Форми економічних відносин, платіжний баланс

Форми економічних відносин:

• міжнародна торгівля;

• міжнародний рух капіталу;

• міжнародна трудова міграція;

• міжнародний обмін послугами;

• валютні відносини (регулювання валютних курсів),

• обмін науково-технічною інформацією та технологією (па­тенти, ліцензії);

• економічна інтеграція (ЄЕС, СНГ).

Усі результати зовнішньоекономічної діяльності країни зна­ходять своє узагальнююче відображення у специфічному статис­тичному документі, який називається платіжним балансом.

Платіжний баланс відображає співвідношення між сумою надходжень у країну реальних цінностей та сумою їх вилучення із країни, тобто систематичний звіт всіх економічних операцій між країною і закордоном за певний період часу (рік, квартал, мі­сяць).

Платіжний баланс складається у формі бухгалтерських рахун­ків, що містять статистичну інформацію про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни із закордоном за певний пе­ріод часу.

Рух товарів, послуг, матеріальних або інших не фінансових активів називають реальними потоками, а рух вимог та зо­бов’язань, що виникають у зв’язку з рухом реальних ціннос­тей, — фінансовими потоками.

Вартісний вираз платіжного балансу відображає співвідно­шення між вартістю, яку одержує країна, і вартістю, що вивезена за кордон. Платіжний баланс складається або у національній, або в іноземній валюті міжнародних розрахунків, наприклад у євро.

Структура платіжного балансу:

— торговельний баланс (співвідношення між грошовими ви­платами і надходженнями по всіх товарних операціях: експорт, імпорт);

— платіжні надходження за послуги (пошта, фрахтування, страхування, туризм, брокерські послуги тощо);

— грошові потоки, пов’язані з рухом капіталу (інвестиції, кредити, позики, займи, депозити в іноземних банках, виплати відсотків і дивідендів іноземним інвесторам тощо);

— грошові перекази приватних осіб, громадських організацій, державних установ (перекази грошей родичам за кордон, пенсії громадянам, доброчинні перекази, міжнародна допомога тощо).

Більшість операцій між економічними агентами пов’язані із еквівалентним обміном цінностями, тобто зустрічними економі­чними потоками, що врівноважують один одного. В рахунках платіжного балансу повинні відображатися обидва потоки. Тому кожна операція фіксується в рахунках платіжного балансу по­двійним записом.

Наприклад, якщо українське підприємство експортувало за кордон товари вартістю 150 млн євро, ця операція буде відобра­жена наступним чином:

Товари (млн євро) кредит — (+150);

Іноземна валюта (млн євро) дебет — (-150);

Баланс сальдо (0).

Операції відносять або до кредиту, або до дебету.

Кредит — відтік за межі країни цінностей, які мають бути компенсовані надходженням цінностей (платежів) до країни.

Дебет — надходження цінностей у країну від нерезидентів, яке має бути компенсоване відтоком цінностей за межі країни.

Сальдо платіжного балансу — це різниця між надходження­ми і витратами країни (кредитом та дебетом), де експорт зарахо­вується із знаком «+» (кредит), імпорт із знаком «-» (дебет).

Сальдо платіжного балансу може бути активним та дефіцит­ним (пасивним).

Активне сальдо платіжного балансу — (якщо у підсумку виходить додатня величина) — означає, що виробниче і невироб­ниче споживання країни, яке задовольняється, у тому числі, і за рахунок імпорту, менше за вироблений національний продукт. Звідси перевищення валютних надходжень від експорту над ви­тратами валюти від імпорту.

Дефіцитне сальдо платіжного балансу — (якщо у підсумку від’ємне підсумкове сальдо) — означає, що країна споживає бі­льше, ніж виробляє. Вона не має що продати на суму, еквівален­тну її закупівлям за кордоном.

Кожна країна прагне до нульового сальдо платіжного балансу, для чого застосовуються такі заходи:

— валютна інтервенція — втручання національного банку в операції на валютному ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на національну валюту;

— скорочення зовнішньоекономічних зв’язків;

— зміни внутрішньої фіскальної і грошово-кредитної по­літики;

— зміни валютного курсу.