Розвиток конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг

На сучасному етапі економічного розвитку України особливого значення набувають питання, пов’язані із забезпеченням населен­ня якісними житлово-комунальними послугами та створенням умов життєдіяльності в екологічно прийнятному середовищі.

Оскільки у житлово-комунальному господарстві України виробля­ється життєво необхідна продукція, що здійснює вагомий вплив на всі сфери підприємництва та життєдіяльності громадян, створення умов для ефективного функціонування ринків житлово-комунальних послуг є од­ним із найбільш актуальних завдань, які стоять перед Урядом України на даний час. Необхідність впровадження реформ у цій сфері зумовлю­ється критичністю ситуації, яка склалася, та загостренням комунальних проблем, які вважаються загрозою національній безпеці держави^[75].

Основу національного законодавства, спрямованого на реаліза­цію ефективної державної політики у сфері надання житлово-кому­нальних послуг складають нещодавно прийняті нормативні акти. Це Закони України ’’Про житлово-комунальні послуги” від 24.06.2004 № 1875-IV та “Про Загальнодержавну програму реформування і роз­витку житлово-комунального господарства на 2004—2010 роки” від 24.06.2004 р. № 1869-IV. Ці документи визначають першочергові за­вдання держави, якими є підвищення якості життя громадян шляхом усунення проблем низької якості та неналежного рівня житлово-ко­мунальних послуг, загострених у період функціонування перехідної економіки та невирішених сьогодні.

Слід зазначити, що конкуренція у сфері житлово-комунального гос­подарства є теоретично та практично новою темою. Це зумовлено пере­дусім особливостями діяльності суб’єктів господарювання, які надають житлово-комунальні послуги, значна частка яких є суб’єктами природних монополій, що здійснюють діяльність у сфері централізованого водопос­тачання та водовідведення і централізованого теплопостачання, а також особливостями процесів економічного розвитку України, які мають вплив на конкуренцію у ЖКГ як стримуючі, так і посилюючі її фактори.

Зокрема, з початком економічних реформ поступово відбувається передача об’єктів права державної власності у комунальну власність

Розділ 3. Конкуренція на ринках товарів і послуг та її рівні 169 територіальних громад або у спільну власність територіальних громад міст, сіл та селищ^[76]. Відповідно поглиблюються процеси роздержав­лення та розвитку комунальної власності як фактора, що сприяє про­цесам реструктуризації суб’єктів господарювання у ЖКГ та підготов­ки їх до змін у системі власності і встановлення ринкових відносин.

На кінець 2003 р. у державній власності знаходилися лише 9% підприємств, що надають послуги водопостачання, і лише 1% — підприємств теплопостачання (див. табл. 3.12).

Процес передачі об’єктів права державної власності у комунальну власність не зупинився. У 2004 р. Кабінет Міністрів України при­йняв пропозицію Донецької облдержадміністрації та обласної ради Щодо передачі цілісного майнового комплексу державного вироб­ничого підприємства “Укрпромводчормет” з державної власності у спільну власність територіальних громад Донецької області^[77].

Таблиця 3.12

Чисельність підприємств теплового та водопровідного господарства за формою власності станом на 01.01.2004 р.

* Підприємства Мінпаливенерго.

** Включаючи власність міжнародних організацій. Джерело: Держкомстат України.

У результаті роздержавлення у комунальному секторі економіки ак­тивізувалися процеси реструктуризації підприємств — надавачів жит­лово-комунальних послуг. Протягом останніх років у багатьох областях України були ліквідовані обласні підприємства і створені на базі їх ко­лишніх структурних підрозділів комунальні підприємства територіаль­них громад міст. Луганський облводоканал реструктуризовано й утво­рено комунальні підприємства міст Сєвєродонецька та Лисичанська. У результаті реструктуризації Донецького обласного теплопостачального підприємства створено підприємства Горлівки, Артемівська, Крама­торська. В окремі підприємства виділилися структурні підрозділи Пол-

тавського облводоканаду, що обслуговували міста Лубни та Миргород. У Київській та Харківській областях після реструктуризації обласних підприємств створено комунальні підприємства міст, селищ, сіл.

За рахунок більшої гнучкості у виборі організаційно-правових форм та видів підприємств, яку одержали органи місцевого само­врядування щодо суб’єктів господарювання, які були передані до ко­мунального сектора економіки, удосконалюється система їх управ­ління. Перші кроки до реструктуризації комунальних підприємств з метою пошуку більш ефективних з економічної точки зору інститу- ційних структур було зроблено у 2001 році. У містах з населенням до 100 тис. осіб житлово-експлуатаційні організації та підприємства водо-, теплопостачання реорганізовувалися в підприємства з чи­сельністю до 50 осіб, з метою переведення їх на спрощену систему оподаткування (Сумська, Рівненська, Чернігівська області).

Останнім часом спостерігається новий етап удосконалення управ­ління комунальними підприємствами та запровадження різних форм власності у ЖКГ. Переважно це відбувається у житловому господар­стві, що зумовлено приватизацією житлового фонду і поступовим переходом функцій експлуатації багатоквартирних житлових будин­ків до об’єднань співвласників квартир (житла).

Водночас триває робота із залучення не комунальних за формою власності підприємств до управління та експлуатації житла. За даними Держжитлокомунгоспу України, у вересні 2004 р. 386 таких підприємств обслуговували житловий фонд, а кількість з початку року зросла на 142 одиниці. На кінець вересня 2004 р. у мм. Тернополі, Олександрії (Кіро­воградської області), Рені (Одеської області), смт Білозірка (Херсонської області) увесь наявний житловий фонд передано на обслуговування таким підприємствам. У Сумській області 75% житлового фонду ко­мунальної власності обслуговується некомунальними підприємствами. Найбільшу кількість приватних підприємств залучено до обслуговуван­ня житлового фонду у Донецькій (51 од.), Сумській (43 од.), Одеській (59 од.), Черкаській (36 од.) областях”^[78].

Такі процеси відбуваються завдяки ініціативам міст зі створення умов для реального запровадження конкуренції на ринку надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а також послуг з управління будинком. В основі цього є запроваджен­ня розмежування функцій замовника робіт з утримання житлового фонду і підрядної організації. На містах створюються служби єди­ного замовника, які на конкурсних засадах залучають до обслугову­вання житлового фонду підприємства різних форм власності. Вони виконують адміністративні функції замовника для споживачів через укладання контрактів безпосередньо із виконавцями послуг.

Демонстраційні проекти у сфері житлового господарства, які впроваджувалися в рамках програм “ЛАРГІС” (Канадське Агентство з міжнародного розвитку) та “Голос громадськості” (МБРР) у містах Львів, Івано-Франківськ та Тернопіль дозволили опрацювати анало­гічні схеми для надання споживачам житлових послуг, але не через служби єдиного замовника, а через створення на основі колишніх ЖЕКів компаній з управління житловим фондом, які мали укладати контракти на надання послуг безпосередньо з іншими виконавцями послуг з прибирання, вивезення сміття, утримання прибудинкових територій та інших^[79].

Протягом 2004 р. впроваджувалися пілотні проекти з реформуван­ня житлового господарства в Одесі та Одеській області, у м. Луцьк. Органами місцевого самоврядування проводилася робота щодо за­провадження диференційованих тарифів на послуги з утримання житлових будинків у містах Луцьк, Одеса, Львів, Суми, Севастополь, Харків, Глухів Сумської області та Вишгород Київської обл., завдяки якій очікується досягти бажаного балансу інтересів споживачів та ви­конавців послуг щодо забезпечення відповідності ціни та якості.

На основі пілотних проектів створюються нові суб’єкти ринку житлово-комунальних послуг — дворові комплексні пункти — із призначенням комплексу функцій, які раніше виконували декілька різних організацій (м. Южноукраїнськ Миколаївської області). Та­кий пункт одержує патент на виконання певного переліку комуналь­них послуг і на підставі договорів одержує платежі від споживачів.

Держжитлокомунгоспом України зазначається, що набувають по­ширення тендерні процедури та конкурсний відбір підприємств для утримання багатоквартирних будинків. У містах Дніпродзержинську Дніпропетровської області, Комсомольську — Полтавської, Кра­маторську — Донецької, Олександрії — Кіровоградської, Прилуках та Ніжині Чернігівської областей, Сумах, Тернополі та інших роз­вивається конкурентне середовище на ринку послуг з утримання жилих будинків та прибудинкових територій. Левова частка цього ринку належить приватним підприємствам, що дозволило покра­щити якість утримання житлового фонду, зменшити кількість скарг населення^[80].

Перші спроби залучення приватного сектора до управління об’єктами права комунальної власності зроблені у водопровідно-ка­налізаційному господарстві. Так, у 2003 році м. Одеса уклало договір довгострокової оренди (49 років) з філією TOB “Інфокс” — “Інфок- сводоканал”. Згідно з договором оренди вже інвестовано в будівни­цтво об’єктів водопостачання та водовідведення 21,5 млн гривень. Сесія міської ради Миколаєва затвердила у 2004 р. передачу в довго­строкову оренду водопровідно-каналізаційного підприємства.

З метою розвитку та підвищення надійності функціонування сис­тем водопостачання та водовідведення шахтарських населених пунк­тів на базі Донецької та Луганської областей, починаючи з 2004 р., реалізуються демонстраційні проекти реформування структури уп­равління підгалузі водопровідно-каналізаційного господарства^[81]. Зо­крема, у Луганській області відбувалася реорганізація підприємств водопровідно-каналізаційного господарства територіальних громад в єдину водну компанію ОКП “Компанія “Луганськвода”. Розгля­дається можливість створення аналогічних компаній у Донецькій області та AP Крим.

У теплопостачанні також відбуваються процеси реструктуризації та реорганізації. Такі міста, як Вознесенськ, відповідно до програ­ми переведення багатоповерхового житла міста та соціальної інф­раструктури з централізованого на індивідуальне опалення, переве­ли 20% житлового фонду на систему індивідуального опалення^[82]. У Жмеринці майже 70% житлового фонду обладнано індивідуальними приладами опалення та гарячого водопостачання. У м. Баштанка Миколаївської області впроваджується програма реконструкції сис­теми опалення багатоповерхового житла та соціальної сфери міста шляхом введення в експлуатацію індивідуальних приладів опалення^[83]. У Бердянську запроваджується програма влаштування міні-котелень в установах бюджетної сфери.

За матеріалами аудиторського звіту Державної контрольно-реві­зійної служби України Головного контрольно-ревізійного управ­ління України^[84] зазначено, що у 2002—2003 pp., ^uB Івано-Франків­ській області майже 15% квартиронаймачів перейшли на автономне опалення, у тому числі у містах Снятині — 70%, Долині — 38,7%, Коломиї та смт Рожнятині — по 35%. У містах Рогатині і Болехові мешканці багатоповерхових будинків від послуг теплопостачальних під­приємств відмовились повністю.

У м. Вінниці від центрального опалення від’єдналися 1000 або­нентів з тепловим навантаженням понад 10 Гкал/год. В ДП “Соло- нетеплоенерго” Дніпропетровської області станом на кінець травня 2003 р. із більш ніж 1000 абонентів залишилося 438. За даними двох підприємств у м. Луганську від послуг теплопостачання відмови­лося 1079 абонентів. Опалювальна площа підприємств і організацій, за даними BO “Ясинувататепломережа” Донецької області, у 2002 р. зменшилася у порівнянні з 2001 р. на 6,2 %.

У житлово-комунальному господарстві активно відбувається про­цес впровадження когенераційних установок комбінованого вироб­ництва електричної та теплової енергії на котельнях міст (м. Івано- Франківськ, Запоріжжя, Луцьк, Рівне, Славутич). Це можна роз­глядати як створення одночасно умов для розвитку конкуренції на ринку електроенергії.

Водночас, розвиток комунальної форми власності в Україні та зміцнення матеріальної і фінансової основ місцевого самоврядуван­ня на сучасному етапі можна розглядати і як стримуючий конку­ренцію фактор. Це пов’язано з тим, що в Україні комунальні за формою власності підприємства продовжують діяти як монопольні утворення. Як свідчить міжнародний досвід^[85], процес їх реструкту­ризації з метою поступового відокремлення потенційно конкурент­них структур для їх подальшої приватизації є надто тривалим, що пов’язано, передусім із тим, що в країнах з перехідною економікою процес усвідомлення державними та місцевими урядами необхід­ності та практичного відокремлення приватних та публічних функ­цій є довготривалим і залежить від місцевих умов, готовності до впровадження політики децентралізації та приватизації.

Незважаючи на появу позитивних тенденцій щодо поліпшення якості надання житлово-комунальних послуг за рахунок створення конкурент­ного середовища у ЖКГ, для комунального сектора економіки сьогодні характерним є надто високий рівень монополізму у сферах діяльності, які є потенційно конкурентними. У першу чергу це стосується ринку надання послуг з експлуатації житлового фонду. Значна частка привати­зованого житла знаходиться в експлуатації комунальних ЖЕКів.

Не готові міста і до залучення на конкурсних засадах суб’єктів господарювання до управління та експлуатації комунального майна, що не підлягає приватизації^[86], на регіональних ринках, які перебу­вають у стані природних монополій, хоча розвиток конкуренції на цих ринках можливий шляхом організації конкурсів за право входу на ринок управління та експлуатації об’єктів інфраструктури.

Лише у стадії обговорення знаходиться питання створення кон­куренції на суміжних ринках. Зокрема, ринок управління та утри­мання житлового фонду не можна вважати таким, що перебуває у стані природної монополії, але в Україні ціни на послуги, що нада­ють житлово-експлуатаційні підприємства, регулюються^[87], і до скла­ду регульованих цін входять витрати на обслуговування внутрішньо- будинкових мереж водо-, теплопостачання та водовідведення.

Фактично ринок послуг з утримання будинків можна назвати таким, що перебуває у стані монополії. У результаті для суб’єктів господарю­вання — виробників (постачальників) теплової енергії або води виклю­чається можливість реалізувати вироблені товари без безпосереднього використання послуг, що мають надавати житлово-експлуатаційні під­приємства з обслуговування внутрішньобудинкових мереж.

Наявність регулювання цін на послуги житлово-експлуатаційних під­приємств та фактично діяльність у ролі посередника між виробником і споживачем при наданні інфраструкгурних послуг (водо-, теплопоста­чання та водовідведення) є головною перешкодою до ефективного забез-

Розділ 3. Конкуренція на ринках товарів і послуг та її рівні 175 печення споживачів якісними послугами. На сьогодні фактичний статус житлово-експлуатаційних підприємств як посередників у системі дого­вірних відносин між виробниками і споживачами послуг є невизначе- ним. Як наслідок, споживачі скаржаться на неякісні послуги, а виробни­ки неспроможні реалізувати свою продукцію із забезпеченням її якості.

Окрім того, переважна кількість підприємств, що надають по­слуги з утримання та управління житловим фондом, перебувають У комунальній власності, тобто у монополії комунального сектора економіки, t відповідальність за управління як комунальним, так і у більшості випадків приватизованим житловим фондом, здійсню­ється за посередництвом житлово-експлуатаційних підприємств, які при цьому виконують більшу кількість житлових послуг. Через на­явність монополії комунального сектора на ринку утримання житла суб’єкти ринку, що виробляють воду, тепло та відводять і очищують стоки, не можуть використовувати послуги інших суб’єктів госпо­дарювання для реалізації своєї продукції. Споживачі, які мешкають У багатоквартирних будинках, квартири в яких не повністю прива­тизовані, також не мають альтернативи у виборі виконавців послуг з утримання житла. І повною мірою залежать від спроможності міс­цевої влади створити умови для ефективного господарювання кому­нальних житлово-експлуатаційних підприємств.

На стадії дискусії знаходяться і питання відокремлення у великих містах діяльності по виробництву теплової енергії від діяльності, пов’я­заної з її транспортуванням, а також формування конкурентних від­носин при виробництві тепла у разі економічної доцільності цього і технічної можливості, з одночасним створенням системи регулювання і контролю діяльності відповідних підприємств із залученням органів місцевого самоврядування, громадських організацій, населення.

Це питання не має перспектив для вирішення у випадку, якщо не будуть створені ефективні компанії з утримання та управління житловим фондом, що будуть готові взяти відповідальність за по­стачання послуг до споживачів на договірних засадах.

Неефективність управління господарською діяльністю у сфері ЖКГ у комунальному секторі економіки та виконання регуляторних функцій, які були делеговані на місцевий рівень, проявляється як на прикладі незадовільних показників функціонування суб’єктів господарювання у сферах ЖКГ, так і у скаргах споживачів на низьку якість послуг.

Основні проблеми, які свідчать на сьогодні про неефективне функ­ціонування ринків житлово-комунальних послуг, наведено нижче:

Серйозне відставання розвитку галузей житлово-комунального комп­лексу та погіршення якості послуг. Темпи розвитку житлово-комуналь­ної сфери відстають від економічного зростання в інших галузях еко-

номіки. Зокрема, за даними Держжитлокомунгоспу України^[88], приріст обсягів виробництва житлово-комунальних послуг у першому півріччі 2004 р. порівняно з відповідним періодом минулого року склав 27%. За цей же період ВВП зріс на 31%, Orace частка галузевого ВВП у валово­му внутрішньому продукті країни зменшилася з 4,63% до 4,49%.

За перше півріччя 2004 р. підприємствами усіх підгалузей ЖКК отримано близько 450 млн грн збитків, що відповідає минулорічному рівню. Зокрема, показники фінансових результатів діяльності підпри­ємств водо-, теплопостачання та водовідведення свідчать про дов- готривалість негативних тенденцій на ринках житлово-комунальних послуг, що перебувають у стані природних монополій (табл. 3.13).

Таблиця 3.13

Чисті нараховані доходи і витрати підприємств BKT та ТЕ у 2000—2003 рр., млн грн.

Джерело: Держжитлокомунгосп України (форма №1С — водопостачання, водо­відведення, теплопостачання). Інформація представлена для підприємств переважно комунальної форм власності та підприємств міст обласного значення.

В Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Херсон­ській, Хмельницькій, Одеській, Київській та ряді інших областей немає альтернативних джерел водопостачання і економічно при­йнятних технологій для очищення води окремих водозаборів.

У 2004 р. в окремих населених пунктах порушувалися строки початку опалювального сезону. Найгірший стан із своєчасним запуском коте­лень спостерігався в Дніпропетровській, Одеській, Львівській областях.

У 2004 р. більше половини міст (56,3%) з населенням понад 100 тис. чоловік через дефіцит потужностей забезпечувалося питною водою за графіком. У 260 міських населених пунктах якість питної води за окремими фізико-хімічними показниками (загальній жорсткості, підвищеним вмістом сухого залишку, заліза, марганцю, фтору, ні­тратів, аміачних сполук тощо) не відповідає вимогам чинного стан­дарту. Якщо раніше відхилення від вимог ДСТу 2761-84 “Джерела централізованого господарсько-питного водопостачання” мало місце тільки для підземних вод і було зумовлене гідрологічними умовами їх формування, то останнім часом значно погіршився стан поверхневих Джерел водопостачання.

У різні інстанції надходить велика кількість скарг від населення на низьку якість послуг з утримання житла.

Дефіцит інвестицій в усіх сферах ЖКГ. В абсолютному значенні обсяги капітальних інвестицій у водопровідно-каналізаційне госпо­дарство у 2003 р. зросли більше ніж удвічі порівняно із 2002 р., хоча в розрахунку на одного мешканця України цей показник є низьким (5,4 грн./особу/рік^[89]). Обсяги капітальних інвестицій у комунальну теплоенергетику (KTE) у 2003 р. зросли на 28%, що є позитивною тенденцією, незважаючи на те, що в розрахунку на одного мешкан­ця^[90] України цей показник є надто низьким (3,7 грн./особу/рік). Згідно з даними облдержадміністрацій, у 2002-2003 рр. обсяги ко­штів, що спрямовувалися на капітальні інвестиції у ВКГ та KTE, надходили переважно із власних джерел підприємств — 38-37% та 65—63% відповідно (табл. 3.14).

У результаті технічний стан систем житлово-комунального гос­подарства залишається складним.

Диспропорції в ціновій політиці для різних груп споживачів. В окре­мих регіонах встановлюються завищені тарифи на послуги центра­лізованого водо-, теплопостачання та водовідведення для госпроз­рахункових підприємств порівняно з тарифами для населення, що призводить до деформації структури попиту на послуги водопос­тачання та теплопостачання за рахунок відключення промислових споживачів. Виробникам комунальних послуг не забезпечуються умови для самофінансування господарської діяльності та проведен­ня активної інвестиційної політики. Практика перехресного субси­дування продовжується в Харківській, Полтавській, Луганській, До­нецькій областях та AP Крим.

Таблиця 3.14

Обсяги капітальних інвестицій у BKT та KTE за джерелами фінансування, 2000—2003 рр.

Джерело: Держжитлокомунгосп України (Показники моніторингу реформування ЖКГ, грудень 2004).

Перешкодами, які стримують підготовку комунальних підпри­ємств до змін у системі власності та встановлення ринкових від­носин у комунальному секторі економіки спеціалісти та практики називають наступні.

• Відсутність концепції інституційного розвитку товарних ринків жи­тлово-комунальних послуг у розрізі окремих підгалузей житлово-ко­мунального господарства. Відповідно відсутні заходи для забезпечення умов розвитку конкурентного середовища як на потенційно-конкурент­них ринках, так і на ринках природних монополій та суміжних ринках.

• Обмеження доступу до ринків послуг приватним структурам через утримання на необгрунтовано низькому рівні і цін і тарифів на основні види послуг — централізованого водо-, теплопостачання водовідведен- ня, утримання житла;

• Фінансова неспроможність органів місцевого самоврядування за­безпечити умови для передачі в приватне управління об’єднань спів­власників житлового фонду^[91].

• Відсутність державної політики для усунення конфлікту власності, створеного через те, що в управлінні житлово-експлуатаційних органі­зацій комунального сектора економіки продовжує перебувати привати­зоване житло.

• Обмеження попиту на вхід до ринку приватним структурам че­рез законодавчу неврегульованість системи договірних відносин між виробниками товарів (робіт), виконавцями послуг та споживачами.

• Недосконалість регулювання суб’єктів природних монополій та суміжних ринків.

Підсумовуючи, можна визначити чотири головні стадії розвитку ринку житлово-комунальних послуг України.

Перша — передача об’єктів права державної власності до кому­нальної власності територіальних громад із функціями управління суб’єктами господарювання, що здійснюють діяльність на основі права господарського відання;

Друга — реструктуризація комунальних підприємств із виділенням потенційно конкурентних структур з метою зміни форми власності; корпоратизація підприємств; удосконалення корпоративного управ­ління суб’єктами комунального сектора економіки через організацію тендерів на право управління та надання послуг з експлуатації майна.

Третя — приватизація:

— управління часткою комунальної власності суб’єктів господа­рювання;

— приватизація об’єктів права комунальної власності, що під­лягають приватизації;

— залучення приватного сектора до управління об’єктами права комунальної власності, які не підлягають приватизації;

— залучення приватного капіталу до інвестування в об’єкти кому­нальної інфраструктури на умовах концесії, довгострокової оренди.

Четверта — регулювання. Створення ефективної системи регу­лювання діяльності суб’єктів природних монополій та законодавче регулювання правил входу на ринок суб’єктів господарювання — та­ких як, наприклад: ліцензування певних видів діяльності; визначен­ня схем роботи суб’єктів господарювання на суміжних ринках; за­безпечення тендерних процедур; процедур залучення громадськості до здійснення регуляторних функцій або організації громадського контролю та інших.

Розвиток конкурентного середовища сприятиме підвищенню ефек­тивності виробництва та надання послуг на другій, третій та четвертій стадії процесу реформування. Зокрема, на етапі залучення суб’єктів господарювання до управління та надання послуг з експлуатації ко­мунального майна; на етапі залучення приватного сектора до при­йняття участі у тендерах на приватизацію майна та до входу на ринок товарів та робіт у ЖКГ та надання житлово-комунальних послуг.

Сучасний розвиток ЖКГ характеризується тим, що процес його ре­формування до цього часу відбувався без чіткої державної концепції, і тому в окремих містах ЖКГ перебуває на різних стадіях розвитку, що за­лежить головним чином від ініціативності, професійної підготовленості та політичної спроможності місцевих органів влади для лобіювання ре­гіональних інтересів на державному рівні. Прийняття Загальнодержав­ної програми розвитку та реформування ЖКГ може стати кроком для визначення стратегії подальшого розвитку галузі та реального створення передумов для розвитку ринкових відносин у цій сфері.

Діяльність підприємств різних форм власності в умовах організовано­го через механізми регулювання доступу до ринку житлово-комунальних послуг на засадах справедливої конкуренції є передумовою для реалізації стратегічних завдань реформування ЖКГ. Подолання монополізму “ко­мунального сектора” має бути пріоритетним напрямком розвитку га­лузі, оскільки подальше стримування входу на ринок ЖКГ приватного сектора для забезпечення управління майном та надання послуг з його експлуатації сприятиме посиленню корумпованості органів влади та за­лежності споживачів від політичних позицій влади.

Зважаючи на зазначене вище, стан конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг в Україні все ще перебуває на початковому етапі розвитку. Відповідно, увага сьогодні має при­ділятися, по-перше, подальшим дослідженням із визначення товар­них ринків у сфері житлово-комунального господарства, на яких економічно доцільним є створення конкурентного середовища, а, по-друге, таким інституційним аспектам конкуренції, як привати­зація та реструктуризація підприємств, що надають житлово-кому­нальні послуги, враховуючи особливості реформування відносин власності та приватизації у сфері природних монополій, а також ефективність договірних схем між новими учасниками ринків, що знаходяться у стадії інституційного формування. По-трете, запро­вадженню ефективної системи державного регулювання суб’єктів природних монополій та суміжних ринків, які здійснюють діяль­ність у ЖКГ.

3.5.