Інвестиційна складова конкурентної політики держави

Обґрунтування визначальних напрямів державної інвестиційної по­літики як важливої складової загальної конкурентної політики держави потребує теоретико-методологічного вирішення питання щодо харак­теру зв’язку між інвестиціями та конкурентоспроможністю та місця інвестицій в контексті конкурентної політики держави.

Цілком слушною, на наш погляд, є позиція дослідників^[205], які вва­жають, що базою зазначеного дослідження, його першим кроком має бути визначення методологічних засад інвестиційної політики в умовах формування ринкової економіки з урахуванням трансформацій, при­таманних цьому періоду. У цьому зв’язку важко переоцінити значення макромоделей Дж.Кейнса, В.М.Фрідмана, С.Фішера, Харрода—Домара, Р.Солоу, Кобба—Дугласа та ряду інших, в яких інвестиційна діяльність

є одним з важливіших макропараметрів моделювання економічного розвитку. Характерно, що з підсиленням інтересу дослідників до тео­рії економічного зростання з’явилося декілька теоретичних моделей, в яких одним з найважливіших ендогенних факторів економічного під­йому розглядається науково-технічний прогрес (моделі Н. Стоуні, Р. Лукаса, П. Ромера, Г.Гроссмана, Е. Хелпмана). Зокрема, з дією цього фактора ці дослідники пов’язують розрив в темпах зростання між роз­виненими країнами і країнами, що розвиваються, вважаючи, що саме інвестиції у розвиток науки, техніки та в людський капітал обумовлю­ють ефект економічного піднесення^[206]. Цілком логічно пов’язати з дією цього фактора і безпосередню роль інвестицій у підвищенні конку­рентоспроможності національних економік. Дійсно, в категоріальному ряду, пов’язаному з дослідженням проблеми конкуренції та конкурен­тоспроможності, відслідковується зв’язок таких важливих економічних понять як конкуренція — якість — ефективність (ціни), кількісні і якісні характеристики яких,напряму залежать від рівня інвестицій у розвиток науки, техніки та в людський капітал.

X Безпосередній зв’язок між інвестиціями і економічним зростанням є очевидним, — таким, що підтверджується як відповідними теоретичними дослідженнями вітчизняних і зарубіжних вчених, так і практикою забез­печення економічного зростання як у країнах з розвиненою ринковою економікою, так і в постсоціалістичних країнах. ІЦо ж до “наповнення” цього зростання саме виробництвом конкурентоспроможної продукції, то і в цьому зв’язку роль інвестицій важко переоцінита?)Найприйнятні- шою нам здається позиція російських дослідників, які розглядають кон­курентоспроможність як домінанту стійкого економічного розвитку, що має інвестиційний характер. Саме так, на їх погляд, формується “сис­темна конкурентоспроможність” національного господарства^[207].

Нїґмакрорівні національної економіки зв’язок між інвестуванням національної економіки та її конкурентоспроможністю підтверджу­ються роллю інвестицій у вирівнюванні структурних диспропорцій ((посилення ролі інноваційних секторів, врівноваження міжссктор- них пропорцій у промисловості), а також покращанням процесу розподілу ресурсів, що веде до ліквідації певних деформацій у роз­витку окремих галузей. Як на макро-, так і на мікрорівні інвестиції ^реалізуються як важливий фактор технологічного прориву. Конку­рентні переваги певної галузі, регіону, підприємства значною мірою

Розділ 6. Інвестиційно-інноваційний механізм підвищення... 335 залежать від специфіки інвестиційної політики. Від інвестиційної політики певним чином залежить і формування конкурентоспро­можної національної економіки. —

Можливо виокремити два аспекти проблеми щодо ролі та місця інвестицій при забезпеченні певного рівня конкурентоспроможнос­ті. Перший — роль самих інвестицій у формуванні конкурентоспро­можності національної економіки (галузі, підприємства, окремого продукту); другий — конкурентна політика в інвестиційній сфері. Концептуально таким чином поєднуються уявлення про умову (ін­вестиції), за якої сили конкуренції приводять до певного результату Щодо рівня конкурентоспроможності, і уявлення про конкуренцію як таку в конкретній (інвестиційній) сфері.

Конкурентоспроможність вітчизняного виробництва має виража­тися міцністю всієї національної економіки, одним з важливіших чинників чого є процеси суто відтворювального характеру, пов’яза­ні, перш за все, зі станом і розвитком інвестиційної діяльності в Україні. Обґрунтованість інвестиційної стратегії в умовах трансфор­маційної економіки потребує ґрунтовних досліджень цієї проблеми, і вони є. Розуміння цієї важливої проблеми є й на найвищому дер­жавному рівні.

Оскільки майже десятирічний досвід нашої країни (1990— 1998 рр.) показав, що стан інвестування національної економіки дійсно досяг критичної межі, було поставлено завдання вже на першому етапі реалізації програми стратегічного розвитку країни (2002—2004 рр.) створити сприятливі умови для нагромадження інвестиційних ре­сурсів, істотно розширювати внутрішній попит і затвердити на цій основі надійну стратегію стабілізації стійкого зростання, забезпечити щорічний приріст інвестицій в основний капітал в обсязі 10—12% і зберегти такий приріст до 2015 р. Зауважимо, що такі завдання щодо активізації інвестиційної діяльності в Україні поставлено відносно етапу, ціллю якого є зміцнення конкурентоспроможності вітчизня­ної економіки. Отже, з позицій економічної мотивації необхідність інвестицій у контексті забезпечення конкурентоспроможності на­ціональної економіки як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках є очевидною. Проблема в іншому: наскільки раціональною у цьому зв’язку є інвестиційна політика в Україні.

За базовим сценарієм стратегії соціально-економічного розвитку у 2004—2015 рр. передбачено суттєве зростання вітчизняної еконо­міки. За прогнозними розрахунками реальний валовий внутрішній продукт буде збільшено в 2,4 раза. Визначальним чинником таких

темпів економічного зростання має стати стратегія інвестиційного прориву, суть якого полягає в суттєвому збільшенні обсягу інвести­цій та зростанні їх ефективності^[CCVIII].

Дійсно, за останні роки динаміка інвестицій в основний капітал є позитивною (табл. 6.8), що зумовило зростання освоєних обсягів капіталовкладень і стало важливішою детермінантою економічного зростання.

Таблиця 6.8

Динаміка обсягів інвестицій в основний капітал

Зростання інвестицій у реальному секторі економіки, активізація процесу інвестування основного капіталу (цей показник за 1999— 2003 рр. збільшився майже в 3 рази) стали важливими чинниками зростання обсягу ВВП, який за зазначене п’ятиріччя збільшився в 2,01 раза. Отже, в економіці України в останні роки спостерігалося відчутне пожвавлення інвестиційної діяльності і надалі за прогноз­ними розрахунками необхідне збереження цієї тенденції. Останнє є цілком обґрунтованою об’єктивною необхідністю, оскільки за роки ринкових трансформацій в економіці України чи не найбільше по­страждала інвестиційна сфера. У 90-ті роки обсяг інвестицій сис­тематично знижувався, причому вищими темпами у порівнянні зі спадом виробництва: при зменшенні обсягів капітальних вкладень у 1999 р. порівняно з 1990 р. майже на 80% валовий внутрішній про­дукт скоротився на 60%.

Віддаючи належне позитивним змінам, які відбулися в інвести­ційній сфері країни, слід, однак, звернути увагу на таке.

По-перше, в національній економіці має місце двоїста ситуація, — з одного боку, Україна повинна форсувати економічний ріст за рахунок значного збільшення інвестицій у слаборозвинену інфра­структуру, досить відстале сільське господарство і недостатньо роз­винену промисловість. З іншого боку, згортання військового вироб­ництва, недовикористання нагромаджених з радянських часів ви-

Розділ 6. Інвестиційно-інноваційний механізм підвищення... 337 робничих потужностей, формування ринкової економіки ДОЗВОЛЯ­ЮТЬ припустити, що для цього потрібна менша, ніж раніше, норма валового нагромадження. У найближчі роки її рівень має становити близько 25% і близько 30% в перспективі, коли вичерпаються за­паси недовикористаних потужностей, а завдання модернізації осно­вного капіталу стане ще гострішим.

По-друге, відповідно до прирістного мультиплікатора Дж. Кейнса До кінця 2015 р. ефективність середніх капіталовкладень становити­ме від 70 до 80% до рівня зазначеного на початок 2004 р. Це свід­чить про те, що має місце спадаюча інвестиційна ефективність, яка об’єктивно не може слугувати підґрунтям для підвищення конку­рентоспроможності економіки, класичними ознаками якої є змен­шення цін та підвищення якості продукції.

У цьому контексті вимальовується ряд протиріч в розвитку еко­номіки України. Бажаними є якомога вищі темпи економічного зростання, в першу чергу обсягів ВВП, а для цього необхідні до­статньо високі темпи зростання обсягів загальних капітальних вкла­день, в першу чергу інвестицій в основний капітал. Для ефективної стратегії перспективного розвитку економіки України необхідний стабільний і потужний притік інвестицій, зокрема у розвиток реаль­ного сектора економіки.

Проте мають місце причини різного характеру, які поки що стри­мують можливості адекватності у зростанні обсягів інвестицій та їх ефективності. Основні з них полягають в наступному.

Передусім постає проблема оптимальності обсягів капітальних вкладень. Результати досліджень багатьох вчених свідчать про те, що зростання інвестицій до певних (оптимальних) розмірів має резуль­татом ріст виробництва, подальше ж збільшення обсягів інвестуван­ня не є ефективним. Поки що вітчизняна економіка знаходиться на такому етапі свого розвитку, коли активізація інвестиційної діяль­ності на базі зростання обсягів інвестицій є об’єктивно необхідною умовою стійкого економічного зростання і забезпечення конкурен­тоспроможного виробництва. Проте вже зараз (і ще більшою мірою — в перспективі) постає питання щодо обсягів і спрямованості ін­вестицій, які б забезпечили їх ефективність і відіграли б позитивну роль у забезпеченні конкурентоспроможного виробництва.

У цьому зв’язку особливої уваги потребує структура інвестиційної діяльності в Україні, яка не сприяє покращанню їх відтворювальної функції, посиленню їх інноваційного характеру, в кінцевому рахунку підвищенню їх ефективності. Про це, зокрема, свідчать дані про об­сяги інвестицій в основний капітал за видами промислової діяльнос­ті (табл.6.9).

Таблиця 6.9

Структура інвестицій в основний капітал за видами промислової діяльності, % до підсумку

Як бачимо, частка капітальних вкладень у галузі, що є інвестицій­но орієнтованими, є значно меншою в цілому і особливо у порівнян­ні з відповідним показником по тих видах економічної діяльності, що представлені паливно-сировинними та галузями первісної обробки. Між тим, за основним законом інвестиційної теорії циклів, сформульованим ще М.Туган-Барановським, фази промислового циклу визначаються ак­тивністю інвестування. Саме збільшення інвестицій у галузях, що виго­товляють засоби виробництва, породжує мультиплікаційний процес всіх елементів економічної активності. Разом з тим у сфері нагромадження і витрачання суспільного капіталу криються і причини кризових явищ в економіці, що пов’язані з порушенням пропорційності розподілу сус­пільного капіталу в різних сферах його застосування.

Як з теоретичної, так і з практичної точки зору неможливо виокре­мити як визначальні одну-дві причини низького рівня конкурентоспро­можності національної економіки. Фахівці, що серйозно досліджують цю болісну, але дуже актуальну для України проблему, цілком слушно зазначають кризу конкурентоспроможності України і засвідчують сис-

Розділ 6. Інвестиційно-інноваційний механізм підвищення... 339 темність причин, розвитку і наслідків цієї кризи. Не викликає сумніву потреба в подоланні кризи конкурентоспроможності окремих товарів, Що виробляються в Україні, галузей та всієї економіки в цілому. Проте немає єдності у визначенні шляхів подолання зазначеної кризи, одно­значного тлумачення основ конкурентної політики держави. Найдис- кусійнішими у зв’язку з цим є питання щодо сценарію подальшого економічного розвитку: вдаватися до стратегії технологічного ривка чи посилити інвестиційний напрям забезпечення структурної перебу­дови^[209]. У результаті змін у технологічній структурі інвестицій в осно­вний капітал в останні роки домінуючими в обсягах освоєних вкла­день стали витрати на придбання машин, обладнання, устаткування ДЛЯ новозбудованих і для реконструкції та технічного переоснащення Діючих об’єктів (у 2003 р. питома вага цих витрат у загальному обсязі інвестицій становила 54,6% проти 27,1% у 1995 р.), і це є позитивним фактом у розвитку інвестиційної діяльності в Україні, як і те, що за три останні роки у 4,4 раза зросли обсяги інвестицій в основний капітал організацій, що займаються дослідженнями та науковими розробками. Проте їх частка у загальному обсязі освоєнь все ще дуже незначна (0,4% усіх капіталовкладень), що є серйозною перешкодою для підви­щення ефективності інвестицій. Умовою економічного зростання та забезпечення конкурентоспроможності національного виробництва є не просто безпосереднє та інтенсивне оновлення основного капіталу. З активізації інвестиційної діяльності у фазі депресії починаються про­цеси оновлення морально застарілого основного капіталу і подолання економічної кризи, а інвестиційний процес, перетворюючись у процес систематичної реалізації інновацій, впроваджує у виробничий процес найновіші досягнення науково-технічного прогресу.

У цьому зв’язку зазначене вище протиставлення двох важливіших підвалин економічного зростання не є продуктивним. Плодотворні- шим є поєднання двох згаданих вище шляхів економічного зростан­ня і підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Критично необхідною компонентою вирішення такого завдання є поєднання інвестицій та інновацій. Стратегія інвестиційного прори­ву, що є ключовим моментом у забезпеченні економічного зростан­ня в найближчі 8—10 років потребує чітких визначень щодо обсягів інвестицій і їх спрямованості. Інноваційна спрямованість інвестицій є важливою умовою їх ефективності, а успішність інноваційної ді­яльності суттєво залежить від наявності інвестицій для здійснення інновацій. Входження України до глобальної економіки прийнятне лише в межах становлення та реалізації інвестиційно-інноваційної

моделі її економічного розвитку. Більшість країн світу забезпечу­ють підвищення своєї товарної конкурентоспроможності за рахунок використання інновацій, розробки високотехнологічної продукції. Інтенсифікація технологічних змін, за інших рівних обставин, дуже підсилює роль інвестиційної складової забезпечення конкуренто­спроможності, надаючи їй інноваційного характеру. У цьому зв’язку обидва аспекти прояву інвестицій у формуванні конкурентоспро­можності національної економіки тісно переплітаються, адже ефек­тивний розвиток галузей, які забезпечують відчутні технологічні зміни, ведуть до формування конкурентоспроможного виробництва з тенденцією зниження рівня матеріале- та енергомісткості продук­ції, покращання її якісних характеристик, зниження ціни. Отже, є очевидним, що вирішення проблеми інвестиційного забезпечення економічного зростання принципово має як кількісну сторону (об­сяги інвестування), так і якісну, і це пов’язано не тільки з техніко- технологічними питаннями, інноваційним “наповненням” інвести­ційного процесу. Разом з тим існує й інший аспект проблеми обся- гів і напрямів використання інвестицій. Досвід постіндустріальних країн, які мають достатньо високі темпи економічного зростання і для яких типовим є виробництво продукції з високими конкурент­ними характеристиками, свідчить про те, що на цьому етапі розви­тку країн економічне зростання та інвестиційна активність стають незалежними та взаємно нейтральними (в усякому разі при тради­ційному трактуванні інвестицій).

У цьому зв’язку набуває вкрай актуального значення проблема стимулювання інноваційних інвестицій у прогресивну структурну перебудову української економіки.

Відносний інвестиційний потенціал України є досить великим. Наявна пропорція капіталоутворення притаманна країнам, які здій­снюють активну політику економічного зростання — накопичення запасу капіталу за рахунок зменшення споживання. В Україні, як нами вже було показано в попередніх розробках^[210], хоча зростання і відбувається, але потенціал внутрішнього інвестування не реалі­зується повною мірою. Цей парадокс пояснюється неефективною структурою капітальних вкладень, яка не відповідає інноваційній стратегії зростання. Реальне інноваційно-технологічне наповнення капіталоутворення залишається вкрай незадовільним.

В. Іноземцев, аналізуючи деякі аспекти інвестиційної активності в постіндустріальних країнах (інвестиції в їх класичному розумін­ні), а також історію розвитку найуспішніших корпорацій доходить

Розділ 6, Інвестиційно-інноваційний механізм підвищення... 341 висновку, що розвиток особистих якостей людини (процес, що є тотожним активізації споживання) може бути за своєю суттю ін- вестиційнішим, ніж збільшення матеріальних доходів виробничого потенціалу. Провідні фірми і корпорації найрозвиненіших країн розглядають роботу з кадрами як важливіший фактор науково-тех­нічного та економічного розвитку. Затрати приватних компаній СІЛА на підготовку, підвищення кваліфікації і практичне навчання персоналу, що по суті є інвестиціями в інтелектуальний капітал, становлять близько 5 млрд дол. на рік. Саме за таких умов, що є притаманними постіндустріальному суспільству, зниження інвести­цій в їх традиційному розумінні не є перешкодою для поступального економічного розвитку.

На нашу думку, Україна на її нинішньому етапі розвитку ніяким чином не може бути віднесена до постіндустріальних країн. Голов­ною умовою економічного зростання для нашої країни є безпосеред­нє та інтенсивне оновлення основного капіталу в реальному секторі економіки, що потребує нарощування інвестицій для розширення виробництва, приросту оборотних коштів та оновлення основного капіталу. Останнє однак не знімає і для України проблему інтелек­туального капіталу, що так чи інакше пов’язана з відтворювальними процесами в економіці, а головне, про що йшлося вище, і про­блему подальших інвестицій інноваційного характеру. Важливість останньої, окрім викладеного вище, кореспондується і з проблемою постіндустріального розвитку країн, які втрачають той сегмент еко­номічного розвитку, що пов’язаний із виробництвом і оновленням виробничих потужностей. Проте така потреба ще існує в інших кра­їнах, а отже Україна може реалізувати потенційний шанс входження в глобальну економіку. Створення хоча б одного унікального до­сягнення дає такий шанс. Отже, задовольняючи актуальну потребу в інноваційному розвитку, наша країна може підвищити не тільки конкурентну спроможність вітчизняної продукції на внутрішньому ринку, але з певним доробком вийти й на зовнішній ринок.

Таким чином, інвестиційно-інноваційна політика держави має бути спрямована на підвищення конкурентоспроможності націо­нальної економіки. Разом з тим політика щодо підвищення націо­нальної конкуренте-спроможності має на меті розвиток конкуренції як основного стимулятора інноваційної активності. Інвестиційно- інноваційний розвиток, зміцнення та ефективне використання на­уково-технічного потенціалу є одними з основних факторів еконо­мічного зростання й конкурентоспроможності як окремих галузей, так і національної економіки в цілому. Проте існують як проблеми теоретико-методологічного (про що йшлося вище), так і практич-

ного плану, вирішення яких сприятиме активнішому задіянню ін­вестиційної складової в конкурентній політиці держави. Ними, зо­крема, є такі:

• зростання обсягів інвестицій в найближчі 8—10 років із серед­ньорічним темпом 10-12% як основи інвестиційного прориву;

• інноваційне наповнення інвестицій;

• переважне спрямування інвестицій у реальний сектор економіки із структурним інвестиційним маневром на користь галузей, які здат­ні забезпечити конкурентоспроможність українських підприємств і економіки в цілому у світовому господарстві, в першу чергу інвести­ційно спрямованих галузей.

Суттєвим недоліком здійснюваної в Україні інноваційно-інвести­ційної політики залишається її переважна спрямованість на управ­ління “процесом”, а не “кінцевими результатами” прогресивних тех­нологічних змін — створення і реалізацію конкурентоспроможних на вітчизняному та світовому ринку масових інноваційних продуктів. Навіть ті недостатні кошти, що виділяються для цього, як правило, розпорошуються і не утворюють матеріально-технічного підґрунтя стимулів та необхідних організаційно-технологічних умов ефективної роботи, хоча би найкращої частини нашого науково-технічного та ви­робничого потенціалу. Тому при удосконаленні інвестиційно-іннова­ційної політики важливо створювати стимулююче економіко-правове середовище саме тим інвестиціям, які направляються у виробництва, що забезпечують позитивні інноваційні результати щодо створення масової конкурентоспроможної високотехнологічної продукції.

Отже, формування стимулюючої інноваційно-інвестиційної політи­ки, орієнтованої на економічне зростання, повинно здійснюватися з урахуванням комплексного підходу, який охоплює елементи як загаль­ної макроекономічної політики щодо розбудови сприятливого інвес­тиційного середовища для реалізації інноваційних проектів, так і спе­ціальних стимулів для інвестування інноваційних технологічних змін, які мають бути запроваджені на державному рівні. Це, зокрема, пряме державне фінансування інноваційних інвестицій в реалізацію програм структурної перебудови економіки; пряме державне фінансування ін­вестицій у розвиток сучасної інноваційної інфраструктури та ін.

6.3.