Стан державного бюджету. Бюджетне обмеження. Концепції балаисуваиия державного бюджету

Залежно від співвідношення між доходами і видатками бюджет може бути:

збалансований (нормальний), коли видаткова частина держбюджету дорівнює доходній.

дефіцитний, коли витрати перевищують доходи.

профіцитний, коли доходи перевищують витрати.

Різниця між державними доходами і витратами становить бюджетний дефіцит.

Причинами бюджетного дефіциту є:

- падіння доходів в умовах кризового стану економіки;

- зменшення приросту національного доходу;

- збільшення бюджетних витрат;

- непослідовна фінансово-економічна політика;

- надмірний розмір державного сектору;

- домінуюча політика державного патерналізму.

Заходи щодо зниження бюджетного дефіциту

- конверсія;

- перехід від фінансування до кредитування;

- ліквідація дотацій збитковим підприємствам;

- скорочення витрат на управління державою;

- реформування системи оподаткування;

- підвищення ролі місцевих бюджетів.

Класифікація видів бюджетного дефіциту здійснюється за такими ознаками:

За формою ирояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований.

Відкритий бюджетний дефіцит - це офіційно визначений дефіцит у законі про бюджет на відповідний рік.

Прихований бюджетний дефіцит виникає в результаті завищення обсягів планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття бюджетного дефіциту.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушений і свідомий.

Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни. Прикладом вимушеного бюджетного дефіциту є циклічний бюджетний дефіцит. Циклічний дефіцит бюджету - це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) в наслідок кон’юнктурних коливань, що призводить до дії автоматичні фіскальні стабілізатори (скорочуються податкові надходження через зменшення ставок оподаткування при прогресивній системі оподаткування та збільшуються соціальні трансферти через зниження життєвого рівня населення).

Свідомий бюджетний дефіцит виникає внаслідок дискреційної фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо Державного бюджету. Свідомий бюджетний дефіцит виникає за умов, коли для стимулювання скупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано знижує ставки оподаткування і збільшує державні витрати. Відповідно, в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.

За напрямом дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити.

Активний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням кош­тів на інвестування економіки, що сприяє зростанню ВВП.

Пасивний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням кош­тів на покриття поточних видатків (соціальні трансферти, виплати зарплати у бюджетній сфері тощо).

Джерелами фінансування дефіциту бюджету можуть виступати:

• позики держави (неінфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту);

• грошово-кредитна емісія (інфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту).

Державні позики використовуються за умов:

• наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів;

• довіри кредиторів до держави;

• зацікавленість кредиторів (за рахунок процентної політики і високих гарантій повернення боргу).

Отже дефіцит державного бюджету дорівнює сумі додатково випу­щених в обіг грошей та сумі позик, тобто (10):

де DEF - дефіцит державного оюджету;

- додаткова емісія грошей;

~ - сума приросту боргу.

Грошово-кредитна емісія використовується за умов жорсткого конт­ролю щодо використання грошей і виправдана, якщо спрямування коштів здійснюється у інвестиції, що сприяє зростання ВВП і викликає невисокі темпи інфляції. Використання емісійних коштів на поточні витрати (зарплата, соціальні трансферти тощо) зумовлює прискорення інфляції.

У статті 15. Бюджетного кодексу України джерела фінансування дефіциту бюджету визначені таки чинники:

- джередами фінасування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення (с. 15-1);

- запозичення не використовують для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги (с. 15-2).

Причинами бюджетного дефіциту в Україні в сучасних умовах є:

- зростання виплат по державному боргу.

- значний обсяг соціальних трансфертних платежів, через низький рівень доходів населення.

- ухилення від сплати податків через високий податковий тиск та низьку фінансову дисципліну, що призводить до зниження податкових надходжень.

- значні витрати на управління тощо.

Якщо для фінансування дефіциту державного бюджету застосовують монетизацію, яка призводить до перевищення темпів приросту грошової маси над темпами приросту реального ВВП, то спостерігається зростання рівня цін. Це зумовлює те, що держава отримує своєрідний (інфляційний) податок, який сплачують всі економічні агенти. Цей податок, зумовлений надмірною емісією грошей, називають сеньйораж.

Інфляційне покриття дефіциту державного бюджету породжує ефект Олівера - Тонзі. Зміст цього ефекту полягає в тому, що в умовах інфляції платник податків свідомо відстрочує сплату податків, щоб з часом розрахуватись із державою знеціненими грошима. Це порушує стабільність фінансової системи.

Монетизація дефіциту не обов’язково здійснюється шляхом емісії готівки. Вона може здійснюватись за допомогою розширення кредитів, що надаються центральним банком уряду для підтримки останнім державних підприємств на пільгових умовах та шляхом відстрочення платежів уряду за своїми борговими зобов’язаннями. Прикладом останнього є несвоєчасна виплата працівникам бюджетного сектору заробітної плати, відстрочення платежів уряду за закуплені ним зернові тощо. Ці відстрочені платежі з часом нагромаджуються, збільшуючи загальний дефіцит бюджету, покривати який неінфляційним шляхом уряд уже не може.

Фінансування бюджетного дефіциту шляхом винуску державних позик може зумовити ефект витіснення.

Зміст цього ефекту полягає в тому, що здійснення державних запозичень шляхом винуску позикових цінних паперів зменшує пропозицію грошей і, за інших однакових умов, збільшує ринкову процентну ставку, що зменшує стимули приватного сектору до інвестування, а також зменшує чистий експорт та скорочує споживчі витрати домогосподарств, що послаблює і навіть може звести нанівець ефект фіскальної політики.

Стосовно боргового фінансування бюджетного дефіциту слід зауважити, що воно не усуває загрози розгортання інфляції, а відстрочує її.

Якщо, наприклад, облігації державної позики розподіляються серед комерційних банків та серед населення, це створює меншу загрозу інфляції, ніж безпосереднє їх розміщення у центральному банку. Якщо ж центральний банк на вторинному ринку їх скупить, це знову ж таки розширить межі для зростання інфляції.

Якщо ж розміщення державної позики здійснюється у позабюджетний сектор примусово під знижені або навіть від’ємні реальні процентні ставки, то боргове фінансування бюджетного дефіциту по суті перетворюється в механізм додаткового оподаткування.

Із сказаного випливає, що, по-перше, абсолютно не-інфляційних джерел фінансування дефіциту державного бюджету немає; по-друге, жодне джерело фінансування бюджетного дефіциту не можна розглядати як абсолютно безпечне й таке, що має переваги перед іншими; по-третє, є межа бюджетного дефіциту, за якою це явище із позитивного і безпечного може перетворитись на негативне та небезпечне.

Саме тому існує так зване бюджетне обмеження, зміст якого полягає в тому, що незважаючи на можливість держави здійснювати винуск додаткових боргових зобов’язань та друкувати гроші, що розширює її можливості збільшувати витратну частину бюджету, ці засоби не є безмежними. Кожна держава, як і кожна родина, має обмеження щодо використання бюджету.

Бюджетне обмеження - це обмеження витрат величиною доходу.

Державне бюджетне обмеження - це обмеження витрат держави, зумовлене гаявгими фінансовими можливостями. Це можна виразити так (H):

де- чисті фінансові активи держави в n-му році;

- чисті фінансові активи в (п-І)-му році;

г - проценти по чистих фінансових активах B_n.ι⁸ попереднього року;

T_n - податки в n-му році;

Tr_n - трансферти в n-му році;

- державні споживчі витрати в n-му році;

- державні інвестиційні витрати в n-му році.

Чисті фінансові активи дорівнюють різниці між валовими фінансовими активами і золотовалютними резервами.

Через чистий державний бюджет бюджетне обмеження записується так (12):

де- бюджетний борг в n-му році;

- державний борг в /-7-му році. г - процент з боргу в (п-І)-му році.

Американські підручники з макроекономіки описують закон Гремма - Радмена - Холлінга (ГРХ), який носить ім’я трьох авторів, які ініціювали його прийняття Конгресом США у другій половині 80-х рр. XX ст.

Зміст закону ГРХ полягає в необхідності збалансованості державного бюджету та здійсненні надзвичайного контролю за його дефіцитом. Причиною прийняття цього закону було те, що президент США Р. Рейган з початку 80-х рр. проводив політику лібералізації оподаткування, зміст якої полягав у зменшенні ставок оподаткування. У 1985 р. він наполягав на подальшому зниженні цих ставок. Це, звісно, зменшувало податкові надходження до бюджету. Щоб збалансувати бюджет, необхідно було зменшувати витрати (за виключенням витрат на розвиток ВПК). Домогтися цього можна було тільки шляхом скорочення витрат на вирішення соціальних проблем. Конгрес не погоджувався з такою політикою президента. Відмова від скорочення соціальних трансфертів призвела б до зростання бюджетного дефіциту та державного боргу.

Згідно з законом ГРХ бюджетний дефіцит мав з часом скорочуватись і зникнути до 1993 р. На кінець 1994 р. бюджет мав стати збалансованим. Цей закон вимагав скорочення усіх видів витрат (за виключенням ситуації, коли економіка перебуває у фазі рецесії), якщо дефіцит виходитиме за межі визначених законом контрольних цифр. Якщо прогнози показують, що дефіцит бюджету буде перевищувати запланований обсяг, то необхідно зменшувати витрати. Половина суми, на яку вони (витрати) мають скоротитися, забезпечується за рахунок витрат на оборону (за винятком ситуації, коли президент приймає рішення цих витрат не змінювати), а друга половина - за рахунок скорочення витрат за іншими статтями, окрім тих, що звільняються від скорочення (витрати на соцстрах, процентні платежі, деякі програми допомоги найбільш вразливим верствам населення).

Якщо обсяг бюджетного дефіциту настільки значний, що його покриття вимагає скорочення витрат для реалізації низки програм, то вірогідна політична криза. Щоб її уникнути, Конгрес і президент намагаються погодити бюджет. У такому випадку вдаються до продажу активів, які стають важливою статтею поповнення бюджету.

В науковій економічній літературі відомі такі концепції балансування державного бюджету:

- щорічне збалансування;

- циклічне збалансування;

- функціональних фінансів.

Концепція збалансування бюджету на щорічній основі. Ця концепція була панівною протягом тривалого періоду до Великої депресії 30-х років 20 ст. і відповідала постулатам класичної теорії. Прихильники концепції вважали, що метою державних фінансів є щорічно збалансований бюджет. Проте у разі поглибленого розгляду цієї концепції стає очевидним, що такий підхід до регулювання бюджету вступає у суперечність з фіскальною політикою, зорієнтованою на виконання стабілізаційної функції.

Для ілюстрації наведеного висновку припустимо, що економіка ввійшла у фазу спаду виробництва. Тому скорочується ВВП, що автоматично зменшує чисті податки і спрямовує бюджет до дефіциту. Тепер поставимо мету збалансувати бюджет на щорічній основі. Для цього потрібно дискреційно збільшити чисті податки та/або скоротити державні закупівлі. Всі ці заходи для економіки є стримуювальними. Вони поглиблюють падіння виробництва, тоді як необхідно його збільшувати. Отже, щорічно збалансований бюджет працює сам на себе і не є інструментом антициклічної фіскальної політики.

Концепція збалансування бюджету на циклічній основі. Згідно з цією концепцією бюджет має балансуватися не щорічно, а протягом економічного циклу, в межах якого виникають як бюджетні дефіцити, так і бюджетні профіцити. Логіка цієї концепції виглядає так. У роки падіння виробництва держава, щоб стимулювати економіку, дискреційно зменшує чисті податки та/або збільшує державні закупівлі, що спрямовує бюджет до дефіциту. В роки інфляційного зростання, щоб стримати економіку, держа ва дискреційно збільшує чисті податки та/або скорочує державні закупівлі, що викликає бюджетний профіцит.

Бюджетні профіцити в період інфляційного зростання мають покривати бюджетні дефіцити під час спадання виробництва. Завдяки цьому в межах економічного циклу бюджет має балансуватися. Але практика показує, що зростання та спадання виробництва можуть бути нееквівалентні між собою за глибиною і тривалістю. Наприклад, глибоке і тривале падіння, за яким настає незначне і короткострокове піднесення, означатиме виникнення значного дефіциту у фазі спаду і невеликого профіциту у фазі піднесення. Отже, в межах економічного циклу гармонія між бюджетними дефіцитами і профіцитами, яка має збалансовувати бюджет, не є об’єктивно зумовленою.

Аналіз наведених концепцій регулювання державного бюджету показує, що одночасне виконання стабілізаційної функції і підтримання бюджету в збалансованому стані для фіскальної політики є неможливим. Тому вона має вибирати, тобто вирішувати, що для неї є пріоритетнішим - стабілізація економіки чи збалансування бюджету. Світовий досвід, нагромаджений після Великої депресії, показує, що у вирішенні цієї альтернативи перевага віддається стабілізаційній функції. Ця ідея лежить в основі концепції функціональних фінансів.

Згідно з концепцією функціональних фінансів бюджетна функція фіскальної політики має підпорядковуватися стабілізаційній функції. Це означає, що фіскальна політика має за мету підтримання макроекономічної стабільності, а державний бюджет призначений виконувати роль інструмента для її досягнення. Спираючись на концепцію функціональних фінансів, сучасна фіскальна політика принускає можливість застосування незбалансованого бюджету, і зокрема дефіцитного бюджету. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною передумовою для стабілізації економіки, то держава, з одного боку, свідомо йде на його утворення, з іншого - передбачає певні джерела його фінансування.

4.