Критерії економічної безпеки

В умовах, коли поширюється суперництво національних еконо­мік, наднаціональних угруповань і транснаціональних корпорацій за контроль над ринками, стратегічними та інтелектуальними ресурса­ми, транспортними коридорами, коли відбувається прискорена кон­центрація управління у світі з метою встановлення контролю над планетарними ресурсами, проблема національної безпеки суттєво загострюється.

На всіх рівнях слід розрізняти цінову і структурну (загальну) кон­курентоспроможність. На макрорівні структурна конкурентоспро­можність системно відображає виробничо-технологічний та екс­портний потенціал країни (коли конкурують не ціни, а національні умови виробництва). У цілому конкурентоспроможною слід вважати економіку, яка у своєму розвитку забезпечує: 1) підтримку зростаю­чих життєвих стандартів; 2) досягнення (збереження) таких позицій у світовій економіці, коли національні товари, роботи, продукція і послуги успішно реалізуються на внутрішньому та міжнародних ринках. Як показує світовий досвід, усталеної конкурентоспромож- ності досягають країни, що можуть оптимально реалізувати свої на­ціональні переваги, орієнтуючись зрештою на постійне підвищення продуктивності праці, суттєве зменшення по відношенню до конку­рентів енерго- та матеріаломісткості продукції, екологічного наван­таження, включаючи не лише період виготовлення та експлуатації, а й також і утилізацію.

Для побудови моделі конкурентоспроможної економіки необхід­но підготувати підгрунтя — адже, якщо не змінити сьогоднішній хід подій, може статися, що нікому буде впроваджувати нову тео­рію в життя. Таким підґрунтям є заходи щодо забезпечення безпеки Усіх життєво важливих потреб світової спільноти. Саме цій вкрай актуальній для людства проблемі із забезпечення безпеки соціаль­ної, eκ∩∏nri⅝⅜r⅛r тя екпмпуїцмлї систем присвячено даний розділ, вважаємо, що зміцнення конкурентоспроможності національної економіки України — це пріоритетний фактор забезпечення еко­номічної безпеки нашої держав^ Між конкурентоспроможністю і окйномічнокнбезпекою існують як прямий» так і ЗВОРОТНИЙ.

Розглянемо існуючі проблеми, основні поняття і принципи еко­номічної безпеки.

Сьогодні проблеми соціально-економічної безпеки вийшли за межі окремо взятої країни або групи країн. Існуючі методики дослі­дження навіть індустріально розвинених країн Заходу не можуть дати ефективні рекомендації щодо забезпечення безпеки власних країн, не кажучи вже про країни, що розвиваються, хоча існує значна кіль­кість наукових праць з даної проблематики. Проблема безпеки стала Однією з найактуальніших проблем сьогодення світової спільноти і Потребує принципово нових науково-методологічних підходів для її вирішення. Почнемо з безпеки окремо взятої країни.

Безпека як система корінних, типових властивостей будь-якої країни втілює в собі усі сфери різних галузей життєдіяльності й роз­витку людини, суспільства, держави і природи. У змістовному пла­ні складовими виступають інформаційна, інтелектуальна (безпека культури, освіти, науки), політична, воєнна, економічна, державна, суспільна (безпека громадянського суспільства), екологічна та інші елементи безпеки країни. Місце, роль та пріоритет кожного з них визначаються обставинами, що реально складаються на певний пе­ріод часу всередині держави і довкола неї.

Економічна безпека е провідною складовою національної безпе­ки. Вона відбиває причинно-наслідковий зв’язок між економічною могутністю країни, її воєнно-економічним потенціалом та націо­нальною безпекою. Цей зв’язок передбачає з боку держави свідо­ме підтримання певних пропорцій між нагромадженням валового внутрішнього продукту і військовим будівництвом для забезпечення кількісних і якісних параметрів обороноздатності.

Економічна безпека держави — це стан захищеності найважливі­ших економічних інтересів особи, суспільства і держави, забезпечення достатнього оборонного потенціалу, що сприяє стійкому і ефектив­ному функціонуванню економіки в режимі розширеного відтворен­ня, створення передумов для підтримання і покращання рівня життя громадян, задоволення корінних національних інтересів у виробни­чо-економічній, фінансовій, зовнішньоекономічній, технологічній, енергетичній, продовольчій та інших субекономічних сферах^[260].

Таким чином, економічна безпека — це загальнонаціональний комплекс заходів, спрямованих на постійний і стабільний розвиток економіки держави, що включає механізм протидії внутрішнім та зо­внішнім загрозам.

Проте поняття безпеки набагато складніше. Стан захищеності життєво важливих інтересів — це лише одна із фаз безпеки, і то не перша. Першою фазою вважається забезпечення стійкості системи, яка сама базується на трьох основних складових.

Завдяки механізмам негативного зворотного зв’язку відбувається підтримання існуючого гомеостазу (стійкої рівноваги) системи, що забезпечує метаболізм, який установився, тобто речовинно-енерге- тично-інформаційний обмін системи із зовнішнім середовищем. Без нього система існувати не може. Для економічних суб’єктів показ­ником сформованого гомеостазу є характер і структура торгово-фі­нансового балансу, а характер метаболізму відбитий у товарно-гро­шових потоках, якими підприємство або територія обмінюються з іншими економічними суб’єктами.

За допомогою механізмів позитивного зворотного зв’язку відбу­вається перебудова гомеостазу системи і характеру обмінних про­чосів (метаболізму)^[261].

При ефективному функціонуванні системи в ній починає нако­пичуватися вільна енергія й створюються передумови для прогре­сивного перетворення системи: її ускладнення і збільшення рівня гомеостазу. При зменшенні вільної енергії в системі вона змушена знижувати рівень свого гомеостазу та спрощувати свою структуру.

В попередній історичний період і аж до недавнього часу основним завданням людства залишалося підтримання гомеостазу економічних систем і використання відповідного інструментарію механізмів нега­тивного зворотного зв’язку. Інформаційна епоха змінює характер про­цесів розвитку економічних систем. Трансформаційні процеси зміни гомеостазу стають практично безупинними, що докорінно змінює й завдання людини як учасника та основного координатора виробничої системи. На перший план виходить вміння приймати рішення в прак­тично безупинному трансформаційному процесі, вміло використовую­чи інструментарій механізмів позитивного зворотного зв’язку.

Сьогодні блага цивілізації нерідко використовуються на шкоду людству і самій цивілізації — свобода відірвана від дисципліни, а права — від обов’язків, що породжує цілі угруповання осіб руйнів­ного, агресивного типу. Безпека закладається й знищується насам­перед думкою, що і є керівництвом до дії. Коли йдеться про мис- леформи безпеки, слід пам’ятати, що думки — це живі субстанції, котрі мають свою енергетику, властивості позитивного або негатив­ного впливу як на саму людину — джерело думки, так і на оточуючу п спільноту. Тому що саме думка є першопричиною будови еконо­мічних моделей і систем, а також вибору способу господарювання.

Сьогодні необхідне максимальне включення до сучасної структу­ри безпеки ресурсів миследіяльності, вихід на нові мислепрактики ¹ нові мислетехнології, на вищий рівень реалій безпеки. Це — наша стратегічна мета. Тактична ж мета полягає у тому, щоб перевірити на функціональну здатність весь інструментарій теорії безпеки і до­повнити його більш сучасними підходами, в першу чергу для забез­печення конкурентоспроможності національної економіки.

Оскільки забезпечення економічної безпеки є однією з найваж­ливіших функцій держави, забезпечення конкурентоспроможнос­ті національної економіки теж є функцією держави, яка також має стратегічне значення. Можна взяти на себе сміливість, наголосивши, Що забезпечення конкурентоспроможності є ключовою складовою та підсистемою економічної системи, а врешті-решт ці функції мають бути інтегровані в одне ціле, їх спільна мета — забезпечення сталого економічного розвитку та добробуту українського народу. Тому за­безпечення конкурентоспроможності національної економіки нале­жить до пріоритетів як на сьогоднішньому етапі, так і на перспективу. Значення фактора конкурентоспроможності у сферах виробництва та реалізації товарів, продукції, а особливо — у сфері фінансово-бан­ківських послуг зростатиме. Необхідно підкреслити, що у світі кон­курентоспроможність одних країн оцінюється іншими країнами як реальний виклик, ризик і загроза національним інтересам.

Тому забезпечення конкурентоспроможності національної економі­ки — це захист національних інтересів держави, розвиток економіки, забезпечення її живучості та спроможності протистояти зовнішнім і внутрішнім загрозам. Враховуючи стратегічну значимість та складність в успішній реалізації даного напряму, ми повинні як для досягнення, так і для розробки державної програми із забезпечення конкуренто­спроможності національної економіки застосувати комплексний, сис­темний підхід, розглядаючи її саме через призму економічної безпеки.

Неможливо забезпечити конкурентоспроможність національної економіки без збалансування та приведення економічної системи до тих критеріїв, показників і порогових значень, які забезпечують, в першу чергу її рівновагу та сталість.

А оскільки конкурентоспроможність є показником, який від­носиться до критеріїв економічної безпеки, то розглянемо систему критеріїв і показників, яким необхідно відповідати, щоб забезпечи­ти безпеку. В іншому випадку гарантувати забезпечення конкурен­тоспроможності та розвитку економіки неможливо.

Основним показником є величина ВВП, його щорічний приріст і частка на душу населення.

Ми вважаємо, що пороговим значенням для України є частка ВВП на душу населення, яка повинна складати 100% від середньосвітового показника ВВП і не менше 75% — від середнього показника по кра­їнах Євросоюзу. Що стосується темпів щорічного приросту ВВП, то в зарубіжній літературі визначений показник 2,7%. Однак для Укра­їни дане порогове значення неприйнятне. Нам необхідно вийти на рівень показника базового 1991 р., і починаючи з нього пороговим значенням потрібно вважати щорічний приріст ВВП — не менше 6%. Хоча середньостатистичний приріст ВВП за останні чотири роки пе­ревищив 9%, він ще не гарантує безпеки економіки, оскільки ми не вийшли за порогове значення, яке перевищили у попередні роки. Та­кож необхідно врахувати 10 років втрачених можливостей, коли світ розвивався, а наша економіка знаходилась у фазі деградації.

Далі розглянемо індикатори, які визначають порогові критерії рівня життя населення. Для України проблема подолання бідності та запровадження соціальних стандартів на рівні, необхідному для інтеграції в Євросоюз, — є проблемою номер один.

Ми маємо дотримуватися таких порогових значень: рівень без­робіття не повинен перевищувати 8—10% економічно активного на­селення; частка громадян, які мають доходи нижче прожиткового мінімуму, не повинна перевищувати 10%, розрив між 10% найбагат- ших і 10% найбідніших груп населення не повинен перевищувати 10 разів, середня тривалість життя має становити не менше 70 років.

Разом з тим, при визначенні порогових значень необхідно спира­тися на прийняті у міжнародній практиці методи та єдині порівнян­ні показники та підходи, а також наукові принципи, щоб уникнути викривлення фактів у той чи інший бік через політичне втручання тих чи інших груп.

Наступний індикатор — це прожитковий мінімум, який також має два рівні — фізіологічний прожитковий мінімум і соціальний прожитковий мінімум. Так, за Законом України прожитковий міні­мум на 2005 р. становить 423 грн, а, за визначенням Економічної та Соціальної Ради OOH — 4 дол. США на добу для непрацюючої лю­дини (при курсі 1 дол. США до 1 грн — 1:5,31) — це 640 грн, тобто мінімум мав би бути на 220 грн більшим. (Зрозуміло, що це спро­щений розрахунок, спеціалісти скажуть, що потрібно застосовувати ПКС, але ж показники OOH визначились у 1985 р., і в 1993 р. їх також потрібно індексувати, і за методикою, а не з політичних мір­кувань, розраховувати прожитковий мінімум).

Наступна низка індикаторів — це порогові значення фінансової безпеки. Основні з них: дефіцит бюджету в процентах до ВВП — 3%, обсяг зовнішнього боргу — не більше 50% від ВВП, незважаючи на те, що Маастрихтською угодою визначено 60% від ВВП; обсяг вну­трішнього боргу (в процентах від ВВП) — 35%, обсяг грошової маси (М3) в процентах до ВВП — 50%, обсяг іноземної валюти в готівко­вій формі до обсягу готівки гривні — не більше 15%, інфляція — не більше 8%, частка інвестицій у ВВП повинна бути не менше 25%.

Щоб запобігти небезпеці фінансової кризи (яскравим прикладом Цього є фінансова криза 1997—1998 рр.: Російська Федерація, Пів­денна Корея, Індонезія і Малайзія), необхідно не віддавати на від­куп ринку державні цінні папери, а регулювати дані процеси, здій­снювати ефективні заходи щодо зменшення частки нерезидентів у Державних цінних паперах, і відповідно, підвищувати роль внутріш­ніх джерел покриття дефіциту державного бюджету, обслуговування та погашення зовнішнього і внутрішніх запозичень.

Наступним важливим елементом економічної безпеки, який має важливе значення для забезпечення конкурентоспроможності наці­ональної економіки, є валютно-кредитна безпека як цілісний комп­лекс валютно-кредитних відносин із зовнішнім світом, а також весь обсяг внутрішньої заборгованості, у тому числі заборгованість по виплаті пенсій, стипендій, заробітної плати, по розрахунках бюдже­ту з підприємствами, організаціями, установами, по запозиченнях у населення та фінансових інститутів.

Пріоритетну увагу необхідно надавати факторам впливу, які фор­мують як за обсягом, так і за структурою необхідну грошову масу для ефективного функціонування національної економіки, таким як — рівень ділової активності, динаміка цін, співвідношення грошової і товарної маси, швидкість обігу грошей, частка готівки в грошовій масі, рівень процентних ставок, норми резервування, інвентаризації, оцінка матеріальних активів, попит на іноземну валюту, платіжно- розрахункова система, встановлення правильного співвідношення між грошовими агрегатами.

Існує закономірність, що швидкість обігу грошей прямо пропор­ційна темпам росту цін і обсягу ВВП у постійних цінах і обернено пропорційна росту грошової маси:

В Україні швидкість обороту грошей становить 5,5 оборота. Зро­зуміло, що за такої швидкості обороту грошей забезпечити конку­рентоспроможність національної економіки не вдасться. Адже така величина даного показника свідчить про те, що гроші в основному обертаються у торговельній, посередницькій, банківській, страхових інституціях та різних сферах послуг. Проте нам потрібен приплив капіталу не в ці галузі, а в ті, які забезпечують конкурентоспромож­ність економіки, галузі, які освоюють нові технології, впроваджують інноваційні моделі, освоюють нові ринки та є базовими для забез­печення стабілізації та економічного зростання.

Для прикладу наведемо ці показники за країнами, які найбіль­шою мірою забезпечують економічну безпеку та конкурентоспро­можність своїх економік: США — 1,2 оборота, Японія — 0,9 обо­рота, Велика Британія — 1 оборот, Німеччина — 1,5 оборота, Китай — один оборот.

Наступний фактор — це ставки рефінансування, кредитна і де­позитна ставки. На теперішній час ставка рефінансування Націо-

Розділ 8. Конкурентоспроможність національної економіки... 441 наявного банку України становить 9%, середня ставка кредитування *— 24%, при цьому у 1996 р. вона становила 82%. Це — за умови, Що рентабельність у промисловості не перевищувала 5,6%, а у сіль­ському господарстві — 2,5%. Невідомо, як за таких умов товаро­виробнику можна отримати такий дорогий кредит, як його повер­нути і чи надасть його банківська структура, знаючи, що реальних можливостей гарантії його повернення просто не існує. Тому і гро­шові потоки оминали реальний сектор економіки, призвівши його До банкрутства. Найбільшим злочином було б запровадження такої спотвореної жорсткої монетаристської моделі без врахування реалій та національних інтересів української економіки. Це призвело б до розриву товарних і грошових потоків, запровадження цілої низки сурогатів, у цілому втрати конкурентоспроможності та стійкості на­ціональної економіки.

Про яку конкуренцію можна говорити, наприклад, із товарови­робниками США, коли у них ставка рефінансування Федеральної резервної системи становить 1%, а кредитна ставка — 1,6—2%, тобто вони мають реальну можливість купити кредитний ресурс, дешев­ший, ніж для українського товаровиробника, у 12 разів. І це — пер­ша фаза інвестиційного процесу, не говорячи вже про технологічну і організаційну перевагу, а також менеджменту.

8.2.