Загальна характеристика економічних циклів

У сучасній макроекономіці вважають, що класичне визначення економіч­ного циклу дали американські вчені А. Бернс і В. Мітчелл у монографії „Аналіз бізнес-циклів“ (1946): „Економічні цикли - це тип коливань в суку­пній економічній активності націй, які організують свою діяльність переваж­но в формі приватного підприємництва; цикл складається з періоду піднесен­ня, що спостерігається одночасно в багатьох видах економічної діяльності, яке змінюється також загальним для всієї економіки періодом спаду, скоро­ченням виробництва з наступним пожвавленням, що переходить в фазу під­несення нового циклу; така зміна фаз циклу повторюється, але не обов’язково періодично; тривалість економічних циклів коливається від 1 до 10-12 років, при цьому неможливо виділити з них коротших циклів подібного типу і од­накової амплітуди“^[41].

Коротко можна сказати, що економічним циклом прийнято називати не­регулярно повторювані періоди розширення і згортання загальної еконо­мічної активності.

Послідовність фаз економічного циклу добре вивчена, але за початок цик­лу різними вченими приймаються різні фази. На початковій стадії досліджень вивчались переважно кризи, тобто спад виробництва (рецесія), тому багато вчених вважають кризу вирішальною фазою економічного циклу, з якої по­чинається цикл і якою завершується. Дослідники циклічних коливань еконо­міки США виділили з середини ХІХ ст. до сучасного періоду 30 циклів, ко­жен з яких починався, за їхньою версією, з найнижчої точки ділової активно­сті, яка отримала назву депресії (дна, підошви, застою). Після неї наступало пожвавлення економіки, потім піднесення (пік, бум, процвітання), за яким починався спад (рецесія, криза), а через деякий час економіка досягала най­нижчої точки, від якої починався наступний цикл - хвиля пожвавлення.

Зробимо хронологічний огляд циклів традиційно, починаючи з кризи (спаду).

ХХ століття відзначилось ще частішими циклічними коливаннями, про що свідчать кризи 1900-1903 рр., 1907-1908 рр., 1913-1914 рр. Розвиток останньої кризи був перерваний першою світовою війною (1914-1918 рр.). Проте у 1920-21 рр. нова криза започаткувала перший післявоєнний цикл, що тривав до 1929 р. У 1929 р. почалась найглибша за всю історію капіталізму криза, яка перетворилась на затяжну депресію, що тривала до весни 1933 р. і увійшла в світову економічну історію під назвою „Велика депресія“. Досить сказати, що економіка США була відкинута на 146 років назад. Велика де­пресія вважається катастрофою світового масштабу, оскільки вона мала не тільки економічні наслідки, але й політичні - у Німеччині та Італії прийшли до влади фашисти, які спровокували другу світову війну. Після 1933 року де­яке пожвавлення переросло в нову кризу 1937-38 рр. Після другої світової війни в умовах співіснування двох світових соціально-економічних систем та розвитку державного антициклічного регулювання механізм економічних циклів дещо змінився, проте кризи виникали в 1948-49 рр., 1957-58 рр., 1970­71 рр., 1974-75 рр., 1980-82 рр., 1990-92 рр.

Економічні коливання ділової активності значно відрізняються по країнах і в різні періоди часу, але зусиллями вчених були виділені деякі загальні вла­стивості циклів, що дало можливість узагальнити теорію криз та особливості механізму розвитку циклів.

Класичний цикл ділової активності мав чотири фази - криза (спад, реце­сія), депресія (дно), пожвавлення та піднесення (пік), - які характеризувались чіткими рисами.

Перед спадом виробництво досягає найвищого рівня. Прагнення максимі- зувати прибуток в умовах гострої конкуренції змушує фірми вдосконалювати виробництво і розширювати його масштаби. Зростання сукупного попиту, перш за все за рахунок інвестиційного попиту, штовхає ціни вгору. Банки охоче кредитують промисловість і торгівлю, сприяючи піднесенню виробни­цтва товарів і послуг. У той же час номінальна зарплата найманих робітників зростає не так швидко, частина їх витісняється з виробництва в результаті оновлення технології, таким чином купівельна спроможність населення па­дає. Покупці з обмеженими доходами витісняються з ринку, тому передусім гальмується реалізація товарів споживчого призначення. Фірми сектора спо­живчих товарів отримають менше коштів для купівлі засобів виробництва, їх замовляють менше, тому гальмується виробництво в галузях інвестиційного сектора, - на складах нагромаджуються товарно-матеріальні запаси. Диспро­порція між виробництвом і споживанням наростає стрімко за законами лан­цюгової реакції. Далі, реагуючи на скорочення попиту, підприємці скорочу­ють виробництво і звільняють найманих робітників, різко зростає циклічне безробіття, що ще більше знижує купівельну спроможність, отже, і реаліза­цію товарів і послуг - це веде до розладу торгівлі. Підприємці відчувають го­стру нестачу грошових коштів для оплати поточних рахунків. Порушуються кредитні зв'язки. На біржах спалахує паніка - курси акцій, облігацій та інших цінних паперів стрімко падають. Поширюється хвиля банкрутств промисло­вих підприємств, банків і торгових фірм. Ціни падають, знецінюються товари і нагромаджений капітал, частина основного капіталу знищується, тобто від­бувається величезне руйнування продуктивних сил суспільства.

Кризи класичного циклу називають кризами перевиробництва, оскільки вони проявлялись перш за все в різкому падінні продажу вироблених товарів. Але це перевиробництво не було абсолютним, а виникало через падіння су­купного попиту.

Для характеристики спаду (рецесії) використовують великий набір показ­ників. Спрощено рецесію часто визначають за динамікою ВВП, але не завжди зменшення випуску означає рецесію. За визначенням NBER рецесія - це „пе­ріод зниження рівнів сукупного випуску, доходу, зайнятості та торгівлі впро­довж, як правило, від 6 місяців до 1 року, що відзначається значним спадом у багатьох секторах економіки“.

Отже, основними ознаками класичної кризи є:

■ відносне перевиробництво товарів і послуг у порівнянні з платоспро­можним попитом на них;

■ різке падіння цін, норми прибутковості, рівня доходів, курсу цінних паперів (акцій, облігацій та ін.);

■ різке зростання запасів, рівня безробіття, норми проценту.

Депресія, яка настає після кризи, характеризується застоєм в промислово­сті, в'ялістю торгівлі, наявністю великої маси вільних грошових коштів. Па­діння цін призупиняється, випуск поступово стабілізується на мінімальному рівні, запаси поступово розсмоктуються і скорочуються, також знижуються ставки проценту.

Щоб відновити прибутковість підприємств, їх власники починають онов­лення капіталу, замінюють застарілі машини і устаткування новітніми, засто­совуючи технологічні вдосконалення. Масове оновлення капіталу, зростання інвестиційного попиту дає поштовх для галузей, що виробляють засоби вироб­ництва, таким чином, оновлення капіталу означає перехід у фазу пожвавлен­ня. Мультиплікативний ефект прискорює розвиток виробництва і зростання сукупного доходу. Пожвавлення характеризується зростанням виробництва та рівня доходів, підвищенням загального рівня цін, розширенням кредиту. Вод­ночас скорочуються запаси, зменшується рівень безробіття. Фірми доводять обсяги виробництва до початкового, докризового рівня.

Подальше зростання всіх проциклічних показників означає, що економіч­на система вступає в фазу піднесення. У фазі піднесення йде активне будів­ництво нових підприємств, модернізація старих, зайнятість збільшується, а разом з нею зростають доходи і попит на товари та послуги з боку населення. Попит наростає стрімко, перевищуючи пропонування, від чого стрімко почи­нають зростати також і ціни. Починається спекулятивний бум. Торговельні фірми намагаються купити якомога більше товарів, розраховуючи на пода­льше зростання рівня цін, підштовхуючи промислові фірми ще більше роз- економічного циклу в кла­

ширювати виробництво. Банки охоче видають кре­дити, підвищуючи ставку проценту. Вступає в дію ефект акселератора, стрімко розвивається інфляція, а ви­робництво розширюється за межі платоспроможного попиту. Створюються пере­думови для чергової кризи перевиробництва, що запо­чатковує новий цикл.

Графічна модель фаз

Рис. 11.1. Економічний цикл та його фази

сичному варіанті представлена на рис. 11.1. Фаза пожвавлення триває доти, доки основні макроекономічні змінні не досягнуть пікового рівня попере­днього циклу. Перевищення цих показників означає економічне зростання, піднесення або процвітання.

Макроекономічні показники ділової активності по-різному реагують на фази циклу, в залежності від цього їх поділяють на проциклічні, протициклі- чні та ациклічні змінні.

Проциклічні змінні зростають у періоди піднесення і знижуються в пері­оди спаду. Високо узгоджена з фазами циклу динаміка ВВП, випуск по сек­торах економіки в цілому, величина прибутків від підприємництва, швид­кість обігу грошей, рівень зайнятості та загальний рівень цін. Узгоджуються, але не так різко реагують на спади і піднесення виробництво товарів широко­го вжитку, виробництво сільськогосподарської продукції і видобуток приро­дних копалин, а відповідно і рівень цін на сільсьгосподарську продукцію та природні ресурси, а також довгострокова ставка проценту.

Протициклічні змінні зростають у фазі спаду і спадають у фазі піднесен­ня - до них відносяться запаси готової продукції, запаси факторів виробницт­ва, рівень безробіття та рівень банкрутств.

Ациклічні змінні не пов'язані безпосередньо з економічним циклом, тому не реагують на нього. Прикладом таких змінних є величина експорту товарів, яка залежить від стану ділової активності в зарубіжних країнах.

У ХХ столітті економічний цикл модифікувався. Головними чинниками цього вважають прискорення науково-технічного прогресу та розвиток дер­жавного регулювання економіки. В сучасному циклі фази розмиті і амплітуда коливань набула тенденції до зменшення. Крім того немає чіткої синхронно­сті циклу по країнах.

Відхилення від класичного циклу проявились одразу після Великої депре­сії, - новий цикл не мав фази піднесення. Після легкого пожвавлення в сере­дині 1937 р. знову настала криза. Перша післявоєнна криза (1948-1949 рр.) охопила переважно США і Канаду, хоча і в Європі післявоєнний товарний голод змінився труднощами збуту. Скоротився світовий експорт пшениці, ка­ви, каучуку, вовни, вугілля. У багатьох країнах Європи і Азії створилось важ­ке валютне становище, що викликало осінню 1949 р. девальвацію валют. Та­ким чином, криза також набула характеру світової. Під час кризи 1957-58 рр. вперше скоротився загальний експорт готових промислових товарів, поча­лись тривалі структурні кризи в сировинних галузях, нафтовій промисловос­ті, суднобудуванні, у США розвинулась криза платіжного балансу.

Але поворотним пунктом в циклічному розвитку став цикл, який започат­кувала криза 1974-1975 рр. Ця криза охопила всі без винятку розвинені краї­ни і за глибиною порівнювалась з Великою депресією. В цей період виникло небачене досі явище - глибоке падіння виробництва поєднувалось з потуж­ною хвилею інфляції. Крім того, циклічна криза переплелась з структурними кризами, які охопили найважливіші сфери виробництва - енергетику, добув­ну промисловість, сільське господарство, валютно-фінансову систему. Ціна на нафту підскочила в 4 рази, на сільськогосподарську продукцію - майже в 2 рази (на зерно - майже в 3 рази). Пізніше такий стан економіки, коли спад супроводжується високою інфляцією, отримає назву стагфляція.

Посилення інфляції було спричинене монополістичною практикою ціноу­творення, розрахованою на максимізацію монопольних прибутків, а також розширенням державного регулювання. Величезні дефіцити державних бю­джетів, які супроводжували стимулювальну фіскальну політику, фінансува­лись переважно за допомогою додаткової емісії платіжних засобів, що стало потужним прискорювачем інфляції.

Сполучення економічної кризи з інфляцією потрясло кредитно-фінансову систему, викликало численні біржові крахи, банкрутства фірм, торговельних компаній та банків. Циклічна криза 1974-75 рр. продемонструвала обмежені можливості державного регулювання. Антициклічні заходи урядів стосува­лись лише національних господарств, в той час як процеси інтеграції та дія­льність міжнародних монополій виявились непідконтрольними національним урядам, що і дезорганізувало світовий ринок. Більш за те, намагаючись боро­тись з небувалим розмахом інфляції, уряди вдавались до скорочення держав­них закупок і сприяли подорожчанню кредитів, тоді як фірми гостро потре­бували додаткових ресурсів.

Дефляційна політика стримування споживчого попиту та темпів зростан­ня вкрай загострили кризову ситуацію. Сподівання економістів на те, що зро­стання безробіття і обмеження сукупного попиту знизять інфляцію, не випра­вдались. За офіційними даними ООН у першому півріччі 1975 р., коли криза була в розпалі, безробіття сягнуло за 18 млн. осіб, що викликало масові страйки найманих робітників.

Важливою характеристикою економічних циклів є їх тривалість. Про­блему тривалості циклів вивчали багато вчених, в результаті виділились такі різновиди циклів:

? цикли Кондратьева, або довгохвильові цикли тривалістю від 40 до 60 років;

? цикли Кузнеца з тривалістю 20 років;

? цикли Джаглера з періодичністю 7-11 років;

? цикли Кітчина з тривалістю 3-4 роки;

? приватні господарські цикли з тривалістю від 1-2 до 12 років.

Цикл ділової активності довго представляли як тимчасове відхилення від довгострокового економічного тренду. Сам тренд розглядали як результат дії особливих чинників, які обумовлюють довготривале зростання економіки - рівня заощаджень, приросту трудових ресурсів, технічних нововведень. Вва­жали, що тимчасові шоки, які визначають вигляд бізнес-циклу, майже не впливають на формування трен­ду. Але новітні дослідження ви­явили, що короткострокові коли­вання випуску відбуваються в значній мірі через вплив не тим­часових чинників, як думали ра­ніше, а через дію постійних шо­ків, які впливають і на тренд. Рис. 11.2 ілюструє новий підхід, згідно з яким сам тренд зазнає впливу шоків. Якщо, наприклад, випуск несподівано швидко зрос­те, то цей стрибок закріпиться в економіці, що приведе до зміщення вгору самого тренду (T₁ → T₂).

Рис. 11.2. Вплив шоків на тренд

Поки що емпіричні дані не дозволяють зробити остаточні висновки, який підхід - традиційний чи альтернативний - краще пояснює сучасні коливання.

Однак новітні розвідки показують, що явище коливання результатів економіч­ної діяльності набагато складніше, ніж уявляли до нього часу, і потребує пода­льшого ретельного його вивчення задля можливості прогнозувати тенденцій економічного розвитку.

Наслідки економічних циклів досить суперечливі. З одного боку, вони руйнують економіку, завдають значних втрат через зростання безробіття, ба­нкрутства, падіння обсягів виробництва і доходів. Але з іншого боку, через руйнування вони відновлюють рівновагу сукупного попиту і пропонування, очищають економіку від неефективних видів виробництв. Вихід з кризи означає переозброєння підприємств на основі науково-технічного прогресу, що вимагає підвищення кваліфікації найманих робітників.

11.2.