Рівень життя населення та ного ноказннкн

Доходи, обсяг і структура споживання характеризують рівень добро­буту і межу бідності населення. Рівень життя характеризує забезпеченість населення матеріальними благами та послугами.

Найчастіше виділяють такі чотири рівня життя населення: достаток, коли людина користується благами, що забезпечують її всебічний розви­ток; нормальний рівень, коли раціональне споживання по науково обгрунтованим нормам забезпечує людині відтворення її фізичних та інтелектуальних сил; бідність, коли людина споживає блага на рівні збереження працездатності як нижньої межі відтворення робочої сили; злидні, коли мінімально допустимий по біологічним критеріям набір матеріальних благ і послуг дозволяє підтримувати лише життєдіяльність людини.

В міжнародній статистиці OOH використовується така система показників рівня життя: народжуваність, смертність та інші демографічні характеристики населення; санітарно-гігієнічні умови життя; споживання продовольчих товарів; житлові умови; освіта і культура; умови праці і зайнятості; доходи і витрати населення; вартість життя і споживчі ціни; організація відпочинку; транспортні засоби; соціальне забезпечення; свобода особи.

Система показників рівня життя має в різних країнах світу свої специфічні властивості. Однак найчастіше використовуються такі показники, як прожитковий мінімум, споживчий бюджет, споживання основних продуктів на душу населення (сім’ю); споживчий кошик.

Передбачається що, сукупний дохід людини не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто менший за вартість набору товарів і послуг, розрахована за нормами і нормативами споживання і забезпе­ченості першочерговими життєвими засобами. Прожитковий мінімум використовується для встановлення мінімального рівня доходів сімей. Соціально-фізіологічний прожитковий мінімум включає як мінімальні норми задоволення фізичних потреб, так і витрати на мінімальні духовні і соціальні запити При цьому фізіологічний прожитковий мінімум задовольняються лише основні найелементарніші фізичні потреби і послуги..

Здійснюючи принцип соціальної справедливості, держава гарантує своїм громадянам достатній рівень життя, не допускаючи його нижче межі бідності. З цією метою законодавчо встановлюється рівень мінімальної заробітної плати, пенсії, допомоги, які визначають гарантований прожитковий мінімум, який не повинен бути нижчим за фізіологічний прожитковий мінімум, і не може перевищувати вартісну величину мінімального споживчого бюджету. В Україні прожитковий мінімум у 2009 р. визначений в розмірі 669 грн.

Мінімальний споживчий бюджет - це комплексний показник, який виражає в грошовій і натуральній формах той обсяг споживання, який забезпечує задоволення потреб в їжі, одежі, предметах господарського вжитку, культурних запитах на рівні мінімально допустимих фізіологічних норм, достатніх для фізичного і розумового розвитку людини, забез­печення простого відтворення її життя і працездатності. На відповідному рівні має визначатись рівень пенсій, виплат інвалідам, малозабезпеченим і громадянам, що втратили робоче місце.

Визначаючи мінімальний споживчий бюджет, використовують розра­хунок мінімального "споживчого кошика". Набори продовольчих і непродовольчих товарів і послуг при цьому визначають за нормативами, що їх розраховують наукові заклади для статево-вікових груп населення на душу населення в середньому по країні. Вважається, що розрахований на певний період прожитковий мінімум, забезпечує можливість придбання відповідних товарів і послуг в цей час. За умов інфляції, спаду вироб­ництва "споживчий кошик", як і мінімальний бюджет вимагають постійного коригування у відповідності зі змінами, в першу чергу вартісних показників.

Раціональний споживчий бюджет відображає величину і структуру споживання матеріальних і духовних благ, які забезпечують оптимальне задоволення потреб людини при даному рівні розвитку продуктивних сил. Цей бюджет є важливим критерієм оцінки фактичного рівня і структури споживання, ступеня задоволення потреб населення, вибору найбільш ефективних шляхів його підвищення.

Для виявлення кола сімей, які потребують соціальної допомоги на основі оцінки реального стану їх життєвої спроможності, визначається так звана межа бідності. Бідною вважається сім’я, доходи якої не дозволяють її членам задовольнити свої найнеобхідніші потреби - потреби в продуктах харчування, одязі, житлі тощо.

Виділяють абсолютну та відносну бідність. Абсолютна межа бідності - це мінімальний рівень життя, який визначається на базі фізіологічних потреб людини в продуктах харчування, одязі, житлі. Відносна межа бідності характеризується рівнем, нижче якого люди знаходяться за межею бідності.

Загалом, бідність характеризується наступними показниками:

- число бідних - коливається залежно від визначеної в країні межі бідності;

- коефіцієнт глибини бідності - характеризує середнє відхилення доходів сімей, які обстежують, від величини прожиткового мінімуму;

- коефіцієнт гостроти бідності - це середньозважене відхилення доходів сімей, які обстежують, від величини прожиткового мінімуму.

Стан бідності пов’язаний з нерівністю розподілу доходів та майна. Вона не піддається точному визначенню, так само як щастя або благо­получчя. Проблема виміру бідності базується на тому обсязі потреб, задоволення яких визнається в даний час суспільною необхідністю.

Ще в середині 19 ст. німецький економіст Е. Енгель визначив законо­мірність, яка названа законом Енгеля: чим більший доход сім’ї, тим меньшу частку приросту доходу вона витрачає на харчування. Сучасна практика повністю підтверджує справедливість висновків Енгеля, які дозволяють стверджувати, що із зростанням доходів сім’ї частка її витрат на продовольчі товари зменшується, на промислові залишається незмін­ною, а на соціальні, духовні і культурні запити зростає.

Показник рівня затрат на харчування лежить в основі диференціації на бідні і багаті не лише сімей, але й країн. Бідними вважаються ті країни, де витрати на харчування становлять більше двох третин сімейного бюджету. В найбільш розвинутих країнах на харчування витрачається не більше 20% загальних доходів сім’ї, у Великобританії і Німеччині - біля 12%, у США - 10%.

Межу бідності у США розраховують, базуючись на результатах бага­торічного вивчення сімейних бюджетів, які показують, що у найбідніших сім’ях на харчування витрачається більше третини грошей. При розра­хунках визначається мінімальна вартість харчування для сім’ї з чотирьох чоловік, яка перемножується на три. Таку ж закономірність виявили і в Японії, де бідною вважається сім’я, де частка витрат на харчування перевищує 35%, а сім’я з часткою витрат менше 20% характеризується високим рівнем життя. Прожитковий мінімум в цій країні не включає витрати на відпочинок, освіту, харчування за межами дому тощо. Цей показник перевищує межу бідності на 20-40%.

У країнах Єврпейської Співдружності використовується показник малозабезпеченності, що становить 60% прийнятого у суспільстві рівня середнього достатку. Якщо цей показник знижується до 40%, то це класифікується як бідність.

Згідно даних OOH бідність визначається доходом 2 дол. в день на людину, злидні - в 1 долар в день. Нині на земній кулі 1 млд. 200 млн. населення живуть за межею злиденності, тобто витрачають на 1 людину в день менше 1 долара.

Крім того, для визначення рівня і якості життя у 1990 р. OOH запропонувало використовувати інтегровані показники:

- індекс людського розвитку характеризує рівень життя населення, тобто ступінь задоволення матеріальних, духовних та соціальних потреб людей. Він розраховується за трьома складовими: тривалість життя населення, рівень освіти і обсяг ВВП на душу населення;

- індекс якості життя конкретизує попередній показних, характе­ризуючи рівень освіти, медичне обслуговування тривалість життя, ступінь зайнятості населення, його платоспроможність, доступ до політичного життя тощо.

Ці показники характеризують здатність держави створювати еконо­мічні та соціальні можливості для розвитку індивідуума, а також формувати у суспільній свідомості розуміння відповідальності людини перед суспільством.

Україна за показником індексу людського розвитку в 2007 році зайняла 76-е місце серед 177 країн світу. За більшості показників, на основі яких розраховується індекс людського розвитку, Україна істотно відстає від країн Євросоюзу, зокрема, від найближчих своїх сусідів: Угорщини (займає 36-е місце), Польщі (37-е місце), Словаччини (42-е місце), Болгарії (53-е місце) і Румунії (60-е місце), а також від Росії (67-е місце) та Білорусі (64-е місце)..

4.