Валовий національний продукт. Обмеженість показників ВВП і ВНП

Валовий внутрішній і валовий національний продукти по своїй суті дуже близькі. У закритій економіці, де відсутні зовнішні потоки товарів і капіталу, їх величини співпадають. Але в умовах відкритості реальних економік вони відрізняються кількісно.

Обчислення ВВП базується на територіальному принципі, - до нього зараховують весь кінцевий продукт або додану вартість, вироблену всередині країни, незалежно від того, якими факторами виробництва - власними чи іноземними - він створений. Поняття валового національного про­дукту (ВНП) навпаки, базується на власності. При розрахунках ВНП включають додану вартість, створену факторами виробництва, які належать даній країні, незалежно від того, в якій країні закордону створена ця вартість. Іншими словами, ВНП - це сукупна оцінка доходу, отриманого жителями країни за певний період.

Реально у кожній державі деяка частина виробленої всередині країни про­дукції завжди є власністю іноземних громадян, а деяка частина продукції, виробленої за кордоном, належить громадянам даної країни, отже, і частина доходів, отриманих працею і капіталом, фактично належить даній країні. Найпростіше це ілюструє приклад з робітниками, які одержану в інших краї­нах зарплату привозять додому. За кордоном може розміщуватись також фі­зичний капітал. Наприклад, якщо французька компанія володіє філіалом у Німеччині, то доход, отриманий власниками компанії з Німеччині, розгляда­ється як французька додана вартість і включається у ВНП Франції, але не включається у її ВВП. Водночас цей доход є складовою ВВП Німеччини, але не включається у її ВНП.

Розбіжності між ВВП і ВНП можуть виникати також у випадку надання кредиту іноземним банком для фінансування певного інвестиційного проек­ту. Наприклад, громадянин України позичає у банку США кошти для будів­ництва в Україні фабрики, яка буде приносити щорічно доход у 2 млн.

Жителі даної країни можуть отримувати з-за кордону доход від прибутку іноземних компаній, проценти з позик іноземцям, грошові перекази заробіт­ної плати працюючих в іноземних державах. Різниця між сумарними обсяга­ми доходів, отриманих жителями даної країни з решти країн світу, і сумою доходів, виплачених країною іноземцям, становить чистий доход факторів виробництва (NF). Отже, ВНП обчислюємо таким чином:

ВНП = ВВП + NF. (3.15)

Якщо жителі даної країни отримують від інших країн більше доходів, ніж іноземці вивозять з даної країни, то NF > 0, а ВНП країни більший за її ВВП. І навпаки, якщо більше вивозять іноземці, то ВНП менший за ВВП, то­му що чистий доход факторів виробництва від'ємний (NF < 0).

В одних країнах ВВП перевищує ВНП, а в інших - навпаки. Так, ВНП Швейцарії перевищує її ВВП, тому що значну частку доданої вартості швей­царці отримують від діяльності своїх численних філіалів за кордоном. У Па­кистані ВНП більший за ВВП через те, що значна частина населення працює за кордоном і регулярно пересилає свої трудові доходи на батьківщину. Осо­бливо показова ситуація в Кувейті, де ВНП перевищує ВВП на 35%. Протя­гом багатьох років Кувейт використовував доходи від нафти, щоб купувати активи за кордоном. Протилежна картина у Данії, Бельгії, Ірландії. У цих кра­їнах функціонує багато дочірніх фірм іноземних корпорацій і працює багато іноземних робітників, які вивозять свої доходи. Крім того країни сплачують проценти по зовнішніх боргах.

Часто показники ВНП і ВВП використовують як рівнозначні, а в окремих країнах публікують лише показник ВВП, тому що показник ВНП менш на­дійний.

В усіх країнах для аналізу рівня економічного розвитку, а також для між­народних зіставлень широко застосовується показник ВВП (ВНП) на одну особу, обчислений за паритетом купівельної спроможності валют.

Проте показники ВВП і ВНП на одну особу мають в цьому плані значну обмеженість. Насамперед, як ми вже згадували, національні рахунки не включають частини виробленого продукту, що відноситься до тіньової еко­номіки, яка, за визнанням всіх економістів, набула останнім часом небувалих масштабів. Не враховуються також продукти і затрати праці неринкових ви­дів діяльності (домашні роботи) та позаринкового обміну (бартерні операції) тощо. Отже, показник ВВП (ВНП) недооцінює дійсний обсяг сукупного до­ходу в економіці.

Другим обмеженням показника ВВП (ВНП) на одну особу є те, що рівень добробуту в кожній країні залежить не лише від отриманого доходу, але й від системи ринкових цін на різні товари. Відтак за однакового розміру серед- ньодушового ВВП можна купити різну кількість продуктів харчування чи по­слуг. Порівняння цін по різних країнах пов'язано зі значними труднощами технічного порядку. Вчені виявили, що у бідних країнах ціни, як правило нижчі, ніж в багатих, тому розрив у величині ВВП на одну особу не відобра­жає реального розриву у добробуті населення. Так, порівняння середньоду- шових доходів у США та Індії показують, що різниця у доходах складає 47,3 рази. Але врахування індексу споживчих цін в обох країнах зменшило розрив у добробуті до 18,5 рази.

Третя неточність показника середньодушового ВВП (ВНП) у тому, що він не враховує ступеня нерівності доходів у країні. Якщо скласти доходи дуже багатої людини і дуже бідної, то середня цифра дасть цілком пристойний рі­вень життя, але не відобразить дійсного добробуту населення. Дослідження вчених показують, що у бідних країнах, де доходи розподілені відносно рів­номірно, населення має значно вищий рівень соціального добробуту, освіти і тривалості життя, ніж в країнах багатих, де ВВП нерівномірно розподілений між дуже багатими і дуже бідними.

Ще одна проблема використання показника середньодушового ВВП (ВНП) полягає у тому, що він оцінює лише матеріальні джерела добробу­ту.

Багато вчених критично ставляться до показника середньодушового ВВП у зв'язку з проблемами забруднення довкілля в процесі виробництва. У ба­гатих країнах виробляють нескінченну кількість практично непотрібних для людини благ, винищуючи рідкісні рослини (наприклад, червоне дерево для меблів), забруднюючи воду і повітря і позбавляючи тим самим населення цього найціннішого багатства, вкрай необхідного для здорового життя. Фе­тишизація матеріальних благ за рахунок знищення природи засуджується ба­гатьма вченими. Відтак токсичні відходи, радіаційне забруднення та інші не­гативні зовнішні впливи з точки зору суспільства є „збитками”, які слід вира­ховувати з величини ВВП. У результаті таких коригувань показник ВВП ба­гатьох країн, в тому числі і України, міг би стати значно меншим.

Другим нематеріальним компонентом і джерелом добробуту є стан здо­ров’я нації. ВВП країн, у яких тривалість життя людей збільшилась, можна коригувати у напрямку підвищення, у протилежному випадку - у напрямку зниження. Перелік нематеріальних джерел добробуту дуже великий і розга­лужений. Так, здоров'ю людей сприяють задоволення від професійної діяль­ності, дружні відносини людей, соціальна справедливість, економічна рів­ність тощо.

3.5.