Визначення рівня сукупного пропонування: класичний та кейнсіанський підходи

Сукупне пропонування - це сумарний реальний обсяг випуску про­дукції та надання послуг в економіці, вибраний фірмами і домогосподарства- ми в умовах існуючої структури цін і заробітної плати (реальний ВВП).

Сфера пропонування поєднує ринки товарів і ринки факторів виробницт­ва. Вибираючи оптимальний обсяг виробництва з метою максимізації прибу­тку, фірми орієнтуються не лише на ціни готової продукції, але й на ціни ре­сурсів. Підвищення цін готової продукції збільшує прибутки фірм і сприяє розширенню обсягів виробництва. Але одночасно воно знижує рівень життя найманих робітників, тому вони будуть наполягати на підвищенні зарплати. Фірми, які не відреагують на вимоги працівників, просто втратять найбільш кваліфіковані і мобільні кадри. А фірми, які підвищать зарплату, втратять ча­стину прибутків, оскільки оплата праці складає майже ¾ (60% в Європі і 75% у США) від загальної суми витрат фірм на ресурси. Витрати виробництва з підвищенням зарплати значно зростуть. Зрозуміло, що у цій ситуації фірмам немає сенсу збільшувати обсяги випуску. Домогосподарства як власники ре­сурсів також приймають рішення, зважаючи на коливання цін і зарплати. При цьому і фірми, і домогосподарства враховують не лише поточні ціни, але й їх динаміку в майбутньому. Отже, на практиці прийняття рішення про обсяги пропонування є дуже складним.

Теоретично визначення обсягів пропонування сукупного продукту теж стикається з рядом проблем, пов’язаних з необхідністю узагальнення величе­зної множини рішень. Процес агрегування показників вимагає складних ста­тистичних розрахунків. Для спрощення у моделі ADAS припускають, що виробляється лише один вид кінцевої продукції і у виробництві беруть участь лише два фактори - праця і капітал. Для короткострокового періоду врахо­вують зміну цін тільки на готову продукцію, а для довгострокового - і реак­цію ринку ресурсів.

Крива сукупного пропонування відображає залежність між обсягами пропонування реального ВВП і рівнем цін. Характер цієї залежності і відпові­дно форма кривої AS тривалий час були предметом запеклих суперечок між представниками класичного (неокласичного) та кейнсіанського напрямків у макроекономіці.

Загальноприйнято визначати обсяги сукупного пропонування за допомо­гою виробничої функції. Для спрощення приймають, що для всіх фірм в еко­номіці характерна одна стандартна функція виробництва виду:

де K - єдина сума капіталу, яка включає вартість всіх виробничих будівель, споруд, устаткування і запасів товарів;

L - праця;

T - технологічний рівень, який визначає обсяг випуску при використанні заданого обсягу праці і капіталу.

Обсяги випуску прямо залежать від змін кожної змінної. У короткостро­ковому періоді, тобто за умови, що капітал фіксується на рівні обсягу інвес­тицій попереднього періоду за даної технології, зміна обсягів випуску є ре­зультатом коливання затрат праці. Функція виробництва приймає вигляд:

Y = Y (K₀, L). (19.3)

Як і в мікроекономіці, тут вводять фундаментальне припущення, що зміна лише одного фактора виробництва супроводжується спаданням його граничної продуктивності. Тоді графічно обсяг випуску приймає вигляд опуклої зростаю­чої функції (рис. 19.4.а), що відображає додатні спадні прирости обсягів виро­бництва. Кут нахилу в кожній точці кривої відповідає граничній продуктивнос­ті праці MP_l = ΔYIΔL, графік якої представлений на рис. 19.4.б).

Таким чином, обсяг випуску продукції буде визначатись продуктивністю

Рис. 19.4. Виробнича функція зі змінним обсягом затрат праці

праці і кількістю зайнятих у вироб­ництві найманих робітників.

Щоб визначити кількість зайня­тих, потрібно проаналізувати ринок праці.

льки гранична продуктивність спа­дна, то крива попиту на працю має від'ємний нахил, вона фактично співпадає з кривою граничної про­дуктивності і є спадною функцією від реальної зарплати. Пропонуван­ня праці є зростаючою функцією від реальної зарплати, оскільки рі­вень зарплати визначає величину

Частина VI. Моделі загальної рівноваги та проблеми стабілізації 506

розвитку змішаної економічної системи

споживання для найманих робітників.

Відмінності класичного і кейнсіанського уявлень щодо форми кривої AS випливають з розбіжностей у поглядах відносно стану рівноваги на ринку праці.

Класичний підхід базується на припущенні, що за будь-якого рівня цін номінальна зарплата є абсолютно гнучкою. З кожною зміною ціни на проду­кцію номінальна зарплата змінюєтьсяпропорційно, тобто вона коливається таким чином, що реальна зарплатазалишається незмінною. Рівновага на ринку праці встановлюється за такого рівня реальної зарплати, який забез­печує повну зайнятість трудових ресурсів.

Рис. 19.5.а) ілюструє рівновагу ринкупраці на обсязі повної зайнятості Lf за рівноважної реальної зарплати. Цей стан рівноваги на ринку праці забезпечує обсяг сукупного випускуна рівні потенційного

ВВП Y_f (рис. 19.5.б).

Рис.

Побудова кривої сукупного пропонування ґрунтується на інформації про те, як обсяг виробництва реагує на зміну рівня цін. Оскільки рівноважна реа­льна зарплата забезпечує повну зайнятість, а номінальна коливається одноча­сно і пропорційно до рівня цін на готову продукцію, що гарантує постійний рівень реальної зарплати, то зайнятість робочої сили залишається незмінною. Очевидно, що за незмінності попиту на працю та її пропонування рівень ви­пуску також залишатиметься незмінним. Звідси випливав фундаментальний висновок класичного підходу: за будь-якого рівня цін на товарних ринках об­сяг сукупного пропонування представляє одну й ту саму величину. Відтак крива сукупного пропонування AS є вертикальною прямою на рівні випуску за повної зайнятості, тобто коли економіка перебуває на межі виробничих можливостей (рис. 19.5. в).

Класичний підхід до визначення сукупного пропонування можна вирази­ти формально за допомогою двох рівнянь:

Перше - це функція сукупного пропонування, а друге - рівняння номінальної зарплати, яка дорівнює зафіксованій на рівні ринкової рівноважної реальній зарплаті, помноженій на рівень цін.

З перебігом часу сукупне пропонування може змінитись під впливом ек­зогенних чинників, які сприяють розширенню економічного потенціалу. Так, впровадження нових технологій, підвищення продуктивності праці, зростан­ня маси капіталу в нових сферах, розробка нових родовищ природних ресур­сів зміщують границю виробничих можливостей економічної системи право­руч. Відповідно праворуч зміщується і крива сукупного пропонування.

Розглянемо детальніше механізм зміщення класичної кривої сукупного пропонування. Технологічні зміни ведуть до зростання маси капіта­лу, що в свою чергу підвищує продуктивність праці всіх найня­

тих робітників. Тоді крива попиту на працю зміщується праворуч (рис. 19.6.а). Нова рівновага встановлюється за збільшення чис­ла зайнятих доі підвищення рівноважної зарплати до. Зрос­

тання зайнятості зміщує функцію виробництва вгору (рис. 19.6.б) у положен­ня, рівноважний обсяг випуску збільшується до- це новий

обсяг потенційного ВВП. Відповідно крива сукупного пропонування (рис. 19.6.в) переміщується праворуч

розвитку змішаної економічної системи

го пропонування переміститься ще далі праворуч і займе положення AS₂ (рис. 19.6.в).

Рис. 19.6. Зміщення кривої сукупного пропонування під впливом нагромадження капіталу

Інший механізм зміщення кривої сукупного пропонування пов язаний із станом ринку праці. Теоретично класичний підхід виходить з того, що в еко­номіці завжди існує повна зайнятість, але на практиці - навпаки, завжди існує безробіття. Щоб зняти цю суперечність, представники класичного підходу вносять ряд поправок. Вважають, що може існувати добровільне безробіття, а також безробіття, спричинене зовнішніми чинниками, які перешкоджають реальній зарплаті рухатись до рівноважної за повної зайнятості. Реальна зар­плата може утримуватись на рівні, вищому за рівноважний, з багатьох при­чин - через законодавче встановлення мінімальної зарплати, вищої за ринко­ву рівноважну, через діяльність профспілок, через надто високі виплати до­помоги з безробіття, через індексацію зарплати у повній відповідності з тем­пами інфляції і в інших випадках, коли номінальна зарплата механічно пов’язана з рівнем товарних цін.

Якщо реальна зарплатавища за рівноважну, виникає

надлишок пропонування робочої сили (рис. 19.7.а). У цьому випадку обсяги виробництва зменшаться віддо. Підвищення цін на товарних ринках веде до рівноцінного підвищення номінальної зарплати, - це утримує реальну зарплату на попередньому рівні, що перевищує рівноважний, і збе-

Рис. 19.7. Зміщення кривої сукупного пропонування

у випадку встановлення зарплати, вищої за рівноважну повної зайнятості

рігає той же рівень зайнятості (L_u ). Отже, і обсяг виробництва за будь-якого коливання цін буде відповідати рівню Y_u (рис. 19.7.б), збережеться ВВП- розрив (Yf — Y_u). Таким чином, крива сукупного пропонування і в цьому випадку не буде реагувати на зміну рівня цін, - вона просто займе положення AS₁ ліворуч від кривої AS₀ (рис. 19.7.в), зберігаючи вигляд вертикальної прямої.

Кейнсіанський підхід до характеристики сукупного пропонування відріз­няється тим, що увага акцентується на феномені жорсткості номінальних величин. Сам Дж. М. Кейнс особливого значення надавав негнучкості номі­нальної зарплати. Ряд його послідовників акцентують увагу на жорсткості номінальних цін, несинхронності руху цін на товари і ресурси.

Розглянемо детальніше, як видозмінюється форма кривої сукупного про­понування у кейнсіанській короткостроковій моделі. У формальному виразі кейнсіанська версія сукупного пропонування виглядає подібно до класичної і також може бути представлена двома рівняннями:

Відмінність полягає у тому, що тепер номінальна зарплата ( г) фіксується , а звідси випливає важливий результат: рівень реальної зарплати, за умови фіксованої номінальної зарплати, змінюється обернено пропорційно до зміни рівня цін.

В основному кейнсіанському випадку в міру зростання цін на готову про­дукцію (P) реальна зарплатапропорційно падає, тому фірми збіль­

шують найом робітників і розширюють виробництво товарів до потенційного рівня. Припустимо, що встановилася повна зайнятість за рівноважної реаль­ної зарплати, а реальний ВВП досягнув свого потенційного рівня Yf (рис. 19.8.а,б,в). Тут виявляється, що сукупного попиту не вистачає, щоб реалізувати надлишки товарів, фірми починають знижувати ціни.

Зниження цін на товари за фіксованої номінальної зарплати підвищує рі­вень реальної зарплати (рис. 19.8. а). Коли реальна зарплатастає

вищою за рівноважну, зростають реальні витрати виробництва. На

підвищення витрат в умовах низьких цін на готову продукцію фірми відреа- гують скороченням попиту на робочу силу до L₁, а відтак скоротиться до Y₁

і обсяг виробництва, водночас виникає циклічне безробіття, породжене спа­дом виробництва за умови низьких цін на товари і послуги.

Це означає, що сукупне пропонування реагує на зміну рівня товарних цін: підвищення цін спричиняє зростання обсягів виробництва, а їх зниження скорочує випуск. Таким чином, в основному кейнсіанському випадку крива сукупного пропонування AS є висхідною (рис. 19.8.в).

Рис. 19.8. Крива сукупного пропонування: основний кейнсіанський випадок

Важливе значення для характеристики кривої сукупного пропонування має також особливий випадок кейнсіанської моделі. Він описує ситуацію, коли продуктивність праці незмінна, тобто MP_l = const = a. Така ситуація виникає в період депресії, коли виробництво перебуває на найнижчому рівні. У цьому випадку фірми не будуть пред’являти ніякого попиту на робочу си­лу, якщо реальна зарплата буде вища за граничну продуктивність, тобто коли , але коли реальна зарплата стане нижчою за граничну продук-

де сталим.

Тоді крива сукупного пропону­вання представлятиме собою гори­зонтальну лінію на рівні

(рис. 19.9). Коли ціни зафіксовані, фірми можуть запро­понувати будь-який обсяг продук­ції, орієнтуючись лише на величи­ну сукупного попиту. Ситуацію з фіксованими цінами ми розглядали в розділах 5-10, де приймали, що величина сукупного попиту зале­жить лише від поточного доходу суб'єктів.

Проведений аналіз різних теоретичних підходів приводить до висновку, що крива сукупного пропонування має три відрізки (рис. 19.10); кейнсіан- ський горизонтальний (1), кейнсіанський висхідний (2) і класичний — вер­тикальний (3). В результаті широкої дискусії вчені встановили, що перші

Рис. 19.9. Крива сукупного пропонування у крайньому кейнсіанському випадку

Рис. 19.10. Крива

сукупного пропонування

два відрізки відносяться до коротко­строкового періоду, пояснюють стан депресії і процес пожвавлення в ході економічного циклу, а вертикальний відрізок відображає довгостроковий пе­ріод, коли економіка перебуває на межі виробничих можливостей і зміна рівня цін не впливає на реальний обсяг виро­бництва.

Горизонтальний відрізок відповідає обсягам виробництва, значно меншим за потенційний. У стані депресії існує багато незадіяних потужностей, матері­альних і трудових ресурсів. Відтак роз­ширення обсягів пропонування не по­требує підвищення цін, тому що в дію

вводяться вільні ресурси. Безробітні, котрі втягуються у виробництво, також не будуть відразу вимагати підвищення зарплати.

Сучасні кейнсіанці, аналізуючи криву сукупного пропонування, особливу

увагу звертають на різницю у часі між зміною цін готової продукції і цін різ­номанітних виробничих ресурсів. Побудова кривої сукупного пропонування базується на врахуванні специфічних очікувань фірм. Вважають, що фірми реагують на зростання товарних цін так, ніби очікують, що ринок ресурсів не швидко відгукнеться на ці зміни. І дійсно, є ряд обставин, які підтверджують досить повільну корекцію цін на ресурси.

Однією з важливих причин, які затримують підвищення цін на ресурси, є поширення практики довгострокових контрактів. Уклавши довгострокові контракти, фірми орендують приміщення, купують сировину і паливо, корис­туються транспортними послугами за обумовленими у них стабільними ці­нами. Ціни не можуть бути змінені до закінчення терміну контрактів. Швид­ка зміна цін невигідна ні виробникам, ні постачальникам.

Це стосується також і номінальної заплати. Існують строкові трудові угоди, які профспілки укладають з підприємцями. В країнах з відносно стабі­льними економіками ці угоди заключають на 1-3 роки, в країнах, де має місце висока інфляція, термін трудових угод скорочується до 3-6 місяців. У трудо­вих угодах рівень номінальної зарплати або фіксується на строк дії угоди, або передбачається певний процент підвищення зарплати у визначений період, чи періодична індексація величини зарплати у відповідності з темпами інфляції. Індексація, як правило, не забезпечує повної компенсації втрат від інфляції.

Гальмують зростання цін також товарно-матеріальні запаси, які дозво­ляють фірмам деякий час користуватись дешевшою сировиною. Деяку роль у сповільненій реакції ринку ресурсів відіграє неповнота інформації про коли­вання цін. Локальна зміна попиту на певний вид продукції може бути сприй­нята виробниками як незначна, на яку ринок ресурсів не прореагує. Вони розширюють виробництво своєї продукції, користуючись нагодою збільшити прибуток, відповідно піднімають ціни, орієнтуючись на підвищений попит. Лише через деякий час виявиться, що відбувається масове підвищення цін, тому що збільшився весь сукупний попит, і аж тоді почне реагувати ринок ресурсів. Затримка зміни цін на ресурси дає фірмам додаткову можливість максимізувати надприбутки у короткостроковому періоді, розширюючи об­сяги випуску з підвищенням цін.

У макроекономічному плані важко визначити, як довго може тривати „ко­роткостроковий період“, коли ціни на ресурси незмінні. Це залежить від кон­кретного виду ресурсів. Тому в моделях припускають спрощену ситуацію. Вважають, що фірми приймають рішення про зміну обсягів виробництва, ви­ходячи з того, що ціни на всі види сировини й інших ресурсів деякий час за­лишаються стабільними, а потім всі разом піднімаються „стрибкоподібно“.

Розглянемо цю специфічну динаміку, яку ілюструє рис. 19.11. Коротко­строкова і довгострокова криві пропонування пов'язані між собою. Економі­чна система перебуває одночасно у коротко- і довгостроковій рівновазі (точ-

ка А). У цей період співвідношення цін на готову продукцію і цін на вироб­ничі ресурси забезпечує фірмам відшкодування витрат і отримання нормаль­ного прибутку, а зарплата робітників достатня, щоб забезпечити нормальний рівень життя, необхідний для повноцінної участі у виробничому процесі. Приймаємо індекс цін за одиницю (P = 1,0).

Рис. 19.11. Короткострокові зміни сукупного пропонування

Графічно у точці рівноваги A, яка відповідає середньому рівню ці, вер­тикальна довгострокова крива пропонування AS_l визначає природний рі­вень випуску на межі виробничих можливостей, а похила короткострокова крива пропонування AS₁ пока­зує, як буде реагувати виробниц­тво на зміну рівня цін на готову продукцію у той короткий період часу, поки ще не очікують зміни цін на ресурси. Воно буде руха­тись праворуч-вгору або ліворуч- вниз по кривій AS₁.

Коли через певний час змі­няться ціни на ресурси у відпові­дності зі зміненими цінами на го­тову продукцію, економічна сис­тема буде рухатись вгору вздовж довгострокової кривої пропону­вання і зрівноважиться за рівня цін P = 2,0 (точка рівноваги B). На цьому рівні цін на вироб­ничі ресурси знову прийдуть у відповідність з новими цінами на готову про­дукцію. Тоді короткострокова крива пропонування переміститься вгору (AS₁ → AS₂ ) і знову буде показувати, як відреагують фірми на короткоча­сному відрізку, коли ціни на готову продукцію почнуть змінюватись, а ресур­сні ціни ще будуть незмінні. У точці В фірми будуть продавати продукцію вдвічі дорожче, робітники будуть отримувати вдвічі вищу зарплату. А коли ціни на готову продукцію знову почнуть змінюватись, то випуск у новому короткостроковому періоді буде коливатись вздовж кривої AS₂.

Таким чином, зміщення короткострокової кривої пропонування спричиня­ється очікуваною зміною рівня цін на ресурси.

19.3.