Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного рахівництва

Для виявлення закономірностей розвитку національної еконо­міки фахівці обчислюють агрегатні, тобто сукупні економічні по­казники, що називаються національними рахунками.

Система національних рахунків (СНР) — це система взає­мопов’язаних економічних показників, які відображають загальні й найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом і споживанням продуктів та послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни тощо.

Раніше обсяг національного виробництва обчислювали на основі балансів народного господарства (БНГ), які вперше у світовій практиці почали складатися в колишньому СРСР ще в 1923 р. БНГ був розроблений ЦСУ СРСР під керівництвом П. І. Попова і його було визнано одним із перших у світі офі­ційних розрахунків макроекономічних показників. Згодом сис­тема БНГ застаріла, тому що враховувала лише матеріальне виробництво та невиробничу сферу й не була зорієнтована на ринкову економіку.

Відповідно до концепції БНГ у сфері матеріального виробни­цтва (промисловості, сільському господарстві, будівництві та ін. галузях) створюються товари й виробляється національний про­дукт. Невиробнича сфера (освіта, охорона здоров’я, житлово- комунальне господарство, транспорт, побутове обслуговування тощо), яка надає різноманітні послуги, розглядається як непроду­ктивна, в якій національний продукт не створюється.

В 1988 р. в США економістами російського походження С. Кузнецем і В. Леонтьєвим була розроблена СНР. Згодом ООН у 1993 р. прийняла рішення про використання СНР в усьому світі.

Порівнюючи показники, що входять до СНР за певний період часу, можна робити висновки про ефективність функціонування економіки, будувати прогнози на майбутнє. Тобто це своєрідна система бухгалтерського обліку на рівні держави.

СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економі­ки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, опи­сана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механіз­мів та інститутів.

Ця система базується на відповідних методологічних принци­пах. Стосовно методології обчислення макроекономічних показ­ників слід виділити такі.

По-перше, продуктивною вважається будь-яка економічна ді­яльність, що приносить доход суб’єктам цієї діяльності. Тобто, критерієм продуктивності праці вважається одержання доходу. Згідно з СНР валовий продукт і сукупний доход створюються як у галузях матеріального, так і нематеріального виробництва: в торгівлі, житлово-комунальному господарстві, фінансово-кредит­них організаціях, органах державного управління, армії, науко­вих установах, освітянських та медичних закладах тощо.

По-друге, в основі СНР лежить концепція про тотожність між витратами на виробництво сукупного продукту й доходом, одер­жаним від його продажу. Слід зазначити, що рівність між витра­тами й доходами досягається не завжди, але ринковий механізм постійно працює над вирівнюванням витрат і доходів. Досягнен­ня економічної рівноваги — одна з ключових проблем макроеко- номічної науки.

По-третє, СНР виходить із того, що економіка знаходиться в постійному кругообігу, а кругообіг — це безперервний потік «витрати — доходи». Це означає, що витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат. У свою чергу, нові витрати створюють нові доходи і так нескінченно.

Отже, для збільшення доходів необхідно збільшувати витрати, а щоб зростали витрати, потрібно одержувати більше доходу. Цей постулат (теза) і є однією з головних проблем макроекономі­ки. Концепція господарського кругообігу, таким чином, розгля­дає виробництво, розподіл і перерозподіл продукту й доходу, фо­рмування національного багатства як різні, але тісно взаємо­пов’язані аспекти процесу відтворення.

По-четверте, виділяють економічні сектори, що охоплюють інституційні одиниці — суб’єктів економіки, які самостійно при­ймають економічні рішення та ведуть бухгалтерську звітність. Це дає змогу не тільки відобразити утворення продукту і доходу, розподіл, перерозподіл та споживання в економіці у цілому, а й ті ж економічні операції у розрізі окремих секторів.

Особливістю методології СНР є також те, що ключо­вим поняттям у структурі показників виробництва є додана вар­тість.

Додана вартість характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в масштабах націона­льної економіки.

Одночасно додана вартість як внесок кожного окремого виро­бника розглядається в СНР тільки стосовно виробника, а не про­дукту.

Технічно макроекономічне рахівництво базується на запози­ченому з бухгалтерського обліку принципі подвійного запису, згідно з яким СНР є взаємопов’язана сукупність двосторонніх ра­хунків (балансових таблиць), а кожний економічний показник (економічна операція) записується в дебеті одного рахунку й кредиті іншого, що кореспондує з ним.

Базовою одиницею обліку СНР є так звана інституційна оди­ниця — резидент (економічна одиниця), що функціонує на даній території впродовж тривалого часу (понад рік).

Усі інституційні одиниці об’єднуються в сектори, їх налічу­ється шість:

— підприємства;

— фінансові установи;

— державні установи;

— громадські та приватні організації;

— домашні господарства;

— зовнішньоекономічний сектор.

Групу одиниць з однорідним виробництвом незалежно від їх інституційного статусу називають галуззю. На макроекономіч- ному рівні в Україні виділяють 9 основних галузей та близько 100 підгалузей.

У загальних рисах СНР представляє собою сукупність рахун­ків, побудованих за типом бухгалтерських балансів. Кожний за­пис фігурує двічі: за видатковою статтею та за доходною. В ре­зультаті досягається узгодженість впровадження економіч­них операцій, які формують процес створення національного продукту.

Сучасна СНР ООН містить більше 500 різних стандартів ра­хунків. Стандартні рахунки СНР ООН доповнюються 26 допомі­жними таблицями. Ними деталізуються окремі статті стандарт­них показників за тими чи іншими критеріями.

За ступенем і напрямком деталізації рахунки поділяються на три класи:

• рахунки І класу (називають консолідованими) описують економіку в цілому і характеризують основні макроекономічні пропорції (сюди вносять агреговані рахунки виробництва валово­го внутрішнього продукту і затрат на нього);

• рахунки ІІ класу являють собою розбивку рахунків І класу у відношенні виробництва, ресурсів і використання окремих про­дуктів і послуг;

• рахунки ІІІ класу деталізують рахунки І класу в плані спів­відношення доходів і витрат різних секторів економіки, а також джерел фінансування здійснюваних капітальних затрат.

Нижче наводиться загальний перелік видів стандартних раху­нків за класами.

Рахунки І класу — зведені рахунки, це:

1. рахунок валового внутрішнього продукту і витрат на нього;

2. рахунок наявного національного доходу і його розподілу;

3. рахунок фінансування капітальних витрат;

4. рахунок зовнішніх операцій.

Рахунки ІІ класу — рахунки виробництва, споживання та ка- піталоутворення, це:

1. рахунки для ринкових продуктів і послуг;

2. рахунки для інших (неринкових) продуктів і послуг;

3. рахунки для галузей виробництва товарів;

4. рахунки для виробників товарів приватних некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства;

5. рахунки для послуг одних домашніх господарств іншим (наймання послуги).

Рахунки ІІІ класу — рахунки доходів і витрат, фінансування капітальних витрат, це:

1. рахунки для не фінансових корпоративних і напівкорпора- тивних підприємств;

2. рахунки для фінансових установ;

3. рахунки для органів державного управління;

4. рахунки для приватних некомерційних організацій, що об­слуговують домашні господарства;

5. рахунки для домашніх господарств, а також приватних не фінансових некорпоративних підприємств.

Агрегована замкнута система національних рахунків може бу­ти представлена у вигляді чотирьох балансових таблиць, в яких запис кожного з показників зустрічається у двох позиціях по ре­сурсах (надходженню) і використанню (витрачанню). У спроще­ному вигляді ці рахунки мають наступний вигляд:

А. ВАЛОВИЙ ВНУТРІШНІЙ ПРОДУКТ

Б. НАЦІОНАЛЬНИЙ ДОХІД ТА ЙОГО РОЗПОДІЛ

В. ФІНАНСУВАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ВИТРАТ

Г. ЗОВНІШНІ ОПЕРАЦІЇ

Ці чотири рахунки дають уявлення про основні взаємозв’язки в економіці країни і є загальною схемою всієї моделі СНР. Раху­нок А характеризує співвідношення надходжень та розподілу всього нового створення сукупного продукту країни. Рахунок Б відображає, як використовуються доходи, отримані в процесі ви­робництва. Рахунок В відображає фінансові джерела капіталовк­ладень. Рахунок Г відображає структуру платіжного балансу.

Система національних рахунків містить упорядковану інфор­мацію:

— по-перше, про всі господарські суб’єкти, які беруть участь в економічному процесі, — юридичні особи та домогосподарства;

— по-друге, про всі економічні операції, пов’язані з виробни­цтвом та розподілом доходів, нагромадженнями активів та інши­ми складовими економічного процесу;

— по-третє, про всі економічні активи й зобов’язання, що складають національне багатство.

Отже, СНР являє собою струнку систему з високим рівнем централізації внутрішньої структури й урахуванням усіх зв’язків між елементами на основі відповідної методології й принципу подвійного запису кожної економічної операції. СНР дозволяє підпорядкувати і класифікувати економічну інформацію, узгоди­ти дані, що відносяться хоч і до взаємопов’язаних, але різних ас­пектів економічного процесу. Дана система є важливим підґрун­тям для проведення розрахунків основних макроекономічних показників і використання її для регулювання національної еко­номіки.