ТЕМА 4. ФІНАНСИ ГОСПОДАРСЬКИХ СУБ’ЄКТІВ

Ключові слова: госпрозрахункові підприємства, неприбуткові (бюджетні) суб’єкти, ринкові відносини, форма власності, грошова маса, грошовий оборот, власні кошти, зобов’язання, прибуток, фінансовий стан, кошториси

План заняття:

1.

2. Грошові фонди й фінансові ресурси підприємств.

3. Формування фінансів підприємств.

4. Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності підприємства.

5. Фінансова діяльність на підприємствах.

6. Управління фінансами підприємств

7. Фінанси бюджетних установ.

Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи займають визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні й нематеріальні блага, національний дохід - основні джерела фінансових ресурсів. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни.

Фінансам підприємств, як і фінансам у цілому, властиві певні загальні й специфічні ознаки. Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних із розподілом вартості валового внутрішнього продукту. Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту, формування та використання грошових доходів і децентралізованих фондів.

Фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто поняття "фінанси підприємств" ототожнюється з грошовими коштами, наявними фінансовими ресурсами. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття "фінанси", якщо не з'ясувати суті економічної природи останніх. Такими суттєвими/загальними властивостями, що лежать в основі фінансів, є закономірності відтворювального процесу й грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення, на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності.

- пов'язані з формуванням статутного фонду суб'єктів господарювання;

- пов'язані з утворенням і розподілом грошових доходів: виручки, валового й чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;

- що виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, одержання субсидій;

- які виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку з інвестуванням у цінні папери та одержанням на них доходів, здійсненням пайових внесків та участю в розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням і сплатою штрафних санкцій;

- які формуються в підприємств з банками, страховими компаніями у зв'язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв'язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за різними видами страхування;

- що формуються в підприємств у зв'язку з внутрішньовиробничим розподілом доходів.

Об'єктом фінансів підприємств є економічні відносини, пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів. Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства та організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання, які є юридичними особами.

Фінанси підприємств - це економічні відносини, пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання у процесі відтворення.

У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія проявляються і виражають свою суть, внутрішню властивість через такі функції:

- формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-

господарської діяльності;

- розподіл і використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, господарюючими суб'єктами;

- контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.

За умов ринкової економіки, коли підприємства мусять самостійно вирішувати проблеми фінансового забезпечення власної виробничо-

господарської та інвестиційної діяльності, значно зростає роль фінансів підприємств. До найважливіших завдань останніх належить забезпечення стабільності економіки й суспільного життя у країні. Це досягається у процесі оптимізації розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту як на рівні підприємств, так і на загальнодержавному рівні. На макроекономічному рівні фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та позабюджетні фонди.

Обов'язковими передумовами ефективного функціонування фінансів підприємств є:

- різноманітність форм власності;

- свобода підприємництва і самостійність у прийнятті рішень;

- вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;

- самофінансування підприємництва;

- правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб'єктів підприємницької діяльності;

- обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, виконання різного роду зобов'язань у грошовій формі відбуваються різноманітні розрахунки й платежі. Платежі також здійснюються при розподілі й перерозподілі грошових коштів. Сукупність усіх платежів створює грошовий оборот.

Грошовий оборот - це виявлення сутності грошей у процесі розподілу й обміну. На обсяг і структуру грошового обороту на підприємстві мають вплив стадії виробництва та споживання. Тривалий виробничий процес, який потребує збільшення виробничих запасів, призводить до збільшення платежів, пов'язаних з їх придбанням. Зростання трудомісткості продукції збільшує платежі, пов'язані з оплатою праці. Прямі й зворотні зв'язки між виробництвом і споживанням здійснюються через стадії розподілу й обміну за допомогою грошового обороту.

Особливе місце займає грошовий оборот у процесі реалізації продукції. При товарному виробництві продукт окремого виробника, призначений для споживання іншим суб'єктом господарювання, може дійти до споживача і дати право виробнику на отримання іншого продукту тільки після його оплати.

Ринковим відносинам властивий вільний рух товарів, послуг, капіталу і ресурсів. Саме цей момент треба враховувати, розглядаючи рух товарів і пов'язаний з ним оборот грошей.

Оборот грошей супроводжує обмін товарів і послуг, коли здійснюється оплата за товар і гроші переходять від покупця до продавця. У загальній грошовій масі розрізняють активні гроші, що в кожний даний момент беруть участь в обороті, і пасивні (кошти на рахунках суб'єктів господарювання, громадських організацій, кошти населення, інші фонди накопичення і зберігання), що є тільки потенційним платіжним засобом. Отже маса грошей, яка перебуває в обороті, завжди буде меншою за загальну кількість грошей на суму грошових фондів накопичення і зберігання. Останні постійно залучаються в активний грошовий оборот.

Маса грошей, яка перебуває в обороті, має дві форми: готівкову й безготівкову. Розмежування грошового обороту на безготівковий і готівковий стає інструментом регулювання об'єкта грошового обороту - грошової маси.

Більша частина грошового обороту припадає на безготівковий оборот, який охоплює всі сфери господарських відносин підприємств і організацій, банківських і фінансових установ, населення.

Грошовий оборот на кожному підприємстві можна згрупувати за такими напрямками:

- забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати);

- реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;

- сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів;

- забезпечення спільної діяльності підприємств;

- отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам.

Таке групування пов'язане з різною економічною сутністю названих розрахунків, документообігом, видами й методами фінансового та банківського контролю.

Безготівковий грошовий оборот повністю здійснюється через банківські установи, де відкриті рахунки суб'єктів підприємницької діяльності.

Від правильної організації грошових розрахунків у цілому залежить оперативність їх здійснення, а також і фінансовий стан суб'єктів господарювання.

Одним з головних факторів нормалізації розрахунків у народному господарстві є запровадження єдиних розрахункових правил, що визначаються відповідними нормативними актами.

Грошові кошти на підприємстві спочатку формуються у процесі утворення його статутного фонду. У подальшому вони інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення й розвитку виробництва. Саме так підприємства дістають можливість виробляти та збувати продукцію, одержувати доходи. Кошти підприємств зберігаються в касах, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах.

У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять грошові кошти у вигляді виручки від реалізації. Кошти надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств: від придбаних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладання коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду. Однак підприємство розпоряджається не всіма грошовими коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції на підприємство надходять суми акцизного збору, податок на додану вартість, що підлягають внесенню в бюджет. Реальним платником цих податків є споживач, а перераховує їх у бюджет підприємство, яке реалізує продукцію. Частина грошових надходжень, що залишилася після відрахувань у бюджет акцизного збору, податку на додану вартість, спрямовується на заміщення коштів, авансованих в оборотні й основні фонди, на виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом,

позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями та іншими суб'єктами господарювання. Частина грошових надходжень, що залишилась, формує валовий та чистий дохід, прибуток.

Грошові фонди - це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд (на державних підприємствах), резервний фонд та інші (рис. 4.1).

Рис. 4.1 - Склад грошових фондів

Кошти підприємства використовують не тільки у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом і позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. У нефондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески

Таким чином, під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що є в розпорядженні підприємств. До фінансових ресурсів належать грошові фонди й та частина грошових коштів, що використовується в нефондовій формі.

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні й залучені кошти. До власних належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід і прибуток, до залучених - отримані кредити, пайові та інші внески, кошти, мобілізовані на фінансовому ринку.

Залучені фінансові ресурси за характером використання подібні до власних, оскільки після їх надходження вони переходять у розпорядження підприємства.

Перехід на ринкові умови господарювання, запровадження комерційних засад у діяльності підприємств, приватизація державних підприємств потребують нових підходів до формування фінансових ресурсів. Так, нині важливе місце в джерелах фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внескам фізичних і юридичних осіб, членам трудового колективу. Водночас значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, що надходять від галузевих структур, обсяги бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позикових коштів (кредити банків чи товарні кредити та ін. зобов’язання) у формуванні фінансових ресурсів підприємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу й винахідливість, нести повну матеріальну відповідальність за результати роботи.

Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. У свою чергу, від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва й соціально-економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства:

платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість і прибутковість (рентабельність).

Однією з основних категорій, що характеризує відносини, які складаються у процесі суспільного виробництва, є прибуток. Поява прибутку безпосередньо пов'язана з появою категорії "витрати виробництва". Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає у грошовому вираженні як собівартість продукції.

Додатковий продукт - це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно- економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку.

Прибуток - це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Отже об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток - це форма прояву вартості додаткового продукту, підсумковий показник, результат фінансово- господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання.

На формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають:

- результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності;

- сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток суб’єктів господарювання - це показник, що формується на мікрорівні. Прибуток народного господарства - це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів.

Методика визначення прибутку підприємств застосовується відповідно до стандартів бухгалтерського обліку і фінансової звітності в Україні з 2000 р.

Облік і визначення фінансових результатів - прибутку (збитку) проводяться за такими видами діяльності підприємства: звичайна діяльність, у тому числі операційна, та інша звичайна діяльність; діяльність, пов'язана з виникненням надзвичайних подій. У свою чергу, операційна діяльність поділяється на основну та іншу операційну діяльність.

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від виконання основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції (робіт, послуг), що ним виробляється, та одержання інших доходів. Згідно із законодавством України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) - за датою фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування прибутку підприємства від реалізації продукції (послуг, робіт) має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця (споживача) надходять на банківський рахунок постачальника (виробника, надавача послуг).

Прибуток від реалізації безпосередньо залежить від двох показників: обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) й собівартості. На зміну обсягу реалізації впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (робіт, послуг) - рентабельності.

Зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції має вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (при зміні обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (при зміні залишків нереалізованої продукції).

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також на прибуток від реалізації має прибуток у складі ціни виробів. За умов формування ринкової економіки, державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже немає. Отже створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції.

Можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвими.

Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств визначаються раціональною організацією фінансів, яка має бути побудована таким чином, щоб забезпечити зростання ефективності виробництва.

Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругообігом для досягнення економічних цілей відповідно до чинного законодавства.

Фінансова діяльність суб’єктів господарювання може бути організована трьома методами: комерційним розрахунком, неприбутковою діяльністю і кошторисним фінансуванням. Різниця між окремими методами залежить від організації фінансової діяльності щодо фінансових ресурсів і джерел їх формування, доходами, витратами і фінансовими результатами.

За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких принципах: саморегулювання, самоокупність і самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнянні (у грошовому вираженні) витрат і результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром - прибутком. Комерційний розрахунок передбачає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами - з допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (чи втрачена вигода) підприємства,

одержані внаслідок виконання вказівок державних органів і посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами.

Суб'єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати і як їх використовувати. Повна самостійність підприємств, однак, не означає відсутності будь-яких правил їхньої поведінки. Ці правила розроблені й законодавчо закріплені відповідними нормативними актами. Таким чином, підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів.

Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну

відповідальність за результати діяльності й своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. При невиконанні зобов'язань до нього застосовується система фінансових санкцій. Реально самостійне підприємство покриває свої втрати й збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування і за рахунок власного прибутку. Воно зобов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва та ін.

Суб’єкти господарювання формують партнерські взаємовідносини з банками й страховими компаніями, вони є рівноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних і безстрокових кредитів.

Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки. Страхові компанії страхують численні ризики, пов'язані з підприємницькою діяльністю суб'єктів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності.

У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом й державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов'язкові збори й внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва й підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів.

Розвиток ринкової економіки не виключає функціонування державної власності. До державного сектора належать ті підприємства, установи й організації, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету. Створюються також підприємства зі змішаною формою власності, де держава є основним держателем корпоративних прав (електроенергетика, вугільна промисловість, машинобудування та ряд інших). Державна власність, проте, не зменшує ні самостійності, ні матеріальної відповідальності суб'єктів господарювання.

Законом України «Про господарські товариства» передбачена можливість реєстрації різних видів товариств. Найбільш розповсюдженою формою господарювання у ринковій економіці є акціонерне товариство. Розрізняють акціонерні товариства закритого й відкритого типів. Акціонерне товариство закритого типу засновує обмежена кількість акціонерів. При цьому будь-який член товариства не може продати своєї частки без згоди інших акціонерів, які мають переважне право на придбання цієї частки. Акціонерне товариство відкритого типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів через встановлення відкритої передплати на акції. При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи заставляти свої акції.

Поширеною формою товариств є товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Кожен з учасників такого товариства вносить певний пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах та майні товариства. Надалі відповідальність учасника ТОВ обмежується його внеском. Товариство відповідає за своїми боргами тільки тим майном, яке є в його активах. Майно формується за рахунок внесків учасників, доходів, одержаних від підприємницької діяльності та інших законних джерел. Товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, має свій статут. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту його частку, яку розподіляють між членами ТОВ відповідно до їхніх внесків.

Товариства з обмеженою відповідальністю створюються у формі кооперативів, колективних та орендних підприємств. Характерним для них є те, що власність товариства - це спільна власність усіх його учасників.

В організаційній та управлінській роботі підприємств особливе місце займає фінансова діяльність.

Фінансова діяльність - це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств і досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких завдань:

- фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

- пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності й платоспроможності;

- виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

- мобілізація фінансових ресурсів в обсягах, необхідних для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

- контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

- фінансове прогнозування та планування;

- аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

- оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

Конкурентоспроможність підприємства можна забезпечити правильною

організацією управління фінансами: рухом фінансових ресурсів і фінансовими відносинами. Зміст фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства.

Фінансовий механізм підприємства - це система управління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності. Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кредит, бюджет, податки), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів.

До головних завдань фінансового менеджменту належать: виявлення фінансових джерел розвитку виробництва; визначення ефективних напрямків інвестування фінансових ресурсів; раціоналізація операцій з цінними паперами; налагодження оптимальних стосунків з фінансово-кредитною системою, суб'єктами господарювання.

Мобілізуючи кошти інших власників для покриття витрат на власному підприємстві, фінансисти повинні мати чітке уявлення про мету інвестування ресурсів і давати рекомендації щодо форм залучення коштів. Для покриття короткострокової та середньострокової потреби у фінансових ресурсах доцільно використовувати кредити банків. Здійснюючи великі капітальні вкладення, можна скористатися додатковою емісією цінних паперів. Але таку рекомендацію можна дати лише тоді, коли фінансисти ґрунтовно дослідили фінансовий ринок, проаналізували попит на різні види цінних паперів, урахували можливі зміни кон'юнктури й впевнені в порівняно швидкій та вигідній реалізації цінних паперів підприємства.

Фінансисти зобов'язані визначити обсяг та джерела фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у виробництво і реалізацію продукції, виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, страховими організаціями, цільовими фондами, суб'єктами господарювання.

Потреба в коштах у підприємства виникає на кожній із стадій виробництва ще до відшкодування виробничих витрат з виручки від реалізації продукції. Саме тому кожне підприємство, формуючи свій капітал (статутний фонд), мусить передбачити необхідну суму оборотних коштів, яка забезпечувала б мінімально необхідні розміри виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової продукції для виконання виробничої програми. За браком власних оборотних коштів для поточного інвестування необхідно визначити потребу в позикових коштах.

При тимчасовому дефіциті власних оборотних коштів підприємство звертається в банк з метою одержання кредитів.

Управління фінансами виключає також сферу фінансового забезпечення капітальних вкладень на технічне переобладнання, реконструкцію та розширення підприємств. У цьому разі фінансисти повинні точно визначити: власні джерела фінансування капітальних вкладень, передусім амортизаційні відрахування та чистий прибуток; залучені кошти, які можуть надійти від емісії цінних паперів; можливості одержання довгострокових кредитів.

Безпосереднім завданням управління фінансами підприємств є забезпечення формування і правильного розподілу виручки від реалізації продукції для відновлення оборотних коштів, формування амортизаційного фонду, валового й чистого доходу.

Кожне підприємство прагне забезпечити ліквідність оборотних активів для своєчасного погашення короткострокової кредиторської заборгованості. Тому своєчасне й повне надходження виручки від реалізації продукції має постійно контролюватись фінансовими менеджерами.

Амортизаційні відрахування сьогодні є найважливішим елементом витрат на виробництво та основним джерелом відтворення основних фондів. Управління формуванням і використанням амортизаційних відрахувань, особливо в разі застосування прискореної амортизації є важливою стороною фінансового менеджменту. Першочерговим завданням є також своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, державними цільовими фондами, банками, страховими компаніями та іншими суб'єктами

господарювання.

Чинним законодавством та нормативними актами встановлено конкретні терміни платежів з кожного виду податків та інших обов'язкових внесків. Несвоєчасне й неповне перерахування таких платежів у бюджет спричиняє застосування фінансових санкцій до підприємств-неплатників. Ці санкції можуть стати причиною значних позареалізаційних витрат, чого ні в якому разі не повинен допускати фінансовий менеджер підприємства.

Управління фінансами підприємств включає також сферу формування, розподілу й використання прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних інтересів учасників процесу відтворення. Так, у результаті фінансово- господарської діяльності підприємств держава одержує свою частку у вигляді податків, підприємство - у вигляді чистого прибутку, а працівники - від розподілу й використання частини прибутку. Від регулювання розподілу чистого доходу залежить мотивація розвитку виробництва, можливість подальшого збільшення прибутку.

Інформаційні дані щодо фінансової діяльності суб’єкта господарювання можна одержати з його фінансової звітності (як приклад фінансова звітність акціонерного підприємства закритого типу наведена в додатках).

Державні й комунальні підприємства, організації і управління, витрати яких повністю фінансуються з бюджету, називаються бюджетними.

Бюджетні організації фінансуються за кошторисами. На кошторисному бюджетному фінансуванні утримуються:

- заклади охорони здоров’я;

- освітні заклади;

- заклади культури;

- заклади соціальної сфери;

- заклади міністерства оборони, СБУ й прикордонні війська;

- МВС;

- органи законодавчої та виконавчої влади;

- суди, органи прокуратури.

Кошторис - фінансовий план установи, який визначає цільові напрямки й щомісячний розподіл бюджетних коштів, що направляються на утримання підприємств і організацій та здійснення централізованих заходів господарського і культурного розвитку.

Основні статті кошторису:

1) заробітна плата і нарахування;

2) канцелярські й господарські товари;

3) службові поїздки і відрядження;

4) витрати на навчання, науково-дослідні роботи, придбання книг для бібліотеки;

5) стипендії;

6) витрати на харчування;

7) придбання медикаментів;

8) придбання обладнання і інвентарю;

9) придбання м’якого інвентарю та обмундирування;

10) капітальний ремонт будов і споруд;

11) інші витрати.

Кошторис складається на календарний період і затверджується керівництвом організації вищого рівня не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, за рахунок якого здійснюється фінансування.

Планування кошторисів проходить на нормативній основі.

В умовах дефіциту особливого значення набуває жорсткий режим економії у витрачанні бюджетних коштів, у зв'язку з чим фінансування провадиться не в сумах, передбачених у кошторисах, а в міру виконання показників за штатами, контингентом і забезпеченнях видатків на заробітну плату, харчування, медикаменти, стипендії і обмеження видатків на суто господарські потреби, поточний і капітальний ремонт, придбання обладнання і інвентарю та інших видатків.

Нормування витрат бюджету проводиться як за натурально- матеріальними, так і грошовими нормами. Натуральні, або матеріальні норми відображають розміри витрат матеріалів, палива, електроенергії, продуктів харчування, води і т.д. на планову одиницю в натуральному вираженні, наприклад, витрати умовного палива (вугілля, газ, торф, дрова) на 1 кубометр будівлі або денна кількість продуктів харчування на одну дитину в дитячих садках чи одного хворого у лікувальному закладі. Грошові норми визначають також розміри коштів, необхідних на харчування дітей, хворих з розрахунку на день і на паливо, електроенергію, воду і т. п. Тепер грошові норми є суто розрахунковими, бо постійне зростання цін унеможливлює їх пряме застосування, а тому вони є лише узагальненими показниками у складанні кошторису витрат.

Нормативне планування бюджетних коштів є необхідною умовою життєдіяльності бюджетної установи, бо регулює розподіл коштів і ставить всі бюджетні установи в рівні умови. Наприклад, забезпечення коштами за рахунок бюджету на харчування (обслуговування та ін.) 1 ліжко-місця у лікарні чи 1 дитячого місця в дитсадку (школі) однакове як у лікарнях (дитсадках, школах і ін.) Харківської, так і Сумської, Львівської чи Миколаївської областей, а наявна різниця у фактичному фінансуванні можлива лише за рахунок благодійності, шефства тощо (ці кошти відносять до спеціального фонду бюджетних закладів).

Бюджетна класифікація - єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну й міжнародну порівнянність бюджетних даних. Структура бюджетної класифікації розробляється Кабінетом Міністрів України і затверджується Верховною Радою України. Бюджетна класифікація створюється для контролю за фінансовою діяльністю органів влади (державної і місцевого самоуправління та ін. розпорядників державних коштів), а також для аналізу в розрізі доходів і витрат та забезпечення загальнодержавної порівнянності результатів бюджетних показників.

Доходи групують за принципами предметної класифікації: розділ - вид платежу; частина - відомства і міністерства; параграф - указана галузь народного господарства.

Витрати групують за галузевими ознаками: розділ - народно - господарські, соціально-культурні заходи; частини - міністерства та відомства; параграфи - галузь, заходи; стаття - заробітна плата, нарахування та ін.

Приклад кошторису бюджетної організації наведено в додатках.

Некомерційними організаціям є політичні партії, головна мета яких - вироблення державної політики, формування органів державної влади і місцевого самоуправління та представництва у їх складі, громадські організації, які створюються для задоволення і захисту інтересів громадян (економічних, культурних, національних, спортивних та ін.). Однією з найчисельніших форм громадських організацій є професійні спілки.

В останні роки в Україні розвиваються доброчинні фонди, фінанси яких складаються з добровільних і спонсорських внесків та пожертвувань і направляються на вирішення проблем державного або регіонального значення за відсутності втручання держави.

Питання до теми

1. Розкрийте загальні й специфічні ознаки фінансів підприємств.

2. Назвіть умови, за яких грошові відносини можуть перетворюватися на фінансові.

3. Сформулюйте визначення і дайте характеристику функцій фінансів підприємств. Назвіть джерела формування фінансових ресурсів підприємства та їх склад.

4. Охарактеризуйте поняття грошових коштів, грошових фондів і фінансових ресурсів.

5. Що включається в поняття "організація фінансів підприємства" та "фінансова діяльність"?

6. Як галузева специфіка й форми власності впливають на особливості організації фінансів підприємств?

7. Розкрийте зміст фінансової роботи на підприємстві, завдання управління фінансами підприємства, зміст фінансового механізму та його структуру на підприємстві.

8. Кошторисне фінансування, його зміст і принципи.

Література: 16,19,22,28,29.

СТРУКТУРНО-ЛОГІЧНІ СХЕМИ ДО ТЕМИ 4. ФІНАНСИ ГОСПОДАРСЬКИХ СУБ’ЄКТІВ

Схема 4.1 - Структура фінансового механізму підприємства

Схема 4.2 - Вплив факторів на формування фінансових ресурсів

підприємства