Міжнародні інструменти рейтингових оцінок конкурентоспроможності

Увага до дослідження конкурентоспроможності як економічної категорії виникла в останні десятиріччя XX ст. у зв’язку з приско­ренням глобалізації, небаченим доти розвитком міжнародної тор­гівлі та інвестицій, а відтак загостренням конкуренції у боротьбі за ресурси та ринки збуту продукції і послуг.

Вагомим поштовхом для розгортання глобалізаційних процесів стало зникнення біполярного світу та включення до міжнародного руху товарів, капіталів і праці декількох десятків постсоціалістичних країн, що охоплюють майже третину населення світу. Але найбіль-

шим каталізатором зростання конкуренції між країнами стали ін­формаційна революція та бурхливий розвиток технологій, які дозво­лили на порядок підвищити ефективність використання традицій­них факторів виробництва, задіяти нові фактори розвитку, пов’язані з використанням нових знань та технологій і дати поштовх створен­ню нових конкурентних переваг, що дозволяють захват нових сег­ментів ринків. Ці нові фактори світового розвитку сприяли падінню кордонів між країнами для потоків матеріальних, фінансових і тру­дових ресурсів та у декілька разів прискорили трансакції. Зростаюча мобільність товарів та капіталу породила проблему оцінки, прогно­зування та страхування ризиків у міжнародній діяльності.

Зрозуміло, що доступ різних країн до надбань науково-технічно­го прогресу та тих можливостей, що їх надає інтеграція до сучасних інформаційних, інфраструктурних мереж, неоднаковий і варіюється залежно від стартових позицій країни на початок глобальних транс­формаційних перетворень, від їх спроможності швидко адаптувати­ся до нових умов розвитку. Ще якихось 20—30 років тому конку­рентоспроможність країни здебільшого визначалася порівняльними національними перевагами (дешева робоча сила, багаті природні ресурси, сприятливі географічні, кліматичні умови, хороша інфра­структура), але з розвитком індустріального, а тим більше постінду- стріального суспільства неабияку вагу отримують конкурентні пе­реваги, що базуються на науково-технічних досягненнях, розвитку людського інтелекту, інноваціях.

Це надає підстав для ствердження, що глобалізація здійснює нео­днозначний вплив на розвиток країн світу: з одного боку, вона несе їм нові можливості, а з другого — може спричиняти відчутні втрати для тих країн, що не виробили власної стратегії існування та роз­витку у конкурентному середовищі. Тому сьогодні проблема кон­курентоспроможності країн виходить далеко за межі простої заці­кавленості або боротьби за окремі сегменти ринків. Високий рівень міжнародної конкурентоспроможності визначає для будь-якої краї­ни збільшення можливостей для залучення інвестицій, фінансового капіталу, технологій, розширення присутності на ринках та підпи­сання нових торговельних контрактів, і, навпаки, низькі рейтинги та оцінки слугують індикатором недооцінки урядами окремих кра­їн необхідності створення національного середовища, що спонукає компанії до боротьби за ринки. Кожна країна у цьому світі відчуває

Розділ 2. Конкурентна політика в епоху глобалізації та її індикатори 65 необхідність порівнювати себе з іншими країнами за певним набо­ром критеріїв, які дають достатньо повну уяву про її спроможність протистояти міжнародній конкуренції на власних ринках та на рин­ках третіх країн.

Перші спроби формування системи порівняльних оцінок кон­курентоспроможності та визначення її чинників на міжнародному і національному рівнях відносять до другої половини 80-х років. З тих пір відбулася певна еволюція концепції конкурентоспроможності, особливо міжнародної, та удосконалення інструментів для її вимі­рювання та порівняння.

Концепція міжнародної конкурентоспроможності базується на системі оцінок порівняльних переваг національних економік за складним переліком індикаторів, що більш-менш повно відобража­ють вплив ключових факторів на різні сторони економічної діяль­ності на макро- та мікрорівнях.

Найвпливовішими дослідженнями міжнародної конкурентоспро­можності країн є щорічні доповіді — Глобальний звіт про конку­рентоспроможність (The Global Competitiveness Report) Всесвітнього економічного форуму (World Economic Forum) та Щорічник світової конкурентоспроможності (The World Competitiveness Yearbook) Між­народного інституту менеджменту та розвитку (МІМР, Лозанна).

Ці два найвідоміших дослідницьких центри щорічно публікують своє бачення здібності країн виживати у глобальному економічному середовищі через оцінки зведеного індексу конкурентоспроможнос­ті — комплексного показника порівняльної конкурентоспромож­ності країн, розрахованого на базі комбінацій відносних величин — експертних оцінок та статистичних показників. Обидва видан­ня являють собою обстеження кількох десятків країн на основі ви­вчення низки критеріїв, покликані визначити ступінь конкуренто­спроможності кожної з цих країн та їх рейтинги у відповідності з отриманими результатами. Не дивлячись на наявну схожість мети, Глобальний звіт про конкурентоспроможність та Щорічник світової конкурентоспроможності відрізняються методами збирання інфор­мації та опрацювання даних, що призводить до певних розбіжностей при отриманні кінцевого результату.

Додатковими значущими дослідженнями, що також впливають на рейтинги країн у міжнародних порівняннях, є публікації:

• індексу людського розвитку (ІЛР) — (здійснюється Організацією Об’єднаних націй ООН);

• індексу сприйняття корупції (ICK) — здійснюється Міжнарод­ним недержавним і некомерційним громадським рухом за протидію корупції Transparency international ТІ;

• рівня економічних свобод (публікується “Wall Street Journal”);

• індексу стабільності для економік, що розвиваються, (LEGSI) — (видається щомісячно аналітиками компаній Lehman Brothers та Eurasia Group);

• кредитних рейтингів, що здійснюються різними рейтинговими агентствами.

Як правило, визначення індексів конкурентоспроможності та рейтингів базується на комбінації “твердих” числових оцінок осно­вних економічних індикаторів, що публікуються в офіційних видан­нях, та “м’яких” якісних оцінок вибіркових опитувань експертів.

Міжнародний інститут розвитку менеджменту (далі — MIPM) при дослідженні рейтингу конкурентоспроможності намагається мі­німізувати суб’єктивний фактор та максимально збільшує кількість об’єктивних критеріїв оцінки. Кількість їх кожного року змінюєть­ся: у 1999 р. аналізувалися оцінки розвитку різних сфер економіки країн по 246 критеріях, у 2000 р. — 293, а у 2003р. — вже 320 для ви­значення рейтингу 49 країн, з них 30 країн-членів OECP і 19 країн з новою і перехідною економікою. MIPM включає до свого списку тільки ті держави, які мають достатню інформаційну базу для обчис­лення всіх критеріїв. Україна у цьому дослідженні участі не бере.

Усі критерії у цьому дослідженні об’єднані у вісім груп:

• внутрішній економічний потенціал;

• інфраструктура;

• система управління, менеджмент;

• наука і технології;

• людські ресурси.

• зовнішньоекономічні зв’язки;

• державне регулювання;

• фінансово-кредитна система;

Для оцінок Щорічник використовує дві третини “твердих” кіль­кісних даних та одну третину експертних даних з спеціальних дослід­жень (так званих “м’яких” даних). З 1986 р. використовується спеці­альний метод підрахунку результатів, при якому вага кількісних да­них складає 1, у той час як вага експертних даних опитувань — 0,66. У такий спосіб зменшується вплив на результати порівняння країн суб’єктивності оцінок, отриманих під час опитування спеціалістів.

Найбільш впливовим та загальновизнаним дослідженням конку­рентоспроможності країн є Глобальний звіт про конкурентоспро­можність, що публікується щорічно за матеріалами широкої про­грами обстежень країн у рамках Всесвітнього економічного форуму (далі — ВЕФ) у м. Давосі. Вже більше двох десятиріч ВЕФ через Глобальний звіт про конкурентоспроможність намагається відпові­сти на запитання, чому одні країни спроможні стабільно розвива­тися протягом тривалого періоду часу, успішно долаючи бідність значних прошарків населення, у той час як інші країни стагнують, а стандарти життя у них погіршуються.

Таблиця 21

Рейтинги окремих країн за індексом конкурентоспроможності росту, 2004 р.*

★Джерело: The Global Competitiveness Report, 2004-2005.

Можна беззаперечно констатувати, що ВЕФ є лідером в оцінках конкурентоспроможності націй. По-перше, запроваджено підхід, що ґрунтується на широкому залученні приватного та корпоративного секторів до обміну думками з творцями державної політики на чис­ленних саммітах та обговореннях; по-друге. розроблений і розвинутий механізм опитування експертів щодо оцінок чинників зростання понад 100 країн, які разом забезпечують левову (понад 80%) частку світового ВВП; по-третє, накопичено цінну інформацію по країнах про їх силу та слабкість, про проблеми, які необхідно вирішити для підвищення їх конкурентоспроможності. Вони узагальнюються у балансових табли­цях національної конкурентоспроможності по окремих країнах.

Методика розрахунку будується на оцінках „твердих” економічних показників з офіційних джерел інформації та результатах опитування керівників компаній, включаючи малі, середні та великі, в усіх краї­нах, що обстежуються. Серед країн, включених до цього рейтингу, є і Україна. У дослідженні 2001 р. в опитуванні взяли участь 4700 лідерів світового бізнесу з 75 країн, у 2004 р. — вже майже 8800 зі 104 країн.

Національна конкурентоспроможність у дослідженні Всесвітньо­го економічного форуму визначається з огляду на перспективи се- редньострокового (п’ять років) економічного росту і трактується як “здатність підтримувати стійкі темпи росту реальних доходів на душу населення, що вимірюється темпами росту валового внутрішнього продукту у розрахунку на душу населення у постійних цінах”.

Звіт ВЕФ про світову конкурентоспроможність фокусується на двох відмінних, але взаємно доповнюючих підходах до її оцінки, які проявляються у побудові двох індексів: індексу конкурентоспро­можності росту та індексу поточної конкурентоспроможності.

Індекс конкурентоспроможності росту IKP (The Growth Competitive­ness Index) запроваджений вперше у Звіті за 2001—2002 рр. професо­рами Джеффрі Д. Саксом та Дж. МакАртуром і визначає, наскільки інституції та економічна політика в країні спроможні підтримати економічне зростання у середньостроковому періоді. На рівень IKP відповідно до економічної теорії та практичного досвіду найбіль­ше впливають три фактори: якість макроекономічного середовища, стан державних інституцій, технологічна готовність країни (рейтин­ги окремих країн за сукупністю цих індексів подано у табл. 2.1).

У свою чергу кожен з цих індексів формується на основі певної кількості підіндексів, які визначаються комбінацією двох видів да­них: кількісних критеріїв та експертних даних.

Протягом 2003—2004 рр. незмінною залишається трійка лідерів — Фінляндія, США і Швеція. Перше місце у цьому рейтингу Фінлян­дія отримала завдяки кращим оцінкам за всіма основними складовими індексу конкурентоспроможності росту ІКР: вона на третьому місці за якістю макроекономічного середовища, розвитком державних інститу­цій та технологічною готовністю. У той же час США, лідер за індексом технологічної готовності, знаходиться на 15-му місці за якістю макроеко­номічного середовища та на 21-му місці за якістю державних інституцій. Але технологічне лідерство забезпечило США друге місце за ІКР.

Японія завдяки турботі про збереження сильних позицій техноло­гічного лідера зайняла п’яте місце за показником технологічної го­товності та загальне дев’яте місце за індексом ІKP, хоча за якістю ма- кроекономічного середовища є лише на 35-му місці, що обумовлено високими очікуваннями рецесії, слабким доступом до кредитів, зна­чним дефіцитом державного бюджету та часткою державного боргу у ВВП, надмірним державним споживанням. Схожа ситуація у інших технологічних лідерів: Швеції, Кореї, Великобританії, Німеччині.

Серед країн Центральної та Східної Європи — нових членів Євро­пейського Союзу — найвище піднялися Естонія (20-е місце), Слове­нія (33-є місце), Литва (36-е), Угорщина (39-е), у той час як Польща лише на 60-му місці, Російська Федерація — на 70-му, а Україна — на 86-му. Важливо відмітити, що Естонія, Словенія та Чеська Республіка мають серед цих країн найкращі оцінки за ступенем технологічної готовності, що є свідоцтвом результативності їх зусиль у боротьбі за вищу конкурентоспроможність.

Деякі автори підкреслюють, що роль технологій у процесі розви­тку різних країн є різною в залежності від стадій їх розвитку. Техно­логічні інновації є більш ключовим фактором зростання для країн- технологічних лідерів — Швеції, Фінляндії, США тощо. У той же час для таких країн як Чеська Республіка порівняно важливіше значення для розвитку має сприйняття іноземних технологій або технологічно­го трансферу, що нерідко асоціюється з прямими іноземними інвес­тиціями, 3 цієї причини країни поділяють на 2 групи:

Перша — країни з високим рівнем технологічного новаторства. Охоплює країни, що зареєстрували у США принаймні 15 патентів у розрахунку на 1 млн населення. Під цей критерій підпадає 25 кра­їн, серед яких США, Японія, Тайвань, Ізраїль, Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Німеччина, Канада, Сінгапур, Корея, Сполучене Коро­лівство, Норвегія, Ірландія, Гонконг. Для них оцінка загального ін­дексу ІKP на 50% визначається індексом розвитку технологій.

Друга — країни з низьким рівнем технологічного новаторства. Охоплює країни, які в змозі зростати, використовуючи технології з-за кордону, для них впровадження інновацій грає менш важливу роль серед чинників зростання.

У табл. 2.2 відображено динаміку кількості патентів, зареєстрованих країнами-технологічними лідерами у США, та їх місця у ранжуванні за цим показником в середньому за рік у 80-ті рр., у 2001 та 2003 роках. За цей час відбулися відчутні зміни, які показують результативність політики технологічного розвитку у різних країнах. Швейцарія — тех­нологічний лідер 80-х рр., у 2003 р. спустилася на 5-те місце, США стабільно займають 1-е місце, але Японія, що протягом останніх років знаходиться на 2-му місці, скорочує свій розрив з США за кількістю патентів. Такі успішні у пошуку шляхів підвищення конкурентоспро­можності своєї економіки країни, як Ізраїль та Фінляндія, піднялися з 10-го та 12-го місць у 80-х роках на 4 та 7 місця у 2003 р. Тайвань та Сингапур, не будучи технологічними лідерами у 80-ті рр. (19-е, 25-е місця), тепер займають місця у першій десятці.

Таблиця 2.2

Країни — технологічні лідери за період 1980—1989, 2001 та 2003 рр.

Джерело'. The Global Competitiveness Report, 2002—2003. — P. 10; The Global Com­petitiveness Report, 2004—2005. — P. 4.

Відмінність у мірі впливу інновацій та технологій на зміну конку­рентоспроможності країн у перспективі визначає різницю у форму­лах розрахунку індексу ІКР для обох типів країн, точніше у вагових коефіцієнтах, що надаються кожному підіндексу під час розрахунку загального індексу.

Формула для розрахунку підіндексу інновацій:

Підівдекс інновацій = ¼ “м’яких” експертних оцінок

+ ¾ “твердих” числових даних

Для обох типів економік підіндекс інновацій розраховується за однаковою формулою з використанням експертних оцінок — відпо­відей на наступні запитання:

1. Яка позиція Вашої країни у розвитку технологій порівняно зі світовими лідерами?

2. Компанії у Вашій країні не зацікавлені у залученні нових тех­нологій?

3. Скільки компанії у Вашій країні витрачають на дослідження та розвиток порівняно з іншими країнами?

4. Який ступінь взаємозв’язків бізнесу у Вашій країні з місцевими університетами?

Числові дані для розрахунку підіндексу інновацій:

— кількість патентів, зареєстрованих у США у 2003 р.;

— частка третинної сфери у 2001 р. або найближчому доступному році.

Підівдекс трансферу технологій дорівнює середньому арифметич­ному оцінок двох відповідей експертів на запитання щодо трансфе­ру технологій:

1. Чи є прямі іноземні інвестиції у Вашій країні важливим дже­релом нових технологій?

2. Чи є ліцензування іноземних технологій у Вашій країні загаль­ним засобом залучення нових технологій?

Підіндекс розвитку інформаційно-комунікаційних технологій IKT розраховується за формулою:

Підіндекс IKT = ^,∕₃ “м’яких” експертних оцінок по ІKT + ²∕₃ “твердих” числових даних по t KT

Перелік запитань експертам щодо розвитку tKT:

1. Наскільки поширений доступ до Інтернет у школах?

2. Чи достатньо конкуренції між Інтернет-провайдерами у Вашій кра­їні, щоб забезпечити високу якість, безперервну роботу та низькі ціни?

3. Чи є І KT загальним пріоритетом для уряду?

4. Чи є урядові програми успішними у сприянні використанню ІКТ?

5. Чи добре розвинуте і дієве законодавство з ІКТ (електронна комерція, цифровий підпис, захист споживачів)?

Числова інформація щодо впровадження ІКТ містить наступні дані:

1. Кількість абонентів мобільного зв’язку на 100 жителів у 2003 р.

2. Кількість користувачів Інтернет на 10 тис. жителів у 2003 р.

3. Кількість Інтернет-хостів на 10 тис. жителів у 2003 р.

4. Кількість стаціонарних телефонних ліній на 100 жителів у 2001 р.

5. Кількість персональних комп’ютерів на 100 жителів у 2003 р.

Індекс якості державних інституцій визначається оцінками якості правового поля та поширення корупції за формулою:

Підіндекс IKT = ½ “м’яких” експертних оцінок по ІКТ + ½ “твердих” числових даних по ІКТ

Підіндекс “закони і контракти” визначається за оцінками експер­тів згідно з їх відповідями на запитання:

1. Чи система судочинства у Вашій країні незалежна від політич­ного впливу членів уряду, громадян та компаній?

2. Чи права власності, включаючи фінансові активи, чітко визна­чені та добре захищені законом?

3. Чи уряд є нейтральним під час прийняття рішень щодо дер­жавних контрактів?

4. Чи організована злочинність спричиняє значні витрати для бізнесу?

Запитання для оцінки підіндексу поширення корупції:

Наскільки поширене хабарництво у зв’язку з:

— отриманням дозволів на експорт та імпорт?

— отриманням державних послуг?

— податковими платежами?

Оцінки якості макроекономічного середовища визначаються трьома підіндексами: макроекономічної стабільності, кредитного рейтингу та витратливістю держави.

Підіндекс макроекономічної стабільності визначається комбінацією твердих числових даних та м’яких експертних оцінок за формулою:

Підіндекс 5/7 числових оцінок макроекономічної стабільності +

макроекономічної 2/7 експертних оцінок макроекономічної стабільності стабільності =

Запитання експертам щодо їх оцінок макроекономічної стабіль­ності включали наступне:

L Чи очікується рецесія в економіці Вашої країни у наступному році?

2. Отримання кредиту для Вашої компанії було протягом мину­лого року легшим чи складнішим?

Перелік твердих числових даних для оцінок макроекономічної стабільності:

1. Профіцит чи дефіцит державного бюджету у 2003 р.;

2. Рівень національних збережень у 2003 р.;

3. Рівень інфляції у 2003 р.;

4. Реальний ефективний обмінний курс у 2003 р.;

5. Різниця між кредитними та депозитними ставками у 2003 році.

Рейтинги окремих країн за складовими індексу росту конкурен­тоспроможності представлено у табл. 2.3. Детальніший аналіз скла­дових підіндексів І KP підтверджує, що найкращі рейтинги країн- технологічних лідерів Фінляндії та Швеції забезпечені їх кращими оцінками та рейтингами щодо спроможності до інновацій, впрова­дження ІКТ, незначним поширенням корупції та якісним правовим полем. Для Великобританії та Німеччини більший внесок у отри­мання високого рейтингу І PK становить, поряд з незначним по­ширенням корупції та якісними законами і судочинством, високий кредитний рейтинг країни, який приваблює інвесторів. У той же час вони мають проблеми з дефіцитом державного бюджету, значними обсягами державного споживання, доступом до кредитів.

Добрим перспективам зростання конкурентоспроможності Сло­венії, Литви, Угорщини, Чехії заважають недостатня якість законів та системи судочинства, а Польщі — ще й досить висока корупція, надмірне державне споживання та недостатній рівень впровадження ІКТ. Такі самі проблеми існують в Росії та Україні: незважаючи на відносно добрі оцінки стану макроекономічної стабільності (відпо­відно 47-е та 50-е місця) та спроможності до інновацій (25-е та 39-е місця) вони мають низькі рейтинги за І KP (70-е та 86-е місця) — їх визначили низька якість законів та системи судочинства (90-е та 99-е місця), поширення корупції (85-е та 89-е місця).

Рейтинги окремих країн за складовими індексу

Таблиця 2.3

конкурентоспроможності росту за 2004 р.*

★Джерело: The Global Competitiveness Report, 2004-2005. — P. 10-15.

Тенденції зміни рейтингів країн за індексом конкурентоспро­можності росту протягом 1996—2004 рр. дозволяють зробити певні висновки (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Рейтинги окремих країн за індексом конкурентоспроможності росту у 1996-2004 рр.*

* Джерело'. The Global Competitiveness Report 2001, 2002—2003, 2004—2005.

По-перше, за ці майже 10 років відбулися суттєві зміни у ран- жуванні країн першої десятки: якщо протягом 1996—1999 рр. най- перспективнішими економіками з точки зору зростання конкурен­тоспроможності були Сінгапур та Гонконг, Японія та Фінляндія знаходилися у другій десятці, а Швеція та Німеччина — у третій, то на початку третього тисячоліття на перші місця вийшли ті країни, що найпершим пріоритетом поставили технологічне оновлення та підвищення конкурентоспроможності своєї економіки. Активні ре­форматорські дії у науці, освіті та підтримці інноваційної діяльнос­ті протягом 2001—2004 рр. дозволили закріпитися на другому місці США, переміститися у коло лідерів Фінляндії та Швеції (з 16-го та 21-го місць у 1996 р. на 1-е та 3-є місця у 2004 р.). Турбота про тех- нелогічне оновлення та інновації допомогла піднятися Німеччині з 25-го місця у 1996 р. на 13-е місце у 2004 р. Навпаки, Франція, стабільно займаючи 22-е та 23-є місця наприкінці 90-х рр., не ви­тримує конкуренції з іншими країнами-технологічними лідерами і спустилася до 27-го місця у 2004 р.

По-друге, є сенс поділити період 1996—2004 рр. на три проміжки часу, протягом яких суттєво змінилася дія факторів зростання. Про­тягом 1996—1999 рр. у деяких розвинутих економіках старого світу переважав вплив накопичених протягом попередніх років традицій­них факторів індустріального розвитку, який дозволяв їм триматися на пристойному місці, однак вони вже відчули сувору конкуренцію з боку азіатських тигрів (Сінгапуру, Тайваню, Південної Кореї), у той же час перед Скандинавськими країнами (Фінляндія, Швеція) та Японією вже постала проблема боротьби за ринки та технологіч­ного оновлення.

Протягом 1997—1998 рр. додатковими факторами негативного впливу на конкурентоспроможність були втрати досить широкого кола країн внаслідок азіатської фінансової кризи, які стосувалися у першу чергу макроекономічної та фінансової стабільності. Період 2000-2003 рр. став періодом рецесії для багатьох розвинутих країн та пошуку виходу з неї шляхом формування додаткових стимулів та факторів розвитку. Він виявив переваги тих країн, що віддали пріоритет пошуку нових чинників зростання та підвищення про­дуктивності, при цьому змагання між головними лідерами — США, Японією та Європейськими Союзом стало жорсткішим. США та Фінляндія з перемінним успіхом ділять між собою перше місце за ЇКР, стабільно покращують свої рейтинги Швеція (перемістилася з 9-го місця у 2001 р. на 3-є місце у 2004 р.), Тайвань (з 7-го на 4-е), Японія (з 21-го місця на 9-е), Німеччина (з 17-го на 13-е). Навпаки, поступово погіршують свої позиції Канада (перемістилася з 3-го на 15-е місце), Сингапур (з 4-го на 7-е), Франція (з 20-го на 27-е), Ко­рея (з 23-го на 29-е).

З пострадянських країн активну участь в обстеженнях брали: з 1996 р. — Російська Федерація, Польща, Чеська Республіка, Угор­щина; з 1997 р. — Словаччина, Україна; з 1999 р. — Болгарія, з 2001 р. — Словенія, Латвія, Литва, Румунія. Тому є сенс аналізувати й по­рівнювати рейтинги цих країн за 2001—2004 рр. Стрімко увірвалися у цю групу у 2001 р. Естонія та Литва, поступово покращуючи свої рейтинги (відповідно з 29-го на 20-е місце та з 43-го на 36-е). Однак значно більше країн, що погіршують свої оцінки та місця. Це Поль­ща (перемістилася з 41-го на 60-е місце), Угорщина (з 28-го на 39-е місце), Російська Федерація (з 63-го на 70-е місце), Україна (з 67-го Розділ 2. Конкурентна політика в епоху глобалізації та її індикатори 77 на 86-е місце). Поступове збільшення кількості країн в обстеженнях впливає головним чином на рейтинги тих країн, що “пасли задніх”, зокрема Україна покращила свій рейтинг в обстеженні 2001 р. по­рівняно з 1996 р. на 2 позиції, якщо не враховувати 19 додатково включених до програм обстежень країн, які одразу ж виявилися кра­щими за оцінками своєї конкурентоспроможності.

Індекс конкурентоспроможності бізнесу — ІКБ (The Business Competitiveness Index — ВСІ) був запроваджений професором Май­клом Е. Портером з Інституту стратегії та конкурентоспроможності Гарвардської школи бізнесу у 2001 р. як надзвичайно корисне допо­внення до індексу конкурентоспроможності росту. Він фокусується на специфічних факторах покращання ефективності та продуктив­ності діяльності компаній на мікрорівні і потерпав декілька модифі­кацій протягом п'яти років.

Фактично Всесвітній економічний форум розпочав досліджувати мікроекономічні умови конкурентоспроможності з 1998 р. шляхом вимірювання та порівняння національних умов, які забезпечують досягнення високого і стабільного рівня продуктивності економіки. Метою цієї роботи було визначення кола базисних агрегованих по­казників для детального вивчення країнами та окремими компанія­ми їх конкурентних переваг та слабкості.

Вперше його було представлено у звіті за 2000 р. як індекс поточ­ної конкурентоспроможності ШК (The Current Competitiveness Index CCI) для оцінок того, наскільки ефективно країна використовує свої потенційні ресурси. В основі побудови індексу лежить оцінка впливу на продуктивність трьох узагальнених факторів: складнос­ті діяльності та стратегій компаній, якості національного ділового клімату та рівня ВВП на душу населення, перерахованого у долари США за паритетом купівельної спроможності національної валюти по відношенню до долару США.

У дослідженнях 2002 та 2003 рр. з’явилася його модифікація — індекс мікроекономічної конкурентоспроможності IMK (The Microeconomic Competitiveness Index — MCI), a у 2004 p. він отримав назву індекс конкурентоспроможності бізнесу ІКБ. Кожного року до досліджен­ня додавалися нові країни і поглиблювався аналіз впливу факторів на якість та динаміку зростання. Але спільним для всіх модифікацій індексів є те, що вони характеризують досягнутий рівень продук­тивності праці, який у свою чергу визначається ступенем розвитку компаній та станом ділового клімату в країні. У табл. 2.5 наведено рейтинги окремих країн світу за індексом конкурентоспроможності бізнесу та його складовими у 2004 р.

Таблиця 2.5

Рейтинг країн за індексом конкурентоспроможності бізнесу у 2004 р.* (вибірка з 104 країн в обстеженні)

*Джерело. The Global Competitiveness Report 2001, 2002—2003, 2004—2005.

У минулому році лідером за цим індексом були Сполучені Штати завдяки доступності для підприємств венчурного капіталу, інтенсив­ності конкуренції на місцевих ринках, якості та кількості місцевих постачальників, успішності та складності маркетингу. Фінляндія, за­ймаючи перше місце за якістю ділового клімату, поступається своїм конкурентам складністю та розвиненістю стратегій компаній, у той час як Німеччина з її сталими традиціями корпоративного управ­ління та розвиненістю кластерів займає перше місце за цим показ­ником. Японія, Гонконг та Норвегія показали найбільше абсолютне покращання своїх оцінок індексу ІКБ.

Головним джерелом для розрахунків індексів були у 2001 р. мате­ріали опитувань понад 4600 респондентів у 75 країнах з їх оцінками 120 показників, що характеризують умови економічної діяльності по 10 напрямах. У 2004 р. дослідження базувалося вже на опитуван­нях 8795 лідерів світового бізнесу у 104 країнах і оцінювало основні складові ділового клімату по 177 показниках у 10 секціях (вибраний перелік країн охоплює левову частку світової економіки — понад 81% світового ВВП). Список запитань в опитуванні респондентів Щороку переглядається з метою відображення еволюції економічно­го зростання та факторів впливу на нього, однак укрупнений пере­лік основних аспектів аналізу не зазнав значних змін (див. порів­няльну схему).

Вимірювання конкурентоспроможності є серйозною проблемою з огляду на значну кількість факторів та інваріантність їх впливу і вимагає чіткої концептуальної основи, що спирається як на еконо­мічну теорію, так і на підтверджені практичним досвідом знання про природу конкурентоспроможності та її джерела. Накопичена з 1998 р. база даних про результати опитувань експертів по всіх скла­дових конкурентоспроможності стала основою побудови регресійної індексної моделі і здійснення з її допомогою досліджень взаємозв’яз­ків між конкурентоспроможністю та факторами впливу на неї.

У зв’язку з цим доцільно розглянути методологічні питання фор­мування конкурентоспроможності та її міжнародних порівнянь, які є базою модельних розрахунків та висновків щодо напрямів еконо­мічної політики для різних типів країн, а також розподілу країн за стадіями розвитку.

2.3.