Експортовані та неекспортовані товари і зміна структури внутрішнього виробництва

Досі наш аналіз відкритої економіки ґрунтувався на припущенні, що всі товари можуть бути реалізовані або всередині країни, або за її межами, в між­народному обміні. Але в реальному житті існує ряд товарів і послуг, які фізи­чно не можна переміщувати, тому вони є реекспортованими.

На роль неекспортованих товарів в економіці звернули увагу ще класики (Дж. С. Мілль, Д. Рікардо), які відносили до них всі фактори виробництва (працю, землю, капітал), а експортованими вважали всі кінцеві товари. Але лише в середині ХХ ст. були розроблені моделі, які відобразили наслідки іс­нування неекспортованих товарів, зокрема, зміну структури внутрішнього виробництва, викликану зміною стану торговельного балансу.

Наявність неекспортованих товарів і послуг породжує ряд особливостей. Внутрішній попит на непереміщувані товари і їх пропонування повинні врів­новажуватись, зменшення попиту не може компенсуватись зростанням екс­порту. За відсутності зовнішнього конкурентного тиску ціни на неекспорто- вані товари можуть значно відрізнятись від цін світового ринку.

Ступінь експортованості товарів визначають два основні чинники - транспортні витрати та протекціоністська торговельна політика.

Чим меншою є частка транспортних витрат у загальному обсязі витрат виробництва, тим більше можливостей експортувати товар. Технічний про­грес у сфері комунікацій за рахунок зниження витрат суттєво розширив пере­лік експортованих послуг. Наприклад, створено світовий ринок банківських послуг, страхування, зростає експорт проектних розробок, програмного за­безпечення, туризму.

Наближено до найбільш експортованих товарів відносять продукцію сіль­ського господарства, видобуток мінеральної сировини та продукцію галузей переробної промисловості. А будівництво, внутрішній транспорт (автобуси, залізниці, метрополітен), комунальні послуги, послуги зв'язку, як правило, є неекспортованими.

Розглянемо модель оптимізації структури виробництва у відкритій еко-

номіці, в якій виробництво експортованих і неекспортованих товарів перебуває на границі виробничих можливостей, тобто весь наявний капітал і праця залу­чені у виробництво, рівень безробіття відповідає його природному рівню.

Рис. 8.7. Трансформація виробництва неекспортованих товарів у експортовані

Крива трансформації виробничих можливостей (PPF) на рис. 8.7 пока­зує максимальну кількість експортованих (Y_t ) і неекспортованих (Y_n ) то­варів, яку можна виробити за наявних ресурсів і даної технології. У точці A всі вхідні ресурси зайняті у виробниц­тві неекспортованих товарів, у точці B - виробляються лише експортовані товари. Будь-яка точка кривої на від­різку між A і B відповідає можливій комбінації виробництва обох видів товарів. Від'ємний нахил кривої пока­зує, що збільшення виробництва од­ного виду товарів можливе лише за рахунок зменшення виробництва ін­шого. Опуклість кривої трансформації означає, що при переміщенні ресурсів від одного сектора економіки до ін­шого віддача від них зменшується. Чим більш опуклою є крива, тим від більшої кількості неекспортованих товарів потрібно відмовитись, щоб виро­бити додаткову одиницю експортованих.

Пропорції заміни показує кут нахилу кривої виробничих можливостей у кожній точці, його вимірює гранична норма трансформації.

його ціни: MC_x = P_x, MC_y = P_y. Звідси гранична норма трансформації

де Є - реальний валютний курс, виражений у відносній ціні експортова­

ного товару.

Реальний обмінний курс як відносна ціна відіграє головну роль у розподі­лі діяльності між секторами експортованих і неекспортованих товарів, він стимулює виробників і споживачів зробити оптимальний вибір з поміж цих двох видів благ всередині країни.

У нашій моделі за будь-якої структури виробництва експортованих і неек- спортованих товарів номінальний ВВП складає:

Реальний ВВП можна обчислити двома методами: або застосовуючи су­купний індекс цін (ВВП-дефлятор), або за допомогою відносної ціни експор­тованих товарів, вираженої в неекспортованих товарах. Візьмемо неекспор- тований товар як рахунковий, в якому визначаються ціни інших товарів. Тоді реальний ВВП (Y ), виміряний в одиницях неекспортованих товарів, визна­чаємо, використовуючи рівняння (8.16). Поділивши номінальний ВВП на ці­ну неекспортованих товарів P_n, отримуємо:

На основі рівняння (8.17) можна побудувати бюджетну лінію або шка­лу відносних цін для економіки, в якій виробляються експортовані та неекс- портовані товари (рис.

номіці виробляються лише експорто­вані товари, їх випуск відповідатиме точціна горизонтальній осі. З'єднавши ці крайні точки, одержимо бюджетну лінію (Ві), яка показує множину комбінацій виробництва

Рис. 8.8. Бюджетна лінія

(шкала відносних цін)

експортованих і неекспортованих товарів за певних рівнів реального ВВП і валютного курсу. Кут нахилу шкали цін визначає реальний обмінний курс з від’ємним знаком (—е).

Зі зростанням реального ВВП шкала цін переміщується праворуч парале­льно до попередньої (B₁ → В 2). Коли реальний обмінний курс підвищуєть­ся (е → Є1), тобто експортовані товари стають дорожчими, бюджетна лінія змінює кут нахилу і стає більш стрімкою (B₁ → В3).

Сполучивши на одному графіку криву виробничих можливостей і шкалу відносних цін, отримаємо модель оптимальної структури виробництва у відкритій економіці (рис. 8.9). Точка дотику кривої трансформації (PPF) і

Рис. 8.9. Модель оптимальної структури виробництва і споживання у відкритій економіці

бюджетної лінії B по­казує, що початковий реальний валютний курс, тобто початкове співвідношення цін експортованих і неекс- портованих товарів (P_t / P_n ), визначив

рівноважні обсяги їх виробництва у точці E. Коли ж відносна ціна експортованих то­варів підвищується бюджетна лінія змінює кут нахи­лу (B → B₁), а струк­тура виробництва оп- тимізується у точці E₁. Зміна структури

відбувається внаслідок розширення випуску більш цінного експортованого товару і скорочення виробництва неекспортованого. Коли б відносна ціна експортованих товарів падала, то ресурси почали б переміщуватись у проти­

лежному напрямку.

Отже, оптимальну структуру виробництва у відкритій економіці зумов­лює відносна ціна експортованих товарів. Але сам її рівень визначається вза­ємодією інтересів виробників і споживачів виробленої продукції. Розглянемо цей процес.

Як ми з'ясували, загальний обсяг внутрішнього поглинання (абсорбції) складається з товарів внутрішнього виробництва і товарів імпортованих. Смаки і уподобання споживачів відносно експортованих і неекспортованих товарів описуються кривими байдужості, кут нахилу яких визначає гранична норма заміни благ. Якщо відносна ціна товарів буде відповідати граничній нормі їх заміни для споживачів, то в країні встановиться оптимальна струк­тура виробництва, яка точно відповідатиме структурі споживчого попиту.

У точці Е1 (рис. 8.9) крива виробничих можливостей і крива байдужості (U) дотичні, тут нахил обох кривих, що визначає рівноважну відносну ціну, однаковий. Відносна рівноважна цінав свою чергу визначає кут

нахилу бюджетної лінії В₁. За цією ціною виробники максимізують додану вартість, а споживачі купують товари обох секторів у пропорції, яка відпові­дає пропорціям виробництва цих товарів.

Внутрішня абсорбція розподіляється між експортованими і неекспортова- ними товарами. Коли економіка знаходиться в рівноважному стані, то сукуп­ний доход і сукупні видатки рівні. Але оскільки неекспортовані товари і по­слуги не переміщуються, то в стані рівноваги їх виробництво повинно дорів­нювати їх споживанню: Y_n = C_n. Для експортованих товарів і послуг такої рівності не потрібно. Як ми вже з'ясували, коли внутрішнє виробництво ме­нше за споживчий попит, то нестача виповнюється за рахунок імпорту, і на­впаки, надлишок товарів експортується, коли виробництво перевищує спо­живання. Це означає, що у випадку експортованих товарів сальдо поточного рахунку дорівнює різниці між їх виробництвом і споживанням:

Ці відмінності набувають особливого значення, коли змінюється попит. Правило експортованих/неекспортованих товарів твердить, що збільшен­ня сукупного попиту спричиняє зростання виробництва неекспортованих то­варів, скорочення виробництва експортованих і зростання імпорту. І навпаки, зменшення сукупного попиту призводить до збільшення виробництва експо­ртованих товарів, скорочення виробництва неекспортованих і збільшення експорту.

Припустимо, що початковий стан рівноваги економіки (рис. 8.10) відпові­дає точці А, в якій як виробництво експортованих, так і неекспортованих товарів точно дорівнює їх споживаннюПоточний

рахунок збалансований, а чисті зарубіжні активи відсутні.

Нехай внаслідок підвищення доходів у даній країні або в країнах закордо­ну попит як на експортовані, так і на неекспортовані товари зростає і перемі­щує споживання у точку F. При цьому споживання неекспортованих това­рів не може вийти за межі їх внутрішнього виробництва і тому відповідає то-

Рис. 8.10. Оптимізація виробництва і споживання за зростання сукупних видатків

експортованих то­

льшити спожи­вання понад внут­рішнє виробницт­во, тобто витрача­ти більше, ніж ви­робляти, можливо, якщо країна має попередньо на­громаджені чисті зарубіжні активи.

В іншому випадку у неї утвориться від'ємне сальдо поточного рахунку. На-

явність у країни чистих іноземних активів збільшує багатство, що відповідає

зміщенню бюджетної лінії B₁ → B₂.

Підвищений попит на неекспортовані товари, який може бути задоволе­ний лише за рахунок збільшення внутрішнього їх виробництва, змінює відно­сні ціни. Відносна ціна експортованих товарівзнижується, що ві­

дображають більш похилі порівняно з початковою B₁ бюджетні лінії B₂, B₃. Зміна відносних цін спонукає перерозподілити ресурси на користь неекспор- тованих товарів і збільшити їх виробництвота скоротити виро­

бництво експортованих товарів

Рис. 8.11 ілюструє протилежну ситуацію. Якщо внутрішні видатки скоро­чуються, наприклад, коли у країни нагромадились зовнішні борги, які потрі­бно сплачувати, споживання як експортованих, так і неекспортованих товарів зменшується. З початкової точки рівноваги А воно переміщується у точку F. Більш стрімка шкала цін у точці F засвідчує, що відносна ціна експор­тованих товарів зросла. Відтак виробництво неекспортованих товарів змен­шуєтьсяекспортованих - зростаєзміну

структури виробництва відображає точка D. За рахунок розширення експор-

Рис. 8.11. Оптимізація виробництва і споживання за скорочення сукупних видатків

ту утворюється ак­тивне сальдо по­точного рахунку, яке дозволить за­безпечити пога­шення боргу.

Так ринковий механізм через ко­ливання реального обмінного курсу, вираженого у від­носних цінах екс­портованих і неек- спортованих това­рів, забезпечує оп- тимізацію вироб­ництва і спожи­вання у відкритій економіці.

Зміна оптиму­му супроводжу­ється структурни­ми зрушеннями. Структурні зміни не означають руйнування економіки, про­те не проходять безболісно. Зокрема, переміщення ресурсів між секторами супроводжується зміною структури зайнятості населення. Робітники, втра­чаючи роботу внаслідок скорочення випуску в одному секторі, змушені шу­кати її в іншому, що потребує часу, перекваліфікації, зміни місця проживан­ня. Відбувається також перерозподіл доходів між власниками ресурсів відпо­відних галузей. Для пом’якшення негативних наслідків структурних зрушень уряди розробляють програми структурної перебудови, які включають заходи фіскальної, монетарної та зовнішньоекономічної політики.

Структурна перебудова вимагає надзвичайно великих витрат, покриття яких країни часто не можуть забезпечити власними коштами. Міжнародні фінансові організації (МВФ, Світовий банк та ін.) надають кредити на прове­дення перебудови, але їх допомога оцінюється неоднозначно. Критика найча­стіше стосується недостатності обсягів допомоги, неприйнятних умов надан­ня кредитів, нереальних рекомендацій, які перебільшують роль лібералізації і цінових стимулів.

Структурні зрушення найчастіше викликаються різкою зміною внутрі­шніх видатків, - ми розглянули дві таких ситуації. Вони також можуть бути викликані зростанням багатства країни через відкриття нових родовищ при­родних ресурсів, різкими стрибками світових цін.

Теоретичні моделі знайшли своє підтвердження в реальному житті. У 1960-х роках увагу економістів привернуло несподіване відкриття запасів нафти і газу на шельфі Північного моря, яке викликало величезні зміни в ба­гатстві країн Північної Європи (Норвегії, Нідерландів, Великобританії). Різке підвищення цін на нафту у 1970-х рр. примножило багатство всіх країн- експортерів нафти.

Ефект величезного багатства викликав такі драматичні наслідки, що отримав назву „голландської хвороби. Назва пішла від того, що найвираз­ніше негативні наслідки структурних зрушень через відкриття запасів приро­дного газу проявились у Нідерландах. Великі запаси газу спонукали державу до розширення його експорту. Іноземці збільшили попит на гульден, щоб оплачувати імпорт газу. Гульден подорожчав у реальному виразі, що спричи­нило відносне подорожчання всіх товарів країни. Попит іноземців на товари традиційного голландського експорту - продукцію галузей обробної промис­ловості - скоротився, відповідно почало скорочуватись і виробництво. Ресур­си почали переміщуватись із сектора експортованих промислових товарів у сировинний сектор. Зросло також виробництво неекспортованих товарів, то­му що зростання багатства в країні привело до зростання загального рівня споживання. А попит на неекспортовані товари може задовольнятись лише розширенням внутрішнього виробництва. В результаті виробництво експор­тованих товарів зменшилось, а неекспортованих - зросло.

Прояви „голландської хвороби” спостерігались у багатьох європейських країнах і практично в усіх країнах - експортерах нафти в світі під час ціново­го стрибка 1970-х рр., 2000-х рр. У 1980-х рр., коли ціни на нафту різко впа­ли, вона знову проявилась, але вже у зворотному напрямку. Внутрішній по­пит в країнах, багатих на нафту, скоротився, що призвело до суттєвого зрос­тання безробіття. „Голландською хворобою” у 1970-х рр. перехворіла Колум­бія, коли неврожай у Бразилії і землетрус у Гватемалі викликали злет світо­вих цін на каву. Збільшення експорту кави супроводжувалося скороченням експорту всіх інших колумбійських товарів.

Подібні ситуації виникали також в країнах, які отримували значну інозе­мну допомогу. Початково в них спостерігався споживчий „бум”, структура могла змінюватись за рахунок скорочення виробництва експортних товарів, що завдавало шкоди галузям, які потребували пріоритетного розвитку.

З початком світової кризи прояви „голландської хвороби” спостерігають­ся і в Україні. Фінансова криза і очікування рецесії більшістю країн світу призвели до зниження світових цін на сировинні товари, у зв'язку з чим віт­чизняні металургійна і хімічна галузі зазнали втрат від падіння попиту і цін на метали і хімічні добрива. Від'ємне сальдо платіжного балансу стало одним з чинників зниження курсу гривні. Негативні структурні зрушення може ви­кликати також економічний популізм уряду, швидке нарощування озброєння та інші чинники.

8.4.