкції - особлива форма організації фінансових відносин, покликаних посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання щодо виконання своїх зобов’язань. Найбільш поширені санкції - штрафи, пені та ін.

Важелі управління фінансовим механізмом також можна поділити на окремі види: принципи, умови й порядок формування доходів, накопичень і фондів, порядок здійснення витрат, умови і принципи фінансування та кредитування.

Принципи - це основоположні елементи системи управління. З їх допомогою відбувається налагодження фінансового механізму, його орієнтування на розв’язання певних завдань і визначення характеру дії як окремих підсистем та їх елементів, так і фінансового механізму в цілому. Зі зміною принципів може кардинально змінитися дія фінансового механізму (як приклад; перехід до принципу самофінансування підприємства замість бюджетного регулювання). Важлива не тільки задекларованість принципів, а і їх життєздатність і обов’язкове дотримання .

Функціонування фінансового механізму забезпечується через організаційні структури (надбудови). Це - правове регламентування, планування, організація і контроль.

Правове регламентування відображається в розробленні й прийнятті законодавчих актів з фінансів. Ця функція покладається на органи державної влади.

Фінансове планування полягає в розробці фінансових планів, на основі яких ведеться оперативне управління. Основний фінансовий план — бюджет держави затверджують законодавчо. Основний об’єкт планування - фінансові ресурси, утворені у процесі розподілу й перерозподілу ВВП, а результат - різноманітні фінансові плани й прогнози (див. схему 3.7). Функції організації фінансової діяльності в країні покладаються на органи державного управління, безпосередньо на Міністерство фінансів і Національний банк. Ефективність управління фінансовим механізмом залежить насамперед від чітких, злагоджених та узгоджених дій цих органів. Фінансовий контроль дає змогу постійно стежити за рухом грошових потоків, він забезпечує перевірку законності здійснення фінансових операцій і тим самим правильне спрямування дії фінансового механізму (див. схему 3.5). Звичайно фінансовий механізм має реагувати на існуючі проблеми і сприяти їх вирішенню. Але головна його мета полягає в тому, щоб не допускати зародження, а тим більше загострення проблем.

Фінансове законодавство формує правове поле для проведення фінансової діяльності і, відповідно, для реалізації фінансової політики. Фінансове планування є відображенням напрямів, форм і методів фінансової політики. Воно, по суті, є її матеріалізацією. Організація фінансової діяльності та фінансових відносин спрямована на втілення у практику завдань фінансової політики, на реалізацію фінансових планів. Фінансовий контроль призначений для перевірки законності фінансових операцій, моніторингу реалізації завдань фінансової політики і виконання прийнятих планів.

За визначенням, фінансовий контроль - це сукупність дій і операцій з перевірки фінансових і зв'язаних з ними питань діяльності суб'єктів господарювання і керування із застосуванням специфічних форм і методів його організації [29].

Об'єктом фінансового контролю є грошові, розподільні процеси при формуванні й використанні фінансових ресурсів, у тому числі у формі фондів коштів , на всіх рівнях і ланках народного господарства.

Контроль як елемент управління здійснюється і у процесі планування, і на стадії оперативного управління. Він дозволяє зіставити фактичні результати від використання фінансових ресурсів з плановими, виявити резерви зростання фінансових ресурсів, намітити шляхи більш ефективного господарювання.

Особливість загальнодержавного контролю полягає в тому, що він є позавідомчим, проводиться відносно будь-якого суб’єкта, незалежно від його відомчої приналежності і підпорядкування і здійснюється органами законодавчої і виконавчої влади, спеціальними державними органами контролю.

Розробка фінансової політики та її реалізація з допомогою фінансового механізму ґрунтується на відповідних організаційних елементах цього механізму, які тісно взаємозв’язані і підпорядковані один одному

Науковий підхід до керівництва фінансами визначає багатоплановий характер і системний підхід до управління ними в кожній сфері фінансових відносин, у кожній їхній ланці. При виробленні управлінських рішень фінансового характеру, оформлюваних у юридичних законах, фінансових прогнозах і планах, постановах та ін. слід враховувати: вимоги економічних і юридичних законів; результати економічного аналізу не тільки підсумків минулого господарського періоду, але і перспективи; математичні й економіко- математичні методи та автоматизовані системи управління фінансами; раціональне сполучення економічних і адміністративних методів управління. Питання до теми:

1. Сутність фінансової політики держави як складової економічної і соціальної політики держави.

2. Завдання і принципи фінансової політики. Взаємозв’язок фінансів і фінансової політики.

3. Що визначає результативність фінансової політики?

4. Що означає науковий підхід до проведення фінансової політики?

5. Сутність бюджетної політики та грошово-кредитної політики.

6. Сутність міжнародної фінансової, митної та валютної політики.

7. Розкрийте зміст сучасної концепції фінансової політики.

8. Заходи запобігання фінансовій кризі.

9. Сутність і роль фінансового механізму.

10. Складові елементи фінансового механізму, їх характеристика.

11 .Методи впливу фінансового механізму.

12. Фінансовий механізм в умовах ринкової економіки.