Макроекономічні аспекти конкурентности

Конкурентність української економіки є відносно новою тео­ретичною і практичною проблемою. Серед наукових джерел чіль­не місце займають монографічні дослідження О.О.Костусєва та З.М.Борисенко^[43].

Законодавчо були визначені параметри монопольного (домі­нуючого) положення господарських структур. Згідно з нормами ст. 12 Закону України “Про захист економічної конкуренції” ринкова частка, що перевищує 35% для одного, 50% — для трьох, 70% — для п’яти підприємств, визначалася як домінуюча на ринку, ставала пред­метом антимонопольного регулювання.

Антимонопольним комітетом України (АМКУ) на базі статзвітності за 1999 р. частку монопольного сектора було оцінено у 40%. Більш детальні розрахунки АМКУ за 2002 р. дозволили встановити, що на 10% ринків конкуренція відсутня, на 12,7% — можливості конкуренції суттєво обмежені індивідуальним домінуванням, на 28,8% — колектив­ним домінуванням, на 48,5% ринків обмеження конкуренції відсутні.

Водночас слід зазначити, що макроекономічні передумови конку­ренції в цілому залишаються в тіні, хоча, скажімо, в промисловості України 10 найбільших виробників з майже 40 тис. підприємств за­безпечують близько половини сукупних обсягів випуску продукції.

В умовах змін економічної ситуації в Україні на рубежі століть, коли конкурентні відносини одержали широке розповсюдження, національ­на конкурентоспроможність перетворилася на національну ідею.

Реалії та здобутки державної конкурентної політики в Україні обумовлені відносно короткими термінами формування конкурент­ного середовища в країні, складністю багатьох економічних проце­сів і недостатнім розвитком систем моніторингу конкуренції.

Конкурентне середовище в українській економіці включає ринки товарів та послуг, де українські підприємства конкурують між собою (внутрішня конкуренція), а також з підприємствами близького та далекого зарубіжжя. Оцінки цього розподілу, побудовані на основі проведеного у 2004 р. Інститутом економічного прогнозування HAH України за сприяння Антимонопольного комітету України масштаб­ного анкетування 963 підприємств і організацій різних видів еконо­мічної діяльності, свідчать:

— про високий рівень конкурентних ринків у багатьох підгалузях переробної промисловості, зокрема, в харчовій промисловості та пе­реробці сільськогосподарських продуктів, машинобудуванні, легкій промисловості та ін. Високий рівень конкурентних ринків спостері­гається також у будівництві, фінансовій діяльності, освіті та інших видах економічної діяльності;

— імпорт з країн близького та далекого зарубіжжя суттєво впли­ває на конкурентне середовище в Україні, а для деяких галузей ім­портна залежність носить критичний характер.

Аналіз свідчить, що економіка України вже орієнтується на по­питові обмеження, на її ринках дедалі більшого розмаху набирає не- цінова конкуренція, а зниження витрат демонструє не тільки значні позиції цінової конкуренції в Україні, але й те, що сформувалося ринкове мислення у бізнесменів.

Провідним завданням конкурентної політики є реалізація наці­ональних конкурентних переваг. Україна має численні конкурентні переваги, в тому числі:

• вигідне геоекономічне розташування країни;

• різноманітні та значні запаси природних ресурсів;

• численні трудові ресурси з високим освітнім рівнем та достат­ньою професійною підготовкою;

• потужна матеріально-технічна база;

• наявність у деяких галузях промисловості, особливо в аерокосмічній, унікальних передових технологій, які спираються на розвинений науко­вий та високий інтелектуальний потенціал розробників та виробників.

Таблиця 3.1

Загальна характеристика задоволення потреб України власними ресурсами

Так, природно-ресурсний потенціал України включає земельний фонд обсягом 60,4 млн га, у тому числі 41,8 млн га сільськогоспо­дарських угідь, понад 60 тис.

Для характеристики сучасного ресурсно-сировинного потенціалу української економіки можна використати відносні показники само- забезпеченості сировиною та енергоносіями, які відображають екс­портні можливості та імпортні потреби з урахуванням реальної струк­тури виробництва та моделі споживання ним ресурсів^[45] (табл. 3.1).

Сприятливі природні передумови розвитку має будівельна галузь, яка практично повністю забезпечена ресурсами.

Найбільш конкурентними видами економічної діяльності укра­їнської економіки є виробництво чорних металів та виробів з них, хімічна і нафтохімічна промисловість, транспортні послуги, на частку яких припадає понад 60% вартості експорту товарів та по­слуг, що багаторазово перевищує їх питому вагу в структурі валової доданої вартості. Дещо нижчою, але в цілому задовільною, є кон­курентоспроможність виробництва коксу, ядерного палива, неме­талевих виробів, транспортного устаткування тощо.

Зміни економічної ситуації в Україні на рубежі століть, коли кон­курентні відносини одержали широке розповсюдження і були ви­черпані можливості реструктуризації надвеликих підприємств, обу­мовили те, що головним завданням держави стає захист та розвиток конкурентного середовища, підвищення дієвості конкурентної по­літики^[46]. Базисом нової конкурентної політики є Закон “Про захист економічної конкуренції” від 2 березня 2002 року.

Слід зазначити, що стан конкурентного середовища в Україні ще не досліджений достатньою мірою. Це пояснюється вузьким підхо­дом, обмеженням аналізу проблемами концентрації виробництва, на­маганнями штучно обмежити великий бізнес, що нерідко призводило до розпорошення цілісних виробничих комплексів та припинення їх діяльності взагалі. Водночас такі основоположні принципи кон­курентної політики, як рівень витрат і дохідності монополістичних структур на галузевих та міжгалузевих ринках, регулювання рентних доходів природних монополій тощо, не знайшли адекватного відо­браження в діяльності органів державного управління.

Макроекономічне дослідження конкурентного середовища по­требує детального аналізу вартісної структури валової доданої вар­тості (табл. 3.2).

У валовій доданій вартості та співвідношенні між валовим при­бутком і заробітною платою норма валового прибутку становить 92— 93%, залежно від методології її обрахування в національних рахун­ках чи міжгалузевому балансі. Це — загальноекономічна пропорція, стандартна для ринкової економіки більшості країн. Проте вона

Розділ 3. Конкуренція на ринках товарів і послуг та її рівні 131 свідчить передусім про великі, навіть надмірні внутрішні коливання дохідності (від мінус 111% у видобуванні вугілля та торфу до плюс 1562% у громадській діяльності). Внаслідок різних причин пільгові умови мають галузі — видобування вуглеводів, нафтоперероблення, пошта і зв’язок тощо. Найскладніші умови — в реальному секторі економіки, який власне і формує ключові передумови конкурен­тоспроможності української економіки. У невигідному становищі, про яке свідчить нестача відтворювальних ресурсів та передових технологій, знаходиться видобування вугілля та торфу, виробництво коксопродуктів, машин та устаткування, більшість інших видів об­робної промисловості, освіта тощо.

Водночас валовий прибуток та змішаний дохід недостатньо інфор­мативні для визначення макроекономічних передумов конкуренції, бо включають три елементи — амортизацію основного капіталу, власне змішаний доход, що привласнюється домашніми господарствами і в ма­лих дозах йде на розширене відтворення, нарешті, чистий прибуток.

Частка чистого прибутку, з додаванням змішаного доходу, дорів­нює в останні роки в середньому 28% валової доданої вартості. Трохи більше половини чистого прибутку привласнюється приватними осо­бами на індивідуальні потреби. Проте фактична норма чистого при­бутку (28%) є об’єктивним показником нормальної організації сус­пільного виробництва ринкового типу, дає потенціальну можливість формувати відтворювальні фінансові ресурси, підвищення конку- рентноздатності економіки, впровадження інновацій. Водночас вели­кі відхилення та диференціація прибутковості різних видів економіч­ної діяльності виступає свідченням невпорядкованості структурної, цінової, податкової політики тощо, істотних недоліків в системі державного регулювання економіки, конкурентної політики.

Про назрілі проблеми свідчить перш за все низький рівень рента­бельності промислового виробництва — відношення прибутку до опе­раційних витрат. У 2003 р., тобто у фазі економічного підйому, 37,2 % підприємств працювало збитково, окремі галузі — видобування енер­гетичних матеріалів, легка промисловість, виробництво та розподілен­ня електроенергії, газу та води мали від’ємний фінансовий результат. Сільське господарство і легка промисловість хронічно зазнають збит­ків. У прибуткових галузях промисловості 76 % доходу акумулювали Дві галузі — металургія, хімічна і нафтохімічна промисловість. У цілому рентабельність промислового виробництва не досягає й 4%.

В результаті виходить, що маючи стандартні показники норми валового і чистого прибутку, українська економіка функціонує на нижчій межі рентабельності виробництва, що негативно впливає на конкурентоспроможність економіки та потенціал її підвищен-

Вартісна структура валової доданої вартості у 2002 р.*, %

Таблиця 3.2

Конкурентоспроможність національної економі

Продовження таблиці 3.2

*Див.: Національні рахунки України за 2002 рік. — K., 2003. — С. 31.

Розділ 3. Конкуренція на ринках товарів і послуг та її рівні

ня. Між тим об’єктивні індикатори щодо норми валового і чистого прибутку повинні кореспондувати з такими ж індикаторами рента­бельності. Нормальний показник становить 8—10 % рентабельності виробництва, що в 2,5 раза перевищує українські показники.

Для характеристики конкурентного середовища велике значення має співвідношення витрат і результатів, методологію дослідження яко­го розробив Нобелівський лауреат В. В. Леонтьев у вигляді таблиці “ви- трати-випуск”. Особливістю цього методу є використання в аналізі всіх вартісних елементів, які в кінцевому підсумку формують ціну товарів і послуг — проміжного споживання, кінцевого особистого і колектив­ного споживання, нагромадження основного капіталу та ефекту між­народного обміну. Пропорції “витрати-випуск” визначають рентабель­ність виробництва, тобто його конкурентність. Чим меншим у валовому випуску буде проміжне споживання, тим більшою виявляється частка доданої вартості, що реалізує конкурентні переваги. Самостійне зна­чення мають також інші елементи, зокрема кінцеве споживання, на­громадження, імпортна та експортна складові.

Одним з ключових показників конкурентоспроможності економі­ки є експорт. Західні експерти вважають експортоорієнтований роз­виток головним важелем економічної стратегії. Це не завжди відпо­відає конкретним умовам розвитку тих чи інших країн. З формальної точки зору частка українського експорту у ВВП (2003 р.) складала 55,1%, імпорту — 50,7%. Однак за рейтингами конкурентоспромож­ності Україна посідає невисоке місце. Вона понад десять років зазнає збитків внаслідок випередження (в 1,3 раза) імпортних цін у порів­нянні з експортними. Тому реальний стан конкурентного середовища потребує додаткового спеціального аналізу на базі системи “витрати- випуск”, що дає змогу оцінити головні чинники, обсяги і пропорції продукції, яка була використана на теренах країни (табл. 3.3).

В економіці України відбувається чітке розмежування виробни­цтва на експорто- та імпортоорієнтовані види економічної діяльнос­ті. До першої групи належать металургійна, хімічна промисловість, машинобудування. Водночас машинобудування є й імпортозалеж- ним. В одній групі з виробництвом вуглеводів представлена тек­стильна й шкіряна промисловість. Нейтральними в цьому відно­шенні є сільське господарство та харчова промисловість.

Розглянемо умови конкурентності деяких галузей, використо­вуючи для цього також матрицю імпорту, яка вперше була роз­рахована Держкомстатом за 2002 рік.

Так, текстильна та шкіряна промисловість з додаванням ряду інших підгалузей на 37% є експортоорієнтованою і на 60% — імпортозалежною. Понад 95% проміжного споживання галузі припадає на імпорт, тобто майже абсолютна частка матеріальних витрат регулюється імпортом.

Структура використання продукції в балансі “витрати-випуск”*, мли гри.

Таблиця 3.3

•Див.: Національні рахунки України за 2002 рік. — K., 2003. — С. 14—15.

Розділ 3. Конкуренція на ринках товарів і послуг та її рівні

Домінування іноземних постачальників, кон’юнктурні коливання здатні миттєво торпедувати роботу галузі. До того ж вона хронічно збиткова, має найнижчий рейтинг конкурентоспроможності. На товарних ринках, особливо в мережі супермаркетів, відповідна продукція реалізується за надвисокими цінами. Людям з великим достатком вигідніше купувати текстильну та шкіряну продукцію в зарубіжних країнах.

Критично залежними від матеріальних поставок виявляються мета­лургія та оброблення металу, хімічна промисловість. Хоча металургія та хімія працюють рентабельно, вони також можуть зазнавати зовнішніх шоків. У металургії тільки 0,06% обсягів виробництва йде на кінцеве спо­живання. Металевий посуд, побутові конструкції і т. ін. на українських ринках реалізуються зарубіжними виробниками. У 2002 р. з 321 млн грн кінцевого споживання 190 млн грн, або 59% припадало на імпорт. У металургії, її міжнародному обміні склалась невигідна цінова тенден­ція. Машинобудування має дуже низьку частку кінцевого споживання (15,6%), куди включено й старі авто, і величезну залежність від імпор­ту, ціни на його товарні групи суттєво перевищують ціни національних товаровиробників. Між тим від машинобудування як головного носія технологічного прогресу залежить економічна динаміка, розширене від­творення і, врешті-решт, національна конкурентоспроможність.

Вузьким місцем сільського господарства, в якому домінують дрібні селянські господарства, є нагромадження основного капіталу: його част­ка в структурі використання продукції складає лише 2,64%. Аналогічна проблема властива текстильній, шкіряній та хімічній промисловості.

Макроекономічний аналіз свідчить, що розвиток конкурентних за­сад сприяв піднесенню української економіки. Проявом цього є пози­тивний торговий баланс у більшості галузей народного господарства, особливо відчутним стає вплив конкуренції на розвиток харчової про­мисловості. Водночас потенційні можливості рентабельної діяльності виробничих структур нереалізовані. Значні відхилення та диференціація прибутковості різних видів економічної діяльності виступають свідчен­ням невпорядкованості структурної, цінової, податкової політики тощо, прорахунків у конкурентній політиці.

У ряді сфер економічної діяльності залежність від імпорту матеріалів та комплектуючих поставок має критичний характер. Наявна сукупність часткових нерівноваг компенсується високою валютною виручкою тіль­ки трьох галузей. При різних змінах світової кон’юнктури можуть заго­стритися проблеми економічної безпеки; не простежуються зв’язки між конкуренцією та результативністю економічної діяльності; не подолано старі, до цього ж виникли нові бар’єри в практичному здійснені конку­рентної політики, особливо внаслідок монополізації виробництва. Разом з тим, це не означає необхідності штучного обмеження висококонцен- трованих підприємств і організацій.

3.2.