Цілі та інструменти макроекономічної політики
Вивчаючи ключові, фундаментальні поняття економічної системи, з’ясовуючи причинно-наслідкові зв'язки в економічному механізмі, макроекономіка обґрунтовує цілі та інструменти економічної політики, яку повинен застосувати уряд для вирішення тих чи інших проблем, що виникають в кожній країні.
Завдяки науковому внеску Дж. М. Кейнса та його послідовників сьогодні економістам відомі основні сили, які спричиняють економічні коливання, та заходи, які дозволяють контролювати негативні явища у діловому світі.Основні цілі макроекономічної політики пов’язані з ключовими змінними: обсягом виробництва, зайнятістю, рівнем цін та міжнародною торгівлею. Уряди беруть на себе відповідальність за реалізацію таких цілей:
■ забезпечення стабільного розвитку виробництва високими темпами;
■ зменшення рівня вимушеного безробіття;
■ сповільнення темпів інфляції;
■ досягнення рівноваги експорту та імпорту, підтримка стабільного курсу національної валюти.
Відпрацьовані основні інструменти економічної політики - екзогенні змінні, контрольовані урядом, які можуть впливати на одну або кілька макро- економічних цілей. Ще Дж. М. Кейнс звернув увагу на те, що уряд має достатньо ефективних інструментів, за допомогою яких можна згладжувати економічні цикли. Головним інструментом він вважав державний бюджет, за допомогою якого можна налагодити взаємодію державних органів з іншими суб’єктами господарської діяльності через систему державних замовлень, оподаткування, трансферних платежів. З легкої руки Кейнса бюджетно- податкова політика дістала назву фіскальної.
Фіскальна політика передбачає регулювання структури державних закупівель, замовлень та структури оподаткування. Урядові видатки з бюджету для оплати замовлень і закупок безпосередньо впливають на сукупний попит. При потребі уряд може впливати на його збільшення або зменшення, тим самим стимулюючи розширення виробництва у приватному секторі під час спаду в економіці, або стримуючи його, коли виникає загроза інфляції.
Оподаткування впливає не так безпосередньо і односпрямовано. Податки скорочують доходи населення, тим самим зменшуючи попит на споживчі товари і послуги, що стримує виробництво, ВВП скорочується. Податки також впливають на ринкові ціни, підвищуючи їх, що теж гальмує ділову активність. Податки зменшують прибутковість підприємств, що стримує бажання підприємців розширювати інвестиції. Зниження податків створює відповідні стимули до підвищення ділової активності, а відтак і до економічного зростання.Монетарна політика є другим важливим видом макроекономічної політики. У кейнсіанській теорії вона є політикою „другого плану”, в той час як сучасні опоненти кейнсіанства вважають монетарну політику найважливішою. Уряд впливає на ділову активність господарюючих суб'єктів за допомогою регулювання кількості грошей в обігу. Цю політику проводить в життя центральний банк країни. Змінюючи пропонування грошей, центральний банк може впливати на значне число економічних і фінансових змінних. Якщо в країні спостерігається спад ділової активності, центральний банк за допомогою спеціальних заходів може збільшити грошове пропонування, що призведе до зниження ставки проценту і в свою чергу підвищить зацікавленість в реалізації інвестиційних проектів на кредитній основі.
Проте слід зауважити, що монетарна політика діє не так безпосередньо, як фіскальна. Зв'язки між кількістю грошей, обсягом національного виробництва та інфляцією надзвичайно складні, тому монетарна політика є найбільш суперечливою сферою макроекономіки.
Третім важливим способом впливу на стан економіки країни є зовнішньоекономічна політика, яка в сучасних умовах набуває все більшої вагомості у зв'язку з процесами глобалізації. У зовнішній політиці застосовують два види інструментів - торговельну та валютну політику.
Торговельна політика розробляє заходи, які обмежують або сприяють розширенню експорту та імпорту. Якщо обмеження в міжнародній торгівлі значні, вони можуть негативно вплинути на внутрішньоекономічні змінні, спричинити інфляцію чи кризу, але в цілому вплив зовнішньої торгівлі не дуже суттєвий.
Валютна політика пов'язана з управлінням валютним ринком. Валютний курс досить суттєво впливає на зовнішньоекономічні зв'язки, тому уряди застосовують різні системи регулювання валютних курсів.Новим моментом в макроекономічній політиці є її координація за допомогою зустрічей державних діячів та представників центральних банків різних країн. З 1975 р. лідери провідних розвинених країн щороку зустрічаються на економічних нарадах, де обговорюють широке коло економічних проблем і погоджують свої дії.
Політика доходів є особливим і дуже суперечливим інструментом. Вона застосовується у виняткових випадках, коли загрозливо розвивається інфляція. Традиційні методи боротьби з інфляцією за допомогою фіскальної або монетарної політики обходяться дуже дорого для країни, тому що сповільнення інфляції досягається ціною скорочення обсягів виробництва і зростання безробіття. А скорочення безробіття вимагає створення нових робочих місць. Політика доходів - найдешевший для урядів шлях - полягає у контролюванні цін і зарплати. Її застосування у США розчарувало багатьох економістів. Тому чимало з них мають сумнів щодо доцільності такої політики, а деякі навіть вважають її шкідливою.
Незважаючи на те, що основні теоретичні положення і практичний досвід регулювання відомі досить давно, результати державного регулювання часто незначні або навіть протилежні очікуваним. Вчені пояснюють це проблемами обмежень та вибору, які неминуче постають перед урядами. Суперечливість самих макроекономічних цілей унеможливлює їх одночасне досягнення: економічне зростання створює небезпеку техногенних катастроф; приборкання інфляції тягне за собою зростання безробіття; зменшення дефіциту торговельного балансу вимагає скорочення внутрішнього споживання та інвестицій. Найскладнішим завданням макроекономічної політики є підтримання повної зайнятості, оскільки при цьому виникає загроза нестримної інфляції. У кожен період часу за конкретних обставин уряд змушений визначати головні, пріоритетні цілі і реалізовувати їх, жертвуючи іншими, керуючись при цьому відомим принципом: „не дозволити хвосту розмахувати собакою“.
2.4.