Україна у міжнародних порівняннях конкурентності

Українська економіка стала надзвичайно відкритою після отри­мання незалежності та проголошення курсу на ринкові реформи. З початку 90-х років Україна розпочала брати активну участь у ро­боті таких впливових міжнародних організацій як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, Організація економічного співробітництва та розвитку (OECP), у програмі розвитку OOH та інших.

Так, з 1997 р. Україна бере участь в обстеженнях міжнародної конкурентоспроможності, що проводяться в рамках Всесвітнього економічного форуму у м. Давос, з 1995 р. — в обстеженнях рівня економічної свободи та індексу сприйняття корупції, з 1990 р. — ін­дексу людського розвитку. У 1997 р., коли Україною вперше було здійснено емісію єврооблігацій, Міністерством фінансів було укла­дено угоди про отримання кредитного рейтингу з кількома впливо­вими рейтинговими агентствами, зокрема “Fitch Investor Services” (США), “Standard&Poor’s”, “Moody’s”, “ІВСА” (Великобританія), Nippon Investor Service” (Японія). Україна також бере участь у спе­ціальних дослідженнях для країн з перехідною економікою, що про­водяться Світовим банком, OECP, ЄБРР, Freedom House, Heritage Foundation, Intelligence Unite тощо. Вони здебільшого стосуються інвестиційного клімату та ділового середовища, економічних свобод та прав людини, якості державного управління. Це саме ті сфери, які найбільшою мірою визначають спроможність країни забезпечу­вати продуктивніс ть економіки, створювати умови для підвищення підприємствами своєї конкурентоспроможності та, як результат, по­кращувати добробут населення.

Протягом всього періоду входження незалежної України у світо­ве співтовариство пристосування її економіки до абсолютно нових Умов існування у глобальному світі в результаті падіння кордонів між двома системами відбувалося паралельно зі створенням нового економічного механізму, що базується на свободі підприємництва та ринковому ціноутворенні, новій системі відносин між державою, заново створеними приватним і корпоративним секторами, а також формуванням відповідної системи інституцій, притаманних перехід­ній економіці.

Цей шлях трансформації від плану до ринку охоплює три етапи:

— демонтаж адміністративно-командної системи з усіма її інсти­тутами та господарським механізмом (1991-1995 рр.);

— подолання трансформаційного спаду, що супроводжувалося недостатньо послідовним формуванням нової системи ринкових ін­ституцій та відповідного законодавства поряд з переглядом ролі та важелів державного регулювання (1996-1999 рр-);

— вихід на траєкторію зростання та відновлення потенціалу розви­тку завдяки сполученню структурних змін (посилення фінансової дис­ципліни, поліпшення управління, використання надлишкових потуж­ностей) та зовнішніх чинників (зокрема, підвищення товарних цін на продукцію традиційного експорту та сталий попит на неї у основних торговельних партнерів) в умовах прискореного зростання споживчого попиту населення та інвестиційного попиту підприємств.

Динаміка основних макроекономічних показників за 1994—2004 рр. (табл. 2.15) ілюструє поступове досягнення параметрів стабільно зростаючої економіки після восьми років трансформаційної кризи.

Усталена динаміка ВВП, інвестицій, промислового виробництва, реальних доходів населення поряд із суттєвим зменшенням інфля­ції, дефіциту державного бюджету та державного боргу по відношен­ню до ВВП, що супроводжувалися збільшенням сальдо поточного рахунку платіжного балансу та обсягу міжнародних резервів Націо­нального банку, стали ознакою відновлення потенціалу зростання.

За період 1999—2004 рр. реальний ВВП зріс на 50%, причо­му показник річного зростання у 2004 р. був найвищим у Європі. Обсяг інвестицій в основний капітал зріс за цей період у 2 рази. Сприятлива зовнішня кон’юнктура для українського експорту при­звела до рекордно високого позитивного сальдо поточного рахун­ку платіжного балансу — на рівні 6,8 млрд дол. CIHA (10,5% від ВВП), разом із збільшенням обсягу прямих іноземних інвестицій до 8 млрд дол. США на кінець 2004 року. Це сприяло накопичен­ню міжнародних резервів Національного банку у розмірі понад 9,- 5 млрд дол.

Таблиця 2.15

Основні індикатори економічного розвитку України у 1994-2004 рр.*,

% до попереднього року

*3а даними Держкомстату України і НБУ за відповідні роки.

Завдяки цьому банківська система змогла витримати загрозу кри­зи у листопаді—грудні 2004 р., яка виникла внаслідок необгрунто­ваного збільшення пенсійних видатків під час передвиборчої ком­панії (збільшення середнього розміру пенсій на 70%) з відповідним перерозподілом бюджетних ресурсів у бік споживання, зростанням грошової маси та інфляції (12,3% протягом року).

Протягом останніх років Уряду вдавалося дотримуватися збалан­сованості бюджету, що істотно вплинуло на укріплення макроеко- номічноі та фінансової стабільності у державі. Цьому сприяло до­тримання бюджетної платіжної дисципліни, обмеження негрошових форм розрахунків, запровадження нової функціональної класифіка­ції видатків бюджету, гармонізованої з міжнародними стандартами, формульних розрахунків обсягів міжбюджетних трансфертів.

Стимулююча фіскальна політика мала вагомий внесок у еконо­мічне зростання 2004 року: в результаті реформування податкової системи шляхом зниження ставок податку на прибуток (з 30% до 25%) та податку з доходів фізичних осіб (до єдиної ставки на рів­ні 13%) суттєво підвищилася інвестиційна активність підприємств (приріст внутрішніх інвестицій в основний капітал склав у 2004 р. 28%) та реальні доходи населення (приріст 18,2%), які стали каталі­затором зростання. Спостерігався також рекордний приріст прямих іноземних інвестицій на рівні 1,6 млрд дол. США.

Додаткові заходи посилення бюджетної дисципліни були запрова­джені у 2005 р. з метою досягнення збалансованості бюджету в умовах істотного збільшення соціальних гарантій малозабезпеченим верствам населення та заробітної плати працюючим у бюджетній сфері. Вони охоплюють максимальне скасування необгрунтованих пільг з оподат­кування окремих видів діяльності та галузей економіки, встановлення справедливих цін за користування природними ресурсами, створення прозорого механізму відшкодування ПДВ з метою усунення зловжи­вань у цій сфері. Зниження з квітня 2005 р. ставок імпортного мита та тарифів (в середньому з 40—50% до 10—15%) сприяло лібералізації зовнішньої торгівлі відповідно до правил СОТ.

У результаті такої послідовної політики міжнародне сприйнят­тя економіки України покращилося. У першу чергу це стосується кредитних рейтингів. Протягом 2000—2005 рр. агентство “Moody’s” стійко підвищувало довгостроковий рейтинг України у національній валюті з СааЗ до Bl з прогнозом „стабільний”, агентство ^uStandardA- Poor’s” підвищило довгостроковий рейтинг з “В” у 2003 р. до “ВВ-“ у травні 2005 р. із стабільним прогнозом, агентство FlTCH — з “В-“ з прогнозом “стабільні очікування” у червні 2001 р. до “ВВ-“ у січні 2005 р. з прогнозом “стабільний”.

За оцінками аналітиків рейтингових агентств, кредитні рейтинги України підтримуються стрімким макроекономічним розвитком, стабіль­ним валютним курсом, виваженою грошово-кредитною політикою, по­рівняно низькими коефіцієнтами державного боргу та сприятливою по­зицією зовнішньої ліквідності, тобто значним рівнем профіциту рахунку поточних операцій платіжного балансу і обсягів міжнародних валютних резервів. Після здійснення перших змін у суспільстві, пов’язаних з віль­ними виборами президента та створення уряду на основі міжпаргійної коаліції, в країні починає укорінюватися демократія та розпочинається нова ера більш прозорих економічних та політичних процесів.

Порівняння базових індикаторів економічного розвитку України та держав-членів ЄС свідчить про те, що українська економіка за­довольняє більшості Маастрихтських критеріїв^[42]. Завдяки зваженій політиці зовнішніх запозичень, поряд з жорсткішими обмеженнями фінансування, державний борг України становить близько 25% від ВВП, удвічі менше, ніж дозволяє максимально можливий рівень для країн-учасників валютного союзу ЄС.

Розділ 2. Конкурентна політика в епоху глобалізації та її індикатори 107

Рис. 2.4. Економічні реформи та реальний ВВП: основні віхи розвитку у 1993—2004 рр.

Позитивний прогноз зміни рейтингів свідчить про МОЖЛИВІСТЬ їх подальшого підвищення за умови активного проведення реформ і укріплення політичної та правової систем країни.

Разом з тим, ці успіхи не слід перебільшувати — всі міжнародні рейтингові агентства досі відводять Україні місця у нижній части­ні своїх рейтингів* За оцінками міжнародних організацій, все ще залишається неподоланою низка дисбалансів як на макро-, так і на мікрорівні. Вони стосуються гнучкості валютного курсу, дотри­мання фінансово-бюджетної рівноваги, подолання фрагментарності фінансового сектора, недостатньої ліквідності банківської системи, вузького спектру інструментів інвестування.

Стрімке збільшення з IV кварталу 2004 року соціальних видат­ків бюджету, заробітної плати та пенсій без адекватного зростання продуктивності праці супроводжувалося високими темпами інфля­ції, які склали 112,3% протягом 2004 року (у розрахунку грудень до грудня) та 6,7% за 8 місяців 2005 року (щонайменше 12% у річному вимірі). У результаті неефективного перерозподілу ВВП на користь споживчих витрат частка валового нагромадження основного ка­піталу у його загальному обсязі скорочується зі свого історичного максимуму в 23,5% у 1994 р. та 20,6% у 2003 р. до очікуваних 18,3% у 2005 р.. Це закладає підвалини для деякого уповільнення інвести­ційного процесу і вимагає зміщення акцентів у кредитній політиці уряду і комерційних банків. Разом із тим високі відсоткові ставки комерційних банків поряд із незначними обсягами кредитних ре­сурсів вже багато років є гальмом для розвитку малого та середнього бізнесу. Це є вузьким місцем української економіки.

Слід врахувати, що на покращання кредитних рейтингів найбіль­ший вплив здійснюють успіхи у макроекономічному середовищі. У той же час більшість індексів міжнародної конкурентоспроможності у світових оглядах враховує набагато ширший перелік аспектів на­ціонального ділового клімату, важливих для діяльності та розвитку підприємств.

На жаль, динаміка рейтингів України за основним колом індексів міжнародної конкурентоспроможності ілюструє повільний прогрес країни порівняно з іншими перехідними економіками саме завдяки цим складовим (табл. 2.16).

Так, за індексом конкурентоспроможності росту 1КР (досліджен­ня в рамках Світового економічного форуму у м. Давосі, Швейца­рія) Україна посідала у 2004 р. 86-те місце з 104 країн, у той час як у 2001 р. — 68-ме місце з 76 країн. За індексом розвитку технологій рейтинг України впав з 63-го місця у 2001 р. до 83-го у 2004 р.

Таблиця 216

Динаміка рейтингів України за основними індексами конкурентоспроможності

Примітка: у числівнику — рейтинг країни, у знаменнику — кількість обстежених кра­їн;

* Дані за 2003 р.

Джерела: The Global Competitiveness Report 2001-2002. — Oxford University Press, 2002; Отчет о мировом развитии “Государство в меняющемся мире” / Мировой банк. — 1997.

— С. 251; Отчет о человеческом развитии / ООН. — 2003. — С. 238, 242; Україна: звіт з людського розвитку за 2003 рік. — K., 2003. — С. 108; Индекс экономической свободы.

— http://www.heritage.org/research/features/index/

За індексом сприйняття корупції Україна перемістилася у 2004 р. на 122-е місце серед 146 країн порівняно з 74-м місцем серед 99 кра­їн у 2000 р. Що стосується індексу економічної свободи, то Україна всі роки залишається у групі “здебільшого невільних” країн.

За рейтингом інформаційного розвитку країна знаходилася у 2004 р. на достатньо низькому 78-му місці серед 102 країн.

Значення індексу розвитку людського потенціалу ІРЛП зменшилося з 0,798 у 1990 р. до 0,766 у 2003 р. За цим показником Україна займає 78-е місце серед 177 країн і входить до групи країн із середнім рівнем людсько­го розвитку. Основною причиною погіршення позиції України є низька очікувана тривалість життя при народженні, яка становила 66,1 року у 2003 р. (69,5 року у 2002 р.), та низький обсяг ВВП на душу населення і, відповідно, соціальних стандартів. Саме цей показник, незважаючи на високий рівень грамотності українських громадян (індекс освіти 0,95), зокрема, дорослого населення (індекс 0,994), обумовлює повільну дана- міку ІРЛП і відставання від країн з набагато нижчою грамотністю, але високим рівнем доходів, таких як Кувейт (44 місце), Об’єднані Арабські Емірати (41 місце), Лівія (58 місце). Вищі значення ВВП у розрахунку на душу населення характерні для більшості постсоціалістичних держав, за винятком окремих центральноазіиських і закавказьких країн.

Важливо відмітити, що розрив між Україною та нашими сусідами — новими членами Європейського Союзу за ВВП на душу населення (за ПКС) практично не скорочується: за період 1995—2003 рр. в Укра­їні цей показник зріс у 2,3 раза, у той час як в Естонії — у 3,2 раза; у Словаччині — у 3,7 раза; у Латвії — у 3 раза; у Литві — 2,7 раза. Зна­чення цього показника для згаданих країн у 2003 та 1995 роках відо­бражені у табл. 2.17 та рис. 2.5.

Таблиця 2.Г/

ВВП на душу населення за ПКС у 1995 та 2003 рр.

Джерело: Отчет о мировом развитии “Государство в меняющемся мире**. — 1997. - С. 251.

2003 р. — The Global Competitiveness Report, 2000—2005. — P. 28.

Невтішна інформація щодо низьких рейтингів України викли­кає необхідність предметнішого вивчення факторів, що визначають конкурентні переваги або недоліки української економіки, з метою активного впливу на покращання ситуації в країні та її позиції у міжнародних обстеженнях. З другого боку, постала необхідність ви- Розділ 2. Конкурентна політика в епоху глобалізації та її індикатори Ill значити, наскільки оцінки, що здійснюються експертами під час обстежень, є об’єктивними та відповідають дійсності.

На наш погляд, такий аналіз слід розпочинати з нового глобаль­ного індексу конкурентоспроможності ГІК, який надано у Глобаль­ному звіті ВЕФ за 2004 рік, оскільки він дає найбільш жорстку, але водночас реалістичну, порівняно з іншими індексами, оцінку місця та перспектив країни.

Рис. 2.5. ВВП на душу населення у країнах — нових членах ЄС

(за ПКС, тис. дол.США)

Згідно з оцінками Звіту, Україна знаходиться на факторно ке­рованій стадії розвитку, підпадаючи під критерій ВВП на душу на­селення (у реальних цінах) в межах 2 тис. дол. США та частки пер­винного (сировинного) експорту у його загальному обсязі у межах 70%. На цій стадії розвитку країни найбільший вплив на економічну динаміку здійснює наявність та екстенсивне використання дешевих факторів виробництва — дешевої робочої сили та дешевих природ­них ресурсів. Завдяки цим первинним конкурентним перевагам під­приємства спеціалізуються здебільшого на виробництві предметів широкого вжитку та продукції низького ступеня переробки і кон­курують в основному за цінами. Спроможність до інновацій на цій стадії майже не впливає на економічну динаміку.

Цього не можна заперечувати. Дійсно, обсяг ВВП, оцінений за середнім курсом гривні до долара США, становив у 2004 р. 1360 дол. США на душу населення. При цьому співвідношення об­сягів експорту та ВВП склало 58%, у той час як у загальному обся­зі товарного експорту дві третини становить сировинний експорт. Це робить економіку вразливою до зовнішніх шоків і консервує неякісну економічну структуру, в якій переважають виробництва з низькою доданою вартістю: металургія, виробництво добрив та іншої хімічної продукції, переробка сільськогосподарської продук­ції. Країна має базові умови, необхідні для розвитку на цій стадії: більш-менш добрі державні інституції, задовільну інфраструктуру, що залишилася ще з часів Радянського Союзу і зараз вимагає мо­дернізації, базовий рівень розвитку людського капіталу, макроеко- номічну стабільність.

Таблиця 2.18

Порівняльна структура промислового виробництва України*, %

* Розраховано за даними Держкомстату України.

Разом з тим, неефективна економічна структура реалізує зде­більшого третій і четвертий технологічні уклади, обумовлює високу енергоємність ВВП, залежність від імпорту енергоносіїв та високо- технологічних споживчих товарів і обладнання з розвинених країн ЄС і, відповідно, від’ємне сальдо торгівлі товарами більш високих ступенів переробки у торговельному балансі країни.

Так, згідно з даними табл. 2.17, частка металургії у загальному обсязі промислового виробництва за 1990—2004 рр. зросла вдвічі: з 12,1% у 1990 р. до 26,5% у 2004 р., а машинобудування — зменшилася втричі: з 30,7% У 1990 р. до 13,4% у 2004 р. Частка машинобудування У товарному експорті склала у 2004 р. 15,7%, тоді як металургії та хімічної промисловості — 49%. Фізична зношеність основних фондів досягла критичного рівня — 48%, а моральна застарілість техніки та технологій — ще більшого, близько 90% у багатьох галузях, зокрема У житлово-комунальному господарстві, енергетиці, на транспорті, у Сільському господарстві, наукових установах.

Енергоємність ВВП, одного з основних показників ефективності еконо-міки будь-якої держави, в Україні є у 3—5 разів більшою, ніж У промислово розвинених країнах. Такий її рівень є наслідком певної технологічної відсталості, недосконалої галузевої структури національ­ної економіки та існування “тіньового” сектора. Завдяки суттєвому скороченню тіньової діяльності в середині 1990-х років енергоємність, п найважливіший індикатор, ледве повернулася у 2004 р. на рівень 1990 р. Цю динаміку ілюструє рис. 2.6.

Рис. 2.6. Динаміка енергоємності ВВП, кг умовного палива на 1 грн

Велика вартість енергоресурсів лягає важким тягарем на еконо­міку, тим більше в умовах її зовнішньої енергетичної залежності, об’єктивно обмежуючи конкурентоспроможність національних ви­робників. На відміну від країн Заходу, де енергозбереження є еле­ментом економічної та екологічної доцільності та слугує факгором- підвищувачем ефективності виробництва, на Україні впровадження механізмів стимулювання енергозбереження гальмується низькими тарифами і цінами на енергоресурси та житлово-комунальні послу­ги, а також високими нормами їх споживання, які розбещують спо­живачів. У результаті лише 2% житлового фонду обладнано лічиль­никами газу і тепла, а втрати електроенергії у мережах складають до 18% від загального обсягу її споживання.

Що стосується фізичної інфраструктури, зокрема залізничних та автомобільних шляхів, то вона неповною мірою відповідає сучасним вимогам. Так, показник щільності автомобільних шляхів, що дорів­нює 0,3 км на 1 кв. км території, є у 6—7 разів меншим, ніж у Фран­ції та Німеччині, у 4 рази — ніж у Польщі. Протяжність автошляхів І категорії складає лише 1,3% від протяжності шляхів із твердим по­криттям. Швидкість руху на залізничних та автошляхах є у 1,6 раза меншою, ніж у Європі. Це обумовлює неефективне використання потенціалу країни як транзитної держави.

Оцінюючи перспективи переходу України у ранжуванні по ГІК до другої групи країн, де фактори-підвищувачі ефективності визна­чають динаміку та якість розвитку, а ВВП на душу населення має перевищувати 3 тис. дол. США, доцільно, крім енергоефективності, проаналізувати й інші фактори, зокрема, ефективність фінансового ринку та ринку праці.

Наявність розвиненої мережі установ, що надають фінансові по­слуги, по праву вважається одним з факторів-підвищувачів продук­тивності. Саме через цю мережу здійснюється акумулювання вільних коштів підприємств і населення для реалізації інвестиційних про­ектів, забезпечується швидкість трансакцій. На 1 травня 2005 року вона нараховувала 162 діючих комерційних банки, 400 страхових компаній, 30 недержавних пенсійних фондів, 200 фінансових ком­паній, 667 кредитних спілок. При цьому частка сплаченого статут­ного капіталу банків відносно ВВП становила у 2004 р. всього 3,4% (у розвинених країнах Європи — понад 40%), а сплачених страхови­ми компаніями чистих страхових премій 2,8%. Низький рівень капі­талізації економіки та ускладнений доступ суб’єктів підприємництва до кредитів обумовлює незначну роль цих джерел фінансування у загальному обсязі інвестицій в основний капітал: частка кредитів банків та інших позик за перше півріччя 2005 р. становила 7,9% в його загальному обсязі, а коштів інвестиційних фондів 1,4%.

Ринок праці в Україні також не відповідає вимогам ринкової еко­номіки. Внаслідок деформацій в системі оплати праці останніми ро­ками значно зменшилася мотивація до підвищення продуктивнос­ті праці, рівня освіти та майстерності, особливо серед працівників з середнім рівнем освіти. Так, у структурі доходів населення частка заробітної плати скоротилася з 43,9% у 2003 р. до 41,7% у І півріч-

Розділ 2. Конкурентна політика в епоху глобалізації та її індикатори 115 чі 2005 р., навпаки частка соціальних трансфертів зросла з 36,2% до 46,7%. Причиною є не лише постаріння населення (частка осіб віком 60 років і вище становить 21,3% від загальної чисельності населення І Є однією з найвищих у світі). В Україні заробітна плата залишається надто низькою для виконання нею своїх основних функцій: у грудні 2004 р. 8,5% працівників отримали зарплату нижче або на рівні мі­німальної заробітної плати у 237 грн., а 35,8% — нижче або на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб (387 грн.). «Соціаліза­ція» політики доходів призвела до такої парадоксальної ситуації, коли У сільській місцевості мінімальна пенсія перевищує середню заробітну плату. Як наслідок, рівень зайнятості населення скоротився з 64% у 1995 р. до 56,7% у 2003 р. На жаль, все ще не відіграють належної ролі так звані ринкові складові доходів — прибутки від підприємницької Діяльності, від операцій з нерухомістю та цінними паперами.

Існування конкуренції на ринку товарів та послуг є надзвичайно важливим фактором підвищення продуктивності економіки. Однак формування конкурентного середовища до останнього часу було ускладнене наявністю значної кількості галузевих пільг із сплати податків та вимогами щодо отримання великої кількості дозволів та ліцензій. Складні процедури виходу на ринок та закриття під­приємства, вибіркове застосування норм законодавства до певних підприємств, надмірне державне втручання у діяльність приватно­го сектора створювали до останнього часу серйозні перешкоди для вільної конкуренції та нормального безперешкодного функціону­вання бізнесу.

Факторами, що діють у напрямі підвищення ефективності україн­ської економіки, є доволі високий рівень технологічної готовності та освіченості населення, однак невисока ефективність фінансових, товар­них ринків та ринків праці порівняно з іншими постсоціалістичними країнами відкинули Україну у 2004 р. на 82 місце у групуванні за цим критерієм оцінки (Російська Федерація на 61 місці, Польща на 63).

Завдання суттєвого підвищення рівня доходу на душу населення і переходу до другої стадії розвитку за методологією ГІК (ВВП на Душу населення у межах 3—9 тис. дол. США) вимагає переходу від переважно сировинного виробництва до більш складних технологіч­них процесів та продуктів, які забезпечують високу прибутковість, створення кластерів для мінімізації непродуктивних витрат, підви­щення швидкості руху матеріальних та фінансових потоків. Наве­дені вище факти підтверджують необхідність проведення кропіткої роботи зі створення фізичної та фінансової інфраструктури, що під­тримують діяльність не тільки окремих підприємств-монополістів, а широкого кола підприємців в усіх регіонах, особливо у сільській

місцевості, з метою продуктивного задіяння всього підприємниць­кого та геостратегічного потенціалу країни.

Доцільно звернути увагу на висновок авторів Звіту про незначний вплив інновацій на конкурентоспроможність країн, що перебувають на факторно-керованій стадії розвитку. Дійсно, досвід України, яка з 1998 року намагається впроваджувати засади інноваційного розвитку у зако­нодавство та практичну діяльність, свідчить, що на факторно-керованій стадії легкий доступ до дешевої робочої сили та природних ресурсів, за відсутності конкуренції та стимулів до оновлення, виштовхує інновації, мінімізує потенційно необмежені можливості їх впливу на розвиток.

Ренто-орієнтованій економіці не потрібні інновації. Підтверджен­ням тому є багаторічна боротьба за створення мережі технопарків та інших інноваційних структур, яка закінчилася у березні 2005 р. їх скасуванням. Рівень інноваційної активності українських підпри­ємств скоротився протягом 2000—2005 рр. практично удвічі: з 20% у 2000 р. до 9% за перше півріччя 2005 р. На середину 2005 р. у про­мисловості частка інноваційно активних підприємств становила лише 10% (у розвинутих країнах — 60—70%), частка інноваційної продукції промисловості в загальному обсязі її реалізації — лише 5,8%.

Це дозволяє зробити висновок, що без радикальних структурних зрушень, без системного запровадження стимулів до ефективного ви­користання обмежених суспільних ресурсів та жорсткої конкуренції говорити про можливість переходу України до інноваціино-керованої стадії розвитку нереально. Відповідно, автори звіту, незважаючи на 53 місце України за спроможністю до інновацій, більшу вагу надали базо­вим факторам (74 місце) та факторам-підвищувачам ефективності (83 місце), що й обумовило загальне 73 місце за величиною ГІК.

Згадані якісні показники української економіки тісно пов’язані з на­ціональним діловим середовищем і у кінцевому підсумку віддзеркалю­ють результат дії рушійних сил підвищення конкурентоспроможності.

Для аналізу тих особливостей підприємницького середовища, які визначають динаміку конкурентоспроможності української еко­номіки, більш предметно проаналізуємо основні складові індексів конкурентоспроможності росту І KP та конкурентоспроможності бізнесу ІКБ, оцінки яких здійснюються в рамках досліджень Все­світнього економічного форуму у м. Давосі.

Що стосується оцінок ІКР, то за останні роки Україна переміс­тилася з передостаннього (52-е місце з 53 країн у 1997 р.) до 86-го місця з 104 країн у 2004 р.

У 2001-му та 2003-му роках відбулося суттєве розширення кіль­кості обстежених країн, яке вплинуло на зміну рейтингу України (див. табл. 2.18.). Так, в обстеженні 2001 р. перелік поповнився 17

Розділ 2. Конкурентна політика в епоху глобалізації та її індикатори 117 новими країнами (до 75 країн), у тому числі п’ятьма з колишньо­го соціалістичного табору, які одразу ж отримали достатньо високі рейтинги росту конкурентоспроможності. Це Естонія (29-е місце), Словенія (31-е), Литва (43-е), Латвія (47-ме), Румунія (56-е). За від­сутності нових країн у обстеженні Україна у 2001 р. знову опинила­ся б на своєму 57-му місці.

У 2003 р. кількість обстежених країн зросла до 102 і серед них Україна зайняла 84-е місце. Якщо враховувати рейтинг України тільки серед 80 країн, що брали участь у дослідженні у 2002 р., то Україна піднялась лише на 7 позицій: з 77-го на 70-те місце. За оцінками експертів ВЕФ на підвищення рейтингу України у 2003 р. вплинуло посилення факторів макроекономічної стабільності: 42-е місце за індексом макроекономічної стабільності, 85-те за індексом ефективності державних видатків і 78-ме за кредитним рейтингом.

Таблиця 2,19

Динаміка складових індексу конкурентоспроможності росту у 2001—2004 рр.

За рівнем технологічної готовності Україна знаходилася у 2003 р. на 84-й позиції. Поряд з цим, спроможність до інновацій нашої країни оцінювалася досить високо — 36-те місце серед 102 країн. Проте водночас на ринку високих технологій Україна займає всього 0,1% (для порівняння: Німеччина — 16%, СІЛА — 40%), що вказує на значний невикористаний потенціал розвитку нашої країни.

У 2004 р. Україна реально не змінила свого рейтингу за ІКР по­рівняно з попереднім роком і зайняла 86-ту позицію серед 104 країн, між Венесуелою та Малаві, пропустивши вперед себе дві нові країни. Це місце визначилося виходячи з наступних оцінок: 50-те місце за індексом макроекономічної стабільності, 94-те — за індексом ефек­тивності державних видатків, і 74-те — за кредитним рейтингом. Таким чином, макроекономічна стабільність є визначальним факто­ром для отримання відносно добрих оцінок росту конкурентоспро­можності. Додатковим по значущості фактором було покращання кредитних рейтингів.

А от якість державних інституцій (97-ме місце) та ефективність державних видатків (94-те місце) нівелюють досягнення на макро- економічному рівні. У звіті за 2004 рік найбільш негативні оцінки отримали наступні показники-індикатори якості публічних інститу­цій: захист прав власності — 97 місце (71 місце у 2001 р.), незалеж­ність суддів — 95 місце (68 місце у 2001 р.), хабарництво в експортно- імпортній діяльності — 95 місце (69 у 2001 р.), хабарництво у сфері податкових платежів — 87 місце (68 у 2001 р.), хабарництво під час державних закупівель — 86 місце. Все це вказує на необхідність ско­рішого проведення реформи державного управління, розмежування функцій органів виконавчої влади, пов’язаних з регуляторною діяль­ністю та наданням державних послуг, покращання системи держав­них закупівель в напряму прозорості та конкурентності процедур.

Слід врахувати, що рівень конкурентоспроможності України у 2004 р. було значно знижено у зв’язку із запровадженням з боку FATF (Financial Action Task Force — організація по боротьбі з від­миванням “брудних” грошей) санкцій проти нашої держави. Саме тому Україна займає передостаннє (перед Росією) місце щодо кри­терію, який відображує боротьбу з відмиванням грошей, зароблених нечесним шляхом.

Високий рівень корупції негативно відображається на обсягах внутрішніх та зовнішніх інвестицій, збільшуючи фактичні витрати інвесторів і, відповідно, зменшуючи рівень вкладання капіталу. В країнах з перехідною економікою з високим рівнем корупції вну­трішні інвестиції становлять, за оцінками Світового банку, в серед­ньому на 20% менше, ніж у країнах з середнім її рівнем. Корупція збільшує ціну угод в середньому на 3-10%, ціну на товари на 15- 20%, а несплата податків сягає до 50% від обов’язкових податкових надходжень. Україна поряд із Польщею та Францією стала однією з країн Європи, де відмічено високий рівень політичної корупції, що проявляється у підкупі голосів виборців, використанні незакон­них фондів, зловживаннях державними коштами. Тому найпершою програмою Президента України та нового уряду стала проірама бо­ротьби з корупцією на митниці, у секторі державних закупівель, під час видачі дозволів і ліцензій. Особлива увага Президента України спрямована на забезпечення чесних і прозорих виборів, недопущен­ня зловживань у виборчому процесі, а також під час приватизації.

Для аналізу динаміки рейтингів України за індексом поточної конкурентоспроможності (з 2004 р. — це індекс конкурентоспро­можності бізнесу) взято ряд показників, побудований за єдиною методологією, тобто вибірка з 93 обстежених країн, здійснена авто­рами Глобального звіту про конкурентоспроможність.

Рис. 2.7. Рейтинги України за індексом поточної конкурентоспроможності (бізнесу)

З даних на рис. 2.7 видно, що протягом всього періоду обстежень — до 2003 р. — оцінки ділового клімату для функціонування та роз­витку компаній України погіршувалися, і лише у 2004 р. Україна ви­йшла на 65-те місце серед 93 країн (69-те місце серед повного кола 103 обстежених країн).

З метою детальнішого аналізу чинників, що визначали такі низь­кі місця країни в обстеженнях, порівняємо дані балансових таблиць переваг та недоліків української економіки, отриманих за даними звітів за 2001 та 2004 роки (див. с. 122—125).

Дані табл. 2.19 свідчать, що якість національного бізнесового се­редовища потребує суттєвого покращання. Його незадовільний стан у 2001 р. був обумовлений високим адміністративним тиском на нові підприємницькі фірми (73-тє місце), складністю отримання дозволів на започаткування нового бізнесу (69-те місце), руйнівним впливом державних субсидій на конкурентне середовище (71-е місце). При цьому отримали високу оцінку показники наявності спеціалізованих науково-дослідницьких та наукових закладів (14-те місце) та розви­тку залізничної інфраструктури (14-те місце).

У 2004 р. регулятивні умови діяльності підприємств в Україні покращилися завдяки обмеженню адміністративного тиску, змен­шенню ставок оподаткування на прибуток підприємств, покращан­ню адміністрування податку на прибуток, прийняттю Закону “Про Засади державної регуляторної політики у сфері господарської ді­яльності”, а також ліквідації ряду податкових пільг, що руйнували конкурентне середовище. Однак ще залишилося досить багато при­чин вважати умови для розвитку та діяльності підприємств в Україні незадовільними.

Зокрема, у 2004 р. низькі рейтинги отримано за такими показни­ками, як тиск регулювання з боку центрального уряду (102 місце), вартість корупції для бізнесу (102 місце), регуляторний тиск місце­вих адміністрацій (100 місце). Був визнаний незадовільним захист інтересів міноритарних акціонерів (93 місце) внаслідок недоскона­лості та протиріч Закону України „Про господарські товариства” та затягування з прийняттям окремого Закону „Про акціонерні товари­ства”, який би відповідав європейським стандартам корпоративного управління. Визнано, що існують суттєві обмеження для іноземних власників (93 місце), неефективне регулювання ринку цінних папе­рів (93 місце).

Це підтверджують дані дослідження регулятивного середовища в Україні, здійснені Міжнародною фінансовою корпорацією. За його оцінками середні витрати часу на реєстрацію в регіонах України за­ймали у лютому 2005 року від 8 до 55 днів, на отримання дозволів — від 71 до 392 днів, на отримання дозволів від органів пожежного нагляду — від 15 до 89 днів. Відповідно вартість реєстрації складала від 183 грн. до 2245 грн., а отримання дозволів від 429 грн. до 6309 грн.

Що стосується складності діяльності та стратегій компаній, то Україна має позитивні оцінки за показниками здатності до інно­вацій (29 місце у 2001 р. та 27 місце у 2004 р., розвитку промисло­вих кластерів (16 місце у 2001 р.) та поширення брендів (36 місце у 2004 р.). Поряд з цим низькі оцінки отримали у 2001 р. показники технологічної розвинутості виробничих процесів (72 місце), розви- нутості маркетингу (70 місце) та підготовки персоналу (69 місце). У 2004 р. найбільшими недоліками щодо діяльності компаній визнано небажання делегувати повноваження (78 місце), непоширення регі­ональних дистриб’юторських мереж (77 місце).

Головними недоліками у сфері технологій вважалися низький рі­вень технологічної готовності виробництва (74 місце у 2001 р. та 85 місце у 2004 р.), сприйняття технологій на рівні компаній (77 місце у 2004 р.), ліцензування іноземних технологій (88 місце у 2004 р.).

Низькі рейтинги Україна має за всіма показниками, що харак­теризують впровадження інформаційно-комунікаційних технологій ІКТ: за пріоритетністю Уряду щодо ІКТ 70 місце у 2001 р. та 82 місце у 2004 р., за доступом до Інтернету у школах 69 місце у 2001 р. та 84 — у 2004 р., за кількістю користувачів Інтернетом 67 місце у 2001 р. та 85 - у 2003 р.

За поширенням трансферу технологій та залученням прямих іно­земних інвестицій Україна лише на 75 місці у 2001 р. та 97 місці у 2004 році. Дійсно, за обсягом прямих іноземних інвестицій на душу населення Україна знаходиться далеко від своїх сусідів — нових чле­нів ЄС. У 2002 р. цей показник складав по Україні 177 дол. США, у той час як у Чеській республіці 3000 дол. США, Естонії 2600, Угор­щині 2400, Словенії 2000, Польщі 1200 дол. США.

Оцінкам та рейтингам рівня інновацій та технологічного розви­тку слід приділити особливу увагу, оскільки науково-технологічний та інноваційний потенціал України ще доволі високий, але посту­пово руйнується без чітко вибудованої стратегії його нарощення, визначення напрямів практичного використання та формування по­питу з боку держави та приватного сектору. Конкурентні переваги України тут у спроможності до інновацій, середовищі до кластерних інновацій, розвитку промислових кластерів та сфери знаннеємних послуг. У 2001 р. отримали високу оцінку показники наявності спе­ціалізованих науково-дослідницьких та наукових закладів (14 місце), співвідношення вчених та інженерів (21 місце), а у 2004 р. — видат­ки компаній на дослідження та розвиток (48 місце). У той же час за рівнем співробітництва університетів та промисловості щодо дослі­джень у 2003 р. Україна лише на 60 місці.

Дійсно, для України характерна висока частка зайнятих у високо- і середньотехнологічних галузях промисловості (7,4% від загальної кількості працюючих у цій сфері, у той час як у країнах-членах ЄС

— 6,3%). У 2002 р. при виконанні науково-дослідних та конструк­торських робіт (НДДКР) було задіяно 21,2 тисяч докторів та кан­дидатів наук (19,7% від загальної чисельності виконавців НДДКР) Разом з тим спостерігається значний розрив у рівнях патентування, ліцензійних платежів та високотехнологічного експорту. Хоча част­ка високотехнологічного експорту в сукупному обсязі експорту го­тової продукції з України становить 10—14% (середній для Європи показник — 20%), така продукція знаходить попит здебільшого на ринках СНД або країн, що розвиваються. На ринку високих техно­логій Україна займає 0,1%, в той час як Німеччина — 16%, Японія

- 30, США - 40%.

При значній кількості сертифікованих програмістів обсяг екс­порту комп’ютерних послуг, що надаються Україною, становив, за офіційною статистикою, лише 12,2 млн дол. США, або 0,3% від за­гального обсягу експорту послуг у 2003 р. та був у 2,5 раза меншим ніж обсяг імпорту таких послуг (33,1 млн дол. США, або 2,4% від загального обсягу імпорту послуг).

Україна у 2001 р.: баланс конкурентних переваг та недоліків

Суттєві конкурентні переваги____ Суттєві конкурентні недоліки

Україна у 2004 р.: баланс конкурентних переваг та недоліків

Індекс конкурентоспроможності бізнесу

Індекс конкурентоспроможності бізнесу, 65/93

Для української економіки складною проблемою залишається сут­тєвий розрив між науково-дослідницькою та підприємницькою ді­яльністю. Трансформація від адміністративних важелів поєднання науки з виробництвом, характерних для радянських часів, до ринко­вих здійснюється повільно. Під час лібералізації на початку 90-х рр. та поглиблення економічної кризи держава суттєво обмежила свої функції замовника та координатора науково-дослідницької діяльнос­ті. В результаті вона стала підтримуватися не замовленнями та кошта­ми вітчизняного підприємницького сектора, а грантами міжнародних організацій. їх частка у загальному обсязі фінансування досліджень та розробок досягла 27% у 2003 році. Негативним наслідком цих про­цесів стала практика продажу за кордон не готових технічних рішень та винаходів, а інтелектуальної сировини, часто — за безцінь.

Суттєвим недоліком є неефективна система оцінювання резуль­татів науково-технічної діяльності, недостатньо прозорий механізм розподілу коштів на виконання науково-дослідних робіт та механізм звітності перед державою за отримане фінансування та виконання цих робіт. Держава неспроможна забезпечити ефективне викорис­тання результатів науково-дослідних робіт. Досвід розвинутих країн свідчить, що науковці повинні працювати у конкурентному сере­довищі, коли оцінка результатів їх діяльності буде здійснюватися не суспільством взагалі, а конкретним замовником, економічно заці­кавленим у використанні цих результатів. Все це висуває підвищені вимоги щодо здійснення глибокої реформи у сфері науково-техніч­ної діяльності, спрямуванні зусиль української науки виключно на завдання підвищення конкурентоспроможності економіки держави, забезпечення їй гідного місця у світовій економіці.