Економічне зростання у відкритій економіці

Модель Солоу була розроблена для закритої економіки з чинною тотожні­стю I = S (внутрішні інвестиції дорівнюють внутрішнім заощадженням). Але в сучасний період у будь-якій країні економічне зростання відбувається в умовах існування міжнародних зв'язків, перш за все, за наявності зовнішньої торгівлі.

Як впливає на темпи економічного зростання можливість використання світових заощаджень? Для пояснення скористаємось рис. 13.6, припустивши, що на цьому графіку представлені можливості економічного розвитку двох країн за умови неоднакового рівня заощаджень на душу населення. Припус­тимо також, що початково країни розвиваються самостійно, незалежно одна від одної. Обидві країни перебувають у стійкому стані і мають однакові тем­пи зростання. Але країна B має вищий рівень заощаджень, порівняно з рівнем заощадженькраїни A, обсяг випуску на душу населення (одно­го працюючого) в країні B більший, ніж в країні A, вищою також буде фо­ндоозброєність праці. Оскільки в країні B величина капіталу на одного пра­цівника більша, то гранична продуктивність, згідно з законом спадної відда­чі, буде нижча, ніж в країні A, це означає, що ставка проценту в країні B

Рис.

повинна бути також нижчою, тобто

Якщо економіки обох країн стануть відкритими для міжнародного пере­ливу капіталу, то надлишкові заощадження країни B, у пошуках більш при­буткового інвестування, будуть перетікати до країни A. Коли надлишкові заощадження країни B почнуть використовуватись для фінансування інвес­тицій в країні A, то процентні ставки в країні A знизяться, а в країні B

підвищаться; в країні B з'явиться позитивне сальдо поточного рахунку (рис. 13.11.6), тоді як в країні A поточний рахунок стане дефіцитним (рис. 13.11.а). Капітал, що притікає в країну з низьким рівнем фондоозброєності, буде вкладатись з більшою продуктивністю, темпи зростання в країні A під­вищаться, аж поки не буде досягнутий новий стійкий стан. У країні B, на­впаки, темпи випуску знизяться у порівнянні зі стійким станом економіки. У кінцевому результаті обсяг випуску на душу населення і фондоозброєність праці в обох країнах почнуть вирівнюватись.

З проведеного аналізу можна зробити висновки, що перехід до відкритої економіки сприяє скороченню розриву між країнами у випуску продукції на душу населення і в рівні фондоозброєності праці. Темп економічного зрос­тання може змінюватись, але ця тенденція має місце лише в довгостроковому періоді і триває доти, доки економіки країн не досягнуть стійкого стану. Піс­ля того, як світові заощадження перерозподіляться між країнами, і країни до­сягнуть стійкого стану, в обох темп зростання стане рівним темпу зростання населення плюс темп працезберігаючих технологічних змін.

У сучасному світовому господарстві капітал переливається в основному від багатих країн до бідних, тому вчені вважають, що для країн з низькою фондоозброєністю праці бажано використовувати іноземні позики, щоб обсяг інвестицій перевищував невисокі внутрішні заощадження. Сальдо торговель­ного балансу буде дефіцитним, але згодом, коли виробничі фонди зростуть, потреба в інвестуванні буде знижуватись, тоді країна зможе сама експортува­ти надлишковий капітал і повернеться до позитивного сальдо поточного ра­хунку.

Але існує багато країн, в яких, з одного боку, не вистачає власного капіта­лу, а з іншого - вони мають таку низьку граничну продуктивність, що непри­вабливі для іноземного капіталу. Низька прибутковість капіталу може спри­чинятися низькою кваліфікацією робітників або нестабільністю політичного положення у країні, які не гарантують ефективного вкладення капіталу чи навіть його повернення власнику через відсутність ефективної системи захи­сту прав власності. Така країна може бути бідною і все ж таки не мати прито­ку капіталу.

Прикладом може слугувати Україна. За період 1997-2007 рр. обсяги пря­мих іноземних інвестицій в економіку України становили: 2,86% ВВП у 1997 р., 10,42% у 2000 р., 17,8% у 2007 році^[56] за середньосвітового рівня - 20-25% ВВП. Незважаючи на всі спроби привабити іноземний капітал, його розміри з розрахунку на одну особу (78,7 дол. у 2000 р., 812 дол. у 2008 р.) значно ме­нші, ніж в інших країнах, у тому числі з трансформаційними економіками.

Причинами низької інвестиційної привабливості України є економічні та політичні ризики; невизначеність пріоритетів ринкової трансформації еконо­міки; нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктур, інформаційно- комунікаційних систем; відсутність у багатьох випадках гарантій повернення кредитів; брак дієвої системи стимулювання іноземних інвестицій тощо.

Вплив на темпи економічного зростання можуть мати також міжнародні торговельні зв'язки. Вивчення досвіду країн, що розвиваються, дозволило виділити дві моделі економічного зростання: модель зовнішньої орієнтації і модель внутрішньої орієнтації.

Країна зовнішньої орієнтації відкриває свій ринок для світового співто­вариства і сприяє експорту. Країна внутрішньої орієнтації створює бар'єри для зовнішньої торгівлі, вона спрямовує свої зусилля на розвиток власної промисловості, яка змогла б задовольнити потреби внутрішнього ринку.

Вчені відмічають, що країни із зовнішньою орієнтацією мають вищі тем­пи економічного зростання, ніж країни з внутрішньою орієнтацією. Прикла­дом перших можуть слугувати так звані „східно-азіатські дракони” (Корея, Сінгапур, Тайвань), прикладом других - Єгипет, Індія, Аргентина. Цей факт проте важко пояснюється. Можливо, тут діє ефект економії на масштабі. Адже в країнах внутрішньої орієнтації масштаби виробництва стримуються розмірами території і ринку країни, тому ефект масштабу може не проявля­тись. Вільна торгівля розширює ринок збуту, фірми орієнтується як на внут­рішній, так і на зовнішній ринок.

Джерелом прискорення може бути також загострення конкуренції з іно­земними виробниками. Фірми, які захищені від конкурентної боротьби з іно­земцями, можуть виробляти товари низької якості, встановлювати при цьому високі ціни, витрачати багато часу і коштів на лобіювання своїх інтересів за­мість вдосконалення виробництва і впровадження нових технологій. Лише конкуренція на світовому ринку може прискорити перехід до застосування нової техніки і стимулювати підвищення продуктивності. Крім того відміча­ють, що у країнах зовнішньої орієнтації макроекономічна політика уряду, як правило, стає більш виваженою, наприклад, уряд змушений підтримувати ре­альний обмінний курс валюти, інакше експортовані товари стануть неконку­рентоспроможними за рубежем. Нарешті, тісний контакт з іноземними фір­мами може сприяти більш швидкому використанню нових технологій, які вже розроблені за рубежем.

Важливим і дискусійним є питання про те, чи мають країни, що розвива­ються, вищі темпи економічного зростання, ніж багаті розвинені країни; чи наздоганяють країни, що розвиваються, розвинуті країни за рівнем життя; чи можлива конвергенція цих країн. З теоретичних викладок випливає, що ско­рочення розриву в економічному розвитку і конвергенція всіх країн цілком можливі. Але фактичні дані суперечливі.

У межах Західної Європи очевидна тенденція послідовного зближення темпів економічного зростання країн у повоєнний період. У бідніших країнах (Греція, Італія, Португалія та Іспанія) темпи зростання дещо вищі, ніж у групі багатих країн (Франція, Німеччина, Нідерланди, Великобританія), тому від­бувається і скорочення розриву у рівні доходів на душу населення. Але у бі­льшості країн, що розвиваються, подібна тенденція чітко не спостерігається. Пояснюють це і політичною нестабільністю, і неоднаковою спрямованістю політики на залучення іноземного капіталу, і різною структурою політичних і соціальних інститутів.

Нове пояснення випливає з теорії економічного зростання П. Ромера та Р.Лукаса, які основним у темпах економічного зростання вважали рівень людського капіталу. Якщо сильні зовнішні ефекти пов'язані з людським капі­талом, то розвинуті країни, маючи значно більший первинний запас людсько­го капіталу високого рівня, здатні підтримувати лідерство у розвитку неви- значено тривалий час. Звідси прогнозують, що бідні країни будуть постійно відставати від багатих країн. Проте є більш втішні прогнози, що бідні країни все таки мають можливість досягти конвергенції, якщо вони будуть відповід­ним чином розвивати юридичні, політичні та економічні інститути.

Що стосується України, яку тепер відносять до бідних країн, що розвива­ються, то ні зарубіжні, ані вітчизняні вчені не знаходять джерел для приско­рення економічного зростання. Суттєве зменшення реального доходу насе­лення ще довго обмежуватиме використання заощаджень населення як дже­рела економічного зростання. Ситуацію могли б поліпшити іноземні інвести­ції, але іноземці вважають, що політичний клімат, величезна корумпованість адміністративного апарату надто несприятливі для того, щоб вкладати капі­тал в Україну.

Демографічна криза в Україні, де населення не тільки не зростає, але за пе­ріод 1991-2007 рр. скоротилося майже на 5,7 млн. чол.^[57], свідчить, що у близь­кій перспективі в Україні немає джерела екстенсивного економічного зростан­ня, хоча зараз робоча сила ще зберігає високий рівень кваліфікації, але відтік найбільш кваліфікованих кадрів веде до скорого зникнення і цієї переваги.

Технічний прогрес, який дає найбільший вплив на темпи економічного зростання, неможливий без структурної перебудови і оновлення основних фондів та без належної уваги уряду до людського капіталу (освіти, професій­ної підготовки та оздоровчих програм). Низька якість управління також не сприяє подоланню депресії в економіці.