Наслідки безробіття

Наслідки безробіття багатогранні і дуже нерівномірно розподіляються в суспільстві, оскільки і саме безробіття як явище нерівномірно вражає різні верстви населення. У найбільшій мірі безробіття поширене серед молоді, ни­зько кваліфікованих працівників та найбідніших верств населення.

Для кожного індивіда безробіття - це важкий тягар. Вимушена бездіяль­ність означає не лише втрату доходу і зниження життєвого рівня, але і велику психологічну травму. Можна виділити моральні, соціальні та економічні нас­лідки безробіття не лише для кожного індивіда, але і для всього суспільства.

Для багатьох людей морально-психологічні наслідки безробіття значно важливіші, ніж втрата доходу. В людському суспільстві праця - це найваж­ливіша категорія буття. Почуття власної гідності люди пов’язують із спра­вою, якою вони займаються. Залишившись без роботи не за власним бажан­ням, вони відчувають свою повну непотрібність. Видатний шведський полі­тик, автор ідеї шведської моделі економіки Улоф Пальме в своїй книзі „Шведська модель“ виявив тісний зв’язок між проблемою безробіття і про­блемою свободи: „Свобода передбачає почуття впевненості. Страх перед майбутнім, перед насущними економічними проблемами, перед хворобами і безробіттям перетворює свободу в беззмістовну абстракцію... Найбільш важ­ливим чинником впевненості є робота. Повна зайнятість означає колосальний крок вперед в наданні свободи людям. Тому що крім війни і стихійних лих не існує нічого такого, чого люди боялись би більше, ніж безробіття“^[50].

Безробіття відтворюється в дітях і внуках. У США, де багато років прово­дились різноманітні дослідження безробіття як економічного явища, виявле­но, що головний удар безробіття наносить не по дорослій людині, а по її ді­тях, першою жертвою стає підліток, у якого перехід у статус „син безробіт- ного“ викликає такий стрес, з яким багато хто не справляється.

Соціальний наслідок безробіття випливає з того, що впродовж періоду безробіття у працівника знижується кваліфікація. В умовах бурхливого роз­витку науково-технічного прогресу, впровадження нових технологій, втрата продуктивності робить працівника, який деякий час був відірваний від робо­ти, неконкурентоспроможним на ринку праці. Багато безробітних з високою кваліфікацію не можуть повернутись на попереднє місце роботи. Це не тіль­ки втрата доходу для індивіда, але і значні втрати для суспільного розвитку через зниження якості робочої сили. В умовах платної медицини людина втрачає медичну страховку, яку брав на себе наймач, всі ризики від втрати здоров'я безробітний змушений взяти на себе і сам оплачувати видатки на медичне обслуговування.

В Україні після безпрецедентно глибокої кризи 1991-1994 рр., коли обсяги ВВП впали на 70%, затяжна депресія, яка тривала до 1999 р., викинула в ряди безробітних висококваліфікованих інженерів, вчителів, лікарів, наукових працівників. Проблеми виживання сім'ї змусили цих працівників вдатися до самозайнятості дуже низькокваліфікованою працею дрібних вуличних торго­вців, прибиральниць, тощо. Масова дискваліфікація високоосвічених кадрів завдала непоправної шкоди науці, культурі, освіті, охороні здоров'я.

Економічні наслідки безробіття пов'язані з втратами випуску продукції від недовикористання робочої сили. На початку 1960-х рр. відомий амери­канський економіст Артур Оукен обчислив кількісне співвідношення між рівнем циклічного безробіття і втратами ВВП для США. Цю обернену залеж­ність між рівнем безробіття і ВВП назвали законом Оукена.

Згідно з законом Оукена кожний процентний пункт перевищення фактичним рівнем безробіття його природного рівня зменшує обсяг ВВП порівняно з потенційним на 2,5-3% (правило 1:2,5). Це кількісне співвідно­шення (1:2,5) не є абсолютним. На початку 1960-х рр. дані показували 1:3, але в 1970-х рр. взаємозв'язок змінився, значення коефіцієнта перебувало між 2 і 2,5.

Пізніше вчені намагались уточнити це співвідношення, враховуючи, що особа, яка втратила роботу, натомість отримала додатковий вільний час, який також має цінність, хоч і дещо меншу за нормальне дозвілля, оскільки додат­кове дозвілля вимушене. Проте із врахуванням цього додаткового чинника, як позитивного моменту, кількісне співвідношення між втратами ВВП і цик­лічним безробіття змінилось мало. Було встановлено, що зменшення цикліч­ного безробіття на 1% в середньому обумовлює приріст випуску на 2,3%. Як правило, для розрахунків беруть нижню межу закону Оукена (2,5%).

Закон Оукена можна виразити наступним рівнянням:

j

Закон Оукена описує двосторонній процес: коли економіка входить у фа­зу спаду, то безробіття зростає, а коли обсяг виробництва зростає, то безро­біття зменшується. Крива Оукена Y(U), представлена на рис. 12.11, ілюструє цю залежність. Точка F від­повідає стану повної зайнятості.

Рис. 12.11. Графічна інтерпретація закону Оукена

воруч вгору або ліворуч вниз під впливом двох чинників: зміни потенційного обсягу виробництва і зміни рівня природного безробіття.

Спостереження за змінами рівня безробіття і змінами реального обсягу ВВП в США по конкретних роках за період з 1951 до 1997 р. дали можливість виділити дві частини закону Оукена. Перша частина визначає, на скільки процентів необхідно збільшити ВВП, щоб не дати збільшитись безро­біттю, а друга - якими повинні бути додаткові темпи приросту ВВП, щоб зменшити безробіття на 1%.

Чисельність робочої сили з кожним роком збільшується, а її використання стає все більш продуктивним. Конкретні спостереження по США визначили, що 2,7-3% щорічного приросту ВВП потрібні для створення нових робочих місць в такій кількості, яка б спроможна була лише утримати безробіття на попередньому рівні. Якщо темпи приросту збільшаться з 3% до 5%, то частка безробітних падає приблизно на 1 процентний пункт, тобто в другій частині закону Оукена діє правило 2:1. Це правило 2:1 показує, яким повинно бути економічне зростання, щоб зменшити безробіття. Наприклад, якщо уряд ві­зьме зобов’язання через рік зменшити фактичне безробіття з 8% до 6% при­родного рівня, то це означатиме, що впродовж року уряд повинен забезпечи­ти темп приросту реального ВВП на рівні приблизно 6,7%, з яких 2,7% при­росту тільки збережуть безробіття на рівні 8%, а ще 4% потрібні, щоб змен­шити рівень безробіття на 2%. Ці висновки підтверджуються даними по США: у 1984 р. економічне зростання склало 6,8%, і норма безробіття дійсно впала на 2% за рік⁵.

Економісти пропонують для визначення потрібних темпів зростання

^[1] Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. - М.: Дело ЛТД, 1993. - с. 602.

Частина IV. Формування сукупного пропонування

320 у реальній багатоперіодній економіці

ВВП таку приблизну формулу:

Отже, якщо рівень безробіття за рік потрібно зменшити на 1%, то темп приросту ВВП повинен становити:А якщо прогно­

зують, що безробіття зросте на 2%, то темпи приросту реального ВВП стано­витимуть:тобто економіка буде переходити у фазу

спаду, обсяги реального ВВП зменшаться на 1%.

Потрібно зауважити, що суспільство в цілому страждає від втрати випус­ку більше, ніж кожен індивід від втрати доходу. Адже працююча людина платить податки, а безробітний отримує допомогу. Тому втрати суспільства від додаткового безробітного циклічного характеру мають три складових: зменшення доходу особи, що втратила роботу; сума допомоги безробітним, яку виплачує держава; зменшення податкових надходжень до бюджету, які враховуються у ВВП як первинні доходи держави.

Скорочення безробіття приносить вигоду перш за все найбіднішим про­шаркам населення, які втягуються у виробництво і отримують зарплату ви­щу, ніж допомога безробітним. Тому в цілому зниження рівня вимушеного безробіття сприяє поліпшенню розподілу доходів у суспільстві.