Інноваційна модель у середньостроковій перспективі

Посилення конкуренції на світових ринках та відкритості укра­їнської економіки виставляють вимоги щодо скорішого переходу на інноваційну модель розвитку, яка в усьому світі розглядається як найперший шлях до підвищення конкурентоспроможності та про­дуктивності економіки.

Практично всі перехідні економіки опікуються питанням ство­рення ефективної національної інноваційної системи, яка б забез­печувала безперервне нарощування наукових і технологічних знань ^Та їх комерційне використання з метою отримання більшої доданої вартості, а завдяки цьому — скорочення відставання від розвинених країн за рівнем економічного та технологічного розвитку.

Питання інноваційної спрямованості розвитку української еко­номіки пов’язується у першу чергу зі створенням сприятливого для інновацій підприємницького клімату, з формуванням збалансова­ного набору політик, які мають не тільки підтримувати наукові до­слідження, а й стимулювати удосконалення і використання нових технологій, створення розгалуженої інноваційної інфраструктури та Фондів фінансування інновацій.

Дослідження у цьому напрямі було розпочато ще наприкінці 90-х рр., одразу по виходу української економіки з кризи. Розроблено проект Концепції інноваційної діяльності та прийнято Верховною Радою Укра­їни Закони “Про інноваційну діяльність”, “Про пріоритетні напрями Розвитку науки і техніки”, “Про пріоритетні напрями інноваційної ді­яльності”, які працюють недостатньо ефективно і не в повному обсязі. З іншого боку, з метою подолання структурних деформацій та визначення напрямів покращання економічної структури у 1999 р. розроблено Про­граму структурної перебудови економіки України, яка, однак, не була затверджена жодним урядовим рішенням.

У той же час рейтинги України у світових оглядах міжнародної конкурентоспроможності продовжували падати.

Розрив між Україною та нашими сусідами-новими членами Єв­ропейського Союзу за рівнем ВВП на душу населення збільшувався: за період 1995—2001 рр. в Україні цей показник зріс в 1,8 раза, у той час як у Словаччині — у 3,3 раза, в Естонії — у 2,5, Латвії — у 2,3, в Угорщині та Російській Федерації — у 2 рази.

Найпершими чинниками низької конкурентоспроможності еко­номіки є неякісна економічна структура, що реалізує здебільшого третій і четвертий технологічні уклади, обумовлює високу енергоєм­ність ВВП та від’ємне сальдо торгівлі товарами вищих ступенів пе­реробки у торговельному балансі країни, а також зношеність осно­вних фондів і недостатнє інвестування перспективних довгостроко­вих проектів у реальному секторі. Так, частка металургії у загально­му обсязі промислового виробництва за 1990—2003 рр. зросла удвічі: з 12,1% у 1990 р. до 24,4% у 2003 р., а машинобудування — впала утричі — з 30,7% у 1990 р. до 13,6% у 2003 р. Частка машинобуду­вання у товарному експорті склала у 2003 році лише 15,7%, тоді як металургії та хімічної промисловості —49%.

Недоінвестування економіки призвело до критичного рівня зно­шеності основних фондів, який досяг 48% у 2004 р., і тепер гальмує модернізацію економіки.

Такі незадовільні якісні параметри української економіки ви­кликали посилення уваги до проблеми підвищення її конкуренто­спроможності, розбудови нових конкурентних переваг, пов’язаних з випереджаючим розвитком високотехнологічних галузей та вироб­ництвом продуктів з високою часткою доданої вартості.

Стратегією економічного та соціального розвитку до 2015 р., за­твердженою Указом Президента України у квітні 2004 р., поставлене завдання забезпечити починаючи вже з 2006 р.

У проекті Державної програми економічного та соціального роз­витку на 2005-й р. одним із пріоритетів визначено модернізацію економіки на основі інноваційної моделі і поставлено низку завдань щодо створення умов для впровадження засад такої моделі та сти­мулювання інноваційної активності підприємств.

Поряд з цим Міністерство економіки та з питань європейської ін­теграції, виходячи із завдань підтримання високої динаміки та якос­ті економічного зростання, розробило за участю інших центральних органів виконавчої влади та провідних наукових інституцій проект інноваційної моделі структурної перебудови економіки. Її завдання — обґрунтувати комплекс державних заходів для надання економіч­ній системі України інноваційної спрямованості та визначити на­прями перспективних структурних зрушень в економіці.

Основні напрями структурних змін на макроекономічному рівні включають оптимізацію економічної структури за видами економіч­ної діяльності, покращання технологічної та відтворювальної струк­тури, інституціональні зміни, зокрема:

— оптимізація економічної структури передбачає збільшення пи­томої ваги галузей, що виробляють кінцеву продукцію (інвестиційні та споживчі товари), особливо машинобудування при скороченні виробництв первинного переділу, випереджаюче зростання сфери послуг та галузей “нової економіки”

— покращання технологічної структури — розвиток виробництв п’ятого та шостого укладів, подолання “технологічної багатоуклад­ності” та структурного безробіття;

— зміни у відтворювальній структурі — зменшення частки про­міжного споживання у валовому випуску товарів та послуг, збіль­шення частки інвестицій у ВВП, збільшення питомої ваги іннова­ційної складової в структурі валового нагромадження,

— інституціональні структурні зміни — посилення рівня еконо­мічної конкуренції, зменшення частки державного сектора, демоно­полізація економіки, випереджаючий розвиток малого та середнього бізнесу, венчурного підприємництва.

Структурна перебудова має вирішальне значення для формуван­ня відтворювальних пропорцій, притаманних розвитку економіки На інноваційній основі. Стратегічні напрями і цільові орієнтири структурної перебудови економіки повинні реалізовуватися систем­но і послідовно.

На першому етапі (2005—2006 рр.) повинна бути запроваджена Цілісна система нормативно-правового та організаційного забез­печення структурних перетворень. Ключовими елементами мають стати державна підтримка структурних пріоритетів, створення рів­них умов конкуренції, захист прав власності, активізація людського капіталу, особливо в галузі продукування і використання знань, за­провадження світових стандартів якості продукції.

Частка інноваційної продукції має досягти 15% загального обсягу промислової продукції.

Сировинний комплекс повинен виконувати роль фінансового „локомотива” для інноваційного розвитку високотехнологічних га­лузей через перерозподіл доданої вартості.

На другому етапі (2007—2009 рр.) основне завдання полягатиме у формуванні та накопиченні науково-технологічного, ресурсного й інтелектуального потенціалу структурно-інноваційних змін. Має бути створена ефективна система комерціалізації наукових знань і впровадження у виробництво інновацій.

Стратегія “інноваційного прориву” повинна забезпечити при­скорення науково-технічного прогресу, створення нових поколінь техніки і технологій, притаманних п’ятому і шостому технологічним укладам, перехід економіки на переважне використання інновацій­них факторів розвитку. Частка інноваційної продукції має досягти 25 % у реалізації всієї промислової продукції.

На третьому етапі (2010—2015 рр.) за рахунок отримання мульти­плікаційного ефекту від модернізації технологічної бази та освоєння принципово нових вітчизняних технологій виробництва і наукоем­ких продуктів будуть забезпечені стабільно високі темпи економіч­ного зростання та суттєве скорочення на цій основі відставання від розвинених країн Європи. Масштабні структурні зміни у напрямі суспільства постіндустріального розвитку сприятимуть інтеграції української економіки у світову і насамперед європейську систему. Інноваційна продукція повинна займати не менше 50% загального обсягу реалізації промислової продукції.

Галузеві орієнтири структурних зрушень на інноваційній основі у 2015 році. У промисловості поставлено завдання:

— підвищити частку машинобудування у загальному обсязі вироб­ництва до 33—35% та зменшити частку паливно-сировинного комп­лексу до 24—27%, а металургії та обробки металу — до 11—13%;

— збільшити частку п’ятого та шостого технологічних укладів до 12-15%.

У аграрному секторі головними завданнями є таке:

— прискорений розвиток крупнотоварного виробництва;

— створення ринкової системи матеріально-технічного забезпечення;

— оновлення основних фондів на 75—80%;

— підвищення урожайності на 40—50%.

Серед найважливіших завдань — реалізація Україною свого гео- політичного потенціалу: створення національної мережі транспортних коридорів, прискорений розвиток доступу до інформаційних мереж, створення широкосмугових цифрових мереж з високою швидкістю пе­редачі інформації, повна цифровізація телефонних мереж зв’язку.

Інноваційна модель передбачає формування таких відносин між державою, науковцями та суб’єктами господарювання, які стиму­люють постійне оновлення та впровадження результатів наукових досліджень в усі сфери діяльності суспільства. В основі таких від­носин має бути переорієнтація державної політики з фінансової до­норської підтримки окремих підприємств і галузей виробництва на

Розділ 6. Інвестиційно-інноваційний механізм підвищення... 373 створення привабливих умов і середовища для інвестування інно­ваційної діяльності та розповсюдження інновацій у всіх секторах вітчизняної економіки. При цьому держава спрямовує свої зусилля на забезпечення взаємозв’язку між підприємствами різних галузей, науковими організаціями, університетами з метою створення сучас­них науково-виробничо-технологічних кластерів.

Ключове значення має розбудова таких основних елементів на­ціональної інноваційної системи:

— системи продукування наукових знань та інновацій;

— системи їх комерціалізації та використання;

— освіти та підвищення кваліфікації кадрів;

— формування інноваційної культури суспільства;

— управління інноваційним розвитком, включаючи його інфор­маційне забезпечення.

Система продукування наукових знань та інновацій потребує іс­тотних змін з метою суттєвого підвищення її комерційного потенціа­лу, здатності виробляти інноваційну продукцію на ринкових засадах.

Масштаби і темпи розвитку вітчизняної науки повинні забез­печувати не лише її виживання, як це було протягом всього часу проведення в країні кардинальних реформ, а й відповідність ви­могам інноваційного розвитку економіки. Є лише одна можливість Утримати досягнуті країною конкурентні переваги — через постій­не удосконалення та впровадження інновацій. Для цього необхідно створити умови для нарощування чисельності наукових кадрів за Рахунок талановитої молоді та повернення українських вчених із-за кордону.

При встановленні обсягів фінансових вкладень у розвиток систе­ми продукування наукових знань та інновацій держава виходитиме з таких принципів:

— випереджаючого нарощування обсягів витрат у цю сферу по­рівняно з державними витратами на розвиток економіки в цілому;

— збалансування обсягів бюджетних витрат на науку, освіту та виробництво на раціональному для інноваційних моделей економі­ки рівні (1 : 3,5 : 5);

— забезпечення відносно вищого рівня фінансування пріоритет­них напрямів науки та інновацій, збалансованості обсягів витрат на фундаментальні, прикладні дослідження і розробки на рівні співвід­ношень 15% : 25% : 60%;

— стимулювання розвитку вітчизняних наукових шкіл, наукових установ, які мають статус національного надбання;

м забезпечення рівноправної участі України в загальноєвропей­ських науково-технічних програмах.

Нова модель організації вітчизняної науки має стати менш цен­тралізованою і відомчо регламентованою, а також динамічнішою і орієнтованою на проблеми конкурентоспроможності економіки. Вона передбачає послідовну інтеграцію наукових організацій, які здійснюють прикладні дослідження і розробки, з виробництвом. У прямому підпорядкуванні міністерств та відомств мають залишитися лише ті наукові установи, які розробляють комплексні проблеми розвитку галузі. Доцільно зосередити в складі “фірмової” науки до 30% всього науково-технічного потенціалу, і стільки ж — інтегрува­ти в різноманітні інноваційні структури типу технопарків.

В Україні необхідно створити нові сучасні механізми комерціа­лізації наукових знань та інновацій на ринкових засадах. Основні напрями діяльності держави щодо цього наступні:

— створення загальних умов для оздоровлення ділової активнос­ті, детінізації економіки;

— переорієнтація існуючої системи галузевих пільг і дотацій на стимулювання інноваційних наукоємних виробництв, особливо за кластерним принципом взаємодії учасників інноваційного процесу;

— здійснення регулярного технологічного аудиту з метою ви­значення реальних потреб країни у зовнішніх технологічних запо­зиченнях і конкретизації пріоритетів розвитку вітчизняної науки і виробництва;

Для здійснення запропонованих структурних змін в економіці країни за інноваційною моделлю передбачається:

— стимулювати зростання венчурних інвестицій у високотехно- логічне виробництво до рівня 50% загального обсягу інвестицій у виробництво із залученням іноземних капіталів;

— за рахунок стимулювання творчої активності забезпечити зрос­тання кількісних та якісних показників винахідницької діяльності до стандартів інноваційно розвинутих країн, домогтися входження України до кола ЗО найкращих країн світу за рівнем патентування вітчизняних винаходів, у тому числі за кордоном;

— забезпечити поступове скорочення обсягів закупівлі за кор­доном результатів НДДКР у 2—3 рази порівняно із середнім показ­ником останніх років (приблизно 500 млн дол. США) і зменшення у стільки ж разів частки науковців, що продають інтелектуальний продукт за кордон без відповідного захисту власності;

— встановити відповідними законодавчими нормами, виходячи з досвіду країн ЄС, стандарти державного стимулювання інноваційної діяльності для всіх її учасників незалежно від форм власності;

— створити в країні розгалужену мережу технопарків та інших інноваційних структур.

Приведення системи державного управління у ВІДПОВІДНІСТЬ ДО ВИ­МОГ саме інноваційної моделі економічного зростання передбачає не створення додаткових органів управління, а реорганізацію вже існуючих органів для забезпечення структурної повноти виконання відповідних Функцій, системної взаємодії з органами управління в інших сферах ді­яльності, особливо стосовно взаємодії влади і науки, створення механіз­мів державного стимулювання інноваційної активності підприємств, а також здійснення інноваційного тиску на господарські суб’єкти введен­ням санкцій на випуск застарілої продукції та використання неефектив­них ресурсо- й енергоємних та екологічно небезпечних технологій

Серед організаційних заходів — створення нового механізму фор­мування науково-технологічних та інноваційних пріоритетів на основі ґрунтовних прогнозно-аналітичних досліджень та підвищен­ня відповідальності всіх гілок влади за їх реалізацію. Особлива увага має бути приділена створенню дієздатної системи управління на­уково-технологічним та інноваційним розвитком діяльності на галу­зевому та регіональному рівнях.

В Україні для зменшення відставання від розвинутих країн світу за рівнем ВВП на душу населення реалізація інноваційної моделі структурної перебудови має забезпечити середньорічні темпи роз­витку економіки на рівні 8—10%. Це дозволить збільшити реальний ВВП у 2015 р. порівняно з 2003 р. у 2,2-2,5 раза.

У розрахунку на душу населення виробництво ВВП через 15 ро­ків має досягти щонайменше 11—12 тис. дол. CLIIA (з урахуванням паритету купівельної спроможності). Тобто за цим найважливішим показником Україна увійде до кола країн із середнім рівнем доходу.

Для благополуччя України у XXI ст. її економіка повинна навчи­тися випускати і продавати на світових ринках товари і послуги, що відповідають вимогам постіндустріального суспільства, — тобто такі, Що втілюють інновації і високопрофесійне вміння, що роблять кра­їну учасником світового технологічного й економічного прогресу. Такі вироби мають зайняти в нашому експорті не менше 10—15%.

На внутрішньому ринку в умовах повної відкритості вітчизняна продукція повинна займати 75—80%. При цьому країна буде мати надійний платіжний баланс, стійку національну валюту, добрі пер­спективи розвитку.

Конкурентоспроможна готова продукція є метою модернізації. Навчитися випускати і продавати її — національне завдання, від ви­рішення якого залежать майбутнє країни, її позиції у світі, добробут населення. Це історичний виклик для пострадянської України, реа­лізація якого можлива лише на основі запровадження інноваційної моделі розвитку.