Інституційні фактори адаптації економіки до світо­вого конкурентного середовища

У світовій науці та практиці склалися певні узагальнені уявлення щодо адаптації економік різних країн до умов міжнародної конку­ренції та входження у світове конкуренте середовище.

Основні показники індексу роблять його зручним інструментом аналізу зв’язку між застосовуваною урядом економічною політикою та процесом економічного зростання країни.

По-перше, це універсальний показник якості інституціональних структур і базових параметрів економічної політики держави. Він міс­тить чимало підіндексів, з урахуванням яких можна активізувати гос­подарську діяльність та прискорити темпи економічного зростання.

По-друге, дослідження економічної свободи охоплюють велику кількість країн (останнім часом — 161) та розраховані на досить тривалий період, тому індекс можна використовувати як ефектив­ний інструмент систематичного аналізу взаємозв’язків між заходами економічної політики уряду і довгостроковими процесами еконо­мічного зростання.

Методичні підходи до визначення індексу виходять з наведених нижче положень.

Економічна свобода, яка базується на недоторканій приватній влас­ності, створює умови для вільного виробництва, торгівлі, збережень, інвестування, користування створеним і заробленим. Вона також дає змогу вступати в економічні контакти зі співвітчизниками й інозем­цями, визначати ціни, користуватися будь-якими грошовими оди­ницями в процесі контакту сторін за взаємною згодою. Обмеження економічної діяльності учасників ринку з боку держави можливі, од­нак до певної міри.

У результаті дослідження цих причинно-наслідкових зв’язків ви­значено вісім головних факторів, що впливають на ступінь еконо­мічної свободи, а саме:

— корупція органів правосуддя, митниці, державної бюрократії;

— нетарифні перепони торгівлі (квоти та заборони з імпорту, суво­рі вимоги з ліцензування і маркірування);

— фіскальні зобов язання держави, які охоплюють рівень ПДВ, корпо­ративні податки, державні витрати;

— ефективність правової системи, надійність, об’єктивність пра­восуддя та ефективність виконання угод;

— регуляторні вимоги до бізнесу, включаючи регулювання охорони здоров’я, навколишнього середовища і безпеки;

— обмеження банків щодо надання фінансових послуг, таких як страхування та продаж цінних паперів;

— регулювання ринку праці, тобто визначення робочого тижня та обов’язкова диференціація оплати праці;

— діяльність чорного ринку, включаючи контрабанду, піратство в галу­зі інтелектуальної власності, підпільний ринок праці та інші послуги.

Країни з високим рівнем економічної свободи демонструють свої успіхи не лише у сфері економіки та фінансів, а й щодо показни­ків людського розвитку, рівня доходів на одну особу. Звільняючи економіку від надмірного оподаткування, державних витрат, про­текціонізму, ліцензування та інших обмежень, забезпечуючи гаран­тії прав власності, свободу міжнародних контактів, влада стимулює ефективний і динамічний розвиток економіки, а відтак підвищення добробуту населення країни.

Найбільш відомі організації, що розраховують індекс економічної свободи: Інститут CATO (США), Інститут Фрезера (Fraser Institute) (Канада) разом з 60 дослідницькими центрами в усьому світі, The Heritage Foundation (США) разом з Wall Street Journal (США).

Методики інституту САТО, Інституту Фрезера (Fraser Institute) та його 60 дослідницьких центрів мають однакове підґрунтя та прак­тично не відрізняються. Щороку на базі їх досліджень виходить до­повідь “Економічна свобода у світі”.

Доповідь містить огляд кожної країни за 38 компонентами еко­номічної свободи, починаючи з кількості членів уряду і закінчуючи грошово-кредитною і торговельною політикою. Країни поділені на групи.

Індекс економічної свободи розраховується окремо для кожної країни за 5 напрямами (блоками), що характеризують свободу ви­бору громадянами і підприємствами способів і методів своєї еконо­мічної діяльності. Максимальне значення індексу — 10 — означає найбільшу відповідність фактору чи групі факторів економічної сво­боди, мінімальне — 0.

Такими блоками є:

1. Розмір державного сектора в економіці.

2. Правове поле і недоторканість прав власності.

3. Грошова політика.

4. Свобода зовнішньої торгівлі.

5. Регулювання бізнесу, ринку кредитів і праці.

1. Розмір державного сектора в економіці оцінюється за принци­пом: більше державного втручання — менший індекс, оскільки мен­шою буде свобода вибору для приватних осіб та компаній, а частина суспільного продукту розподілятиметься не за угодами між приват­ними суб’єктами, а шляхом державного розподілу. Показники:

— споживання державного сектора як відсоток від загального споживання;

— трансферти і субсидії як відсоток від ВВП;

— держпідприємства і державні капіталовкладення як відсоток від ВВП;

— рівень оподатковування і поріг прибутку, до якого він засто­совується.

2. Правове поле і недоторканність прав власності — індекс еко­номічної свободи вище, якщо правова система не дає змоги владі втручатися у судовий процес, захищає право власності громадян та підприємств, якщо громадяни мають можливість відстоювати в суді свої права проти тисків держави.

— судова незалежність: судова влада незалежна і не схильна до втручання з боку законодавчої та виконавчої влади;

— безпристрасні суди: існує можливість для приватних підпри­ємств заперечити законність урядових дій або регулювання;

— захист інтелектуальної власності;

— невтручання військових у законодавство або політичний процес;

— єдність і цілісність правової системи.

3. Грошова політика — чим менше держава використовує інфля­ційну емісію грошей для поповнення бюджету, чим менше вона об­межує права громадян обирати валюту для розрахунків за угодами, тим вищий індекс економічної свободи. Складові підіндексу:

— середнє щорічне зростання пропозиції грошей за останні 5 ро­ків не перевищує щорічного зростання реального ВВП за останні 10 років;

— рівень інфляції за останні 5 років;

— свобода володіння валютними рахунками в країні і за кордоном.

4. Свобода зовнішньої торгівлі — індекс економічної свободи кра­їни знижують: заборона громадянам та підприємствам вільно тор­гувати із закордонними партнерами або обмеження цієї діяльності через квоти, мито і тарифи, а також інші бюрократичні й адміні­стративні бар’єри на шляху торгівлі.

Показники:

— податки на міжнародну торгівлю (податки на міжнародну тор­гівлю як відсоток від товарообігу; розмір тарифних ставок; серед- ньоквадратичне відхилення тарифних ставок);

^~ регулюючі торгові бар’єри (приховані бар’єри для імпорту крім прийнятих тарифів і квот; витрати, пов’язані з імпортом, що акуму­люють комбінований ефект від імпортних тарифів, внесків, ліцензій, внесків банку і часу, необхідного для подолання адміністративних бюрократичних бар’єрів);

— реальний розмір торгового сектора (порівняно з очікуваним);

~~ різниця між частками офіційних контракгів та операцій на чорно­му ринку у загальному обсязі зовнішньої торгівлі.

5. Регулювання бізнесу, ринку кредитів і праці — чим більше дер­жава втручається в ринок кредитів і праці, тим нижчий індекс еко­номічної свободи.

Компоненти:

• регулювання кредитного ринку:

— наскільки вільно відсоткові кредитні ставки визначаються ринком;

— здатність іноземних та національних банків конкурувати на рівних;

• регулювання ринку праці:

~~ наскільки законодавчо встановлена мінімальна заробітна плата відрізняється від рівня середньої заробітної плати;

~ наскільки умови працевлаштування у компанії визначені при­ватним контрактом;

~ частка робочої сили, заробітна плата якої визначена генераль­ною угодою про умови праці між підприємцями і профспілками ;

" наскільки система допомоги з безробіття впливає на бажання працювати;

— використання призовників як військового персоналу.

• Ділові правила:

— свобода підприємств щодо встановлення цін на свою продукцію;

^~ адміністративні перешкоди для започаткування нового бізнесу;

— час, витрачений на спілкування з урядовою бюрократією;

~~ умови реалізації нового бізнесу (започаткування нового бізнесу повинно бути якомога простішим);

— нерегулярні, додаткові платежі, пов’язані з імпортом і експор­том, дозволи, ділові ліцензії, податкові перевірки, поліцейський за­хист повинні бути рідкими.

Отже, виходить, що держави з вільною економікою розвиваються значно швидше, що сприяє скороченню масштабів бідності. Більш того, жителі країни, яка входить у перші ЗО держав за рівнем еконо­мічної свободи, живуть приблизно на двадцять років довше, ніж люди У країнах, що складають останні ЗО. Зростання економічної свободи обумовлює зменшення рівня дитячої смертності, підвищення рівня грамотності, зменшення рівня корупції і надає вільний доступ до чи­стої питної води.

Таблиця 7.3

Індекс економічної свободи України/ (0—10)

♦За даними Інституту Фрезера (Fraser Institute).

Термін “індекс економічної свободи” запроваджено економістами The Heritage Foundation наприкінці 80-х років, а з 1995 р. остаточно визначе­но критерії, які використовуються для розрахунку цього індексу, а також публікується рейтинг країн світу у журналі The Wall Street Journal.

Для оцінки кожної країни за індексом економічної свободи ви­вчається 50 незалежних змінних, які розподілено на 10 загальних факторів економічної свободи: торговельна політика, фіскальний тиск, державне втручання в економіку, монетарна політика, інозем­ні інвестиції та капіталовкладення, банківський сектор і фінанси, зарплати і ціни, права власності, регулювання, чорний ринок.

Кожна країна отримує свою загальну оцінку економічної свободи, яка виводиться на підставі 10 індивідуальних факторних оцінок. Кожен фактор оцінюється за п’ятибальною шкалою: оцінка “1” означає, що політика країни найбільш сприяє економічній свободі, “5” — навпаки.

Додатково кожному фактору дається така оцінка: “кращий”, “гірший”, “стабільний”, яка вказує на динаміку фактора економіч­ної свободи порівняно з минулим роком. При визначенні індексу країни усі фактори вважаються рівнозначними. У підсумку фактори складаються, усереднюються і визначається загальна оцінка країни.

За індексом класифікуються такі категорії економічної свободи:

1) “вільні країни” із загальною оцінкою рейтингу 1,99 та нижче^[258];

2) “здебільшого вільні” (“mostly free⁹) — від 2,00 до 2,99;

3) “здебільшого невільні” (“mostly unfree’) — від 3,00 до 3,99;

4) “невільні” (“repressed”) — країни із загальною оцінкою 4,00—5,00.

Пояснення такого розподілу країн здійснюється на основі аналізу його складових — оцінок факторів впливу політики уряду у різних сферах на економічну свободу і діяльність. Результати обстеження 2005 р. представлені у табл. 7.4.

Гонконг протягом 2000—2005 р. зберігав перше місце серед понад 155 країн за індексом економічної свободи ІЕС з найкращою оцін­кою — від 1,4 у 2000 р. до 1,35 у 2005 р. завдяки найвищим оцінкам свободи торгівлі, сприятливим умовам для залучення капіталу та іно­земних інвестицій, розвиненому фінансовому сектору, захисту прав власності та гарному регуляторному режиму. Це робить невигідною тіньову діяльність, тому оцінки тіньового сектора також є низькими.

Такі високорозвинені країни як Великобританія, США, Фінляндія з високим рівнем соціального захисту населення мають гірші оцінки Щодо фіскальних зобов’язань держави та державного втручання, а також менший рівень лібералізації торгівлі, ніж у лідерів. Це обумовило їх гірші Рейтинги за індексом економічної свободи — лише 7, 12 та 15 місця.

Таблиця 7.4

Індекс економічної свободи у 2005 р. (вибірка з 155 країн)

Джерело: The Heritage Foundation: http://www.heritage.org/research/features/index/co- untries.cfm:

У групу здебільшого вільних країн ще з 2000 р. входили постсоці- алістичні країни центральної Європи, які першими розпочали лібе­ралізацію торгівлі, регуляторного та інвестиційного режиму, гармо­нізацію своїх стандартів з європейськими. Це Естонія (22-е місце), Чехія (23-е), Угорщина (32-е), Латвія (44-е), Литва та Польща (51-е). Словенія була лише на 84-му місці, Росія та Україна — на 116 місці.

У 2005 р. з цього переліку країн значно покращили свої місця Ес­тонія (4-е місце), Литва (23-е), Латвія (28-е), Польща (41-е), Словенія (45-е). Україна, залишившись у групі здебільшого невільних країн, під­нялася на 88-е місце, у той час як Росія — спустилася на 124-е місце.

Розглянемо методологічні питання оцінки впливу факторів на за­гальний індекс економічної свободи.

Торговельна політика. Лібералізація торгівлі є важливим індика­тором економічної свободи. Ступінь сприяння держави вільному розвитку зарубіжної комерції прямо впливає на можливості підпри­ємств досягати поставлених економічних цілей. Оцінка торговельної політики базується на показнику середньозваженої ставки імпорт­ного мита країни. Чим вища ставка, тим гірша (тобто вища) оцінка. Однак тарифи не є єдиною перешкодою для торгівлі. Багато країн встановлюють квоти на імпорт, висувають вимоги до ліцензування та чинять інші нетарифні перепони щодо обмеження імпорту. Ана­ліз торгівлі також враховує рівень корупції в органах митниці.

У випадку існування великої кількості нетарифних перешкод або серйозної корупції, оцінка країни, яка базується тільки на тарифних ставках, отримує додатковий бал за шкалою оцінки (додатковий бал знижує рівень економічної свободи). Складові підіндексу:

— середньозважена ставка митного тарифу;

— нетарифні бар’єри;

— корупція у сфері надання митних послуг.

Шкала для оцінки якості торгової політики представлена у табл. 7.5.

Фіскальні зобов’язання держави. Оцінка фіскальних зобов’язань дер­жави здійснюється на основі аналізу двох складових: ставки податків і державних витрат у відсотках від ВВП. Податкова складова відображає дохід країни і корпоративні ставки податків. Податкова ставка особи — це “ціна”, сплачена за економічні зусилля підприємницької діяльності. Високі ставки заважають займатися підприємницькою діяльністю.

Державні витрати як частка від ВВП показують справжнє місце дер­жави у суспільстві. Державні витрати є дієвими, коли, по-перше, здій­снюються для надання послуг населенню та меншою мірою для дер­жавного споживання, по-друге, фінансуються за рахунок оподаткування та сплати боргів. Чим меншою є ступінь втручання держави у приватні інтереси, то більшою є економічна свобода, а відтак і можливості еко­номічного зростання.

Таблиця 7.5

Шкала оцінки торгової політики

Прибутковий податок мешканця країни визначається усередненням оцінок найвищої та найнижчої ставки податку. Єдиний податок має пе­реваги, яких не надає традиційна прогресивна система оподаткування. Якщо в країні діє єдиний податок, то з оцінки вираховується 1 бал.

Для аналізу загального доходу та корпоративного оподаткування оцінка прибуткового податку усереднюється з оцінкою корпоративного податку.

Таблиця 7.6

Шкала оцінки прибуткового податку

Друга складова оцінки фіскальних зобов’язань — це показник частки державних витрат у ВВП, вона також оцінюється за п’яти­бальною системою (методики оцінювання фіскальних зобов’язань представлені у табл. 7.6-7.9). Складові:

— максимальна ставка прибуткового податку;

— податкова ставка, яку сплачує середній платник податку;

— максимальна ставка корпоративного податку;

— державні витрати у відсотках від ВВП.

Таблиця 7.7

Шкала оцінки корпоративного податку

Таблиця 7.8

Шкала державних витрат для розвинених країн

Таблиця 7.9

Шкала державних витрат країн, що розвиваються

Державне втручання в економіку. Оцінка цього фактора показує рівень прямого використання ресурсів державою для своїх, цідей та Урядовий контроль над ресурсами. Рівень державного втручання Ви­мірюється часткою державного споживання в обсязі ВВП. Чим ви­щий рівень споживання у відсотках від ВВП, тим нижчий рівень ^ономіщоьсвобеди-к-країні.

Складовими державного^ггоживдц^ є закупівлзгловарЩ і послуг, оплата праці державних службовців, придбання активів та інвестиції У Державні підприємства. Вимірювання розміру державного секто­ра здійснюється також за допомогою частки прибутку, який країна отримує від державних підприємств і державної власності. Держа­ва втручається в економіку, споживаючи ресурси та займаючись підприємницькою діяльністю, яку міг би здійснювати приватний сектор. Вважається, що функціонування державних підприємств є неефективним, витісняє приватні ініціативи, стримує економічне зростання.

Для країн, де функціонує велика кількість державних підпри­ємств, до оцінки державного втручання додається 1 бал. При вияв­ленні фактів втручання держави в ринок цінних паперів до оцінки- додається ще один бал (табл.7.10). Складові:

" державне споживання у відсотках від ВВП;

— частка державного сектора в промисловості та бізнесі;

— частка доходів від державного сектору економіки;

— продукція державного сектору.

Таблиця 7.10

Шкала державного втручання у економіку

Монетарна політика. Монетарна політика орієнтована на визна­чення вартості грошової одиниці. При сприянні державної моне­тарної політики ринковому ціноутворенню підприємці мають ве­лику економічну свободу. Загальним напрямом здійснення раці­ональної монетарної політики є підтримка принципу низької або нульової інфляції. Виходячи з цього, основним засобом перевірки впливу монетарної політики на економічну свободу є аналіз дина­міки рівня інфляції.

Основним критерієм для оцінки фактора є середньозважений рі­вень інфляції за 10 років. Однак необхідно враховувати, що при адміністративному регулюванні цін і зарплати значення рівня ін­фляції, а відповідно і оцінка монетарної політики може спотворю­ватися. Шкала оцінки монетарної політики прив’язана до рівня ін­фляції (табл.7.11).

Таблиця 7.11

Шкала оцінки монетарної політики

Надходження капіталу та іноземних інвестицій. Обмеження щодо залучення іноземних інвестицій зменшує надходження капіталу і за­важає економічній свободі: чим більше існує в країні, тим нижче рівень економічної свободи і вища оцінка. Навпаки, відсутність або незначні обмеження на залучення іноземних інвестицій сприяють економічній свободі. Надходження іноземних інвестицій забезпечу­ють фонди для економічного зростання (табл.7.12). Складові:

— інвестиційний кодекс, що регулює іноземні інвестиції;

— обмеження у галузях та компаніях щодо залучення іноземних інвестицій;

— обмеження і вимоги до іноземних компаній;

— можливість іноземних компаній володіти землею;

— рівні умови господарювання іноземних і місцевих інвесторів;

— обмеження на репатріацію прибутку;

— наявність місцевого фінансування для іноземних компаній.

Таблиця 7.12

Шкала оцінки надходжень капіталу та іноземних інвестицій

Банківська та фінансова діяльність. Банки надають фінансові по­слуги, сприяючи економічному розвитку країни. Вони кредитують відкриття підприємств, купівлю нерухомості, товарів тривалого ко­ристування, гарантують безпеку вкладів громадян. Чим більше дер­жава контролює банки, тим менше у них свободи для надання за­значених послуг. Чим більше держава обмежує банківський сектор, тим менше рівень економічної свободи в країні.

Оцінка цього фактора здійснюється на основі аналізу таких змін­них: можливість іноземних банків і фінансових фірм вільно діяти на ринку; умови заснування нових банків на внутрішньому ринку країни; рівень контролю банківської системи державою і можли­вість банків надавати послуги із страхування та інвестування у цінні папери (табл. 7.13). Складові:

— розмір державної власності в банках;

— обмеження на відкриття іноземними банками своїх відділень та філій;

державний вплив на розміщення кредитів;

— державне регулювання;

— свобода надання усіх типів фінансових послуг, цінних паперів, а також політики страхування.

Таблиця 7,13

Шкала оцінки банківської та фінансової діяльності

Зарплати і ціни. Перерозподіл ресурсів за умови функціонування ринкової економіки здійснюється за допомогою цін. Ціни відігра­ють роль індикатора для виробників і споживачів. За умов вільного формування цін ресурси використовуються більш продуктивно.

Чим більше втручання держави у процес ціноутворення і фор­мування зарплат, тим менша економічна свобода країни. Оціночна шкала коефіцієнта свідчить про відносний рівень державного конт­ролю за цінами і зарплатами. Оцінка “1” (“дуже низький”) свідчить, що ціни і рівень зарплати формуються практично ринком. Оцінка “5” свідчить, що ціни і рівень зарплати повністю формуються дер­жавою (табл. 7.14). Складові:

— закон про мінімальну зарплату;

— свобода встановлення цін без втручання держави;

— державний контроль за цінами;

— межі використання цін, на які встановлено державне регулювання;

— державне субсидування підприємств, яке впливає на рівень ціни.

Таблиця 7.14

Шкала оцінки зарплат і цін

Права власності. Визначальне місце серед усіх форм власності У продуктивній ринковій економіці належить приватній власності. Здійснення комерційної діяльності можливе за умови захисту прав власності. Чим менший ступінь захисту приватної власності, чим менш незалежними і корумпованими є судові органи, чим більша можливість експропріації власності державою, тим нижчий рівень економічної свободи і вища оцінка (табл.7.15). Складові:

— свобода судової системи від впливу держави;

— законодавство в галузі комерційних контрактів;

— використання іноземних арбітражних судів для вирішення гос­подарських спорів;

— експропріація приватної власності державою;

— корупція в органах судової влади;

— затримка в прийнятті судових рішень.

Таблиця 7.15

Шкала оцінки прав власності

Регулювання. Оцінки цього фактора показують, наскільки про­стим чи складним є процес організації діяльності підприємства (реєстрації, керування), наскільки корумпованими є органи влади: наскільки легко або важко відкрити власну справу і працювати, на­скільки державне регулювання гальмує розвиток бізнесу, чи одна­ково регулюються всі види бізнесу. Шкала оцінок регулювання ви­значає критерії для кожної з п’яти оцінок. “Дуже низький” рівень регулювання (оцінка “1”) означає, що корупція практично відсутня, регулювання мінімальне і застосовується однаково до всіх підпри­ємств; “Дуже високий” (оцінка “5”) — корупція має місце, регу­лювання здійснюється хаотично, а його загальний рівень високий (табл. 7.16). Складові:

— вимоги до реєстрації підприємств;

— простота проходження реєстрації;

— корупція в органах, що реєструють підприємства;

— стан трудового законодавства (регламентація робочого часу, від­пустки, що оплачуються, декретні відпустки тощо);

— наявність адміністративних положень, що гальмують ведення підприємницької діяльності;

— стан навколишнього середовища, захист прав споживачів та працівників.

Таблиця 7.16

Шкала оцінки регулювання

Тіньовий ринок. Існування тіньового ринку свідчить про непомір­ні податки та пряме державне втручання у ринкову систему, вироб­ництво, розподілення і споживання товарів та послуг. Регулювання заважає підприємницькій діяльності. Чим активнішою є тіньова ді­яльність в країні, тим нижчою є економічна свобода в ній і, відпо­відно, гіршою є оцінка.

Зростання рівня корупції впливає на зростання активності тіньо­вого ринку. Разом з тим фактор не вимірює такі види тіньової ді­яльності як нелегальний бізнес, наркотики, проституція у зв’язку із складністю їх об’єктивної оцінки (табл. 7.17). Компоненти:

— контрабанда;

— піратство в галузі інтелектуальної власності;

— тіньовий рівень перевезень;

“ тіньовий ринок праці;

— пропозиція товарів та послуг на тіньовому ринку.

Оцінки рівня економічної свободи для України та його складо­вих за ряд останніх років (табл. 7.18) свідчать про існування чіткої залежності оцінок від ступеню державного втручання в економіку, захисту прав власності та регулювання підприємницької діяльності, від ефективності монетарної політики та фінансової діяльності.

Найбільше державне втручання в економіку мало місце у 2001— 2002 рр. Воно супроводжувалося “касетним” скандалом, наданням галузевих пільг, які деформували ціни виробників, посиленням за- регульованості підприємницької діяльності.

Таблиця 7Л7

Шкала оцінки тіньового ринку

Найбільший рівень економічної свободи спостерігався у 2005 році завдяки суттєвому зменшенню державного втручання в економічні про­цеси, демократизації відносин у суспільстві, проведенню більш прозо­рих президентських виборів та деякому зменшенню тиску на підпри­ємців. Цим курсом держава продовжує йти протягом року, здійснивши перегляд понад 9 тисяч регуляторних актів на предмет їх невідповід­ності принципам регуляторної політики і скасувавши більше половини з них. Прийнято Закон “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”, який впорядковує надання дозволів як центральними, так і місцевими органами виконавчої влади, започатковує європейські принципи видачі документів дозвільного характеру. На сьогодні для започаткування підприємницької діяльності інколи потрібно отримати до 2 тисяч різних дозволів, що регламентуються не тільки законами, а

Розділ 7. Конкуренція в контексті євроінтеграційних процесів 433 й відомчими нормативними актами. У процесі скасування знаходиться понад 60 актів центрального та місцевого рівня.

Таблиця 7.18

Іцдекс економічної свободи для України у 2000—2005 рр.

Розпочато ретельну ревізію плати за видачу дозволів, оскільки витрати підприємців на отримання дозволів у декілька разів пере вищують встановлений нормативними актами рівень. На червня 2005 року в регіонах України було створено 644 дозвільних центри та 677 реєстраційних офісів, так званих “єдиних вікон Завдяки цьому Підприємець може розпочати справу через 2 дні. Разом з тим для забезпечення ефективної діяльності таких офісів необхідно забезпе­чити взаємодію між реєстраторами, органами державної податкової служби, державної статистики, фондами соціального страхування та Пенсійного фонду, змінити концепцію їх роботи у напряму від тис­ку до заохочення. У цьому напрямку також діятимуть реорганізація податкової міліції в департамент податкових розслідувань, прийнят­тя закону “Про єдиний соціальний внесок” щодо зниження рівня соціальних зборів на фонд оплати праці, стабілізація правил гри для малого та середнього бізнесу шляхом прийняття закону, Про спро Щену систему оподаткування, обліку та звітності, мінімізація пере­вірок для підприємств, суттєве скорочення переліків продукції та послуг, які підлягають обов’язковій сертифікації або ліцензуванню.