Проблема світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру

Відносини капіталістичної власності, реакційна політика окремих держав були головними причинами мілітаризації еконо­міки, міжнародної напруженості, політики «холодної війни», війн у різних регіонах планети.

Так, після Другої світової війни у 130 конфліктах загинуло майже 20 млн осіб.

Американські науковці В. Войскопер, Д. Блейні причинами зростання мілітаризації капіталістичної економіки вважають природно-історичні умови розвитку людини, її психологію, праг­нення до насильства.

Причину кризи довкілля американський учений Ф. Слейтер, швейцарський учений Ж. Дерст та інші вбачають у притаманно­му людині інстинкті до руйнування.

Більшість західних ідеологів такою причиною називають ли­ше зростання кількості населення, сучасну НТР, збільшення про­мислового виробництва.

Ці автори ігнорують вирішальну роль у виникненні глобальних проблем людства соціально-економічних форм суспільного способу виробництва — відносин власності, системи виробничих відносин.

Мета таких концепцій — провину капіталістичної системи за загострення глобальних проблем перекласти на все населення планети, зокрема його зростання.

Спростував такий підхід досвід Китаю з 1, 2-мільярдним насе­ленням, який після проведення економічних реформ навіть екс­портує частину сільськогосподарської продукції.

У світі накопичено майже 50 тис. різних ядерних боєзарядів загальною потужністю до 50 тис. мегатонн, що у мільйон разів перевищує силу атомного вибуху в Хіросімі у 1945 р. Цього за­пасу достатньо, щоб знищити людство. Вибух лише однієї мега­тонної ядерної бомби за своєю силою перевищує сумарну силу всіх вибухів під час Другої світової війни.

Широке застосування зброї масового знищення призведе на­самперед до знищення міст, де сконцентровано 40 % населення планети, всього промислового виробництва, основного економі­чного потенціалу людства. Якщо хтось і вціліє, то навряд чи зможе вижити в умовах радіації, рівень якої буде у 5 разів вищий за дозу, отриману жителями Хіросіми і Нагасакі.

Зростання мілітаризації економіки поглиблює та загост­рює економічні, соціальні, політичні й інші проблеми. Так, з 1945 по 1983 рік США, за даними органу ділових кіл цієї краї­ни — журналу «Ю. С. Ньюсенд Уорлд Ріпорт», 185 разів посила­ли збройні сили до різних країн світу, що обійшлося людству у 16 млн життів. Лише у 1994 р. США здійснили 14 агресивних вторгнень в інші країни. Нині президент країни намагається вті­лити програму створення системи захисту від стратегічних ядер­них сил, що призведе до нової гонки озброєнь (так званих зоря­них війн). З цією метою США в односторонньому порядку відмовились наприкінці 2001 р. від договору ПРО 1972 р. Тому першочерговим завданням є припинення гонки озброєнь.

Паливно-енергетична та сировинна проблеми

Нині промисловий робітник у процесі праці озброєний енергі­єю приблизно у 1000 кінських сил. На кожного жителя планети припадає майже 2 кВт енергії, а для забезпечення загальновизна­них норм якості життя необхідно 10 кВт енергії на людину.

Водночас енергетичні ресурси планети не безмежні. При за­планованих темпах розвитку ядерної енергетики сумарні запаси урану будуть вичерпані у перші десятиріччя XXI ст. Але якщо витрачання енергії відбуватиметься на рівні енергетики теплово­го бар’єру, то усі запаси невідновлюваних джерел енергії згорять за 80 років. Найвірогіднішим, однак, є прогноз, що енерговироб- ництво зростатиме впродовж 75 років до досягнення бар’єру, а відтак перебуватиме на досягнутому рівні, тоді всі види викорис­товуваного палива будуть вичерпані через 130 років.

Нераціональне використання енергоресурсів значною мірою спричинене неоколоніалістською політикою імперіалістичних держав.

З 200 млрд дол., які споживачі розвинутих капіталістичних країн сплачують за сировинні товари, імпортовані з країн, що розвиваються, останні отримують лише приблизно 30 млрд дол.

Величезні витрати енергетичних ресурсів мали місце у затрат­ній економіці колишнього СРСР та країнах Східної Європи. У країнах СНД на виробництво одиниці національного доходу витрачається в середньому вдвічі більше сировини, ніж у розви­нутих країнах Заходу.