Наслідки інфляції

Явище інфляції іноді привертає до себе навіть більшу увагу, ніж проблема безробіття і продуктивності праці. Роль інфляції красномовно охарактеризу­вав Дж. М. Кейнс у своїй праці „Економічні наслідки миру”: „Говорять, ні­бито Ленін стверджував, що найлегший спосіб знищити капіталістичну сис­тему - це зруйнувати її грошову систему.

Інфляція багатьма розглядається як соціальне зло. Населення передусім помічає, що вона веде до зниження купівельної спроможності грошей, через що знижується рівень життя. Політики часто приходять до влади завдяки обіцянкам зупинити інфляцію. Однак більш глибокий аналіз проблеми пока­зує, що така уява про наслідки інфляції помилкова у випадку очікуваної ін­фляції. Адже в умовах зростання цін покупці платять дійсно більше за товари і послуги, але продавці отримують також більше. А більшість людей одержує свої доходи за рахунок продажу різних товарів і послуг, тому, наприклад, зарплата і ціни на товари можуть зростати однаковими темпами. Звідси еко­номісти роблять висновок, що сама по собі очікувана інфляція не знижує ре­альних доходів завдяки індексації номінальних.

Однак явище інфляції порушує багато господарських зв'язків, які носять менш очевидний характер, але дуже суттєві. Західні економісти виділяють наступні негативи очікуваної інфляції:

■ витрати, пов'язані з грошовими операціями („ефект стоптаних черевиків“);

■ часте коригування цін („витрати меню“);

■ постійні зміни відносних цін;

■ зміни податкових зобов'язань через відсутність індексації податків;

■ ускладнення економічного аналізу та складання звітності, пов'язані зі зміною одиниць обліку;

■ довільний перерозподіл багатства.

Витрати, пов’язані з грошовими операціями, ведуть до зниження ефек­тивності функціонування економічної системи в цілому. Гроші є найбільш ефективним засобом платежу. Очікуваний темп інфляції викликає підвищен­ня процентних ставок, збільшуючи тим самим альтернативні витрати збері­гання грошей. У відповідності з цим, як випливає з моделі Баумоля-Тобіна, люди намагаються зменшити свої середні грошові залишки, залишаючи при собі мінімальні суми. Коли населення поспішає зробити будь-які покупки, щоб випередити зростання цін і одночасно прагне тримати більшу частину доходів на рахунках, які приносять процентний доход, людям доводиться ча­стіше знімати гроші з банківських рахунків, регулярно відвідувати банк.

Щоб зменшити реальні касові залишки, економічні агенти здійснюють скла­дніші фінансові операції, витрачають більше часу на конвертацію активів, терп­лять ряд незручностей, поспішають обміняти національну валюту на більш стійку іноземну. Зростання витрат, пов'язаних зі зменшенням кількості грошей на руках, називають „ефектом стоптаних черевиків”. Зрозуміло, що цю на­зву не можна сприймати буквально. Мова йдеться про те, що люди даремно ви­трачають власний час і сили, які могли б бути використані з більшою користю.

Другим наслідком прогнозованої інфляції є так звані „витрати меню”. Цей термін відображає незручності, пов'язані з необхідністю раз-у-раз коригувати ціни з врахуванням інфляції. Назва виникла від практики ресторанів, яким час­то доводилось змінювати ціни, а відтак - друкувати нові примірники меню. Подібні витрати виникають у багатьох сферах діяльності фірм, вони пов'язані з переналадкою торговельних касових апаратів, виготовленням нових прейску­рантів і каталогів, які надсилаються дилерам і покупцям, затратами часу на прийняття рішення про зміну цін, на роз'яснення цінової політики і т.п.

Нераціональне розміщення ресурсів через зміну відносних цін - ще один з наслідків інфляції. В ринковій економіці розподіл ресурсів відбувається у відповідності з рухом відносних цін.

Прогнозована інфляція також викривляє податкову систему. Коли став­ки оподаткування задані в номінальному виразі, тобто без врахування інфля­ції, з інфляційним зростанням номінальних доходів відбувається їх автомати­чний перехід у вищу категорію оподаткування, гранична ставка податку збі­льшується, податковий тягар зростає. Це означає, що за незмінного реального доходу у платників податку відраховується на користь держави все більша сума від отриманого доходу. Інфляція приводить до перебільшення прибутку від приросту капіталу, а також до зростання встановленого за номінальною ставкою податку на заощадження. Привабливість заощаджень для населення знижується. В той же час заощадження є основним джерелом економічного зростання, отже, темпи зростання сповільнюються. В деяких країнах цей не­долік знімається індексацією ставок оподаткування.

З іншого боку, інфляція знижує податкові надходження до бюджету через існування часового лагу у відрахуванні податків. Податкові зо­бов'язання нараховуються на певний момент, але їх сплата може бути відте- рмінована. Якщо в цей період відбувається значна інфляція, то податковий тиск знижується. Це явище отримало назву ефекту Олівера-Танзі. Він може привести до виникнення порочного кола: зростання дефіциту бюджету ви­кликає інфляцію, остання знижує податкові надходження, а низькі податкові надходження ще збільшують бюджетний дефіцит. Цей процес може суттєво дестабілізувати стан економіки, що продемонстрував розвиток інфляції у 1980-х роках в Болівії, Аргентині, Бразилії та інших країнах.

Інфляція ускладнює економічний аналіз та звітність про діяльність фірм. В результаті постійної зміни цін невірно оцінюються доходи фірм.

Таким чином, навіть прогнозована, очікувана інфляція викликає значні сус­пільні втрати, чинить негативний вплив на стан реального сектора економіки.

Особливі наслідки викликає несподівана інфляція. Починаючи з 1970-х рр. в більшості індустріальних країн інфляція не тільки зростала, але і сильно ко­ливалась, стаючи непрогнозованою. Основний наслідок такої непередбачуваної інфляції - перерозподіл доходів і багатства між різними групами населення.

Непрогнозоване зростання інфляції перерозподіляє багатство між креди­тором та позичальником, особливо це стосується довгострокових кредитів. Укладаючи угоду, кредитор і позичальник виходять із своїх власних прогно­зів стосовно рівня інфляції. Якщо інфляція зростає вищими темпами, то ба­гатство перерозподіляється від кредитора до позичальника, оскільки останній сплачує борг у знецінених грошах. У випадку дефляції кредитор збагачується за рахунок позичальника, оскільки той буде сплачувати борг в грошових одиницях значно більшої цінності. Коли інфляція передбачувана, то є мож­ливість врахувати її величину за допомогою ефекту Фішера, ко­

ли ж поведінку цін передбачити не вдається, то ризикують обидві сторони. Особливо великий ризик, коли темпи непостійної інфляції високі. Характер-

но, що в країнах Латинської Америки, де інфляції була висока, поведінка цін відзначалась надзвичайною нестабільністю.

Дуже відчутними є помилки в інфляційних очікуваннях при здійсненні ін­вестицій в житлове будівництво за рахунок довгострокового кредиту на 20-30 років. Уникнути значних помилок дозволяє іпотечний кредит з регульованою процентною ставкою: ставка проценту за довгостроковими позиками коригу­ється через певний період, в залежності від процентної ставки за короткостро­ковими позиками. Іпотечний кредит з регульованою процентною ставкою - це новий фінансово-кредитний інструмент, який дозволяє зменшити ризики, міні­мізувати збитки і регулювати величину доходу від нерухомого майна.

Важливим є зв'язок між інфляцією і заробітною платою. В умовах очіку­ваної інфляції розміри зарплати узгоджуються з очікуваним зростанням цін, зарплата може зростати навіть швидше, ніж ВВП. Підвищення зарплати не буде обтяжувати підприємців, якщо тими ж темпами будуть зростати і ціни готової продукції. Однак під час несподіваної інфляції повне відшкодування знецінення номінальної зарплати неможливе, оскільки робітники усвідом­люють це знецінення лише через деякий час. Колективні угоди, які містять вимоги індексування заробітної плати, враховують або минулі, або очікувані темпи інфляції і не можуть враховувати темпів несподіваної інфляції. Крім того, зарплата рідко індексується на 100%, частіше на 50-60%.

Індексація зарплати може здійснюватись двома методами - або встанов­ленням верхньої межі зростання цін (наприклад, доходи починають індексу­ватись, коли темп інфляції перевищує 5%), або встановленням верхньої межі компенсації. Довгострокові трудові угоди не можуть достовірно передбачити зміну рівня цін, часто закладені у них очікувані темпи інфляції виявляються помилковими. Тому надійнішою є індексація, що ґрунтується на фактичних темпах інфляції.

У макроекономічному плані непередбачувана інфляція в цілому перероз­поділяє доходи від домогосподарств, які є переважно чистими кредиторами, до підприємницького і державного секторів, оскільки вони є чистими борж­никами. Також вона перерозподіляє доходи від власників фіксованих номіна­льних доходів до власників реальних активів, які коригуються у відповідності з рівнем інфляції. Непередбачувана інфляція сприяє перерозподілу багатства від старшого покоління, яке схильне утримувати більше номінальних активів, до молодшого.

Витрати інфляції, які ми розглянули, зростають в періоди гіперінфляції, і менш помітні за помірних темпів. Вони не завжди піддаються прямому вимі­рюванню.

Оскільки головною причиною виникнення інфляції є збільшення кількості грошей в обігу, то центральний банк повинен суворо контролювати пропону­вання грошей у відповідності монетарним правилом. Хоча в довгостроковій перспективі грошово-кредитна політика виявляється нейтральною, у корот­

костроковому періоді вона суттєво впливає на стан реальних економічних змінних.

У короткостроковому періоді виявились зв’язки між двома основними по­казниками стану економіки - темпами інфляції і рівнем безробіття. Ці зв’язки з 1950-х рр. розглядались як основна невирішена проблема макроекономіки.

18.4.