Конкуренція на ринку стільникового зв’язку

Одним з характерних напрямів розвитку економіки України на шляху до постіндустріального суспільства сьогодні є істотний розви­ток інформаційно-комунікаційних технологій, у тому числі — стіль­никового зв’язку.

Сьогодні вітчизняний ринок стільникового зв’язку представле­ний в Україні п’ятьма операторами, які відомі в Україні завдяки своїм торговим маркам:

ЗАТ “Український мобільний зв’язок” (працює під торговою мар­кою UMC); ЗАТ “Київстар” (торгова марка “Київстар GSM”); TOB “Голден Телеком” (торгова марка “Golden Telecom GSM”); ЗАТ “Укра­їнські радіосистеми” (торгова марка WellCOM); ЗАТ “Цифровий стіль­никовий зв’язок України” (торгова марка DCC, стандарт D/AMPS).

Більшість з цих компаній за формою власності належать зарубіж­ному капіталу, переважно російському, хоча представляють вітчиз­няний стільниковий зв’язок.

UMC з 2004 р. є 100-відсотковою дочірньою компанією росій­ського оператора стільникового зв’язку “МТС” (Мобільні ТелеСис- теми), що контролюється російською групою компаній “Система”. На початок 2005 р. її клієнтами були 7,4 млн абонентів (з урахуван­ням абонентів віртуального оператора “Джине” (понад 2,88 млн).

“Київстар”, 56,51 % акцій якої належать норвезькій телекомунікацій­ній компанії “Telenor” і 41,9% акцій — російській компанії “Сторм”, яка за станом на 1 січня 2005 р.

“Голден Телеком GSM” є дочірньою компанією крупного росій­ського оператора фіксованого зв’язку “Годден Телеком”, одним з осно­вних власників якого є “Альфа Груп”. Оператор надає послуги мобіль­ного зв’язку в Києві та Одесі в стандарті GSM-1800. На кінець 2004 р. абонентська база оператора складала близько 60 тис. абонентів.

WellCOM працює в стандарті GSM-900 у Києві з 1998 р., але че­рез конфлікт між акціонерами до останнього часу не розвивалася в регіонах України. Після зміни акціонерів компанія почала будівни­цтво своєї мережі в регіонах, і в даний час її послуги доступні в усіх обласних центрах. На сьогоднішній день основними акціонерами WellCOM є компанії, що зв’язані з телекомунікаційним холдингом “Оптима телеком” і Приватбанком. На кінець 2004 р. абонентська база оператора складала близько 50 тис. клієнтів.

Компанія, що відома на українському ринку під торговою маркою DCC, зареєстрована в Нідерландах як турецько-українська компа­нія Eurasia, основні власники якої — турецький оператор “Turkcell” (51% акцій) і українське ЗАТ “Систем Кепітал Менеджмент”. На цей час DCC надає послуги стільникового зв’язку у восьми облас­тях країни в стандарті D-AMPS. На кінець 2004 р. абонентська база оператора складала близько 85 тис. абонентів^[92].

З наведених даних видно, що основна конкуренція на ринку роз- вертається між двома операторами: компаніями Київстар і UMC. Із світового досвіду відомо, що лише наявність у країні трьох операто­рів стільникового зв’язку дає відносні гарантії чесної конкуренції й усуває передумови для формування картельних змов, тому по факту відсутності конкуренції наприкінці 2004-го р. Антимонопольний ко­мітет України (АМКУ) висунув звинувачення “UMC” і “Київстар” у порушенні антимонопольного законодавства.

Підстав для визнання компаній монополістами вистачало: за даними АМКУ, частка двох операторів на кінець вересня 2004 р.

Рис. 3.7. Питома вага операторів стільникового зв’язку

в Україні, 2004 р.

Джерело', дані Інформаційно-аналітичної агенції “Сотов и к¹¹ httρ√∕www.sotovik. ∏√analyt∕sng∕ukrain∕ukrain_-226.html

Рис. 3.8. Динаміка розвитку стільникового зв’язку в Україні, 2004 р.

Джерело: дані Інформаційно-аналітичної агенції ^mCotobhk^m http://www.sotovik.ru

Ще одним приводом для припущення щодо узгодження компанія­ми своїх дій, на думку АМКУ, є дублювання мобільними операторами маркетингових кроків один одного — наприклад, експансія на ринок Донбасу, організація на базі своєї інфраструктурної мережі віртуальних операторів зв’язку “Джине” і “djuice” і т.ін., що властиво для класич­ної олігополії. На думку раду експертів, конкуренція між операторами дійсно відбувається, однак стосується вона головним чином ринку пе­редплачених послуг (prepaid service), розрахованих на молодь й мало­прибуткових абонентів.

Претензії AM КУ до стільникових операторів з’явилися набагато раніше: 14 квітня 2004 р. було запропоновано операторам розглянути можливість зниження ціни послуг. За результатами вивчення Анти- монопольним комітетом ринку послуг стільникового зв’язку в Укра­їні наприкінці серпня компаніям було розіслано листа, в якому ви­кладено результати проведеного дослідження, а також запропоновано висловити заперечення. Відповідно до українського законодавства, у випадку визнання компаній монополістами AM КУ має право накла­дати на порушника фінансові санкції в розмірі до 10% від розміру ви­ручки підприємств за попередній фінансовий рік. По доходах, щодо яких могли бути нараховані штрафи, були отримані такі дані: за 2003-й рік виторг UMC склав 2,81 млрд грн., Київстар — 2,2 млрд грн., Гол­ден Телеком — 270,7 млн грн., WellCOM — 191,8 млн і DCC — лише 21,8 млн грн.^[96].

Самі ж стільникові компанії у відповідь на претензії AM КУ на­вели безліч доказів, що навіть відповідно до методики визначення монопольного (домінуючого) положення, встановленого самим ко­мітетом, визнати їх монополістами не можна. Так, юристи найбіль­ших стільникових компаній — UMC і Київстар — довели, що при визначенні монопольного становища компаній АМКУ використо-

Розділ 3. Конкуренція на ринках товарів і послуг та ЇЇ рівні 185 вував дані щодо голосових послуг, тоді як оператори також пропо­нують безліч інших: відправлення неголосових повідомлень (SMS, EMS, MMS), доступ до Інтернету через WAP та GPRS, різні платні сервісні послуги (визначення місцезнаходження абонента, голосова пошта, можливість онлайн-забав, доступ до довідників та різних баз даних тощо). Таким чином, зводити ринок до послуг передачі голо­су операторами, як це зробив AM КУ, не зовсім коректно.

Крім того, компанії вказали на неточність цифр, наведених у звіті AM КУ, про зону покриття мереж. AM КУ визнав зоною дії мереж усю територію України, тому що стільникові мережі компаній покривають понад 70% території, на якій проживає близько 90 % населення. UMC і Київстар, у свою чергу, довели, що у 2003 р., на даних якого побудо­вано розслідування, зона покриття операторів складала близько 46 %, Що залишало значні можливості для виходу на ринок третіх операторів. У той же час у великих містах, де проживає велика частина населен­ня, що споживає послуги стільникового зв’язку, крім двох найбільших операторів працюють також більш дрібні, що свідчить про те, що ком­панії не монополізували ринок і там зберігається конкуренція.

Ще одним критерієм, досліджуваним AMK, було з’ясування на­явності так званої ринкової влади учасника ринку: чи існує мож­ливість в одного з учасників ринку в односторонньому порядку штучно обмежувати випуск товарів чи послуг з метою підвищен­ня або збереження існуючих цін без небезпеки втратити існуючу частку. Аналіз ринку виявив, що ані UMC, ані Київстар не можуть зменшити кількість наданих послуг з цією метою, тому що нестача буде миттєво заповнена конкурентом — у кожному сегменті ринку компанії мають аналогічні і взаємозамінні послуги. З цієї ж причи­ни оператори не можуть в односторонньому порядку підняти ціни, адже це негайно викличе відтік абонентів до конкурента.

У своїх відповідях АМКУ компанії UMC і Київстар були також єдині в тому, що при аналізі ринку чиновники не до кінця врахували правила ЄС про антимонопольне регулювання. Наприклад, відповідно до спільної Директиви Європарламенту й Єврокомісії № 2002/21 від 7 березня 2002 р. “Про спільну регуляторну політику відносно мереж телекомунікацій і послуг” при визначенні монопольного становища на динамічному ринку телекомунікацій необхідно аналізувати струк­туру ринку в перспективі, визначаючи, чи має тенденція існування конкуренції на ринку постійний характер. AMK ж у своєму дослі­дженні використовував тільки дані за станом на кінець 2003 р.. Серед інших критеріїв Євросоюзу — зрілість ринку і стабільність зниження попиту на послуги. Оператори вказали на те, що рівень проникнення послуг (на той момент набагато менший за сьогоднішні 30%) не до-

зволяє говорити про насиченість ринку, оскільки в провідних країнах Європи воно наближається до 100%, а в деяких країнах (наприклад, у Фінляндії*) перевищує 100% — люди використовують водночас де­кілька стільникових телефонів. Про стабільність зниження попиту на стільниковий зв’язок не може бути й мови, адже зростання ринку коливається приблизно на рівні 100% на рік.

Результатом розгляду АМКУ стало визнання того, що стільникові оператори в Україні не є монополістами, тому що ринок зростає вели­чезними темпами, і на ньому постійно є місце для нових гравців. Раніше аналогічні розслідування пройшли в більшості європейських країн, і в жодному з випадків антимонопольний комітет не зміг довести існуван­ня монополії на ринку. Юристи українських операторів стільникового зв’язку скористалися більшістю аргументів своїх західних колег і вдало виграли справи, хоча АМКУ залишив за собою право пізніше поверну­тися до цього питання, якщо ціни й надалі не будуть знижуватися.

За даними аналітичної компанії “Theron Business Consulting”, що про­водила незалежне дослідження українського ринку стільникового зв’яз­ку, в європейських країнах також присутні, принаймні, два домінуючих оператори, що займають понад 35% ринку. Наприклад, частка ринку двох провідних операторів стільникового зв’язку у Франції становить 49% проти 36%, Бельгії — 56% проти 32%, Ірландії — 56% проти 40%, Люксембургу — 63% проти 36%. В Україні станом на січень 2003 р. існу­вало співвідношення 46% (“UMC”) проти 49% (“Київстар”), а сьогодні ці показники складають 55% (“UMC”) проти 44% (“Київстар”).

Незважаючи на такі переконливі дані, для повнішого розуміння ситуації, що сформувалася на ринку стільникового зв’язку сьогодні, слід звернутися до російського ринку стільникового зв’язку, ближчо­го до нас як за часом становлення, так і за тенденціями й динамікою. Вважається, що в Україні на ринку стільникового зв’язку відбувають­ся аналогічні процеси, що мали місце в Росії, але із запізненням у де­кілька років. У Росії на ринку почали стрімко розвиватися відразу три оператори — “МТС”, “Вимпелком” (торгова марка “Бі Лайн GSM”) та “Мегафон”. Як і в Україні, ринок зростав аналогічними темпами, оператори теж інвестували значні кошти в інфраструктуру. В остан­ні кілька років найбільші стільникові оператори почали скуповувати операторів регіонального значення, замість розбудови власних мереж у регіонах. І вже при рівні проникнення в 20 % інтереси операто­рів почали перетинатися в найбільших містах (насамперед Москві й Санкт-Петербурзі), а пізніше — на іншій території країни.

За аналітичним звітом компанії “J’son&Partners”, кількість абонен­тів стільникового зв’язку в РФ за січень 2005 р. збільшилася на 5,4% в порівнянні з даними за грудень 2004 р. і становить 78,6 млн клієнтів.

Рис. 3.9. Розподілі найбільших операторів стільникового зв’язку Росії

Джерело', дані Интернет-издания о высоких технологиях. — http://www.cnews.ru/ newsline

По провідних операторах абоненти розподілились таким чином (рис.3.9):

— абонентська база “МТС” у січні 2005 р. порівняно з даними за грудень 2004 р. зросла на 5% і досягла 27,875 млн клієнтів, з яких 7,82 млн абонентів проживає в Москві і Московській області;

— консолідована абонентська база оператора “Вимпелкому” у січні 2005 р. порівняно з груднем 2004 р. збільшилася на 6%, до­сягнувши 27,25 млн чоловік, з яких 7,774 млн — абоненти мережі компанії в Москві і Московській області;

— кількість абонентів компанії “Мегафон” у січні 2005 р. зросла в порівнянні з груднем минулого року на 3,7%, сягнувши 14,153 млн клієнтів. При цьому в Москві і Московській області кількість або­нентів сягає 1,941 млн чоловік^[97].

Показовим є приклад Москви, де “МТС” і “Вимпелком” (спо­конвічно московські оператори стільникового зв’язку) розв’язали дійсно цінову війну, коли політика маркетингових акцій перестала давати ефект і, на думку експертів, довели рівень рентабельності практично до нуля (“Вимпелком” при цьому навіть почав демпін- гувати). Тарифні плани коригувалися майже кожний місяць. Прихід на московський ринок третього оператора — компанії “Мегафон” (з нижчими цінами, меншою зоною покриття та нижчою якістю) тіль­ки закріпив низькі ціни, зробивши неможливим їхнє коригування до підвищення. Аналогічна ситуація відбулася і на ринку Санкт-Пе­тербурга, де тривалий час стільниковим монополістом був “Мега­фон” (тоді „Північно-Західний GSM”): після розбудови рівноцінної мережі “МТС”, а пізніше й виходу на ринок третього оператора, “Вимпелкому”, ціни обвалилися в декілька разів.

Ситуація на російському ринку показує, що наявність третього оператора зв’язку зводить нанівець усі спроби втримувати ціни на високому рівні, тому що зниження цін одним із трьох операторів моментально викликає масовий відтік абонентів. Так, поява третьо­го національного оператора на російському ринку (компанії “Ме­гафон”) знизила середні ціни на послуги стільникового зв’язку до прийнятного рівня, зробивши неможливим їхнє подальше збільшен­ня, навіть не дивлячись на те, що по доходах і кількості абонентів “Мегафон” у декілька разів поступається “МТС” і “Вимпелкому”.

Таким чином, поява на ринку України третього національного оператора дозволила би вирішити кілька важливих завдань:

— знизити ціни і зробити менш ймовірними цінові змови;

— створити реальну конкуренцію на ринку надання додаткових послуг (послуги передачі даних і доступу до Інтернет, що практично не функціонує через надвисокі ціни і дуже низьку якість);

— прискорити впровадження нових видів послуг, у тому числі перехід до мереж третього покоління;

— урізноманітити надані тарифні пакети, що створило би більш ліберальні умови для користувачів, запровадивши можливості спро­щеного переходу до іншого оператору, вибору тарифного плану від­повідно до своїх вимог.

Однак якщо розглянути можливість появи в Україні третього на­ціонального оператора стільникового зв’язку, виявляється, що такі перспективи ускладнені через особливості питань власності в теле­комунікаційній галузі України.

За офіційними даними, 56,51% акцій ЗАТ “Київстар” належить норвезькій телекомунікаційній компанії “Telenor”, а 41,9% акцій — компанії “Сторм”, власником контрольного пакету якої є російська група компаній “Альфа-груп” — багатогалузевий холдинг, представ­лений на багатьох ринках Росії й України такими відомими ком­паніями, як „Тюменська нафтова компанія” (THK), “Вимм-Билль- Данн” (виробник соків і молочної продукції), алюмінієва компанія “СУАЛ-холдинг”. А на ринку телекомунікацій основним активом “Альфа-груп” є стільниковий оператор “Вимпелком”.

АФК “Система” — найбільша приватна компанія Росії і СНД, орі­єнтована на ринок послуг, що обслуговує понад ЗО млн. споживачів. Компанія є власником і керує різними підприємствами у сфері телеко­мунікацій (“МТС”, “МГТС”, “Мту-інформ”, “Телмос”, “Голден Лайн” і ін.), електроніки (Н1ІМЕ, завод “Мікрон” та ряд підприємств мікро- електроніки), страхування (“РОСНО”), фінансів (АКБ “МБРР”), неру­хомості і будівництва (“Система-Галс”), туризму (“Інтурист”) і торгівлі (ТД “Дитячий світ”). Чистий прибуток АФК “Система” за 9 місяців 2004 р. зріс майже у 2 рази (на 90,9%) — до 337 млн дол. США. 10 лю­того 2005 р. АФК “Система” оголосила про успішне первинне розмі­щення (IPO) акцій на Лондонській фондовій біржі, виручивши за 16,5% від статутного капіталу компанії близько 1,35 млрд дол. CLLLA Частка основного власника “Системи”, її засновника і гендиректора, Євгенія Евтушенкова після IPO скоротилася з 78,03% до 65,45%^[98].

Докладний опис питань власності стільникових компаній викли­каний тим, що український ринок стільникового зв’язку на даний момент являє собою змагання двох найбільших російських опера­торів — “МТС” і “Вимпелком”, за кожним з яких стоять величезні багатопрофільні російські холдинги. Фінансові можливості холдин­гів дозволяють інвестувати значні засоби в розвиток дочірніх компа­ній, акції яких котируються на провідних світових фондових біржах. У конкурентній боротьбі материнських компаній — “Вимпелкому” та “МТС”, остання має значну перевагу: компанія “UMC” є її 100- відсотковою “дочкою”, а тому дохід і активи українського опера­тора включаються у звітність “МТС”. Крім того, у консолідовану звітність включається і кількість українських абонентів, що робить компанію привабливішою для інвесторів. А з огляду на той факт, що частка абонентів “UMC” у загальній кількості абонентів “МТС” складає 21%, відрив від основного конкурента стає переконливим.

Незважаючи на те, що “Вимпелком” є власником пакету акцій “Київстар”, він не є контрольним. “Альфа” володіє “Київстар” разом з норвезьким оператором “Telenor”, і можливості поглинути компанію цілком, без огляду на інтереси норвезької фірми, у неї немає. Крім того, “Telenor” є також співвласником російського стільникового операто­ра “Вимпелком” — основного телекомунікаційного активу “Альфи”, у зв’язку з чим компанія повинна враховувати інтереси свого партне­ра. Слід зауважити, що саме поглинання або отримання повного конт­ролю над українським оператором могло б допомогти “Вимпелком” наздогнати основного конкурента за кількістю абонентів, що є одним з головних показників діяльності стільникових операторів. Виходом із ситуації, що склалася, для “Альфи” могло б стати придбання іншого оператора стільникового зв’язку в Україні. Виходячи з неможливості придбання “Київстар”, аналітики найчастіше схиляються до ідеї, що нею може бути поглинена компанія “Українські радіосистеми” (торго­ва марка — “WellCOM”). “Українські радіосистеми” використовують комерційну мережу, однак виходячи з обмежених інвестицій для її роз­витку, а також стриманої маркетингової політики, йдеться, скоріше за все, про передпродажну підготовку, ніж про появу нового гравця на вітчизняному ринку стільникового зв’язку. Маючи багатий досвід розвитку телекомунікаційних активів, “Альфа”, без сумніву, могла би вивести третього оператора на національний ринок, зробивши його серйозним конкурентом існуючої дуополії.

Що стосується ще одного активу “Альфа-груп” в Україні — ком­панії “Голден Телеком Україна”, то хоча вона і є 100-відсотковою дочірньою компанією російської “Golden Telecom Inc.”, 30% якої належить “Альфа-Груп”, однак 20% компанії є власністю тієї ж “Te­lenor”, що автоматично робить цей актив малоймовірним кандида­том на місце третього загальнонаціонального українського операто­ра без врахування інтересів норвезької компанії.

Прогнозувати поведінку російської компанії в такій ситуації складно. Логічним було би одержання повного контролю над яки­мось одним оператором і його розвиток. Якщо ж одержати контроль не вийде, дуже імовірно, що “Альфа” продасть свій пакет у “Київ- стар” та піде з ринку України, або ж спробує придбати іншого опе­ратора, що має ліцензію на надання послуг стільникового зв’язку.

Не до кінця зрозумілими також залишаються перспективи співробіт­ництва турецької компанії “Turkcell” з українським ЗАТ “Систем Ke- пітал Менеджмент” щодо розвитку спільного оператора, відомого під торговою маркою “DCC”. “DCC” володіє ліцензією на роботу в стан­дарті GSM-1800 і проводить тестування своєї мережі в даному діапазоні. Оператор почав надання послуг стільникового зв’язку в стандарті GSM. Можливо, вони зможуть зайняти вакантне місце третього оператора і необхідність у зусиллях росіян відпаде сама по собі, однак поки що це малоймовірно. “Turkcell” давно обіцяла почати будівництво мережі, але постійно відкладала цей проект. У будь-якому випадку, поки на Україні не з’явиться третій національний оператор стільникового зв’язку, ціни на послуги зв’язку не знижуватимуться або не будуть кардинально ко­ригуватися: ринок не насичений до кінця, і стимулів у діючих гравців до зниження цін не буде. В міру підвищення рівня платоспроможності населення дедалі більша кількість людей зможе собі дозволити користу­ватися даними послугами за пропонованими цінами.

3.6