Основні положення класичної теорії

Макроекономічна наука є теоретичною базою економічної по­літики держави. Але її практичне застосування ускладнюється тим, що вона представлена великою кількістю доктрин. Кожна з них по-різному уявляє механізм функціонування економіки з ри­нковими відносинами, і в першу чергу, по-різному вбачає спів­відношення між ринком і державою, подає протилежні рекомен­дації стосовно ролі держави в стабілізації економіки тощо.

В системі макроекономічних теорій можна виділити декілька основних: класична, кейнсіанська, монетаристська, теорія еконо­міки пропозиції, теорія раціональних очікувань тощо. Істотно першою є класична теорія, з якої власне й починалася макроеко- номіка як наука.

Цей напрямок виник у другій половині ХУІІ століття. Його основоположниками є В. Петті (англ.) і Буагільбер (фр.), які за­снували теорію трудової вартості. Подальший розвиток класична теорія одержала в працях Франсуа Кене й Анн Тюрго (фр.). Най- видатнішими представниками є Адам Сміт (1723—1790), Давид Рікардо (1772—1820), Джеймс Мілль, Жан Батист Сей, Альфред Маршалл, Артур Пігу, Леон Вальрас, Вільфредо Парето та інші.

Представники класичної теорії вважають, що ринковий меха­нізм може забезпечувати повну зайнятість без державного втру­чання в економіку.

Розглянемо, як, на думку класиків, саморегулюється ринок.

Класики спираються на закон Ж. Б. Сея, який говорить: «Про­позиція породжує свій власний попит». Процес виробництва то­варів створює доход, що дорівнює вартості зроблених товарів. за цим законом неможливе виникнення дефіциту сукупних витрат.

Закон Сея виходить з того, що весь доход, отриманий вироб­никами товарів або послуг, цілком використовується на закупів­лю інших товарів. Але в житті це не так, тому що частина доходу може йти на заощадження, внаслідок чого порушується рівновага між доходами й витратами. В цьому випадку, на думку класиків, та частина, що пішла на заощадження, повернеться на товарний ринок у вигляді інвестицій.

Якщо сума грошових заощаджень більша або менша попиту на них з боку інвесторів, то процентна ставка збільшується або змен­шується і завдяки цьому врівноважує заощадження й інвестиції.

Але вони також допускають, що заощадження можуть пере­вищувати інвестиції, тоді збільшення заощаджень приводить до зниження цін, а не до зниження об’єму продукції. Тобто, якщо процентна ставка не привела до рівності заощаджень та інвести­цій, то падіння сукупних витрат буде компенсоване пропорцій­ним зменшенням цін, тому що відбувається падіння попиту на продукцію, а під впливом конкуренції на ринку ціни на товари будуть падати.

В свою чергу зниження товарних цін може зменшити прибу­ток виробників товарів і послуг, але це, на їх думку, не відбу­деться, тому що падіння сукупної пропозиції викликає зменшен­ня попиту на ресурси й, насамперед, на робочу силу. Це приведе до зменшення цін на ресурси, в тому числі й на заробітну плату. Конкуренція на ринку праці приведе до необхідності найматися на роботу зі зниженою ставкою заробітної плати.

Також класики стверджували, що сукупний попит стабільний, поки не відбудеться ніяких значних змін у пропозиції грошей. В тому випадку, якщо відбудеться зміна попиту, це не приведе до зміни об’єму виробництва.

Згідно з класичною теорією механізм відсоткової ставки, гну­чких товарних і ресурсних цін дозволяє ринку автоматично під­тримувати повну зайнятість в економіці. Таким чином, класики доводили свою доктрину й стверджували, що ринкова система — це саморегулюючий механізм, тому виключається необхідність державного втручання в економіку.

Класична модель загальної економічної рівноваги

Відповідно до принципу класичної дихотомії економіка поді­лена на два незалежних один від одного сектора: реальний і гро­шовий.

У реальній економіці відбувається рух реальних потоків това­рів і послуг.

У грошовій економіці відбувається обіг грошей, що тільки об­слуговує рух цих потоків, не впливаючи на них безпосередньо.

У класичній моделі розглядаються три ринки: праці, капіталу (цінних паперів) і благ. На цих ринках взаємодіють два макро- економічних суб’єкти: домашні господарства і підприємці.

Формування рівноваги в реальному секторі економіки.

1. У формуванні умов рівноваги головна роль належить рин­кові праці. Оскільки на ринку праці рівновага досягається під впливом гнучких цін і ставок заробітної плати, то:

Якщо рівновага досягнута на ринках праці й капіталу відпові­дно до закону Л. Вальраса, воно буде досягнуто і на ринку благ.

Закон Вальраса — у народному господарстві, що складається з n взаємозалежних ринків, на n-ом ринку завжди буде рівновага, якщо вона буде досягнута на всіх інших n - 1 ринках.

Формування рівноваги в грошовому секторі економіки.

У грошовому секторі економіки визначають:

— величину сукупного попиту на товари й послуги як функ­цію ціни;

— рівноважне значення рівня цін і величини номінальної за­робітної плати.

Попит на товари й послуги як функція ціни виводиться з кла­сичної концепції кількісної теоріїгрошей:

Графічна інтерпретація загальної макроекономічної рівноваги в класичній моделі представлена на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Загальна економічна рівновага в класичній концепції

На ринку праці встановлюється рівноважне значення ставки реальної заробітної плати (w ) і зайнятості (N ).

На ринку благ визначається рівноважне значення національ­ного доходу (Г*) по виробничій функції Y(N).

Зміна кількості грошей, що знаходяться в обігу, не впливає на рівноважні значення реальних параметрів економіки, а змінюєть­ся тільки їх номінальне значення, змінюється поточний рівень цін (P). Тому графіки AD і W зрушуються від початку координат при зростанні грошової маси. Причому номінальна заробітна плата визначається як добуток реальної заробітної плати на рівень цін.