Монетарна політика в Україні

У монетарній політиці України виділяють кілька етапів.

Перший етап (1992-96 рр.) характеризується заходами зі створення гро­шової системи України як незалежної держави. Після розпаду Радянського Союзу була порушена єдність рубльового простору, тому необхідно було ввести перехідну національну валюту - карбованець (купон) для задоволення потреб економіки в готівці.

Національний банк України нарощував емісію грошей для покриття по­треб сільського господарства та у зв'язку зі зростанням у 56 разів цін на ім­портовану нафту. Кабінет Міністрів прийняв рішення про обов'язковий про­даж за курсом НБУ 50% валютних надходжень для забезпечення розрахунків за енергоносії та інший критичний імпорт.

Падіння курсу карбованця змусило уряд запровадити фіксований курс для обов'язкового продажу валюти. Це означало припинення ринкового курсоут- ворення. За 1993 р. офіційний курс карбованця стосовно конвертованих ва­лют знизився майже у 20 разів. У 1994 р. НБУ починає здійснювати рестрик- ційну монетарну політику. Темп зростання грошової маси уповільнився втричі порівняно з 1993 р., а рівень інфляції знизився у 20 разів. Вперше за 4 роки темп інфляції був нижчим за темп зростання грошової маси. В цей пері­од в економіці складалась глибока кризова ситуація. Для покриття дефіциту державного бюджету за 1994 р. уряд використав понад 132 трлн. крб. креди­тів Національного банку України, що стало головним джерелом інфляції.

З середини 1994 р. НБУ починає вживати антиінфляційних заходів. За­проваджуються кредитні аукціони, облікова ставка за рік змінювалась 5 разів і була вищою за середню ставку комерційних банків.

З 1995 р. НБУ припиняє надання кредитів комерційним банкам для суб'єктів господарювання та пільгового кредитування. В економіці наміти­лись деякі позитивні тенденції: темпи падіння виробництва загальмувались, знизились темпи інфляції, дефіцит державного бюджету не перевищував 7,3% ВВП, як було заплановано. Покриття частини бюджетного дефіциту здійснювалось за рахунок неемісійних джерел - продажу державних цінних паперів.

Другий етап (вересень 1996 р.- кінець 1998 р.) мав завданням впрова­дження постійної національної валюти - гривні та забезпечення фінансової стабільності. Обмін гривні на купоно-карбованці відбувся в пропорції 1 грн. за 100000 крб. Для стримування темпів внутрішнього знецінення гривні в 1997 р. було запроваджено валютний коридор, який визначався межами 1,7­1,9 грн. за 1 дол. Негативний вплив на макроекономічну ситуацію в Україні мала фінансова криза в Південно-Східній Азії (1997 р.), хоч цей вплив був незначним, тому що незначною була частка України у світових фінансових потоках. НБУ вжив запобіжних заходів щодо стабілізації грошового ринку. Для обмеження пропонування грошей була підвищена облікова та ломбардна ставки, підвищена норма обов’язкового резервування, посилений контроль за дотримання комерційними банками вимог щодо проведення операцій з іно­земною валютою та ін.

У 1998 р. серпнева фінансова криза в Росії справила відчутний вплив на економічну ситуацію в Україні. Знову почала стрімко зростати інфляція (20% за 1998 р.). Облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), за якими випла­чувались непомірно високі проценти (120-80% річних) і 60% яких знаходи­лось у нерезидентів, почали пропонуватись до викупу. Це зумовило знижен­ня ціни ОВДП та одночасне зростання попиту на іноземну валюту. Валютні резерви НБУ зменшились, і уряд та НБУ змінили межі валютного коридору з 1,8 до 2,25, а згодом до 3,5 грн.

Третій етап (з 1999 р.) відзначався стабілізацією реального сектора еко­номіки. Вперше за всі роки незалежності було призупинено стрімке падіння ВВП - темп падіння реального ВВП становив 0,2%. Зусилля НБУ спрямову­вались на підтримку купівельної спроможності гривні та стабілізацію фінан­сових ринків. Рівень інфляції за рік був відносно низьким (19,2%), дещо зріс коефіцієнт монетизації. Негативний наслідок дали операції НБУ на ринку ОВДП, де центральний банк став єдиним покупцем як на первинному, так і на вторинному ринку. Це означало повернення до фінансування бюджетного дефіциту виключно за рахунок емісії НБУ. В 1999 р., після прийняття Закону „Про Національний банк України“, який забороняв участь НБУ в операціях на первинному ринку ОВДП, надходження до державного бюджету від роз­міщення державних облігацій скоротились вдвічі у порівнянні з попереднім роком. Міністерство фінансів України призупинило погашення тієї частини облігацій, власником якої був НБУ.

У 2000 р. було проведено реструктуризацію ОВДП з метою погашення простроченої заборгованості та послаблення боргової залежності держави, що значно знизило довіру інвесторів до урядових зобов’язань. Відбулась по­дальша лібералізація валютного ринку. Літня криза на ринку енергоносіїв, значне зростання цін на пальне негативно вплинуло на курс гривні. Валют­ний коридор було розширено до 3,4-3,6 грн. Позитивні зрушення спостеріга­лись в реальному секторі - вперше у 2000 р. після глибокої депресії почалось пожвавлення, ВВП за рік зріс на 5,8%. Рівень інфляції перевищив рівень 1999 р., він склав 25,8%, але інфляційні явища були викликані не НБУ, а діями уряду, який в адміністративному порядку підвищив ціни і тарифи, провів лі­бералізацію цін в сільському господарстві.

Був запроваджений плаваючий курс для гривні, що сприяло притоку іно­земної валюти на ринок України та поповненню золотовалютних резервів. У 2001 р. монетарна політика НБУ дала позитивні результати. На фоні еконо­мічного пожвавлення (9,1% приросту ВВП) знизився рівень інфляції (6,1%).

В наступні роки норма обов’язкового банківського резервування зменшу­валась з 15 до 7%, облікова ставка знизилась до 7% річних у 2003 р. Було пом’якшено також умови та продовжено строки надання кредитів. Для забез­печення кредитів в НБУ стали прийматись державні цінні папери - векселі суб’єктів господарської діяльності - резидентів України, Державного казна­чейства України, облігації місцевих позик і суб’єктів підприємницької діяль­ності. Суттєво зменшились коливання обмінного курсу гривні щодо основ­них вільно конвертованих валют. Вчасно здійснювались платежі за зовніш­німи борговими зобов’язаннями. Рівень забезпеченості грошової бази валют­ними активами зріс з 47,7% у 1999 р. до 83,8% у 2003 р.

У 2005 р. грошово-кредитна та валютно-курсова політика спрямовувалися переважно на нейтралізацію негативних шоків, спровокованих невизначеніс­тю політичної ситуації 2004 р. напередодні президентських виборів та поточ­ними економічними проблемами. Зростання цін переважно було обумовлене „залповим“ підвищенням бюджетних платежів соціального спрямування. Між тим уряду вдалося запобігти загрозі неконтрольованого розвитку інфля­ційних тенденцій, яка була ймовірною, зважаючи на активне збільшення споживчого попиту при сповільненні економічного зростання. Активне залу­чення коштів нерезидентів для фінансування витрат бюджету через випуск ОВДП обумовило надходження на валютний ринок країни понад 1 млрд. дол., що спровокувало одночасно девальваційний тиск на гривню та приско­рення інфляційної динаміки на споживчому ринку. Відіграло негативну роль загострення дисбалансів на кількох товарних ринках (м’яса, цукру) і підви­щення витрат за рахунок зростання транспортних та енергетичних тарифів, заробітної плати, посилення фіскального тиску. Негативну роль відіграв „ім­порт інфляції“ зі світових ринків, де ціна на нафту підвищувалася до рекорд­них позначок.

В умовах посилення інфляційних ризиків НБУ проводив стримувальну монетарну політику, яка включала неодноразове посилення вимог до банків з формування обов’язкових резервів, підвищення облікової ставки до 9,5% рі­чних; проведення номінальної ревальвації обмінного курсу гривні (на 4,8%) з метою обмеження притоку спекулятивного капіталу та уповільнення розвит­ку інфляційних процесів.

Стрімке зростання цін відзначається з червня 2007 р., воно відбувається за рахунок підвищення цін виробників (23,3%) та споживчих цін (14,4%). Голо­вними причинами розвитку інфляції НБУ вважає нагромадження макроеко- номічних дисбалансів, зумовлених неефективним управлінням економікою впродовж останніх років. Прискорення темпів зростання доходів населення вплинуло на темпи збільшення грошової маси за двома каналами: через зрос­тання готівки поза банками (на 48,2% за рік) та через зростання обсягів кре­дитування фізичних осіб (на 97,9%)^[67]. В умовах нерозвинутого фінансового ринку зростаючий попит на кредитні ресурси задовольнявся за рахунок акти­вних запозичень за кордоном.

У зв'язку із загостренням ситуації на світових фінансових ринках з жовт­ня 2008 року доступ до зовнішнього фінансування став суттєво обмеженим. Одночасно виникли проблеми з обслуговуванням розрахунків у деяких вели­ких вітчизняних банків. У сукупності ці чинники спровокували посилення недовіри вкладників до банківської системи і масовий відплив коштів з бан­ків. Вилучені з депозитних рахунків кошти перетворювалися у готівку і част­ково спрямовувалися на готівковий валютний ринок. За жовтень-грудень 2008 р. обсяг готівки поза банками зріс на 15,9%, а обсяги перевищення про­дажу банками іноземної валюти над її покупкою становили 3,3 млрд. дол.^[68] Станом на 1 січня 2009 р. рівень доларизації економіки зріс до 30,6%. Озна­чені чинники зумовили скорочення кредитного потенціалу банківської сис­теми. Одночасне погіршення ситуації на зовнішніх товарних ринках, яке при­звело до скорочення обсягів українського експорту, зменшило пропонування іноземної валюти. Почався неконтрольований обвал курсу гривні.

У сучасній складній макроекономічній ситуації перед НБУ стоїть завдан­ня стабілізації гривні, гальмування процесу зростання цін і утримання рівня інфляції в межах 6-7%, нарощування золотовалютних резервів, поліпшення структури грошової маси, підвищення рівня монетизації економіки, створен­ня умов для здійснення банками на належному рівні кредитної підтримки процесів економічного розвитку. Потребують також вдосконалення банківсь­ке законодавство та нормативно-правові акти Національного банку України.