Україна в міжнародних зіставленнях ВВП

Сучасний світовий розвиток відрізняється як значною диферен­ціацією країн за рівнем економічного потенціалу, так і їх тяжінням До певних типологічних груп. Беручи за основу відліку середньо- душове виробництво ВВП за паритетом купівельної спроможності у США, ми виділили серед країн-учасниць ЄПЗ—99 такі групи:

• перша група — дві країни найвищого розвитку — Люксембург (43 тис.

• друга група — 17 високорозвинутих країн з величиною питомого ВВП від 20 до ЗО тис. дол. США, або від 60 до 90% від рівня цієї краї­ни. У спадній послідовності це: Норвегія, Швейцарія, Данія, Ісландія, Нідерланди, Канада, Ірландія, Австрія, Японія, Австралія, Бельгія, Німеччина, Італія, Швеція, Фінляндія, Велика Британія, Франція;

• третя група — 12 середньорозвинутих країн (ВВП від 10 до 20 тис. дол. ClIIA, або від 30 до 60% від рівня США): Ізраїль, Кіпр, Іспанія, Нова Зеландія, Португалія, Словенія, Греція, Корея, Чехія, Мальта, Угорщина, Словаччина;

• четверта група — 12 країн з розвитком нижче середнього (ВВП До 10 тис. дол. США, або менше 30% від рівня США): Польща, Ес­тонія, Мексика, Хорватія, Литва, Латвія, Болгарія, Македонія, Ро­сія, Туреччина, Румунія, Україна.

На вершині світової економічної піраміди знаходяться США, об­рані нами за базу порівняння. Виключне становище Люксембургу пояснюється залученням іноземної робочої сили, яка не враховуєть­ся у загальній чисельності населення.

Наведене групування майже точно відбиває приналежність країн До економічних об’єднань або ступінь близькості до них. Так, Люк­сембург і США, а також усі 17 країн, що віднесені до другої групи, є членами OECP; 11 з них також входять до Європейського Союзу, 8 '- до валютної зони евро. Серед країн третьої групи 8 — члени OECP, З — члени ЄС та 6 кандидатів до цієї організації. У четвертій групі лише три країни входять до OECP₉ сім країн є кандидатами на вступ до ЄС.

Розвинені країни домінують серед країн-учасниць зіставлення навіть без урахування чисельності їх населення. Середній показник душового ВВП по ЗО країнах OECP становив 22,7 тис. дол. США (67,2% до США), вкладаючись, таким чином, у діапазон другої гру­пи. По зоні евро та Євросоюзу душовий ВВП трохи перевищував 23 тис. дол. США. В країнах першої і другої груп мешкає переважна частина “золотого мільярда” людства: за класифікацією Світового банку (де критерієм високого рівня у 1999 р. вважався питомий па­ритетний дохід від 9266 дол. США) на 28 країн із 132 припадало 14,9% населення, 56,1% валового національного доходу за ПКС та 78,4% цього доходу — за обмінними курсами^[235].

Значна диференціація душового ВВП (майже у 4,5 раза) існувала в країнах з перехідною економікою: від 46,9% до рівня США у Сло­венії, 40,2 — у Чехії, 34,1 — в Угорщині, 33,3 — Словаччині, 26,7 — у Польщі, 25,3 — в Естонії, 24,7 — у Хорватії, 22,5 — в Литві, 19,6 — в Латвії, 18,6 — у Болгарії, 18,3 — в Македонії, 18,0 — в Російській Федерації, 16,1 — в Румунії, до 10,9% — в Україні. Усі ці країни, крім Хорватії, Македонії, Росії, України є кандидатами до ЄС, а Чехія, Угорщина, Польща, Словаччина вже стали членами OECP. “Лідер” країн з перехідною економікою — Словенія зрівнялася з аутсайдером ЄС — Грецією і впритул наблизилася до такої країни старої Європи, як Португалія (50,6% до США).

Рівень продуктивності економіки країн, які нещодавно стали новими членами ЄС, коливається від двох третин до чверті від се­реднього рівня по країнах — старих членах цієї організації, проте це не заважає їх інтеграції до об‘єднаної Європи. В OECP спів­відношення між рівнями ВВП країн-членів, що займають полярні позиції, становить 7,2 раза: від 127,6% до США у Люксембургу до 17,7% у Туреччині.

Нова економічна інтеграція прийшла на зміну державному роз­паду країн соцтабору — Чехословаччини, Радянського Союзу, Юго­славії, що відбувався наприкінці 80-х — початку 90-х років минулого століття не в останню чергу через відмінності у регіональних рівнях економічного розвитку.

Проведемо аналіз типових рис структури економіки, притаман­них окремим групам країн (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Середні економічні показники країн-учасниць Європейської програми зіставлень ВВП*

*Розраховано за даними: Purchasing Power Parities and Real Expenditures, 1999 benchmark year.

Для України у зв’язку з орієнтацією на Євросоюз особливо цікавими є показники групи розвинутих країн, куди входить більшість провідних держав “старої Європи”. Однак подолання міжгрупових бар’єрів є над­звичайно складною і довготривалою справою, оскільки, як показують дані табл. 7.1, вони навіть у середніх показниках мають доволі прогресу­ючий характер. Якщо рівень продуктивності складає у групі високороз­винених країн у середньому три чверті від США, середньорозвинених — менше трьох п’ятих від високорозвинених, то у групі країн з роз­витком нижче середнього — менше половини від середньорозвинених, чверть — від високорозвинених та лише одна п’ята — від рівня СІЛА

Виділені групи країн принципово відрізняються за здатністю на­ціональних економік забезпечити населення товарами довготрива­лого користування, що є носіями технічного прогресу у побутовій сфері, і формують матеріальну базу економічного добробуту. У дру­гій групі по відношенню до відповідного показника США їх вико­ристовувалося навіть трохи більше, ніж споживчих товарів у цілому, у третій — на чверть менше, у четвертій — у 2,5 раза менше.

Паритетний вимір вносить істотні корективи у співвідношення між споживанням і нагромадженням. Найвища норма нагромадження осно­вного капіталу за внутрішніми цінами склалася у середньорозвинених країнах — 24,2%, проти 19,9 у СІЛА та 21,1% — у високорозвинених. Проте за світовими цінами ця норма підвищується у США до 21,1%, у другій групі — до 21,9%, у третій групі — опускається до 21%. У четвертій групі норма нагромадження за внутрішніми цінами (20,7%) перевищує показник США, проте за світовими цінами знижується до 13%. Слабкий технічний рівень, недостатній якісний, інноваційний потенціал нагро­мадження, здійснення значної кількості нерентабельних інвестиційних проектів у країнах, що знаходяться на нижчих щаблях розвитку якраз і пояснює їх відрив від розвинутих країн за рівнем продуктивності ви­робництва ВВП. В цілому, якщо у другій групі на душу населення по відношенню до відповідних показників США використовувалося капі­тальних товарів на 18,4 відсоткового пункта більше, ніж споживчих, у третій — на 5,7% більше, то в четвертій — на 30,5 пункта менше.

Ще потужніший вплив на рівень продуктивності справляє нор­ма нагромадження активної частини основного капіталу — машин і устаткування. Лише США та країни другої групи мають структурний та продуктивний виграш від того, що за світовими цінами їх норма машинного нагромадження важить більше, ніж за внутрішніми ці­нами. Країни третьої та четвертої груп програють на цінах: за світо­вими цінами їх норма нагромадження машин знижується з 11 до 8,1% та з 9,1 до 4,2%. Незважаючи на те, що за внутрішніми цінами норма нагромадження машин в останніх двох групах країн переви-

Розділ 7. Конкуренція в контексті євроінтеграційних процесів 391 Шуе показники США (8,5%) та країн другої групи (8,7%), вплив на продуктивність економіки вона справляє у 2,3 — 2,2 раза менший.

Для більшості країн характерним є відносно вищий рівень спожи­вання послуг, ніж товарів, причому різниця зростає зі зменшенням сукупної продуктивності. Серед розвинених країн коефіцієнт випе­редження рівнів споживання послуг по відношенню до товарів стано­вить 1,11; середньорозвинених — 1,28; нижче середнього — 1,58.

Нарешті, у всіх групах відносні рівні споживання урядових по­слуг перевищують споживання платних послуг: у країнах другої гру­пи — у 2,4 раза, третьої — у 2,6 раза, четвертої — в 4 раза. Схоже, Що так реалізується прагнення менш соціально захищених верств населення одержати через заклади соціальної сфери своєрідну ком­пенсацію недостатніх грошових соціальних виплат.

Останній раунд програми міжнародних зіставлень підтвердив ми­нулі спостереження щодо загальносвітових закономірностей зв’язку між економічною потужністю країн, вимірюваною фізичним обсягом ВВП на душу населення, та ціновим рівнем ВВП, які визначають сти­мулюючі, мотиваційні засади економічного розвитку, умови реалізації продукту в цілому та окремих секторів економіки. Країнам з вищою продуктивністю праці притаманні міцніші валюти і, відповідно, вищі рівні національних цін, які захищають вищі рівні факторних доходів.

За розрахунками О.Гранберга та Ю.Зайцевої, збільшення на 1% середньодушового виробництва ВВП у середовищі країн — учасників ЄПЗ-99 зумовлювало підвищення рівня цін у середньому приблиз­но на 0,7%^[CCXXXVI]₁ Проте вплив масштабу виробництва проявляється в окремих типологічних групах країн неоднаково. У другій групі країн Ціни на 5,6% перевищували американський рівень (ось де паритетні витоки посилення євро!), в третій — були нижчими більш як на тре­тину, в четвертій — становили лише 37,3% від американських.

Ще одним фактором глобального ціноутворення є зовнішньо­економічна позиція країн. У країнах — чистих імпортерах рівні цін були нижчими, ніж у країнах — чистих експортерах: у 1999 р. країни Другої групи мали вищі рівні цін, виступаючи в цілому чистими екс­портерами з позитивним сальдо зовнішньої торгівлі в розмірі 3,1% ВВП, країни третьої та четвертої груп — чистими імпортерами з від’ємним сальдо відповідно 3,5 та 3,8% ВВП. Від’ємний чистий експорт, з одного боку, стимулює купівлі товарів на внутрішньо­му ринку імпортозалежних країн іноземцями, з іншого — відкриває більш дешевим національним товарам шлях на світові ринки.

Однак виразити вплив сальдо зовнішньої торгівлі на рівень цін у ви­гляді універсальної формули, на відміну від наших колишніх узагальне­нь^[237] виявилося неможливим, оскільки дві країни четвертої групи, Укра­їна та Росія, виявилися потужними чистими експортерами. Порушення цими країнами загальної тенденції відбувалося не в останню чергу за рахунок викривлення умов цінової рівноваги, яке не охоплюється інди­каторами паритетного аналізу: в Росії — за рахунок надання експортно­му сектору дешевих енергоресурсів, в Україні — податкових пільг.

Взаємодію факторів, що впливають на еволюцію рівнів націо­нальних цін, відображено на рис. 7.2.

Країни середнього рівня розвитку

Країни з розвитком нижче середнього

Рис. 7.2. Рівень цін, продуктивність та експортна спроможність економік країн-учасниць Європейської програми зіставлень 1999 р.

При переході від вищих груп економічного розвитку країн до нижчих відбувається наростання міжсекгорних цінових диспаритетів. Дані табл. 7.2 ілюструють, що країнам з нижчою продуктивністю притаманні:

• прогресуюче збільшення розриву у цінах між товарами та послу­гами, споживчими та урядовими послугами. В країнах другої групи послуги дешевше товарів на третину, третьої — в 1,8 раза, четвертої — майже втричі;

• спадна дешевизна капітальних товарів відносно споживчих. Це до­зволяє розвиненим країнам будувати стратегію економічного зрос­тання на невисокій нормі нагромадження. У країнах другої групи капітальні товари дешевше споживчих у середньому на 12,1 відсо­ткового пункта, третьої — на 15,2, четвертої — лише на 5,6 пункта.

Розділ 7. Конкуренція в контексті євроінтеграційних процесів 393 Паритетна оцінка істотно модифікує уяви про норму нагромаджен­ня, необхідну для підтримки сталого зростання. З іншого боку, по­треба в імпорті нових технологій і засобів праці у країнах четвертої групи ставить перспективи економічного зростання в залежності від мобілізації валютної виручки традиційного сировинного експорту — нерідко з підвищеною капіталомісткістю. В результаті цього утво­рюється порочне коло, яке допомагають усунути лише прямі іно­земні інвестиції у прогресивні сектори економіки з відповідними нішами на світових ринках;

• товари довгострокового користування є дорожчими за товари середньострокового, а останні — за товари короткострокового при­значення. Така пропорція відображає реалії сучасного поділу праці, де розвинені країни свідомо використовують диспаритети між ви­сокими цінами на наукоємні товари власного виробництва та низь­кими — на сировину і стандартні масові товари, що імпортуються з країн, що розвиваються. Найрозвиненіші країни цінують власні екологічно чисті сільськогосподарські продукти та товари особисто­го вжитку з натуральної сировини. В країнах третьої групи співвід­ношення між ціновими рівнями товарів різного строку експлуатації приблизно однакове, а в четвертій групі воно є зворотним стосовно першої групи. Тут виробництво продовольчих товарів здебільшого натуралізоване, меншою мірою керується інтересами рентабельнос­ті; навпаки, товари середньострокового та довгострокового користу­вання здебільшого імпортуються;

• більша диференціація споживчих цін. Серед країн другої групи співвідношення максимальних і мінімальних цін становило у серед­ньому 2,7 раза (від 2 до 3,9); третьої — 4 (2,7 — 6,8), четвертої — 9,8 раза (від 4,5 до 18,3).

У 1999 р., коли Україна проходила нижню точку економічної ди­наміки трансформаційного періоду (тільки протягом 1991—1999 рр. ВВП скоротився у 2,4 раза), наша держава замикала серед учасників ЄПЗ список країн з розвитком нижче середнього.

ВВП України у 1999 р. оцінювався за ПКС в 185 млрд дол. США, тоді як за обмінним курсом — у 31,6 млрд дол., а у гривневому екві­валенті — 130,4 млрд. Застосування у міжкраїнному аналізі обмінного курсу призвело б до заниження ВВП нашої країни майже у 6 разів.

За абсолютними розмірами паритетного ВВП Україна знаходила­ся на 20-му місці серед держав — учасників зіставлення. Щоправда, в реальній дійсності відмінності від розвинених країн є дещо мен­шими за рахунок більшого поширення в Україні неекономічного виробництва та тіньової економіки. Як показав О.Розенфельд, обсяг лише особистих кінцевих споживчих витрат домогосподарств Укра-

їни, на які припадає 55% ВВП, унаслідок тінізації економіки зани­жено приблизно удвічі^[238].

У паритетній оцінці кінцевий продукт вітчизняної економіки є дещо нижчим, ніж ВВП Швейцарії (205,6 млрд дол.) з чисель­ністю населення 7,1 млн осіб, проте перевищує ВВП Португалії (170,5 млрд дол.) з чисельністю населення 10 млн. Далі за Україною йдуть Греція, Данія, Чехія, Норвегія, Румунія, Ізраїль, Фінляндія, Угорщина, Ірландія, Нова Зеландія, Словаччина, Болгарія, Хорва­тія, Словенія, Литва, Люксембург, Латвія, Кіпр, Македонія, Есто­нія, Ісландія, Мальта.

У розрахунку на душу населення ВВП України за паритетною оцінкою дорівнював 3693 дол. США, становлячи трохи більше по­ловини середнього рівня для країн четвертої групи (6837 дол. США) та для 132 країн, за якими веде спостереження Світовий банк (6490 дол. СІЛА), 16% від середнього рівня по країнах OECP і 10,9% від рівня США^[239]. У середньодушовому вимірі за Україною зі списку Світового банку йдуть ще 62 країни з усіх континентів.

Відставання України є результатом не тільки спаду виробництва 90-х років. Певною мірою воно визначено стартовими позиціями УРСР напередодні набуття державної незалежності та початку рин­кових перетворень. За розрахунками Європейської економічної ко­місії OOH^[240], у 1990 р. ВВП України на душу населення становив 27,8% до рівня США. І хоча за цим показником ми випереджали Македонію (21,1%), Болгарію (22,1), Польщу (22,9), Румунію (25,3), проте помітно відставали від Хорватії (28,3), Білорусії (28,5), при­балтійських республік (30,2-34,5), Словаччини (35,3), Угорщини

(37,6), Російської Федерації (41), Словенії (47,8), Чехії (48%).

Питомі обсяги використання валового внутрішнього продукту на задоволення індивідуальних і колективних потреб суспільства (табл. 7.2) загалом відповідають периферійному економічному становищу України.

Результати зіставлення ВВП України та США за 1999 р.*

Таблиця 7,2

Розділ 7. Конкуренція в контексті євроінтеграційних процесі

Продовження табл. 7.2

•Розраховано за даними: Purchasing Power Parities and Real Expenditures, 1999 benchmark year. — OECD. — 2002. — 205 p.

396 Конкурентоспроможність національної економіки

Більш-менш помітне місце тут посідають колективні послуги дер­жавного управління (29,1% до рівня США), харчові продукти (28,1), житлові послуги (26,7%), які покликані задовольняти першочергові життєві потреби населення. Споживчих товарів середньострокового користування вживалося в Україні в 4,5раза менше, ніж в середньо­му по четвертій групі країн, довготривалого користування — в 9,4 раза, капітальних товарів — в 3,2 раза менше.

І лише за рівнем споживання індивідуальних урядових послуг — 117,1% до CIIIA Україна різко виділяється серед інших держав. Окрім Сполучених Штатів, ми перевищуємо за цим показником інші держави з набагато більшим рівнем сукупної продуктивності та вищими бюджетними можливостями: Швейцарію (112,5), Польщу

(93.7), Хорватію (89,2), Росію (81,8), Грецію (78,4), Болгарію (74,2), Македонію (74,1), Мексику (71,6), Румунію (63,8), Корею (37,4), Туреччину (32,3% до США).

У функціональному розподілі серед індивідуальних урядових по­слуг на першому місці стоять освітні. За споживанням освітніх по­слуг за рахунок приватних та бюджетних джерел Україна (58,5% до США) перевищувала рівень Російської Федерації (53,9%), Хорватії

(50.7), Македонії (48,9), Румунії (38), Туреччини (35,7%). У сфері послуг з охорони здоров'я, що надаються за рахунок усіх джерел фі­нансування, Україна (17,5% до рівня США) йшла одразу після Росії (20,7%) і випереджала Румунію (17,2) та Туреччину (6,3%).

Помітним феноменом є майже чотирикратне відставання Укра­їни за рівнем продовольчого забезпечення населення від США та більш як удвічі — від передових постсоціалістичних країн. Це, од­нак, зовсім не означає разючих розбіжностей за ^wваговими кате­горіями”, фізичною масою спожитих продуктів. В Україні раціон багатьох верств населення заповнений простими продуктами. Тут споживається до 1,7 раза більше, ніж у розвинених країнах, хліба і хлібопродуктів, до 2,3 раза більше — картоплі, проте від 1,4 раза менше — овочів, до 2 — молока і молочних продуктів та риби, до 2,7 — рослинного масла, до 3,5 — м'яса, до 6 разів менше — фрук­тів і ягід^[241].

Якісні відмінності лежать і у сфері житлових послуг. Навіть ста­ном на 1 січня 2003 р. середня площа однієї квартири у наявному житловому фонді в Україні дорівнювала 52,7 кв. м, тоді як, на­приклад, в Австрії — 94 (1998 р.), Німеччині — 92 (1997 р.). Певне вирівнювання відбувається у структурі нового житла, що будується: Україна (2002 р.) — 94,9 кв. м проти США — 186, Чехії — 104, Франції — 96 (1996), Польщі — 93, Великої Британії — 85 кв. м (1997 р.)^[242], однак його обсяги поки що не справляють визначально­го впливу на середні показники забезпеченості житлом.

Впливає також наявність в будинках каналізації, ліфтів, центра­лізованого газо-, тепло- та водопостачання, вивезення сміття. Гаря­чим водопостачанням в Україні обладнано приблизно 80% будинків, тоді як у більшості розвинених країн — практично 100%. У сільській місцевості, де мешкає третина населення, значна частина супутніх комунальних послуг відсутня.

Разом з тим зіставлення вочевидь не враховують нових реалій сучас­ного житлового господарства України, таких як потужне дачне будівни­цтво, наявність у розпорядженні окремих сімей кількох квартир тощо.

Рис.7.3. Вплив норми нагромадження машин і устаткування на продуктивність економіки

Розбіжності у способі життя ще більшою мірою проявилися у від­ставанні зі споживання непродовольчих товарів. Більшість з них стала надходити за імпортом і зробилася недоступною для малозабезпечених верств населення, які під час депресії були вимушені подовжити корис- тування наявними запасами цих товарів. Із середньодушового спожи-

Розділ 7. Конкуренція в контексті євроінтеграційних процесів 399 вання одягу та взуття Україна відставала від США у понад ніж 31 раз, предметів домашнього вжитку та побутової техніки — майже в 55 разів.

Надзвичайно низьким залишався в Україні у 1999 р. міжнародний рівень валового нагромадження основного капіталу, який відносно CUIA оцінювався у 1999 р. в 4,5% (майже утричі менше, ніж у серед­ньому по четвертій групі країн), з них 10,1% — по будівлях і спорудах і лише 2,2% — по машинах і устаткуванню. Норма валового нагрома­дження основного капіталу скорочується з 19,3% в оцінці за внутріш­німи цінами до 7,2% — за світовими, у тому числі об’єктів будівництва — з 10,6 до 5,8%, машин і устаткування — з 8 до 1,2%.

Такі розриви свідчать про недосконалу структуру вітчизняного машинного парку, поширення у ній носіїв застарілих технологічних укладів. Звідси — й слабкий вплив машинного нагромадження на суспільну продуктивність (рис. 7.3). Не відбувається і трансфер вій­ськових технологій у цивільний сектор економіки для виробництва товарів масового, насамперед споживчого попиту.

Пригніченими залишаються усі чинники економічних зрушень, за­сновані на розвитку машинобудування. В структурі економіки домінують галузі з низьким ступенем переробки і з малою машиномісткістю. Питома вага машинобудування у валовій доданій вартості України у 2001 р. (4,6%) була набагато нижчою, ніж у країнах, що здійснюють активну виробничу модернізацію — Кореї (12,6%), Фінляндії (9,9), Німеччині (9,6), Угорщи­ні (9,5), Японії (8,3%)^[243]. Слабо використовується кадровий ресурс: після легкої промисловості машинобудування посідає друге місце серед видів промислової діяльності за рівнем прихованого безробіття^[244].

Хоча вітчизняне будівництво виглядає серед фондовиробляючих галузей дещо краще, треба мати на увазі, що Україна несе підвищені витрати на додаткове утеплення житлових будинків, які у порівнян­ні зі США та кліматичними умовами даної країни не вважаються суспільно необхідними^[245].

7.3.