Теорії циклічного розвитку

Сьогодні відомі понад 200 теорій циклічних коливань, в яких вчені нама­гаються визначити основні сили, що спричиняють хвилеподібний розвиток економіки. Існує кілька класифікацій цих теорій, їх угруповують за певними критеріями.

Інша класифікація об'єднує всі теорії в дві групи:

■ екстернальні теорії, які шукають основні чинники коливань поза межами економічної системи;

■ інтернальні теорії, які знаходять причини коливань всередині самої економічної системи.

До екстернальних відносять теорії, в яких головними чинниками вважа­ють науково-технічні відкриття, зміни в темпах приросту населення та його міграції, відкриття нових земель та джерел ресурсів, революційні зміни сус­пільного ладу, війни і навіть зміни сонячної активності. Інтернальні теорії на перше місце ставлять періодичність оновлення основного капіталу.

До екстернальнальних можна віднести гіпотезу англійського економіста Дж. Вільсона, який вважав причиною промислових криз неврожаї в сільському господарстві. Через неврожаї дорожчають продукти харчування, тому населен­ня скорочує попит на промислові товари, витрачаючи свої доходи переважно на аграрну продукцію. Тоді виходить, що в кризових ситуаціях ціни на хліб по­винні бути високими, але англійська статистика не підтверджує цього: у роки депресії ціни на зерно були низькими, а в періоди пожвавлення - підвищува­лись, як засвідчили дослідження М. І. Тугана-Барановського.

Англійський економіст В. С. Джевонс причину циклу вбачав у впливі на діяльність людей плям на сонці, які виникали з майже такою ж періодичніс­тю, як і кризи. Але більш детальне дослідження виявило, що такий зв'язок прослідковується не завжди.

Ще одна класифікація поділяє сучасні теорії на детерміністські, які вва­жають цикли періодичними і невідворотними, та імпульсні, згідно з якими цикли спричиняються випадковими шоками. За різними підходами виділяють також кейнсіанські, неокласичні, неокейнсіанські теорії та теорії реально­го бізнес-циклу.

Розглянемо основні теорії в історичному аспекті.

До прихильників теорій суспільного виробництва відносять представни­ків класичної політекономії - Ж.Б. Сея, Д. Рікардо, К. Маркса та Ф. Енгельса.

Ж. Б. Сей та Д. Рікардо вважали кризи випадковим явищем. Д. Рікардо вбачав причини криз в тому, що в одних галузях виникає недовиробництво товарів і ціни на них зростають, тому попит на продукцію інших галузей не­достатній. Це тимчасове і випадкове порушення пропорційності у виробниц­тві усувається переливом капіталу з галузей, що мали надлишкову продук­цію, в галузі з недостатнім виробництвом. Ж. Б. Сей вважав, що відхилення попиту і пропонування від рівноваги усувається автоматично завдяки абсо­лютно гнучким цінам, процентним ставкам та ставкам зарплати. Тому систе­ма вільної конкуренції завжди тяжіє до рівноваги сукупного попиту і сукуп­ного пропонування, а кризи мають частковий та тимчасовий характер.

К. Маркс та Ф. Енгельс вважали кризи закономірністю капіталістичного способу виробництва і пов'язували їх з основною суперечністю капіталізму - суперечністю між суспільним характером виробництва і приватнокапіталіс­тичною власністю. Промислова революція сприяла поширенню крупного ме­ханізованого виробництва. Воно витісняло дрібнотоварне виробництво, ос­новане на ручній праці самого власника, який сам же і присвоював доходи від реалізації виробленого ним продукту. Крупне машинне виробництво на­було суспільного характеру, воно ґрунтується на найманій праці і повинно розвиватись в інтересах суспільства. Однак, здійснивши революційний пере­ворот у виробництві, капіталізм залишив стару форму присвоєння, приватну власність на продукцію, яка вироблена вже суспільною працею.

До групи теорій обміну відносяться кредитно-грошові концепції, які пов’язують кризи з недоліками в організації кредиту і з періодичним коли­ванням товарних цін. Багато економістів вважали, що кризи викликаються посиленням спекулятивних операцій на товарному і грошовому ринках. Одні вчені стверджували, що головною причиною криз є випуск нічим не забезпе­чених банкнот (фіктивного багатства), інші пред’являли звинувачення бан­кам - монополістам, які в період пожвавлення штучно знижували дисконтну ставку, заохочуючи тим самим спекуляцію, а коли починав проявлятись спад, банки підвищували дисконтну ставку, що породжувало паніку і сприяло швидкому розвитку кризи, самі ж банки наживалися на цьому. Принаймні доходи Англійського банку були найвищими саме в періоди криз.

Французький економіст К. Жугляр (вважають, що йому належить ідея ви­ділення економічних циклів) вбачав причину циклічних коливань у періоди­чних коливаннях товарних цін.

Теоріїрозподілу причиною криз вважають власне вади розподілу доходів, хоч наголошують на різних аспектах недоліків. Англійський економіст Т.Р.Мальтус на перше місце ставив суперечність між обмеженістю економі­чних ресурсів і біологічною здатністю людей швидко розмножуватись. Згідно зі сформульованим ним законом народонаселення, випереджаючий темп при­росту населення (геометрична прогресія) над темпом приросту життєвих благ (арифметична прогресія) прирікає надлишкове населення на голод і вимиран­ня. Неможливість збільшення виробництва продовольства Мальтус пояснював обмеженістю земельних ресурсів і законом спадної родючості землі. Закон на­родонаселення в свою чергу зумовлював „залізний закон заробітної плати” - підвищення заробітної плати у довгостроковому періоді викликає надлишкове пропонування праці з боку зростаючого населення, що призводить до знижен­ня заробітної плати, яка неминуче тяжіє до мінімуму засобів існування. Оскі­льки зарплата завжди тяжіє до прожиткового мінімуму, то платоспроможний попит буде відставати від річного продукту, тому економіка завжди буде за­знавати криз перевиробництва. Недостатність платоспроможного попиту ви­никає і за рахунок капіталістів, які схильні до заощадження та самообмежен­ня щодо комфорту та предметів розкоші заради розширення виробництва.

Швейцарський економіст С. Сісмонді вважав промислові кризи наслідком швидкого нагромадження багатства, розвитку капіталізму і розорення дріб­них товаровиробників, внаслідок чого змінюється структура сукупного попи­ту. Попит на предмети першої необхідності скорочується, а на предмети роз­коші - зростає, отже, відбувається перевиробництво товарів першої необхід­ності. Англійський економіст Дж. С. Мілль вважав, що кризи спричиняються тенденцією норми прибутку до зниження: у періоди піднесення пожвавлю­ються спекуляції, відбувається підвищення норми прибутку та норми позич­кового проценту, приваблюються нові капітали. З часом досягається перена­сичення капіталом, норма прибутку падає до мінімальної межі, коли нагро­мадження капіталу призупиняється.

М.І.Туган-Барановський причиною криз вважав диспропорції між рухом заощаджень та інвестицій у галузях, що виробляють засоби виробництва, між досконалою організацією виробництва на окремому підприємстві і неоргані­зованістю всього національного виробництва. Його позиція близька до марк­систської, але Маркс вважав, що низький рівень споживання населення уне­можливлює реалізацію все зростаючого обсягу продукції капіталістичного виробництва, а Туган-Барановський стверджував, що виробництво само для себе створює ринок, і якби воно було організоване планомірно, то за будь- якого рівня споживання зберігалася б ринкова рівновага між попитом і про­понуванням. Ця позиція вразлива через парадокс ощадливості. Внаслідок ни­зького платоспроможного попиту на предмети споживання розвиток галузей, які виробляють засоби виробництва для виробництва предметів споживання, має обмеження.

Пізніші дослідження виявили, що цикли ділової активності не відзнача­ються регулярністю. Тоді була висунута теорія, яка розглядала цикли як від­гуки економічної системи на дію випадкових імпульсів, шоків. Основи імпу­льсно-поширювального підходу до пояснення циклів були закладені україн­ським економістом Євгеном Слуцьким у праці „Нагромадження випадкових причин як джерело циклічних процесів“ (1927). Подібні дослідження прово­дились норвезьким економістом Рагнаром Фрішем, від праці якого „Пробле­ми поширення імпульсів в економіці“ (1937), власне, і запозичена назва „ім­пульсно-поширювальний підхід“.

Виділяють принаймні три типи шоків, які викликають економічні потря­сіння: шоки пропонування, політичні шоки і шоки, що впливають на попит. До шоків пропонування відносять технологічні зрушення, кліматичні зміни, відкриття нових джерел сировини, коливання світових цін на сировину. До політичних шоків, які впливають переважно на попит, відносять монетарну політику, яка спричиняє коливання грошового пропонування та обмінного курсу, фіскальну політику та інші заходи уряду. Шоки попиту спричиняють­ся змінами компонентів приватного попиту - видатків інвесторів або домого- сподарств, які викликаються зміною очікувань, смаків і уподобань та ін.

Окремою проблемою, яка викликала багато різноманітних пояснень, є проблема механізму поширення циклічних коливань. Економісти кейнсіан- ської школи в його основу покладали недосконалість конкуренції, що при­звела до негнучкості номінальних цін і зарплати.

Сам Дж. М. Кейнс основним джерелом імпульсів, котрі викликають еко­номічні коливання, вважав інвестиційні видатки. Рішення про інвестиції за­лежать від очікуваного прибутку, але самі ці очікування нестійкі, суб’єктивні. Вони в свою чергу залежать від оптимістичних чи песимістич­них настроїв підприємців, бачення ними своїх майбутніх перспектив. Відтак рішення приймаються ними не на основі точних розрахунків очікуваного прибутку, а просто від внутрішніх невиразних надій чи побоювань (за Кейн­сом, від „тваринних інстинктів“). Коливання в інвестиційному попиті ведуть до змін у сукупному попиті, що впливає на виробництво. В результаті зрос­тання інвестицій обсяг виробництва збільшується через мультиплікатор, але це пояснює лише зростання. А циклічні коливання виникають через коливан­ня обсягу інвестицій в запаси. Фірми намагаються підтримувати заданий рі­вень запасів відносно обсягів випуску. Помітивши зменшення запасів, фірми почнуть розширювати виробництво, нагромаджуючи запаси, а вже пізніше, коли почнеться рецесія, фірми із запізненням різко скоротять виробництво не лише тому, що впав попит на їх продукцію, але і тому, що в них нагромади­лись запаси, яких потрібно позбутись. Отже, реакція фірм на зміну запасів і є потенційним джерелом виникнення циклів.

Пізніше з’ясувалося, що інвестиції можуть породжувати цикли не лише через динаміку інвестицій у запаси, але й через дію акселератора, механізм якого пояснювався в розділі 6. Американський економіст П. Семюелсон у 1930-х рр. розвинув теорію мультиплікатора - акселератора, і вона протя­гом тривалого часу була основною у поясненні циклічних коливань.

Але після Другої світової війни чимало американських економістів дійш­ли висновку, що циклічні коливання у США були викликані конкретною економічною політикою урядів, тобто були „зроблені у Вашингтоні“, головні звинувачення адресувались Федеральній резервній системі (центральному банку США). Мілтон Фрідмен у праці „Монетарна історія США“ (1963), на­писаній у співавторстві з Анною Шварц, показав, що перед більшістю спадів у США відбувалися зміни кількості грошей в обігу. Був виявлений тісний зв'язок між темпами зростання кількості грошей і темпами зростання ВНП. Якщо темпи приросту грошей в обігу падали, то з лагом в один рік темпи приросту ВНП також мали тенденцію до зниження. Отже, грошову політику стали розглядати як вірогідне джерело виникнення циклічних коливань. Більш за те, пізніші дослідження виявили, що важливою причиною переоріє­нтації самої грошової політики була зміна політичних партій при владі. Якщо до влади приходили демократи, то проводилась політика грошової експансії (збільшення грошей в обігу), а у наступному році починався підйом економі­ки. Коли ж президентом ставав республіканець, грошова політика ставала жорсткою, і чим більше знижувались темпи приросту грошової маси, тим бі­льшим було падіння темпів приросту ВНП в наступному році. Такі залежнос­ті були виявлені протягом 1949-1984 рр., коли у США змінилось 9 адмініст­рацій - від Трумена до Рейгана.

Згодом, оцінюючи наслідки експансіоністської грошової політики, М.Фрідмен сформулював концепцію недосконалої інформації. Він відзначив, що поштовх до коливань ВВП, безробіття та інфляції у короткостроковому періоді може дати неповна, недосконала інформація. Збільшення пропону­вання грошей збільшить номінальний доход і спочатку приведе до зростання випуску і зайнятості, а не рівня цін. Попит зростає дуже швидко за попере­днього рівня цін, виробники намагаються розширити виробництво, безробітні охоче наймаються на роботу за попереднього рівня зарплати. Але незабаром на непередбачене зростання номінального попиту відреагують підвищенням роздрібні ціни, тоді реальна зарплата знижується, оскільки ринок ресурсів реагує повільніше. Виробники думають, що ціни зросли лише на їхню проду­кцію і намагаються як можна більше розширити виробництво. Потім підніма­ється номінальна зарплата. Ніхто з економічних агентів не розуміє, що зрос­тання номінального попиту через зростання номінальних доходів лише під­няло номінальні ціни і зарплату, при цьому ніяких змін відносних цін і реа­льної зарплати не відбулось. Якби робітники і підприємці володіли повною інформацією, то не зросло б пропонування праці і фірми не збільшили б ви­робництво.

Пізніше Р. Лукас розвинув цю концепцію недосконалої інформації на ос­нові концепції раціональних очікувань. Він порівнює ринок окремого товару з ізольованим островом. Учасники цього ринку знають про нього все, але про те, що діється на інших ринках, дізнаються пізніше. У відповідності з раціо­нальними очікуваннями вони оцінюють підвищення цін на окремому ринку частково як підвищення загального рівня цін, а частково - як підвищення відносних цін, тобто тільки на даному ринку. Кожний виробник, знаючи, що підвищення сукупного попиту призводить до загального зростання цін, все ж таки думає, що ціна на його продукцію дещо підвищилась. Недосконала ін­формація в умовах конкуренції за раціональних очікувань змінює функцію пропонування, яка тепер має вигляд: Q_s = Qf + b(P — P^e). Випуск визна­чається двома елементами: потенційним рівнем випуску (Qf), коли існує лише природне безробіття, і циклічною компонентою, що дорівнює різниці між фактичним (P) і очікуваним (P^e) рівнем цін. При цьому кожен виро­бник вважає, що коли фактичний рівень цін більший, ніж очікуваний (P > P^e), то ціна його власного товару зросла. Теорія Лукаса мала успіх у 1970-х роках.

Р. Барро навів дані, які показували, що тільки несподіване збільшення пропонування грошей впливає на випуск. Однак у 1980-х роках виявили, що і очікувані зміни грошової політики також мають вплив на випуск. Більш за те, основне припущення, що ринкові агенти не знають загального рівня цін, було визнано безпідставним. Адже публікуються індекси вартості життя, постійно з’являється інформація про зміну цін, і взагалі економічні агенти добре зна­ють про рух цін ще до того, як буде оголошено індекс цін.

В останні роки поширилась неокласична концепція реального бізнес- циклу, яка ґрунтується на ідеї Й. Шумпетера, що коливання ділової активно­сті викликаються інноваціями, а впровадження нових технологій постійно виштовхує ряд фірм зі сфери бізнесу. Отже, циклічні коливання - це резуль­тат випадкових технологічних шоків. Прихильники теорії реального бізнес- циклу відкидають такі джерела коливань як шоки сукупного попиту і полі­тичні шоки. Позитивний технологічний шок підвищує продуктивність праці, тому наймані робітники розширюють пропонування праці, а фірми збільшу­ють попит на працю. Навіть якщо фірми не збільшують зайнятість, то все од­но випускають продукції більше за рахунок підвищення продуктивності. Оскільки продуктивність капіталу також зростає, то фірми збільшують інвес­тиції, обсяг капіталу зростає, а звідси випуск піднімається вище за тренд. Ця модель пояснює лише зростання поточного випуску. Його підсилює також і зміна урядових видатків. Але фіскальна політика впливає не на попит, як вважають кейнсіанці, а на пропонування, тому що зміна податків, наприклад, позначається на стимулах до праці і розширенні виробництва. Стимули до праці створюються також підвищенням рівня процентних ставок, домогоспо- дарства віддають перевагу праці сьогодні, щоб заощадити на майбутнє і жити на проценти. А якими ж є причини рецесії? Рецесії прихильники реального бізнес-циклу пояснюють за допомогою тези про негативні технологічні шоки, тобто регрес в рівні технології, однак такі припущення викликають сумніви і критику концепції реальних бізнес-циклів.

Неокейнсіанська теорія економічних циклів виходить з припущення про негнучкість номінальних цін і зарплати. У поєднанні з моделлю інвестицій в запаси та моделлю мультиплікатора - акселератора вона добре пояснює ви­никнення циклічних коливань шоками попиту. Але критикувалось саме при­пущення про негнучкість, оскільки неокласики не знаходили його мікроеко- номічних основ. Неокейнсіанці намагались знайти переконливі докази пра­вильності своєї позиції. Вони виходили з того, що негнучкість зарплати не означає, що вона є фіксованою, вона надто повільно пристосовується до змін у попиті на працю („в’язка“) через існування довгострокових контрактів, дія­льність профспілок. Існує й інша версія пояснення негнучкості зарплати, яка виходить із взаємозв’язку зарплати і продуктивності праці („теорія ефектив­ної зарплати“). Вища зарплата стимулює продуктивнішу працю, зниження зарплати для фірми матиме наслідком зниження продуктивності праці, тому підприємці і в період шоків будуть намагатись утримати зарплату і швидше скоротять число найманих робітників.

Негнучкість цін означає, що їх змінюють нечасто через так звані „витрати меню“ - передрук каталогів, переналадку торгових автоматів тощо. Прямі витрати фірм на подібні перегляди не дуже високі, але є дослідження, які під­тверджують, що навіть вони змушують фірми подумати, чи варто часто змі­нювати ціни. Крім того, в умовах недосконалої конкуренції олігополісти од­разу встановлюють високі ціни, які максимізують прибуток, і коли відбува­ється шок попиту, то фірми мають достатній прибуток і без зміни цін.

Оскільки в сучасний період всі країни взаємодіють через торговельні і фі­нансові канали, ряд дослідників розглянули міжнародні аспекти бізнес- циклів і виявили значний взаємозв’язок між бізнес-циклами різних країн. Очевидно, що існують такі загальні для всіх країн шоки, які діють одночасно на всі країни. Так, двома періодами - у 1973-74 рр., а потім у 1979-80 рр. - відбувся різкий стрибок цін на нафту, що призвело до одночасного для всіх індустріальних країн стагфляційного шоку пропонування. В обох періодах економіки майже всіх розвинутих країн одночасно увійшли в рецесію. Це - різновид загального шоку пропонування.

Прикладом іншого різновиду шоку може бути встановлення високого рів­ня ставки проценту в окремих країнах. Початок поклала жорстка грошова і експансіоністська фіскальна політика у США в перші роки перебування при владі адміністрації Рейгана. Шок від високих ставок проценту, який виник в одній країні, швидко поширився на інші. Подібна ситуація відмічалась в Єв­ропі. Високий рівень ставок проценту встановився в Німеччині після її об’єднання у 1989 р. Після великих фінансових затрат, які потягло за собою об’єднання, уряд Німеччини зіткнувся з великим бюджетним дефіцитом, він супроводжувався обмежувальною політикою Бундесбанку. Високі процентні ставки в Німеччині вплинули на інші фінансові ринки Європи, і в країнах Єв­ропи на початку 1990-х рр. мало місце відчутне сповільнення темпів еконо­мічного зростання. Таким чином шоки, що виникають в окремих великих кра­їнах, можуть поширюватись на інші країни через торгівлю і фінансові ринки.

З проведеного огляду теорій можна зробити наступні висновки: спочатку кризи розглядались як випадкові явища, що суперечать тенденції економіки до рівноважного стану (Д. Рікардо, Ж.Б. Сей); в кінці ХІХ ст. набула розвит­ку кредитно-грошова концепція циклу, яка пояснювала цикли порушенням рівноваги грошового ринку (І. Фішер, Р. Хоутрі, К. Жугляр); на початку ХХ ст. були закладені основи концепції наднагромадження капіталу (М.І.Туган- Барановський, Г. Кассель та ін.); пізніше була висунута версія, що цикли ви­кликаються науково-технічним прогресом, який веде до стрибкоподібного оновлення основного капіталу (Й. Шумпетер); кейнсіанські концепції розгля­дали цикл як наслідок динаміки ефективного попиту, який визначається фун­кціями споживання та інвестицій (Дж. М. Кейнс, Р. Харрод, Дж. Хікс, Е. Ха­нсен); в останній третині ХХ ст. ця теорія була доповнена монетаристською теорією циклу, в якій головну роль відіграє нестабільність грошової політики держави (М. Фрідмен). Зрештою утвердилась думка, що цикли нерегулярні і надзвичайно різноманітні, і викликаються вони випадковими шоками, які поширюються на всю економіку (Є. Слуцький, Р. Фріш), поштовх до коли­вань обсягів випуску, безробіття та інфляції можуть дати недосконалість ін­формації, політика уряду, негативні міжнародні імпульси, які поширюються по всіх країнах.

Дослідження багатьох вчених виявили, що різні рушійні сили зумовлю­ють різну тривалість циклу і сферу його поширення. Так, довгохвильові цик­ли Кондратьева з тривалістю 40-60 років спричиняються радикальними змі­нами технологій, які супроводжуються структурними перебудовами суспіль­ного виробництва. Головною рушійною силою двадцятирічних циклів Кузне­ца є зрушення в структурі виробництва, цикли Джаглера з періодичністю 7­11 років викликаються переважно грошово-кредитними чинниками, а цикли Кітчина з тривалістю у 3-4 роки обумовлені динамікою запасів на підприєм­ствах, господарські цикли приватного сектора відображають коливання інве­стиційної активності.

Короткострокові цикли охоплюють переважно галузі промисловості, які випускають засоби виробництва і споживчі товари довгострокового користу­вання. Тут мають місце коливання інвестицій у запаси у відповідності з коли­ваннями сукупного попиту. Цикли будуть тривалішими у таких сферах як будівництво споруд, залізниць тощо. Вони будуть результатом коливань чис­тих інвестицій, незалежно від того, чим викликані ці коливання - змінами у заощадженнях, чи у державних видатках, чи змінами у грошовому обігу че­рез заходи центрального банку, чи технічними нововведеннями. Більшість вчених надають вирішального значення коливанням інвестицій, які виклика­ються системою внутрішніх і зовнішніх чинників.

Незважаючи на всі розбіжності відносно першопричини економічних ци­клів, всі вчені визнають, що в кінцевому підсумку циклічні коливання є реак­цією на коливання сукупного попиту, відхилення сукупних видатків від по­тенційних можливостей виробництва і пропонування товарів і послуг.

11.2.