Суть та основні рнсн світового госнодарства

Світове господарство склалося наприкінці XIX - початку XX ст. в результаті тривалого історичного процесу поглиблення міжнародного поділу праці, включення національних економік в систему міжнародних зв’язків.

Історичний досвід переконливо свідчить, що ті країни, які пішли шляхом розширення міжнародних господарських зв’язків, досягай найбільших успіхів в економічному розвитку. Саме зовнішньо-економічна діяльність створює спочатку взаємозалежність національних економік, а згодом - глобальну економіку, зв’язану міжнародним поділом праці та обміном економічною діяльністю. Ця глобальна взаємозалежність знахо­дить своє відображення у категорії світового господарства.

Світове господарство - багатогранне явище, його можна розглядати з різних точок зору, так, світове господарство - це сукупність економік країн світу. На сучасному етапі на земній кулі існує близько 260 держав, у яких проживає понад 5,5 млрд. населення, що розмовляє 2796 мовами, налічується понад 300 найменувань національних грошей. Проте, якщо мова йде про світове господарства, то до уваги беруть лише країни - члени Організації Об’єднаних Націй (ООН). До складу OOH на початку 2000 р. входило 190 країн.

Світове господарство можна розглядати і як систему міжнародних економічних відносин, яка складається між суб’єктами світового господарства щодо суспільного виробництва матеріальних благ і послуг. Світове господарство - це і сукупність національних господарств та економічних зв’язків між ними.

Кожне з цих визначень правильне, але по-своєму акцентує увагу на тій чи іншій сфері функціонування світового господарства.

В цілому слід відзначити, що світове госнодарство - це цілісна економічна система взаємодіючих, взаємонов’язаннх національних госнодарств, зв’язаних між собою технологічними, економічними і соціально-економічними відносинами.

Які ж основні риси притаманні сучасному світовому господарству?

По-нерше, його цілісність, що спирається на загальносвітовий характер продуктивних сил.

По-друге, нерівномірність розвитку, що проявляється через нерівномірність втягування окремих країн у процес інтернаціоналізації, відсутність чітко окресленої спеціалізації.

По-третє, суперечливість світового господарства, що проявляється, насамперед, між його основними центрами, такими як США, країни Західної Європи, Японія.

По-четверте, зростання економічної взаємозалежності між національними господарствами.

По-н’яте, стан навколишнього середовища, загроза екологічної катастрофи зумовлює постійну потребу переходу від стихійного до скоординованого використання продуктивних сил.

По-шосте, у всесвітньому господарстві діють загальні економічні закони, зокрема, закон вартості, внаслідок якого формується інтернаціо­нальна вартість.

Історично першими формами міжнародних економічних відносин були світова торгівля, міграція робочої сили, валютно-кредитні відносини, які існували ще за рабовласницького ладу. Середина XIX століття характе­ризувалася новими ознаками у формуванні світового ринку, що пов’язано з можливістю і необхідністю вивозу капіталу, а також утворенням монополістичних об’єднань наприкінці століття.

Розвиток науково-технічного прогресу та науково-технічної революції, зростання ролі держави сприяли появі у другій половині XX століття нових тенденцій у формуванні світового господарства. В першу чергу, це стосується послаблення митних та адміністративних бар’єрів на шляху переміщення товарів, капіталів і робочої сили, посилення інтеграційних тенденцій у всіх регіонах світу, розширення масштабів та сфер діяльності транснаціональних корпорацій, підвищення ролі міжнародних фінансових, кредитних і торгівельних організацій тощо.

Основними етапами розвитку світового господарства є такі:

I - друга половина ХІХ-го ст. - початок ХХ-го ст. - етап формування сучасного світового господарства: наявність колоніальної системи; суперечності між державами, що призвели до світових та локальних війн; експорт капіталу як наслідок монополізації виробництва.

II - 20-30-і рр. XX ст. - до 80-х рр. XX ст. - світове господарство поділено на дві системи: світове капіталістичне та світове соціалістичне господарство. Внаслідок ліквідації колоніальної системи в 60-і роки відбулося входження у світову економіку великої групи країн, що розвиваються. З середини 50-х рр. починають розвиватися інтеграційні процеси в різних регіонах світу.

III - 80-90-і рр. XX ст. - дотепер - світове господарство характери­зується цілісністю світової економіки на ринкових засадах, нерівно­мірністю економічного розвитку, глобалізацією економічних процесів і явищ.

Разом з тим характерними ознаками світового господарства в сучасних умовах є динамізм економічного розвитку, стабільні темпи економічного зростання, посилення диференціації економічного розвитку країн, що розвиваються, поглиблення інтеграційних процесів в країнах світу.

Держави, що існують на планеті, різняться між собою за рівнем економічного розвитку, належністю до певних соціальних, політичних систем, різних регіональних організацій. Структура світового господарства досить розгалужена і базується на певних принципах.

1. Згідно з економічним нрннцнном (за рівнем економічного розвит­ку) світове господарство можна представити у вигляді трьох груп країн:

- економічно розвинені країни світу, які об’єднані в організацію OECP (Організація економічного розвитку та співробітництва) і утворюють центр світового господарства;

- нові індустріальні країни. Це такі держави як Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Таїланд, що інтенсивно використовують сучасні досягнення науки і техніки з метою стабілізації економіки та зростання національного господарства. Ці країни утворюють напівпериферію світової системи господарства;

- країни, що розвиваються. Це переважна більшість країн Азії, Африки та Латинської Америки. За класифікацією ООН, в сучасних умовах налічується понад 150 країн, що розвиваються.

2. У відповідності з нрннцнном рівня розвитку ринкових відносин виділяють:

- країни з розвиненою ринковою економікою.

- країни з ринковою економікою. До них належать більшість країн, що розвиваються (нові індустріальні країни, середньо розвинені країни, малорозвинені країни);

- країни з перехідною до ринку економікою (постсоціалістичні країни). За класифікацією ООН, нині налічується 26 таких держав;

- країни з командною центрально керованою економікою, до яких належать країни соціалістичної орієнтації (Куба, КНДР та ін.).

3. За організаційним нрннцнном виокремлюють міжнародні інтеграційні об’єднання, окремі групи країн:

- Європейський Союз - це інтеграційне об’єднання, членами якого є 15 країн Західної Європи, у 2004 р. їх буде 25.

- СНД;

- Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, яка об’єднує країни Латинської Америка;

- Організація економічного співробітництва і розвитку, до якої належать США, країни Західної Європи;

- інші міжнародні інтеграційні об’єднання або групи країн.

4. За рівнем доходу на душу населення виокремлюють:

- країни, де на душу населення припадає понад 12 тис. дол. на рік. До таких держав належать Швеція, Норвегія, Фінляндія, Австрія, Швейцарія, Кувейт, OAE та ін.;

- країни, де даний показник становить 10-12 тис. дол. на рік. Це більшість економічно розвинених держав;

- країни, де на душу населення припадає менше 7 тис. дол. на рік, зокрема нові індустріальні країни;

- країни, де на душу населення припадає 2 тис. дол. на рік, до них належать окремі країни, що розвиваються;

- країни, де зазначений показник становить 700 дол. на рік. Ця група держав представлена більшістю країн з перехідною економікою та слаборозвиненими країнами світу.

Як бачимо, на перший план при класифікації суб’єктів світового господарства висуваються не соціально-політичні, як це було в недалекому минулому, а чисто економічні фактори.

Що стосується країн СНД та країн Східної Європи, то їх місце в структурі світового господарства на сьогодні чітко не визначене. А з певністю можна сказати, що відбувається їх диференціація, відповідно до якої вони нині через довготривалу глибоку економічну кризу відкинуті на периферію або напівпериферію.

Незважаючи на те, що світове господарство належить до найбільш складних економічних систем, можна виділити ряд загальних законо­мірностей у його розвитку, котрі визначають як теперішній стан світової економіки, так і перспективи її подальшого розвитку:

1 розширення сфери дії принципів ринкової економіки як магістраль­ного напрямку розвитку сучасного світового господарства;

2) включення в орбіту всесвітньогосподарського процесу абсолютної більшості країн планети, посилення в розвитку кожної з них зовнішнього фактора;

3) тенденція до координації дій суб’єктів світового господарства, формування єдиної економічної стратегії з урахуванням інтересів всіх країн;

4) складається нова система міжнародного поділу праці, для якої характерне перетворення групи високо розвинутих країн в центр науково- технічного прогресу, носіїв передової технології.

5) вирівнювання рівнів економічного розвитку національних господар­ств, що проявляються в процесі зближення кількісних показників, які характеризують економічний розвиток країн світу (наприклад, обсяг експорту, імпорту, виробництво продукції на душу населення).

Поряд із особливостями розвитку світового господарства слід зазна­чити і певні структурні зміни, що відбуваються у процесі його функціону­вання. До них належать: зменшення питомої ваги сільськогосподарського виробництва; скорочення питомої ваги сировинних товарів і збільшення частки машин і устаткування у світовому товарообороті; зменшення обсягу виробництва продукції у матеріальній сфері; високі темпи розвитку сфери послуг і збільшення кількості зайнятих у ній; швидкий науково- технічний прогрес транспортної та інформаційно-комунікаційних систем; зміна аграрно-сировинної спрямованості країн, що розвиваються.

Значну роль у розвитку процесів інтернаціоналізації відіграють транснаціональні корпорації (THK). Це найбільші компанії, які мають щорічний оборот не менше 100 млн. дол., частку активів за кордоном - не менше 25%, а також філії не менше, ніж у 6 країнах.

В кінці 90 -х років у світі функціонувало 50 тис. THK. За межами своїх країн вони контролюють до 250 тис. дочірніх підприємств. Основна частка THK функціює в США, країнах Європейського Союзу та Японії. В 2000 р. першу п’ятірку найбільших THK складали General Motors, Wal-Mart Stores, Exxon Mobil, Ford Motors, General Electric.

THK контролюють до 40% промислового виробництва в світі, половину міжнародної торгівлі. На них працює кожний десятий зайнятий у світі, включаючи сільське господарство.

Діяльність THK всебічно сприяє поглибленню міжнародного поділу праці, зміцненню міжнародних господарських зв’язків і створює умови для виникнення інтеграційних об’єднань.

Економічна інтеграція є якісно новим етапом інтернаціоналізації господарського життя, оскільки передбачає зближення і взаємопроник­нення національних економік, проведення узгодженої державної еконо­мічної політики.

Для розвитку інтеграційних процесів необхідні певні умови: соціально- економічна однорідність національних господарств, що об’єднуються; близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються; розвиток науково-технічної революції; тривалий період і досвід взаємного еконо­мічного співробітництва групи країн; цілеспрямована діяльність держави щодо інтеграційних процесів.

Міжнародна економічна інтеграція почала розвиватися в рамках світового господарства із середини 50-х років XX ст. Це пов’язано зі створенням CEC (Римський договір, 1957 р.).

У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів: 1) зона вільної торгівлі; 2) митний союз; 3) спільний ринок; 4) економічний союз; 5) повна інтеграція.

Зона вільної торгівлі передбачає зниження цін та відміну митних бар’єрів у взаємній торгівлі. Прикладом зони вільної торгівлі є:

- зона вільної торгівлі між США, Канадою і Мексикою;

- Європейська Асоціація вільної торгівлі (CABT);

- Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, яка існувала до 1980 р.

Митний союз - це інтеграційне об’єднання, в якому вільне перемі­щення товарів та послуг доповнюється встановленням єдиного мита по відношенню до третіх країн. Прикладами митного союзу можуть бути такі угрунування як Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР), Співтовариство і спільний ринок країн Карибського басейну (КАРІКОМ), Андська група (Болівія, Чилі, Колумбія, Еквадор та ін.).

Спільний ринок - передбачає вільний рух товарів, послуг, капіталу і робочої сили, господарську координацію і взаємодію між країнами у виробничій сфері. Прикладом спільного ринку є Європейський Союз (CC).

Економічний союз - інтеграційне об’єднання, в якому вже досягнуті перелічені заходи доповнюються узгодженням соціально-економічної політики країн-учасниць.

В рамках CC з 1999 р. була запроваджена єдина грошова одиниця - євро, що передбачало здійснення єдиної грошової політики.

Повна інтеграція - це узгодження та проведення спільної валютної, фіскальної, кредитної, соціальної політики тощо.

Сьогодні в світі нараховується більше трьох десятків регіональних інтеграційних угрунувань. Серед них можна виділити: в Західній Європі - Європейський Союз (CC); у Північній Америці - Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА) і в Азіатському регіоні - Азіатсько- тихоокеанське економічне співтовариство (ATEC).

Найбільшого поширення інтеграційні процеси набули у Західній Європі. Провідним інтеграційним об’єднанням є Європейський Союз, який утворився в 1967 р. на базі злиття органів трьох регіональних організацій, створених шістьма провідними європейськими країнами - ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом: 1) Європей­ського об’єднання вугілля і сталі (угода укладена в 1951 р.); 2) Євро­пейського економічного співтовариства (Римська угода про створення CEC укладена в 1957 р.); 3) Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула чинності в 1958 р.).

Розвиток інтеграції в рамках CC пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу. Членами CC є 15 європей­ських держав: у 1995 р. до засновників приєдналися Великобританія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція, Австрія, Данія, Фінляндія та Швеція.

CC досягнув значних успіхів в реалізації проголошених завдань: проводиться єдина торговельна і аграрна політика; уніфіковані національні фінансові системи і створена Європейська валютна система; сформовано єдиний внутрішній ринок, відмінені обмеження щодо ряду товарів, послуг, капіталів; здійснюються спільні науково-технічні програми, введені єдині стандарти на багато видів продукції тощо.

Зросла роль CC у світовому господарстві. На його долю припадає 37,3% світової торгівлі. З 1 січня 1993 р. в країнах - членах CC було введено вільне пересування капіталів, робочої сили та послуг; з 1999 р. відповідно до Маастрихтських угод створено валютний союз і в 2002 р. в готівковий обіг введено єдину європейську валюту - євро. На території країн членів ЄС був сформований єдиний економічний простір.

Перспективи розвитку інтеграції в світі пов’язують із функціонуванням таких об’єднань як НАФТА та ATEC. Членами НАФТА є США, Канада і Мексика. Договір між цими країнами (1994 р.) передбачає зняття митних бар’єрів на рух товарів, лібералізацію режиму іноземного інвестування та міграції робочої сили. До складу ATEC входять 21 держава Азії, Північної та Південної Америки. Об’єднання носить міжрегіональний характер і охоплює країни з різними рівнем економічного розвитку, різними соці­ально-економічними системами. Частка країн даного утворення становить 55% світового ВВП, 55% світового експорту, 64% експорту технологій, 40% населення та 31% території. Членами даного об’єднання є такі держави як Китай, Японія, Росія та США. Планами ATEC передбачено створити до 2020 р. найбільшу в світі зону вільної торгівлі.

Інтеграційні процеси активізуються на всіх континентах. Серед найбільш відомих об’єднань є торговий пакт МЕРКОСУР - Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай, на його долю припадає 1,5% світової торгівлі; AEAH (Асоціація держав Південно-Східної Азії - 6,8% міжнародної торгівлі - Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней, В’єтнам, Лаос, М’янма, Камбоджа; СЕФТА (Центрально­європейська асоціація вільної торгівлі) - Польща, Угорщина, Чехія, Словенія, Румунія, Болгарія.

Посилюється міждержавна інтеграція в країнах, що розвиваються. Проте в цьому регіоні вона йде значно повільніше і має ряж характерних особливостей, які пов’язані з низьким рівнем розвитку продуктивних сил, дефіцитом фінансових ресурсів, діяльність ТИК, політичною нестабіль­ністю та ін.

Подальший розвиток світового господарства пов’язаний з інтенсифіка­цією міжнародних економічних відносин, поглибленням міжнародного поділу праці, появою різноманітних форм міжнародних економічних відносин.

3.