Фактори економічного зростаппя

Розрізняють наступні групи факторів економічного зростання: фактори пропозиції, фактори попиту та фактори розподілу (рис.1).

Фактори пропозиції визначають фізичні можливості економічного зростання, адже збільшити обсяги продукції можна за рахунок вико­ристання ресурсів (інтенсивним або екстенсивним шляхом).

1. Кількість і якість природних ресурсів. Природні ресурси - це чинники, що забезпечуються природою, такі як земля річки і корисні копалини. Природні ресурси діляться на відтворювані та невідтворювані. Прикладом перших можуть служити лісові ресурси (замість вирубаних дерев можна посадити нові).

Приклади невідтворюваних ресурсів - нафта, вугілля, залізняк і ін., на утворення яких в природних умовах йдуть тисячі і навіть мільйони років. Хоча запаси природних ресурсів - дуже важливий чинників економічного процвітання, але їх наявність зовсім не є головною умовою високих темпів зростання і високої ефективності економіки. Дійсно, швидкі темпи розвитку економіки США спочатку були пов’язані з великою кількістю вільних земель, придатних для сільськогосподарського використання, а Кувейт і Саудівська Аравія стали найбагатшими державами світу завдяки величезним розвіданим запасам нафти. Проте, наприклад, Японія пере­творилася на одну з провідних країн світу, володіючи вельми незначними сировинними запасами. Швидкі темпи економічного зростання в країнах Південно-східної Азії (так званих "азіатських драконах", що включають Гонконг, Тайвань, Південну Корею і Сінгапур) обумовлені зовсім не великою кількістю природних ресурсів.

Рис. 1. Фактори економічного зростання

Природні ресурси є єдиним чинником, який не виготовляється людиною. Через те, що кількість природних ресурсів обмежена, великого поширення набули ідеї про те, що існують межі зростання світової економіки.

2. Кількість і якість трудових ресурсів. Це пропозиція робочої сили, її кваліфікація, продуктивність праці. Трудові ресурси є найважливішим фактором економічного розвитку. Адже при наявності високотехноло­гічного обладнання лише висококваліфіковані фахівці зможуть його ефективно використовувати. Людський капітал - це знання і трудові навики, які отримують робочі в процесі навчання (у школі, коледжі, університеті, курсах професійної підготовки і підвищення кваліфікації) і в процесі трудової діяльності (так зване "learning by doing"). Відмітимо, що людський капітал, як і фізичний капітал, також є результатом виробничих процесів і також підвищує можливості суспільства проводити нові товари і послуги.

3. Обсяг основного капіталу або основних фондів. Фізичний капітал (або просто капітал) - це запас устаткування, будівель і споруд, які використовуються для виробництва товарів і послуг. Відмітимо, що фізичний капітал сам є результатом процесу виробництва. Чим досконалішим і сучаснішим він є, тим більше товарів (зокрема інвести­ційних, тобто нового устаткування) і послуг можна провести з його допомогою. Основний капітал - це блага, які виготовляються не для особистого, а для виробничого споживання. Тобто для виробництва основних фондів виникає необхідність відмовитися від частина потенційно можливого споживання, що створює передумови для перспективного збільшення обсягів виробництва у майбутньому.

4. Технології. Важливою складовою економічного зростання є використання досягнень науково-технічного прогресу для збільшення обсягів виробництва. При цьому відбувається удосконалення існуючих способів та методів організації виробничого процесу так і впровадження нових розробок на основі застосування технологічних знань тобто розуміння якнайкращих способів (методів) виробництва товарів і послуг.

В економічно розвинутих країнах технічний прогрес (або сукупна продуктивність факторів виробництва) зумовлює зростання продуктив­ності праці на 70-80%.

Відповідно приріст обсягу виробництва за рік визначається таким фундаментальним рівнянням:

де Т.П. - технічний прогрес;

α,(l- а) - відносні внески кожного фактора виробництва в економічне зростання відповідно до їхніх відносних часток у НД, які можуть змінюватися з часом.

Приріст обсягу виробництва (∆Q) може бути досягнутий за рахунок трьох окремих джерел:

Оптимальність економічного зростання зводиться до знаходження такого співвідношення між динамікою темпів економічного зростання та джерел зростання, яке максимально відповідає інтересам суспільного розвитку.

Рис. 2. Економічний розвиток

Саме вище перелічені фактори визначають спроможність до еконо­мічного зростання. Але слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання по суті, для чого важливим є два наступних фактори.

Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів.

Факторп розподілу: здатність до нарощування виробництва недо­статня для розширення загального винуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.

Зауважимо, що фактори пропозиції і попиту взаємопов’язані. Наприк­лад, безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, зменшує

виграти на дослідження. І навпаки, низькі темпи впровадження новов­ведень та інвестицій можуть стати головною причиною безробіття.

Кожний з факторів економічного зростання вимірюється різними показниками (табл. 1).

Збільшення реального продукту і доходу можна одержати або шляхом залучення більшого обсягу виробничих ресурсів, або продуктивнішим їх використанням. У кінцевому підсумку величина реального ВВП визна­чається як добуток трудових витрат на продуктивність праці. Величина трудових витрат залежить від чисельності зайнятих та середньої тривалості робочого тижня. У свою чергу, кількість зайнятих залежить від загальної чисельності населення в працездатному віці та частки в ньому того населення, яке бере активну участь у суспільному виробництві. Середня тривалість робочого тижня визначається діючими в кожній країні законами про працю, колективними договорами, структурними особли­востями економіки тощо. Продуктивність праці перебуває під впливом багатьох факторів, серед яких головними є технічний прогрес, фондооз­броєність, якість робочої сили.

Показники факторів економічного зростання

Таблиця 1.

Схематично вплив факторів пропозиції наведено на рис.З.

Рис. 3. Схема впливу факторів пропозиції

Теорія економічного зростання враховує також різноманітність сучас­ного світу і крім індустріальне розвинутих країн вона включає країни, що розвиваються.

Вважається, що коли розвинуті країни застосовують однакові техно­логії, то можна очікувати приблизно однакових темпів їхнього зростання. Але якби країни, що розвиваються, застосували однакові високі технології, темпи зростання в них були б різними через різне сприйняття цих технологій.

Останнє є дуже важливим для України, де однаково актуальними є питання і економічного зростання, і впровадження сучасних технологій. Початковий поштовх у вигляді інвестицій і нових технологій може дати різні наслідки.

Загальне уявлення про взаємодію всіх факторів економічного зроста­ння дає крива виробничих можливостей. На рис. 4 точки А і Г показують дві нереалістичні ситуації, коли всі економічні ресурси витрачалися б на виробництво або предметів споживання, або інвестиційних товарів. У дійсності економіка знаходить баланс у розподілі своїх ресурсів між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. Це показують точки Б і В на кривій виробничих можливостей.

Рис. 4. Крива виробничих можливостей

Будь-яка точка на кривій виробничих можливостей свідчить, що в економіці повністю задіяні всі ресурси, тобто економіка досягла своїх потенційних значень. Якщо економіка знаходиться в положенні точки Д, то це означає, що вона виробляє певну кількість споживчих та інвестиційних товарів, але використовує свої ресурси неефективно, її потенційні можливості далеко не вичерпані. Стрілками від точки Д на рис.

4. а показані три можливих варіанти переходу економіки до стану потенційного виробництва. Якщо в економіці відбуваються кількісні та якісні зміни в її ресурсах, тобто діють фактори економічного зростання, то це ілюструється зміщенням кривої виробничих можливостей вправо з положення АіБі до положення A₂B₂ (рис. 4.6). Причому положення A₂B₂ визначається двома моментами. По-перше, співвідношенням попиту і пропозиції товарів і послуг. По-друге, абсолютною величиною пропозиції, тобто дійсною величиною виробничих потужностей економіки. Але відмітимо, що зображене на рис. 4.6 економічне зростання відбиває можливості досягнення економікою потенційних обсягів виробництва, однак не гарантує того, що економіка дійсно здатна функціонувати в такому режимі. Економіка може не зуміти реалізувати свої нові можливості.

Отже, крива виробничих можливостей може зміститися вправо, а виробництво може не здійснюватися в більшому обсязі.

За допомогою кривої виробничих можливостей можна простежити залежність між обраними в поточному періоді альтернативами і майбутніми можливостями економіки. На рис. 5.а і 5.6 зображено дві ситуації: якщо суспільство обирає в поточному періоді таку структуру виробництва, яка сприяє технічному прогресу, воно забезпечує більші виробничі потужності в майбутньому, більше економічне зростання (рис.

5. а); але якщо в суспільстві

Рис. 5. Поточні альтернативи і майбутні можливості економіки

а) пріоритет інвестиційних товарів б) пріоритет споживчих товарів

поточні пріоритети надаються споживчим товарам, то майбутнє еконо­мічне зростання хоча і можливе, однак відбувається значно нижчими темпами, ніж за умов першої альтернативи (рис. 5.6).

Отже, крива виробничих можливостей дозволяє проаналізувати поточний стан економіки і визначити стратегічні аспекти економічної політики.

Як уже зазначалось, найбільш потужним фактором економічного зростання є технічний прогрес. Він тісно пов’язаний з інвестиційною політикою. Інвестиції по-різному можуть впливати на економіку - одні інвестиції призводять переважно до економії витрат праці та збільшення витрат в основні фонди, їх називають трудозберігаючими. Інші інвестиції, навпаки, є фондозберігаючими. Якщо перші призводять до збільшення прибутку стосовно заробітної плати, то другі - до збільшення зарплати стосовно прибутку. В дійсності економічному зростанню сприяють інвестиції в основні фонди.

Поряд з факторами, що зумовлюють економічне зростання, існують і такі, які стримують його. До них належать: законодавча діяльність дер­жави в галузі охорони праці, навколишнього середовища та інші. Це виражається в тому, що державне втручання в приватний бізнес з метою поліпшення охорони навколишнього середовища чи безпеки праці вимагає відповідного відволікання ресурсів не на виробничі цілі. Це, звичайно, зменшує можливості розширення інвестицій в основні фонди. Але слід зазначити, що підвищення безпеки праці, поліпшення навколишнього середовища уповільнює зростання продуктивності праці, з одного боку, а з іншого - внаслідок факторів економічного зростання підвищується про­дуктивність праці, що створює передумови для збільшення ресурсів на ці цілі.

Існує також ряд факторів, які мають значний вплив на темпи економічного зростання, але вони з великими труднощами піддаються кількісній оцінці. До них можна віднести забезпеченість країни різно­манітними природними ресурсами, кількість та якість земельних угідь, кліматичні умови, соціальну, культурну, політичну атмосферу і навіть національні традиції. Сприяє економічному зростанню і міжнародна спеціалізація, зовнішня торгівля: країна може створювати комбінації товарів і послуг за межами своїх виробничих можливостей, але слід пам’я­тати, що це призведе до нарощування торговельного дефіциту за рахунок перевищення імпорту над експортом.

Теорія економічного зростання розрізняє два підходи до пояснення впливу на цей процес різних факторів - це маржиналістський та структуралістський.

Маржиналістським називають підхід неокласичної школи, який грунтується на ідеї граничної продуктивності різних факторів вироб­ництва. Це дає змогу визначити граничний внесок капіталу, праці, землі у валовий внутрішній продукт. Якщо за умов незмінності інших факторів один з факторів економічного зростання збільшиться на 1 %, то зміна ВВП на певний відсоток буде визначати внесок цього фактора в економічне зростання. Відома неокласична інтерпретація економічного зростання належить Едварду Денісону, який розподіляв усі фактори економічного зростання на дві групи: фізичні (праця, капітал) та всі інші, що пов’язані зі зростанням продуктивності.

Структуралістський підхід до аналізу факторів економічного зростання виник як критична реакція на інтерпретацію Денісона. Маржиналістський підхід виходить з того, що всі фактори зростання діють паралельно і в одному напрямку. Але імовірність такої дії невисока, що визнавав і сам Денісон.

Економічне зростання може бути нестабільним, що пояснюється струк­турою економіки. Структуралісти обгрунтували існування безпосеред­нього зв’язку між структурою економіки і темпами економічного зростання. Таку логіку зв’язків обгрунтував Інгмар Свеннісон, вважаючи, що зростання може бути спричинене зміною структури споживання, галузевої структури тощо.

Економічне зростання є однією з цілей макроекономічної політики. Тому його темпи залежать від ефективності заходів цієї політики.

4.