Еколого-економічні аспекти конкурентоспроможності економіки

Нині глобальних масштабів набувають проблеми екологічної без­пеки, і найбільшою мірою вони загострюються при кризових явищах в економічній системі держави, оскільки при цьому скорочуються можливості для широкого комплексу заходів щодо охорони навко­лишнього середовища, впровадження екологічно чистих технологій і т.п.

На сучасному етапі неможливо домогтися високої ефективності суспільного виробництва, насичення ринку якісними й конкуренто­спроможними товарами, а тим більше — забезпечити конкуренто­спроможність продукції без широкомасштабного і повсюдного ви­користання досягнень НТП. Під впливом усіх форм людської діяль­ності природні блага з елементів зовнішнього оточення дедалі більше переміщуються до складу господарського середовища і виступають не

лише ресурсним джерелом, але й прямим наслідком відтворювально- го процесу. Так виникають особливі форми господарської діяльності: прямі й непрямі заходи природозахисту й природовідтворення і т. ін., результат яких не може бути описаний за допомогою традиційних форм продукту або доходу. Іманентною формою опису наслідків ді­яльності цих сфер господарювання є тільки форма сукупного багат­ства. Тому лише переведення всіх галузей економіки на принципово нові види техніки й технології здатне різко зменшити негативні ан- тропотехногенні навантаження на навколишнє природне середови­ще, звести до мінімуму його забруднення і деградацію.

Екологізація — це процес неухильного і послідовного впрова­дження систем технологічних, управлінських, юридичних та інших рішень, що дозволяють підвищувати ефективність використання природних ресурсів і умов нарівні з поліпшенням або хоча б збере­женням якості довкілля^[262].

Вихідною передумовою екологізації розвитку країни є вдоскона­лення технологій основних виробничих процесів і природоохорон­них заходів для підвищення їх екологічної ефективності. Впрова­дження таких технологій цілком залежить від успіхів в екологізації економічних інструментів управління і вдосконаленні їх інституцій- ної підтримки. До цих інструментів відносять: розробку екологоорі- єнтованих національних рахунків; зв’язок екологізації із структур­ною перебудовою економіки; створення інструментарію еколого-ін- новаційної діяльності; формування системи економічних впливів на екологізацію виробництва; стимулювання розвитку ринків екологіч­них послуг, екологічно чистої продукції, технологій і т. ін.

Природа сформувала сучасну людину, яка набула певного досвіду у спілкуванні з нею, і тепер людина на свій розсуд “формує” природу

— своє навколишнє середовище. Сучасна людина, завдяки розвинено­му раціональному мисленню та інтеїрації знань, накопичених за весь період її еволюції, перевершила “досвід” і можливості самої природи.

Сучасна людина як соціокультурна духовна сутність набуває рис мо­гутнього антипода природи, залишаючись водночас її дитям, слабкою біологічною системою. Суперечність між скінченністю буття окремого індивіда та нескінченністю його духовного єства зумовлює відчуження природи від людини. І це проблема не лише України, а всієї світо­вої спільноти. Тому підходи до вирішення цієї проблеми мають бути принципово новими, і Україна володіє відповідним інтелектуальним потенціалом щодо вирішення даної проблеми. Однак її вирішення має

Розділ 8. Конкурентоспроможність національної економіки... 443 розпочатися саме із відродження України, тоді й світу буде що наочно продемонструвати для отримання міжнародної підтримки.

Для забезпечення добробуту народів, економіка у гонитві за дохо­дами набула таких потворних форм, які загрожують існуванню люд­ства. Природа вже не може впоратися з економічними забруднен­нями, змінами кліматичних умов, парниковим ефектом, знищенням озонового шару і т.

Тому для забезпечення конкурентоспроможності на світовому ринку Україні вкрай важливо забезпечити надійну систему екологіч­ної безпеки, зменшити тягар від економічної діяльності на природне середовище. Від цього наша держава буде мати подвійний виграш.

По-перше, вжиття такого роду ефективних заходів здійснить як пря­мий, так і побічний вплив на економічний потенціал нашої держави. Від якості повітря, води, продуктів харчування, грунту, відмови в подальшо­му та ліквідації існуючих супертоксикантів напряму залежить здоров’я нашої нації — основної продуктивної сили економічного зростання.

По-друге, великого розмаху у світі набула так звана “Зелена хви­ля”. Попит надалі буде лише на екологічно чисту продукцію. Досвід таких розвинених країн, які ділять між собою друге та третє місця на Олімпі економічного потенціалу, свідчить, що саме “Зелена хви­ля” у майбутньому буде забезпечувати найбільший приріст ВВП. В Японії обсяг такої продукції уже на сьогодні становить 6% від ВВП. Україна, яка володіє унікальними природними ресурсами, в першу чергу чорноземом та водними ресурсами, має вигідне геостратегіч- не розташування та сприятливий клімат, а також враховуючи те, Що майже дві третини населення планети недоїдає, то внаслідок концентрації існуючих потенціалів та наукової організації праці на Цьому пріоритеті Україна зможе зайняти нішу вкрай важливого сек­торального ринку світової господарської системи.

По-третє, ми повинні терміново змінити свій світогляд та став­лення до процесів природокористування і розпочати впровадження конкретних результативних заходів, спрямованих на зменшення на­вантаження на природне середовище шляхом вжиття ефективних організаційних заходів, застосування природозберігаючих техноло­гій та природовідновлювальних процесів.

Справа в тому, що ця проблема зайшла дуже далеко, забруднен­ня навколишнього середовища не проходить безслідно, порушення

екосистеми включило механізми захисту, що карає людей за їхнє хижацьке споживання цілою низкою природних катаклізмів. Від цих катаклізмів уже сьогодні на рік страждає 255 млн населення. Якщо вдуматись у цифру, побачимо, що вона дорівнює населенню п’яти Україн. 1 якщо не вжити своєчасно заходів (а людство вже запізню­ється, заплющуючи очі на катастрофу планетарного масштабу, що наближається), то через 10 років цифра постраждалих подвоїться. Тому Україні необхідно стати лідером у наведенні порядку в про­цесах природокористування. В іншому випадку прогресивна част­ка людства, світова спільнота та ціла низка екологічних організацій будуть вимагати вжиття проти нашої країни штрафних санкцій, що ляже додатковим тягарем на державу, зменшивши конкурентоспро­можність національної безпеки.

Правильність таких дій буде відповідати світовим тенденціям роз­витку. Адже досвід індустріально розвинених країн світу свідчить, що одним із протекціоністських заходів щодо захисту вітчизняно­го товаровиробника є ресурсозберігання — найважливіший фактор зниження витрат виробництва і підвищення конкурентоспромож­ності вітчизняних товарів та продукції.

В Україні ресурсозбереження повинно стати перспективним та пріоритетним напрямом розвитку як у сфері природокористуван­ня, так і в інших сферах економіки для забезпечення стратегічної переваги розвитку наукомістких виробництв, здатних забезпечити конкурентоспроможність національної економіки замість існуючих неконкурентоспроможних матеріало- та енергоємних.

Враховуючи той факт, що Україна є імпортозалежною державою по енергоресурсах, і в першу чергу по нафті та газу, необхідно вжи­ти невідкладних заходів щодо переорієнтації галузей національної економіки на виробничі процеси відновлюваних джерел енергії та сировини, а також вторинного використання відходів виробництва.

Ключова роль в успішній реалізації даних програм має відво­дитися державі, яка зобов’язана здійснювати регулятивну функцію, направлену на зростання конкурентоспроможності економіки, за­хист вітчизняних товаровиробників, збереження стабільності у сус­пільстві та забезпечення сталого соціально-економічного розвитку.

Ми повинні переглянути політику сільського господарства, не лише звітувати, а зайнятись підвищенням організації виробництва, покращанням його структури, забезпечити підвищення якості до рівня відповідності міжнародним стандартам, вирощувати альтер­нативні культури, заміщуючи імпорт, обмежити застосування міне­ральних добрив та хімічних засобів захисту. Але держава повинна надавати таким господарствам фінансову підтримку, вдало застосо-

Розділ 8. Конкурентоспроможність національної економіки... 445 вувати податковий механізм, який буде здійснювати прямий вплив на вибір інвестиційних рішень товаровиробників, а також на резуль­тативність та ефективність використання інвестиційних ресурсів.

Для цього необхідно також застосовувати гнучку тарифну полі­тику та квотування імпорту вітчизняних товаровиробників, надавати Державну підтримку товаровиробникам щодо пошуку нових та по­вернення раніше втрачених ринків реалізації продукції, здійснити паспортизацію суб’єктів господарювання усіх форм власності. Адже неповне завантаження потужностей підприємств веде до збільшення витрат виробництва на одиницю продукції, тим самим сприяючи її подорожчанню та зниженню конкурентоспроможності на зовнішніх ринках. Слід застосовувати податкові пільги та податкові “канікули”, які повинні сприяти підвищенню конкурентоспроможності, рекон­струкції та модернізації виробництв, адаптації товаровиробників до нового ринку на шляхах кооперації і пошуку технологічних “ніш”. Необхідно прискорити прийняття нового податкового та амортиза­ційного законодавства, яке надавало б можливість у стислі терміни акумулювати значні додаткові інвестиційні ресурси для структурної перебудови основних виробничих фондів у відповідності з розви­тком науково-технічного прогресу та конкурентоспроможного по­питу, стимулювати раціональний розподіл капітальних вкладень між галузями економіки та регіонами країни, між державами та місце­вими бюджетами.

Особливої актуальності набули сьогодні слова звернення нашого співвітчизника, видатного науковця В.І. Вернадського до вчених: “Дотепер історики, взагалі вчені гуманітарних наук, а певною мірою і біологи, свідомо не беруть до уваги природничі закони природи біосфери — тієї земної оболонки, де тільки і може існувати жит­тя...XX сторіччя є сторіччям наукового атомізму”.

Основний принцип стратегії стійкого розвитку означає паритет економічних, соціальних і екологічних інтересів суспільства. У цьо­му аспекті необхідно здійснювати і екологізацію виробничої та не­виробничої діяльності.

Екологічні загрози за масштабністю негативного впливу можуть перевищувати наслідки будь-якої агресії. У системі економічної безпеки екологічні загрози зумовлені як зовнішніми, так і вну­трішніми чинниками.

Зовнішні економічні загрози мають умисний або неумисний ха­рактер. Наприклад, екологічна агресія має умисний характер, може здійснюватися шляхом маніпулювання природними процесами та руйнуванням екологічно небезпечних об’єктів — атомних електро­станцій, дамб, хімічних заводів тощо.

Екологічна криза є наслідком невідповідності між характером розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, з одного боку, і ресурсно-екологічними можливостями біосфери — з іншого. Криза є неминучою, якщо нарощування масштабів і темпів матеріального виробництва, напрями і методи його інтенсифікації, спеціалізація, концентрація та розміщення відбуваються без всебічного врахуван­ня екологічних факторів і законів довкілля.

Досвід розвинених країн свідчить, що існують два основні важе­лі, які стимулюють екологізацію виробництва та енергозбереження. Це плата за використання природних ресурсів та природоохоронні заходи. В Україні надзвичайно важливе значення має застосування нового економічного механізму природокористування та забезпечен­ня природоохоронної діяльності. Сутність цього механізму полягає у впровадженні плати за користування надрами, земельними, водними та іншими природними ресурсами і, насамперед за забруднення на­вколишнього середовища. Також слід економічно заохочувати під­приємства, які застосовують маловідходні та ресурсозберігаючі техно­логії. Забруднення довкілля має стати економічно невигідним.

Основна мета запровадження еколого-економічного механізму - формування суто економічних відносин у сфері використання природних ресурсів, стимулювання раціонального і комплексного їх використання і відтворення, що є вкрай важливим на шляху до зменшення ресурсомісткості кінцевого національного продукту.

Ефективність зазначеного еколого-економічного механізму сут­тєво посилюється за умови створення відповідної системи природо­користування, яка враховує також стратегічні інтереси держави та потреби майбутніх поколінь. Сприятиме цьому дотримання євро­пейських стандартів, узгодження національного екологічного зако­нодавства з міжнародним.

Головна роль у розв’язанні проблеми екологізації виробництва в усіх галузях і сферах економіки належить безперечно НТП. Впрова­дження досконалих, високопродуктивних і прогресивних ресурсо- й природозберігаючих видів техніки та технології, удосконалення ор­ганізації управління виробничими процесами із застосуванням най­сучасніших технічних засобів і систем зв’язку дозволять зрештою практично сформувати екологобезпечний матеріально-технічний базис суспільства, насамперед — промислового і агропромислового виробництв.

Тепер радикальне оновлення процесів виробничої взаємодії, спо- живання, обміну й розподілу ресурсів, максимізацію ефективності їх використання в кожній ланці економіки на основі прискорення темпів НТП, урахування екологічних критеріїв, нормативів, вимог і

Розділ 8. Конкурентоспроможність національної економіки... 447 обмежень, а також ресурсо- і природозбереження необхідно розгля­дати як вирішальні фактори подолання гострої екологічної кризи.

Продовольча безпека як підсистема посідає перше місце в ієрар­хічній структурі системи національної безпеки держави. Продовольча безпека — це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-політичну стабільність у суспільстві, вижи­вання і розвиток нації, особи, сім’ї, стійкий економічний розвиток^{[263] [264].}

Вона є частиною концепції міжнародної економічної безпеки, що пе­редбачає винайдення колективних за формою та конструктивних за зміс­том засобів і механізмів вирішення економічних конфліктів, що виника­ють, протиріч та структурних диспропорцій і накопичених проблем*.

Відомий вчений Ж. де Кастро у своїй книзі “Геополітика голоду” так висловився про продовольчу залежність держав світу: “Важко по­яснити і ще важче зрозуміти той разючий факт, що людина, котра претендує на перевагу над іншими живими істотами й отримала стіль­ки перемог у боротьбі з силами природи, проголосивши себе її гос­подарем, так і не домоглася вирішального успіху в боротьбі за власні засоби існування. Досить сказати, що після тривалого періоду, що ви­мірюється декількома сотнями тисяч років боротьби, виявляється, що сьогодні, згідно з суворими науковими спостереженнями, близько двох третин населення світу існують в умовах постійного голоду, що майже півтора мільярда людей не мають у своєму розпорядженні засобів, щоб вирватися з лещат найстрашнішого з усіх соціальних лих”^[265].

Продовольча безпека держави визначається виробничо-продук­тивною потужністю агропромислового комплексу та його здатністю вчасно реагувати на кон’юнктуру продовольчого ринку; наявністю необхідних обсягів перехідних запасів; рівнем платоспроможності населення, що має забезпечувати споживчий рівень громадян; здат­ність не допустити імпортну експансію тих продовольчих товарів, забезпечення якими в необхідних обсягах може здійснювати націо­нальний агропромисловий комплекс.

Надійність забезпечення продовольчої безпеки полягає як у до­статньому самозабезпеченні продуктами харчування, так і в наяв­ності коштів для їх імпорту в необхідних обсягах за умов мінімальної потенційної вразливості продовольчого забезпечення населення у разі виникнення ускладнень з імпортом продовольства (відсутність валюти, зростання цін, ембарго тощо).

Критерієм продовольчої безпеки є забезпечення достатнього харчування для всіх громадян (за нормальних умов) та мінімально необхідного (за надзвичайних обставин).

Аграрна політика повинна спрямовуватися на виробництво широ­кого асортименту високоякісних продуктів харчування власного вироб­ництва для задоволення потреб усіх верств населення з урахуванням несприятливих екологічних умов, що обумовлюють особливі вимоги до забезпечення раціонального харчування українського народу.

Потреби у фізичних обсягах харчових продуктів та в енергетич­ному вмісті добових раціонів залежать від природних і соціальних умов, національних і релігійних традицій, умов праці, культури хар­чування. Медиками-фізіологами розроблено нормативи енергетич­ного вмісту харчових раціонів, які мають забезпечувати нормальну діяльність людського організму і відтворення енергетичних витрат, а також збалансованих за вмістом речовин, необхідних людському організму залежно від статі, віку, роду занять, способу життя, наці­ональних і сімейних традицій. Один з них — норматив Всесвітньої організації охорони здоров’я, так званий мінімальний фізіологічний норматив — 3000 кКал/добу^[266].

Згідно з рекомендаціями ФАО/ВООЗ, мінімальна потреба в енер- говитратах в середньому на працездатну людину не може бути мен­шою 2560 кКал при співвідношенні в грамах між білками, жирами і вуглеводами 1:1:4.

Нормальна діяльність організму можлива за умови його забезпе­чення не лише необхідним харчуванням, а й збереженням складних відносин між багаточисельними компонентами харчування, кожно­му з яких відведена певна роль в обміні речовин. Розглядаючи про­цес обміну речовин з інформаціологічної точки зору, можна ствер­джувати про інформаційну сутність цього процесу як його інформа­ційну першооснову.

Майже вся необхідна для організму людини інформація одер­жується з їжі. Для кожної речовини, що потрапляє в організм з продуктами харчування, існують строго визначені закономірності перетворення обміну, асиміляції та дисиміляції. Тому процес забез­печення продовольчої безпеки у майбутньому доцільно розглядати як забезпечення інформаційного балансу людства, пошуку нових шляхів такого забезпечення.

Таким чином, обсяги середньодушового споживання харчових продуктів та енергетичний вміст добових раціонів недостатні для підтримання на належному рівні здоров’я, працездатності й демо-

Розділ 8. Конкурентоспроможність національної економіки... 449 графічного відтворення населення. Збереження здорового генофон­ду нації — це питання надзвичайно великої державної ваги і тому потребує невідкладного вирішення.

Недостатня забезпеченість організму вітамінами є причиною по­ширення поліавітамінозів, які супроводжуються зниженням захисних властивостей організму, головними болями, втомою, дратівливістю, зниженням уваги і працездатності людини, що є основою для розви­тку та прогресування інших захворювань, пов’язаних з несприятливими умовами. Для профілактики багатьох захворювань, збереження здоров’я та генофонду нації необхідне повноцінне харчування населення. Може виникнути запитання — як співвідноситься продовольча безпека з кон­курентоспроможністю національної економіки. Основним елементом соціально-економічної системи є людина. Саме економічно активне населення забезпечує конкурентоспроможність і розвиток економіки. Хворобливе населення цього зробити неспроможне, ми повинні дбати про здоров’я кожної людини і пам’ятати — хворе покоління не може народжувати здорових людей. А це наш завтрашній день, про який слід піклуватися сьогодні.

Стан міжнародної продовольчої безпеки вважається достатнім, якщо рівень перехідних запасів зерна (тих, що зберігають до збору нового врожаю) відповідає 60 дням світового споживання або 17% від усього споживання^[267]. У разі падіння обсягів запасів нижче цього рівня відбувається зростання світових цін на зерно.

Людина зараз споживає близько 40% первинної біологічної про­дукції суші, або 25% глобальної первинної продукції із врахуванням біоти океану. При існуючих темпах росту населення і споживан­ня через 35 років буде споживатися вже 80% первинної біологічної продукції суші або 50% глобальної. Але вже сьогодні в результаті відбирання первинної продукції, знищення екологічних ніш і за­бруднення середовища щорічно зникає від 5000, за оптимістичними оцінками, до 150000 — за песимістичними, біовидів із приблизно 5—30 млн видів, існуючих на Землі. Проте це на декілька порядків більше, ніж у доісторичну епоху, як стверджують К.С. Лосев і М.Д. Ананічєва^[268].

Це все відбувається через людину, яка величезну кількість орга­нізмів позбавляє продуктів споживання внаслідок знищення при­родних екосистем у кількості, на порядок більше відпущеної йому первинної біологічної продукції. При цьому людина шаленими тем-

пами звужує ареали розповсюдження організмів, а головне, — зни­щує екологічні ніші, що призводить до розпаду генома організмів. Як стверджують далі автори, всі дії людини визначаються запро­грамованою системою конкурентної взаємодії, яка відвертає розпад генома в популяції людини. Ця система базується на регуляції на­роджуваності, а не смертності, і збереженні життя усіх народжених членів суспільства. Однак сучасна цивілізація призвела до невідпо­відності генетичних програм людини зайнятій ним сьогодні еко­логічної ніші. Заглиблення культурної спеціалізації знищило чіткі критерії визначення найбільшої конкурентоспроможності.

За оцінкою ЮНЕСКО, понад 20% риболовних районів Світового океану підірвано, а ще майже 50% — перебувають на межі виснаження.

У багатьох районах океану дно настільки переоране тралами, що там уже не може відновитися донне заселення. Після вибору риби з сітей назад у воду, переважно в нежиттєздатному стані, щорічно викидається близько ЗО млн т іншої живності. Знищено половину мангрових заростей тропічної зони океанів, які захищали берег від розмиву і слугували екологічною нішею для величезної кількості ви­дів організмів, що негативно позначилося на процесах самоочищен­ня вод і корисній біопродуктивності шельфу*¹.

Через 10 років, що минули після Конференції OOH в Ріо-де-Жа­нейро, мусимо констатувати: міжнародній спільноті, на жаль, поки що не вдається загальмувати катастрофічний процес елімінації видів. Втрати біорізноманітності видів, викликані техногенними чинника­ми, перевищують природні темпи елімінації видів у 100—1000 разів.

Після промисловості й енергетики сільське господарство — на­ступний за обсягом і наслідками чинник перетворення біосфери. Загальна площа орних земель світу, що втратили родючість через нераціональну діяльність людей, оцінюється у 2 млрд га, що в 1,5 раза перевищує площу всіх орних земель Європи^{[269] [270].}

Протягом кількох попередніх років Україна фінансувала власне економічне “виживання” за рахунок чистого надходження зовніш­ніх трансфертів, інвестицій та кредитів. Упоратися з проблемами можна тільки за рахунок динамічного економічного зростання. Од­нак таке зростання вимагає проведення витратних реформ, що може ускладнити ситуацію (подібно до інших країн з перехідною еконо­мікою) перед тим, як її поліпшити. Втім, щодалі ми зволікатимемо з реформами, то важчими і менш прийнятними вони стають.

Для підвищення експортоспроможності вітчизняної продоволь­чої продукції на світовому ринку необхідно проводити виважену

Розділ 8. Конкурентоспроможність національної економіки... 451 урядову політику щодо реформування аграрного сектора України, поєднання важелів управління економікою з боку держави з ме­ханізмами ринкового середовища, встановлення цінового паритету на сільськогосподарську продукцію та основні засоби виробництва, визначення пріоритетних галузей сільського господарства і зосеред­ження в них наявних державних ресурсів шляхом прямого інвесту­вання під конкретні обсяги державних закупівель.

Таким чином, найпріоритетнішими напрямами спеціалізації України у міжнародному розподілі праці мають стати:

• експорт стратегічних видів сільгосппродукції — зерна та продукції переробних галузей АПК: цукрової, масложирової, м’ясної, кондитер­ської, плодоовочевої, спиртової, виноробної промисловостей, розвиток яких спирається на сприятливі ресурсні можливості держави — якісні землі, помірно-континентальний клімат, трудовий потенціал і націо­нальні традиції в структурі сільськогосподарського виробництва;

• експорт наукомістких видів продукції і послуг, що можуть розви­ватися на базі високих технологій оборонного комплексу і цивільних виробництв, науково-технічного потенціалу Національної Академії наук та галузевих науково-дослідних інститутів і організацій, а саме: авіакосмічна та лазерна промисловість, електрозварювальне устатку­вання, суднобудування, цивільне літакобудування, космічне ракетобу­дування та космічні послуги з виведення об’єктів на навколоземну ор­біту, інформаційне обслуговування, картографічна та геофізична зйом­ки, проведення досліджень у космосі, послуги з розробки програмного забезпечення, проведення геологічних пошуків тощо.

8.3.