Показники суспільного добробуту

Враховуючи недоліки показників ВВП та ВНП на одну особу, науковці намагаються створити виразніший показник добробуту населення. Так, аме­риканські вчені Вільям Нордхауз та Джеймс Тобін запропонували специ­фічний показник чистого економічного добробуту (ЧЕД).

Для оцінки рівня добробуту застосовують також такі показники як трива­лість життя, рівень освіти, рівень соціально-правової захищеності, збалансо­ваність харчування, тощо.

Серед нових макроекономічних показників, які характеризують рівень життя населення країни, з'явились такі агреговані показники як індекс людсь­кого розвитку, індекс економічної свободи, індекс глобалізації, які мають складну структуру.

Індекс людського розвитку (ІЛР) відображає три показника:

■ тривалість життя,

■ рівень грамотності та охоплення навчанням,

■ ВВП на одну особу за паритетами валют, співвідношенням цін на „споживчий кошик“, в який включають кілька сотень товарів і послуг.

Показник ІЛР вимірюється у відносних величинах і коливається від 0 до 1.

Тривалість життя визначається як очікуваний показник при народжен­ні, якщо рівень смертності не зміниться. За даними звіту Програми розвитку ООН (ПРООН) 2006 року найвищий показник тривалості життя зафіксова­ний у Японії (82,4 роки), найнижчий - у Свазіленді (40,2 років), середньосві- товий показник тривалості життя складав 68,3 років.

рр. (70,7 років), тепер вітчизняний показник став нижчим за середньосвіто- вий - 67,1 років.^[10]

Грамотність та охоплення навчанням передбачає вміння читати і пи­сати нескладні тексти, цей показник визначається для населення віком стар­ше 15 років. За звітом ПРООН-2006 в Україні цей показник становив 99,7%, найнижчий показник був зафіксований у Малі - 22,9%. Показник охоплення навчанням обчислюється як відношення тих, хто навчається в навчальних за­кладах (початкова, середня та вища освіти), до чисельності осіб, яки повинні навчатись за віком. В країнах-членах ОЕСР цей показник складав 89,1%, в Україні - 88,8%.^[11]

ВВП на одну особу - третій показник, що враховується в ІЛР. За даними звіту ПРООН-2006 найвищим він був у Люксембурга (77089 дол.), Норвегії (51862 дол.), США (43968 дол.). В Естонії ВВП на одну особу склав І9155 дол., у Росії - 13205 дол., у Білорусії - 9737 дол., у Молдові - 2396 дол. Най­нижчим цей показник був у Республіці Конго - 281 дол. Середньосвітовий показник становив 9316 дол., показник країн-членів ОЕСР - 30879 дол. В Україні ВВП на одну особу дорівнював 6224 дол.^[12], що є у 1,5 рази нижчим за середньосвітовий і у 5 разів нижчим від показника розвинених країн.

Показник ІЛР інтегральний. За порядком зменшення всіх трьох показни­ків визначається загальносвітовий рейтинг країни. Для України показник ІЛР визначається з 1993 р. Протягом 1993-1998 pp. країна послідовно втрачала у вимірі ІЛР (45 місце у 1993 р., 102 місце у 1998 р.), проте темпи падіння по­казника поступово спадали. У 1999 p. було зафіксовано зростання ІЛР Украї­ни, у 2000 р. країна перемістилася на 78-ме місце, у 2004 р. - на 70-те^[13], у 2005 р. вона знов повернулася на 78 місце, у 2006 посіла 82 місце серед 179 країн світу. Найкраща за ІЛР пострадянська країна - Естонія перебуває на 42-му місці, Росія - на 73-му, Білорусь - на 67-му, Молдова - на 113-му.^[14]

Індекс економічної свободи (ІЕС) - агрегований показник, який відобра­жає рівень втручання уряду в економіку.

При визначенні ІЕС враховуються такі чинники:

■ торговельна політика (середній рівень тарифів, нетарифні бар'єри, корупція митних служб);

■ фіскальне навантаження з боку держави (максимальна та середня ставки податків на доходи, максимальна ставка податку на доходи корпора­цій; державні видатки);

■ державне втручання в економіку (видатки на утримання уряду як відсоток від ВВП, частка державної власності у фірмах і галузях, частка до­ходів держави від державних підприємств і майна, економічний результат ді­яльності уряду);

■ грошова політика (рівень інфляції);

■ потоки капіталу та іноземних інвестицій (закони про іноземні інвес­тиції, наявність обмежень для іноземної власності в бізнесі, володіння зем­лею іноземними інвесторами, однаковий законодавчий режим для іноземних і національних компаній; наявність обмежень на вивіз з країни доходів);

■ банківська справа (частка державної власності у банківській сфері, наявність бар'єрів для відкриття іноземними банками відділень та представ­ництв, вплив уряду на розміщення кредитів, страхування депозитів і т.п.);

■ контроль за цінами та рівнем зарплати (закон про мінімальну зарпла­ту, вільне ціноутворення, урядовий контроль над цінами, державні субсидії фірмам, здатні впливати на ціни);

■ права власності (відсутність впливу на судову систему з боку держа­ви; комерційні закони, що визначають контракти, залучення іноземного арбі­тражу, експропріація приватної власності державою, корупція у судових ор­ганів, зволікання у судових рішеннях; законодавчо проголошена і захищена приватна власність);

■ державне регулювання економіки (вимоги ліцензування при ство­ренні фірми, простота одержання ліцензії, корупція у бюрократичному апа­раті, регулювання трудової діяльності - тривалість робочого дня, оплачувана відпустка, захист довкілля та прав споживачів, регулювання оподаткування у бізнесі);

■ чорний ринок (контрабанда, піратство у сфері інтелектуальної влас­ності, обсяги тіньових поставок сільськогосподарської та промислової про­дукції, надання послуг, використання трудових ресурсів).

За рівнем економічної свободи всі країни поділяються на 4 групи:

■ вільні (1,99 і нижче);

■ переважно вільні (2,0 - 2,99);

■ переважно невільні (3,0 - 3,99);

■ репресивні (4,00 - 5,00).

Список країн першої групи з найвищим рівнем економічної свободи очо­люють Гонконг і Сінгапур, Україну і Росію відносять до країн третьої групи, Північну Корею, Кубу, Білорусь - до країн четвертої групи.

Індекс глобалізації також агрегований показник. Він має чотири складо­ві, які визначають ступінь залученості країни до глобалізаційних процесів:

■ рівень економічної інтеграції (обсяги зовнішньої торгівлі, прямих іноземних інвестицій, портфельних інвестицій, доходів від інвестицій, інших закордонних виплат, включаючи зарплату);

■ персональні міжнародні контакти (кількість міжнародних і турис­тичних поїздок, міжнародних телефонних переговорів, міжнародних пошто­вих відправлень);

■ розвиток глобальних технологій (кількість Інтернет-провайдерів, ко­ристувачів Інтернету);

■ залучення у світову політику (ступінь участі країни у міжнародних організаціях і місіях ООН, кількість іноземних дипломатичних представ­ництв та ін.).

Чим кращі результати за всіма складовими має держава, тим вищим є її за­гальний показник рівня глобалізації. Водночас у країнах з вищим рівнем гло­балізації відмічається вищий рівень доходів на одну особу, вищими, як прави­ло, є й інші показники суспільного добробуту, зокрема, індекс людського роз­витку, індекс економічної свободи.

Найбільш глобалізованими у сучасному світі є Сінгапур, Гонконг, Нідерла­нди, Швейцарія, Ірландія, Данія, США, Канада, Естонія^[15]. Лідери глобалізації - це переважно невеликі за розміром і чисельністю населення країни, які, інтен­сивно використовуючи міжнародні зв'язки і можливості світового ринку, зумі­ли досягти високих результатів соціально-економічного розвитку.

Залученість України до глобалізаційних процесів оцінюється як помірна. Протягом останніх 5 років країна зберігала сталу позицію (39-43 місця) у се­редині рейтингу. У 2007 році вона посіла 42-гу рейтингову позицію серед 72 двох країн світу^[16]. При цьому за складовими „економічна інтеграція” та „роз­виток глобальних технологій'' її позиції погіршилися, за рівнем персональних міжнародних контактів практично не змінилися, покращення відбулося лише за рівнем участі у глобальних політичних процесах.