Попит та пропозиція грошей

Грошовий ринок - сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються пропозиція, попит та ціна на цей товар. Особливістю грошового ринку є те, що гроші не продаються і не кунуються, а лише обмінюються на ліквідні активи.

Суб’єктами грошового ринку є:

позичальники - не фінансові фірми, державні установи, які не спро­можні забезпечити свою діяльність власними грошовими коштами;

кредитори - домогосподарства, підприємств, держави, що мають надлишки грошових коштів;

фінансові посередники - банки, фондові біржі та ін. Посередники впливають на місткість грошового ринку.

Макроекономічному аналізу, грошового ринку, притаманне розмежу­вання первинної і проміжної заборгованості.

Первинна заборгованість - це сума фінансових дефіцитів первинних позичальників.

Проміжна заборгованість - сума грошових засобів, які надходять до підприємств для здійснення інвестицій.

Розмежування заборгованості пов’язане із мультиплікативним ефектом.

Мультиплікатор функціонує за умови зростання проміжної заборго­ваності, тобто за умови коли суб’єкти використовують додатково запозичені інвестиційні кошти. На грошовому ринку гроші не продаються, а надаються у користування на певну дату, строк, то суб’єкт, що надає позику, є покупцем боргового зобов ’язання, який вимагає від позичальника, що продає боргове зобов’язання, повернути у зазначений у договорі строк позичену суму з процентами.

Механізм функціонування грошового ринку базується на попиті та пропозиції грошей.

Ноиит иа гроші - це прагнення економічних суб’єктів у певний період часу утримувати частину доходу у найліквіднішій (готівковій) формі.

Існують різні теорії дослідження попиту на гроші.

Класичний підхід до функції иониту иа гроші

Класична концепція попиту на гроші ґрунтується на кількісній теорії грошей. Вона розглядає тільки трансакційний (операційний) попит на гроші, який визначається потребами в грошах для здійснення поточних платежів у проміжках між моментами отримання доходу.

Є два варіанти кількісної теорії грошей.

Американський економіст І. Фішер сформулював трансакційний варіант кількісної теорії грошей, що базується на так званому "рівнянні обміну":

де добуток PY - це номінальний ВВП, що залежить від обсягу виробництва (Y) та рівня цін. Добуток MV - номінальна платоспроможність економіки, що залежить від кількості грошей та швидкості їх обігу.

Із цього рівняння можна отримати функцію попиту на гроші

Отже, згідно з кількісною теорією грошей Фішера попит на гроші є виключно функцією доходу, а процентна ставка на нього не впливає. Фішер дійшов до такого висновку, вважаючи, що люди зберігають гроші лише з однієї причини - для фінансування купівельних операцій і не мають інших мотивів для зберігання грошових запасів. Насправді ж гроші виконують ще дві функції, це - міра вартості й засіб заощадження. Перша з них не пов’язана з потребою людей в грошах, бо для вимірювання вартості наявні гроші не потрібні. Друга (засіб заощадження) - відіграє суттєву роль у формуванні попиту на гроші, оскільки останні можуть бути використані не лише для фінансування купівельних операцій, а й засобом для здійснення заощаджень (нагромадження багатства) наприклад, у формі фінансових активів.

На початку XX ст. у Західній Європі набув поширення інший варіант кількісної теорії, відмінний від трансакційного. Цей варіант отримав назву теорії касових залишків, або "кембриджська версія". (Пропагандистами цієї теорії були професори Кембриджського університету А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон). Вони усвідомлювали, що гроші потрібні людям не лише для їх використання в якості платіжного засобу, а й як засіб заощадження.

Кембриджське рівняння, яке описує функцію попиту на гроші, виглядає так:

показник грошових запасів. Добуток кількості грошей і швидкості їх обігу дорівнює добутку рівня цін і обсягу виробництва.

Таким чином, за класичною теорією величина попиту на гроші залежить від таких чинників:

• рівня цін (пряма залежність);

• реального обсягу національного виробництва (пряма залежність);

• швидкості обороту грошей (зворотна залежність).

Кейисіаиська функція иониту иа гроші

Суттєвий вклад у розвиток теорії попиту на гроші вніс Кейнс. Сукупність його теоретичних положень щодо попиту на гроші назвали теорією переваги ліквідності. Цей термін підкреслює той факт, що, на думку Кейнса, серед всіх якостей грошей люди віддають перевагу їхній ліквідності. Кейнс суттєво розширив уявлення про причини виникнення попиту на гроші, визначивши три мотиви, що викликають у людей бажання зберігати грошові запаси, а саме

• трансакційний (операційний) мотив, який визначається потребами у грошах для здійснення поточних операцій;

• застережний мотив, обумовлений потребами в грошах на непередбачувані та непрогнозовані витрати, передбачає заощадження певної частки доходу;

• спекулятивний мотив, зумовлений прагненням мати гроші для збереження багатства (цінностей).

Розглянемо ретельніше дані мотиви.

Трансакційний (операційний) попит на гроші (Mf) - попит на активні грошові залишки. Цей попит виводиться, як і в класичній моделі, із кількісного рівняння

PY = MY

Із цього рівняння

Реальний обсяг попиту на гроші визначається за формулою (5)

Як видно з формули (4), операційний (трансакційний) попит на гроші залежить від обсягу факторів виробництва, товарів та послуг, які пропонуються на ринку, та від рівня цін, за якими вони продаються.

На рис 1. графічно показана залежність трансакційного попиту на гроші від доходу.

Бісектриса кута відображає ситуацію, коли трансакційний попит на гроші дорівнює обсягу доходу.

Отже, згідно з теорією Дж.М. Кейнса, трансакційні грошові залишки перебувають в прямій лінійній залежності від номінального доходу і не відчувають на собі впливу зміни величини витрат чи вигод.

Рис. 1. Залежність обсягу операційного попиту на гроші від доходу

Попит на гроші за мотивом перестороги пов’язаний з непередбачу- ваними ситуаціями щодо здійснення платежів та зміни доходів. Наприк­лад, якщо термін погашення платежу настав, а грошей для розрахунків бракує, суб’єкт змушений або продати частину свого майна, або взяти

позику. І та, й інша ситуації вимагають певних затрат, для здійснення яких і формується певний грошовий резерв. Таким чином формується попит на гроші за мотивом перестороги.

Обсяг попиту на гроші за мотивом перестороги залежить від обсягу непередбачуваних платежів, який, в свою чергу, прямо пропорційно залежить від обсягу доходу і не залежить від величини процентної ставки. Тому функція попиту на гроші за мотивом перестороги має вигляд:

Оскільки попит на гроші і за трансакційним мотивом, і за мотивом перестороги не залежить від процентної ставки, то графічно попит на гроші за цими обома мотивами в системі координат (M_f і) має вигляд вертикальної лінії, віддаленої від початку координат праворуч на величину доходу (Y) (рис. 2).

Спекулятивний попит на гроші пов'язаний із заощадженнями еко­номічних суб'єктів, які (заощадження) зберігаються як запаси цінностей.

Іншими словами, спекулятивний попит на гроші пов’язаний із функ­цією збереження цінностей.

Рис. 2. Попит на гроші за трансакційним мотивом та мотивом перестороги

Економічний суб’єкт може зберігати свої заощадження у формі готівки або у формі інших активів (цінні папери, нерухомість і т. ін.).

Дж. Мейнард Кейнс вважав, що теоретично немає необхідності розглядати окремо всі можливі варіанти збереження доходів, тут важливо розуміти, що економічні суб’єкти прагнуть мати гроші для спекулятив них цілей тому, що вони не впевнені в доходах від альтернативних активів (фінансових та нефінансових), в яких вони могли б зберігати свої неспожиті в поточному періоді доходи.

Доходи (збитки) від володіння борговими зобов’язаннями набувають двох форм:

• виплат процентів;

• змін ринкової вартості активів (падіння чи зростання).

Якщо падіння ринкової вартості активів перевищує процентні платежі, то власник має від’ємний дохід, тобто він зазнає збитків. Тоді втрачається інтерес суб’єкта зберігати заощадження у формі, відмінній від грошової. Він хоче зберігати заощадження тільки у грошовій формі. Оскільки такі цінні папери як вексель, акція і т. ін. можна розглядати повноцінними замінниками облігацій, то Дж. Кейнс вважає, що теоретично доцільно розглядати державні облігації як єдиний альтернативний актив, що протистоїть готівці. Відмінність між готівкою та облігаціями як активами полягає в тому, що, по-перше, готівковим грошам властивий значно вищий рівень ліквідності. По-друге, готівка - найвигідніший актив порівняно з облігаціями. Якщо інфляції немає, готівкові гроші не пов’язані з ризиком, а облігації - пов’язані. Третя відмінність між готівкою та облігаціями полягає в тому, що готівка, яка зберігається на руках у власника, не дає йому доходу, а облігації забезпечують отримання явно обумовленого доходу власнику облігацій.

Розглянемо ближче, чим керується економічний суб’єкт, обираючи спосіб зберігання неспожитого доходу.

Індивід прагне максимізувати дохід від своїх активів. Саме цим бажанням визначається його поведінка стосовно того, яку частину він залишить у формі готівки (спекулятивний попит), а яку витратить на придбання облігацій.

Спекулятивний попит на гроші - це певний резерв грошей, за допомогою якого економічні суб’єкти прагнуть застрахувати себе від можливих втрат у результаті коливань ринкової кон’юнктури.

Чим керується суб’єкт, розподіляючи свої заощадження на готівку та на придбання облігацій, ставлячи за мету максимізувати дохід? Безумовно, він керується насамперед процентною ставкою за облігаціями

Ціна облігації перебуває у зворотній залежності від процентної ставки за облігаціями. Очікування власника облігацій різкого зростання процента за облігаціями означає водночас очікування різкого падіння вартості облігацій. Це спонукає індивіда до володіння готівковими грошима.

Якщо ж поточна ставка за облігаціями має тривалу тенденцію до зниження, то з повною вірогідністю можна очікувати, що вона, зрештою, почне знову зростати, а вартість облігацій знижуватися. Тому значна частка людей надасть перевагу зберіганню грошей у формі готівки. Виходячи із цих міркувань, Кейнс стверджує, що спекулятивний мотив зумовлює попит на гроші, який перебуває у зворотній залежності від процентної ставки за облігаціями. Якщо спекулятивний попит на гроші позначити м°, то його функція матиме вигляд

де і - процентна ставка за облігаціями.

Спекулятивний попит на гроші - спадна функція від процентної ставки за облігаціями (рис. 3).

Рис. 3. Функція спекулятивного попиту на гроші

На рис. З зображена ситуація, коли збільшення процентної ставки за облігаціями зменшує спекулятивний попит на гроші. Точці м*₂ відповідає максимальний попит на гроші як на майно (актив).

У функції попиту на гроші використовують номінальну ставку банків­ського процента (ставка, призначена банками за різноманітні кредитні операції). Реальна ставка відбиває реальну купівельну спроможність доходу.

де і - номінальна ставка банківського процента, г - реальна ставка банківського процента, π - темп інфляції.

Кількісний зв’зок між інфляцією та номінальною процентною ставкою одержав назву ефекту Фішера

Якщо темп інфляції перевищує 20 %, реальна відсоткова ставка розраховується:

Загальний попит на гроші, за теорією Кейнса, визначається і рівнем доходу (Ч), і рівнем процентної ставки (і). Математично функція сукупного попиту на гроші у кейнсіанській моделі має вигляд

Графічно загальний попит на гроші зображено на рис. 4.

Як видно із графіка, крива попиту на гроші Af^o не торкається осі (Z). Це пояснюється тим, що попит на гроші за мотивом перестороги та

операційний попит не пов’язані з процентною ставкою, а залежать від доходу.

Окрім того, крива не може онускатись нижче - мінімальної процентної ставки.

Рис. 4. Загальний попит на гроші за кейнсіанською моделлю

Із сказаного випливає, що перевага ліквідності (або готівки) виникає у суб’єктів як у результаті невизначеності стосовно того часу, коли їм мо­жуть знадобитися гроші, згідно з мотивом заощадження на непередба- чувані витрати, так і стосовно невизначеності процентних ставок у майбутньому, згідно зі спекулятивним мотивом. Тому перевага ліквідності у кейнсіанській моделі попиту на гроші є, насамперед, функцією невизначеності.

Сучасні теорії иониту иа гроші

Сучасні теорії попиту на гроші досліджують яким чином на обсяг попиту на гроші впливають альтернативні витрати зберігання грошей. Найспостішими теоріями попиту на гроші є модель Баумоля - Тобіна та монетаристську модель Мілтона Фрідмена.

Модель Баумоля - Тобіна має назву, що поєднує прізвища двох учених- економістів, які незалежно один від одного створили модель попиту на гроші для угод з урахуванням альтернативних витрат зберігання грошей.

У.Дж. Баумоль та Дж. Тобін намагались теоретично осмислити поведінку домогосподарства стосовно оптимізації грошового запасу. Для розкриття змісту цієї моделі наведемо такий приклад. Нехай 10-го числа кожного місяця домогосподарствам перераховують дохід на депозитний рахунок з процентним доходом рівним (і). Купівлі домогосподарствами оплачуються готівкою.

131

Кожна операція з конвертування частини депозитного вкладу в готівку вимагає певних витрат для домогосподарства. Ці витрати проявляються двояко:

• оплата послуг з конвертування (h);

• альтернативні витрати, що приймають форму процентного доходу (і).

Перша форма витрат пов’язана з оплатою банківських послуг з конвертації.

Друга - з утратою права на отримання процента з тієї частини депозитів, яка переводиться в форму готівки.

Якщо гроші знімаються однаковими порціями, то загальна сума витрат (TC) за період між двома нарахуваннями доходу дорівнюватиме:

де TC - загальні витрати з конвертації депозитів у готівку;

Y- дохід, перерахований на депозитний рахунок домогосподарству;

х - сума, що вилучається із депозитного рахунка з метою її перетворення в готівку.

Прирівнявши першу похідну цієї функції до нуля, знайдемо мінімальне її значення

Дана функція досягне мінімума шш

Оптимальний попиту на гроші (M^d) становитиме

Це означає, що за моделлю Баумоля - Тобіна попит на гроші є зростаючою функцією від доходу f Ц та спадною від процентної ставки (і).

Монетаристська концепція попиту на гроші отримала назву "теорії портфеля". Атором якої є американський учений-економіст, лауреат Нобелівської премії Мілтон Фрідмен.

За цією концепцією попит на гроші залежить від таких змінних:

де Y-номінальний поточний дохід;

W - нагромаджене багатство, обчислене за концепцією перманентного доходу.

Крім зазначеного, на попит на гроші впливають очікування. Оптиміс­тичні очікування економічних суб’єктів зумовлюють зростання попиту на активи, відмінні від грошей, а песимістичні стимулюють зростання попиту на гроші.

Ми розглянули різні теорії, що пояснюють функцію попиту на гроші. Попит на гроші залежить, як ми бачимо, від тлумачення поведінки економічних суб’єктів, тому ці тлумачення своєрідні.

А зараз розглянемо явище пропозиції грошей.

Пропозиція грошей (M^s) - це сукупність грошових активів, які використовуються в національній економіці у будь-який момент. Поряд з терміном "пропозиція грошей" для визначення сукупності грошей використовують термін "грошова маса". Грошова маса - вся сукупність запасів грошей у всіх їх формах (готівкова та безготівкова), які перебу­вають у розпорядженні суб’єктів грошового обороту в певний момент. Ці поняття у кількісному значенні рівнозначні, відмінністю їх є, те, що термін грошова маса використовується при зосереджені уваги на кількісних характеристиках грошей.

Пропозиція грошей, якщо вона екзогенна, автономна, незалежна від попиту на гроші і відсоткової ставки може бути представлена вертикаль­ною лінією MS (рис. 5).

М, млрд. гри

і - номінальний доход

M- кількість грошей в обігу, млрд. гри

Рис. 5. Пропозиція на грошовому ринку.

Пропозиція грошей складається з грошових агрегатів, що мають різну ліквідність.

На пропозицію грошей (M^s) впливають такі чинники:

- величина грошової бази (П);

- норма резервування (Ir),

- співвідношення між готівкою та депозитами (d).

Детальніше розглянемо кожний чинник.

Грошова база - це та частина пропозиції грошей, яка створюється центральним банком, забезпечується його активами у формах золото­валютних резервів, цінних паперів, кредитів, які надаються центральним банком.

Гооптової бази, яка визначається за (Ьопмхлою:

CU - готівка, яка знаходиться поза банками, тобто на руках у насе­лення. До складу готівки не входить готівку, яку отримують комерційні банки в своїй касі.

BR — банківські резерви. До банківських резервів відноситься та частина банківських грошей, яка не використовується для здійснення активних операцій (надання позик, інвестування). Вони включають депозити, розмішувані на рахунках центрального банку, готівку, яку кожний банк може отримати в касі, резерви комерційних банків.

Баланс центрального банку подано в табл. 1.

Таблиця 1, Баланс центрального банку

Ліва частина показує джерела формування грошової бази. Збільшу­ючи активи, центральний банк створює гроші, а скорочуючи - зменшує їх.

Права частина показує, щ грошова база розподіляється в будь-який момент між готівкою, що перебуває в обігу, та депозитами комерційних банків і уряду, що зберігаються в центральному банку.

Отже, пропозиція грошей визначається як сума готівки і банківських депозитів:

де- пропозиція грошей.

Депозити - кошти, або цінні папери, віддані на зберігання банкам або іншим фінансово-кредитним установам.

Депозити комерційних банків, що зберігаються у центральному банку, набувають форми резервів банківської системи і перестають бути грішми.

Основними способами отримання депозитів комерційних банків є: безстрокові безпроцентні вклади, прийняття готівки на депозитний рахунок, видача позик, кредити і резерви.

Резерви - це сума грошових засобів, що зберігаються на банківських рахунках і не видаються кредитами.

Банківські резерви складаються із обов’язкових резервів, надлишкових та фактичних резервів. Обов’язкові резерви - це мінімальна сума резервів, яку зобов’язаний тримати кожний банк. Величина обов’язкових резервів регламентується центральним банком за допомогою норм щодо депозитів. Величина обов’язкових резервів визначається за формулою:

де LR - обов’язкові резерви, Ir - норма обов’язкових резервів, D - банківські депозити.

Крім обов’язкового мінімуму резервів кожний банк може мати певну величину наднормованих резервів, які називаються надлишковими. їх величина визначається банками самостійно на основі співставлення втрат і вигод. Величину банківського резерви можна визначити так

де ER - надлишкові резерви.

Фактичні резерви - це сума обов’язкових та надлишкових резервів, тобто TR = LR + ER

Функція пропозиції грошей зо ображена на графічно на рис. 6.

Рис. 6. Функція пропозиції грошей

Із графіка видно, що пропозиція грошей прямо залежить від процен­тної ставки при заданій грошовій базі та незмінній нормі мінімальних резервних вимог. При зміні грошової бази та норми резервних вимог функція M^s буде змішуватись праворуч або ліворуч.

5.