Моделі економічного зростання

Найважливішими проблемами теорій економічного зростання є: тенденції і джерела зростання;

- забезпечення довготривалої стійкості;

- наслідки обраної технологічної політики;

- темпи оновлення та структура національного господарства;

- вимір факторів та результатів.

В економічній науці розроблено багато моделей економічного зростання, що дозволяють аналізувати ці проблеми. Але виділяються два основні підходи до моделювання процесу зростання - це неокейнсіанський та неокласичний.

Неокейнсіанськими називають ті моделі зростання, які, як і кейнсіанська теорія взагалі, грунтуються на попиті. Один із факторів попиту - інвестиції, які мультиплікативно збільшують доход. Водночас інвестиції самі обумовлюються зростанням доходу (ефект акселератора).

Неокласична модель економічного зростання

Основною початковою умовою неокласичної концепції економічного зростання є припущення, що кожний фактор виробництва "забезпечує" відповідну частку виробленого національного продукту. Основним інструментом неокласичного аналізу економічного зростання є виробнича функція:

де Y - обсяг продукту;

- виробничі фактори (робоча сила, капітал, земля, підприємницькі здібності);

- граничний продукт і-го фактора.

Таким чином, відповідно до наведених формул обсяг продукту визна­чається сумою добутків кожного фактора на його граничний продукт.

Раціональний зміст виробничої функції відповідає спробі визначити найбільш доцільні комбінації різних факторів виробництва для досягнення максимального обсягу продукції. При взаємозамінності факторів виробництва виробнича функція може бути використана як аналітичний інструмент при плануванні темпів економічного зростання та інших важливих макроекономічних пропорцій.

Модель економічного зростання Домара-Харрода

Євсей Домар і Рой Харрод розробили свою модель у 30-х роках XX ст., тобто приблизно в той же час, коли була створена теорія Кейнса. Але якщо Кейнс досліджував економіку у короткостроковому періоді, то у моделі Домара-Харрода досліджується економіка у довгостроковому періоді.

Модель Домара. В моделі припускається, що:

1) існує тільки ринок благ і він початкове збалансований;

2) на ринку праці є надлишкова пропозиція і це забезпечує постійний рівень цін;

3) фактором зростання сукупного попиту і сукупної пропозиції є приріст інвестицій.

На відміну від Кейнса, у Домара інвестиції є не тільки фактором створення доходу, а й фактором створення капіталу (основних фондів), чого не враховував Кейнс. Динамічна збалансованість попиту і пропозиції за Дома-ром визначається динамікою інвестицій, тому що вони створюють і нові доходи, і новий капітал. Таким чином, завдання зводиться до визначення обсягів і темпів зростання інвестицій, необхідних для підтримки збалансованого довгострокового зростання. Домар запропонував систему з трьох рівнянь:

1. Рівняння сукупного попиту:

де- приріст сукупного попиту в періоді t;

- приріст інвестицій в періоді 1, S_y- гранична схильність до заощаджень.

2. Рівняння сукупної пропозиції:

де- приріст сукупної пропозиції в періоді t; , - приріст капіталу в періоді t;

b - гранична продуктивність капіталу.

де Y - створений продукт.

Остання формула пояснюється тим, що за умов відсутності технічного прогресу в довгостроковому періоді після досягнення оптимальних обсягів капіталу, які забезпечують максимум прибутків, гранична продуктивність капіталу (∆Y∕∆K) стає постійною і дорівнює середній продуктивності капіталу (Y/K).

Модель економічного зростання Роберта СОЛОУ

За розробку цієї моделі Р. Солоу була присуджена Нобелівська премія (1987).

Основні ознаки моделі:

1. За основу зростання в моделі Р. Солоу береться зростання продуктивності праці (у = Y/L), а не зростання продукту (Y).

2. Модель враховує вплив трьох чинників:

• капіталоозброєності (k = K∕L);

• зростання населення (∆L);

• технологічного прогресу (Т. П.).

3. За моделлю Р. Солоу існує стійкий рівень капіталоозброєності (k*), який визначає економічну динаміку. Цей стійкий рівень капітало­озброєності (k*) можна визначити за формулою:

де s - норма заощаджень;

σ - норма амортизації;

к* - стійкий рівень капіталоозброєності;

f(k*) - продуктивність праці за стійкого рівня капіталоозброєності.

4. Джерелами економічного зростання за Солоу є:

а) Зростання капіталоозброєності (к), яке залежить зростання норми заощаджень (s).

Але зростання норми заощаджень не може бути постій оскільки заощадження (S) обмежують споживання (C).

Солоу використовує ’’золоте правило” Е. Фелиса, виконується за умови, що граничний продукт капіталу (MPK) дорівнює його вибуттю (амортизації (σ)):

MPK =σ

’’Золоте правило нагромадження”: При визначенні норми заоща­джень критерієм повинна бути макспмізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання (C) умов сталої рівноваги економічної системи.

б) Зростання населення (t - темп зростання населення) впливає на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:

в) Технологічний прогрес, який, за цією моделлю, на відміну від попередніх чинників є джерелом постійного зростання як продуктивності праці (у), так і загального продукту (Y).

Якщо ефективність виробництва (E) під впливом технологічного прогресу змінюється з темпом (g), то продуктивність праці змінюється з тим же темпом, а загальний обсяг виробництва зростає з темпом t_λ+g:

де j₀ - базова продуктивність праці.

Модель економічного зростання Р. Солоу зображена на рис.6. k - капіталоозброєність одиниці праці з постійною ефективністю;

к* - стійкий стан капіталоозброєності, за якого σk = І, тобто величина капіталу, що вибуває {σk∖ дорівнює капіталу, що інвестується (I = sf(k));

σ - норма амортизації;

t_L - темп зростання населення;

g - темп зростання ефективності виробництва під впливом технологічного прогресу.

Рис. 6. Модель економічного зростання Р. Солоу

Неокейсіанська модель мультпплікатора-акселератора

Модель взаємодії акселератора і мультиплікатора може бути представлена формулою Хікса:

де Y_n - національний дохід в n-му році;

s - частка заощаджень у національному доході;

(l-s) - частка споживання в НД;

b - коефіцієнт акселерації;

У даній формулі відображаються обидві сторони залежності між національним доходом і інвестиціями.

Неокейнсіанські макроекономічні моделі за необхідну умову економічного зростання вважають рівність інвестицій заощадженням, тобто повну реалізацію коштів, котрі йдуть на накопичення. Нерівність цих величин розглядається як ознака порушення економічної рівноваги.

Перевищення (І) над (S) повинно означати нестачу коштів щодо інвестиційного попиту, а перевищення (S) над (І) - неповну задіяність ресурсів.

Завдаппя економічного регулювання полягає в досягненні повного використання національного доходу як джерела ефективного попиту, за умови, що сумадорівнює одиниці.

5.