Конкурентоспроможність і безпека в єдності стратегічних завдань

Для ефективного проведення заходів щодо оздоровлення еконо­міки України, забезпечення її конкурентоспроможності та досяг­нення відповідних результатів у найкоротші терміни з метою від­працювання єдиного напрямку структурної перебудови економіки держави та скоординування зусиль законодавчої, судової, виконав­чої влади необхідно:

— віддати пріоритет розвитку науки, нових технологій та освіти з тим, щоб економічне будівництво спиралося на науково-технічний прогрес та підвищення якісного стану трудових ресурсів;

— домогтися раціонального врегулювання та збалансованості сус­пільного виробництва, адже господарська система може ефективно працювати лише тоді, коли грошову масу буде збалансовано.

Сьогодні народногосподарський комплекс держави розпався на два майже не пов’язані між собою сектори, один з яких в основному зорієнтований на зовнішній ринок, другий — на внутрішній. Роз­межування економіки на два сектори потягнуло за собою швидку деградацію її структури і втрату внутрішніх джерел росту, оскільки сектор, зорієнтований на внутрішній ринок, що включає в себе май-

бутнє науково-технічного прогресу, фактично зруйнований. А наше входження до зовнішнього ринку має такі проблеми і завдання:

— розробити методичні рекомендації щодо розробки та складан­ня планів та прогнозів соціального та економічного розвитку держа­ви, окремих регіонів та областей, що надасть можливість скоорди­новано провести аналіз стану та розробити заходи щодо структурної перебудови економіки України;

— з метою забезпечення керованості народним господарством здій­снити перехід всіх секторів економіки на систему національних ра­хунків та міжгалузевих балансів, проте вже на новій методичній базі із застосуванням системи управління проектом на основі найсучасніших досягнень менеджменту та закритих мережевих систем;

— на основі всебічного аналізу стану виробничого сектора еконо­міки, а також відповідно до натурально-вартісного балансу визна­чити перелік та обсяги оптимально-необхідних для України сирови­ни, товарів та послуг.

— економічними методами обмежити ввезення імпортних това­рів. Цей захід окрім сприяння розвитку вітчизняного товаровироб­ника, дозволить зменшити відплив капіталу за кордон через тіньову економіку;

— впровадити систему жорсткого контролю над використанням амортизаційних відрахувань за їх прямим призначенням у повному обсязі;

— подолати штучно створену кризу неплатежів, яка заблокувала весь процес відтворення і економічного кругообігу;

— під час проведення аналізу стану економіки України визначити стратегічні напрямки розвитку та пріоритетні галузі народного гос­подарства.

Правильний вибір є стратегічним аспектом здійснення ефективних структурних трансформацій, проведення демографічної політики.

Розглянемо процеси диференціації і взаємодії локальних циві­лізацій четвертого покоління, що складаються у перспективі XXI століття, і переломлення через них тенденцій глобалізації.

Демографо-екологічний розріз. Темпи зростання чисельності насе­лення локальних цивілізацій та їх частка у населенні світу істотно розрізняються. Скористаємося результатами прогнозу динаміки чи­сельності населення Землі до 2050 р., розробленого демографічною службою ООН.

У співвідношенні чисельності населення більше за всіх утратить православна (євразійська) цивілізація, очолювана Росією (падіння її частки становитиме від 4,5 до 2,4%); знизиться частка західно- християнської (з 13,2 до 8,9%) і конфуціансько-буддійської цивілі­зації, очолюваної Китаєм (з 28,2 до 22,2%). Основною глобальною проблемою стане збільшення чисельності найбіднішої африканської цивілізації (на 940 млн осіб - з 9,2 до 16,6% світового населення) і найбільш агресивної мусульманської (на 720 млн осіб з, до 19,6% населення). До середини століття буде зберігатись і наростати кількісна перевага Сходу над Заходом, Півдня над Північчю при зворотному співвідношенні в економічній могутності.

Проведені дослідження дозволяють зробити висновок, що голо­вним фактором визначення тривалості життя людини в удь якій країні є середній валовий внутрішній продукт, який припадає на одну особу. Залежно від його рівня та дитячої смертності країни сві­ту розподіляються на дві групи, що характеризуються різноманітною швидкістю зміни середньої тривалості життя людини.

До першої групи належать країни з низькою дитячою смертністю, у яких зростання середньої тривалості життя визначається переваж но збільшенням частки людей-довгожителів.

Другу групу складають країни, в яких велика дитяча смертність і низький рівень доходів. Перехід країни з другої групи до першої можливий лише при сталому збільшенні частки ВВП на душу на селения, що складатиме 1500—2000 дол. США за рік.

Базою для макроекономічних досліджень у демографії є мікроеко- номічні характеристики населення: стан розвитку сім ї та окремої лю дини. Особливо важливе значення на сучасному етапі розвитку сус­пільства має надаватися сім’ї. Однак сім’я як цілісна система вітчизня­ною наукою вивчалася недостатньо. Тому міждисциплінарний підхід до проблем сім’ї, інтеграція демографічних, соціологічних і економіч­них даних про її розвиток сприятимуть глобальному дослідженню сім і в умовах перехідного періоду, виробленню та реалізації сімейної ^ЛОЛ1“ тики. Сприяння захисту економічних інтересів сім ї та забезпечення u економічної безпеки є важливим завданням такої політики.

За останні 100 років кількість населення планети збільшилася у рази, сукупний продукт — у 17,6 раза, споживання енергії у 10 ра­зів, мінеральної сировини — у 29 разів, 85% усіх видобутих за всю історію людства корисних копалин припадає на XX століття. Якщо на початку XX ст. найосвіченішим людям важко було уявити, що під тиском економічного розвитку порушиться глобальна природна рівно­вага, то наприкінці того ж століття заговорили про економічну кризу як безперечну катастрофу, яка розгортається у нас на очах із вини самого людства.

Прагнучи жити і господарювати розумно, з врахуванням обмеже­ної ємності біосфери, ми повинні в той же час і повною мірою усві­домлювати реальну можливість антропогенних факторів дестабілі­зації біосфери порівняно з природними, існуючими поза зв’язками з людською діяльністю. Стійкий розвиток людства стане можливим не лише при виконанні амбіційної програми замороження і навіть скорочення господарського впливу на природу, але й при уважному врахуванні довгострокових змін стану біосфери, які відбуваються не з вини світової спільноти.

Сучасний ринок є жорстко сегментованим. Ринок високих тех­нологій виявився монополізованим США та іншими країнами “сім­ки”. Доступ до нього інших країн є вкрай обмеженим, що міцно прив’язує їх до науково-технологічного потенціалу країн-лідерів. Саме ці країни акумулюють сьогодні левову частку технологічної ренти світу. Так, на їхню частку припадає понад 80% торгівлі висо­кими технологіями. Вони контролюють 90% вивозу капіталу. У цих країнах споживається до 85% світової деревини, 75% оброблених металів і 70% енергоресурсів.

Технологічний розрив між цивілізаціями різко зріс у XX ст. і про­довжуватиме збільшуватися у майбутньому. У більшості країн Африки, що розвиваються, переважають примітивні доівдустріальні технологічні уклади (з окремими вкрапленнями індустріальних внесків, які обслу­говують інтереси THK), що є головною причиною економічної відста­лості, злидарського рівня життя і голоду значної частини населення в Африці, Індії, Латинській Америці, у багатьох ісламських країнах. Пів­нічна Америка, Японія і Західна Європа є головними носіями п’ятого укладу, що дозволяє їм привласнювати основну частину технологічної квазіренти — світового диференціального науково-технічного доходу (залишаючи збиток відсталим цивілізаціям). Росія практично не змо­гла економічно реалізувати свої науково-технічні досягнення у сфері ВПК і фундаментальній науці й у результаті технологічної деградації стала джерелом технологічної квазіренти для розвинутих цивілізацій.

Варто враховувати, що освоєння нового технологічного укладу, а тим більше — технологічного способу виробництва вимагає великих старто-

Розділ 8. Конкурентоспроможність національної економіки... 469 вих вкладень капіталу в дослідження і базисні інновації, наявності підго­товлених кадрів, розвинутої інфраструктури. Проте в розвинених країнах велика сила інерції, величезний виробничий потенціал, який необхід­но реконструювати і реструктуризувати. Тому для країн, що володіють менш могутнім, але достатнім потенціалом (у тому числі і для України) є можливість здійснити на початку XXI ст. технологічний прорив до шос­того укладу, що відкриває шлях до підвищення їхньої частки у світовому диференціальному технологічному доході. Однак на частку цивілізацій, що не мають достатніх передумов або запізнюються з освоєнням поко­лінь нового укладу, залишиться диференціальний технологічний збиток. На початку століття можна чекати посилення технологічної поляризації цивілізацій, що зумовить поглиблення економічної диференціації.

Орієнтуючись на успішну глобальну економічну перспективу, важ­ливо не нехтувати сучасними критеріями конкурентоспроможності, що може призвести не просто до втрати наявного потенціалу національної економіки, а й до так званого “системного відриву” України від групи провідних країн через несумісність технологій, низьку здатність еконо­міки до сприйняття інвестицій і нововведень, а також структурно-галу­зеву, інституціональну та інтелектуальну несумісність.

Підсумовуючи викладене вище, слід звернути увагу на те, що не­обхідно терміново розробити державну програму забезпечення кон­курентоспроможності національної економіки. Дана програма пови­нна бути інтегрована ключовим блоком в стратегії забезпечення еко­номічної безпеки. Лише при забезпеченні економічної безпеки та її основних підсистем, таких як продовольча, енергетична, екологічна, демографічна безпека, проведення Урядом ефективної грошово-кре­дитної політики та детінізації економіки ми зможемо забезпечити стійку конкурентоспроможність національної економіки. Політика конкурентоспроможності має охопити не лише усі галузі економіки, а такі сфери як геоекономічну, геостратегічну, геополітику. Необхід­но обов’язково проводити відповідну регіональну політику. Всі заходи повинні бути спрямовані на загальний вектор економічного зростан­ня та забезпечення добробуту українського народу. Слід не забувати, а навпаки, надавати необхідну підтримку оборонній сфері держави. Адже там зосереджений значний потенціал, починаючи від НД і ДКР, технологій подвійного використання, закінчуючи зразками оборонної продукції, яка сьогодні конкурентоспроможна на міжнародних ринках спец, продукції і послуг, і головне, щоб Україна ці ринки не втратила, а розвивала. Це такі конкурентоспроможні галузі, як ракетобудування, авіабудування, кораблебудування, системи ПРО, радіолокація, висо­коточна зброя, зброя на нових фізичних принципах, системи протидії високоточній зброї, бронетанкобудування, мікроелектроніка та інші.