Зміна макроекономічннх показників відносно їхніх циклічних властивостей. Теорії циклів.

З точки зору циклічності економічного розвитку всі макроекономічні показники поділяються на такі:

• Випереджаючі - показники, які випереджають, тобто змінюються до настання певної фази економічного циклу;

• Запізнілі, тобто ті, які змінюються після настання відповідної фази циклу;

• Збіжні - ті показники, які змінюються разом зі зміною фази циклу;

• Проциклічні - показники, які збільшуються при піднесенні еконо­міки і знижуються при спаді (наприклад, обсяг виробництва реального ВВП, рівень цін, рівень зайнятості, прибуток, кількість підприємств, швидкість обертання грошей);

• Антициклічні - показники, які збільшуються при спаді і знижуються при піднесенні економіки (наприклад, рівень безробіття, товарно- матеріальні запаси, рівень інфляції, кількість банкрутств тощо);

• Ациклічні - це ті показники, які не залежать від підйомів або спадів економіки.

Різноманітність економічних вчень про причини циклічності знайшли своє відображення в наукових теоріях циклів. Теорії, що пояснюють циклічні коливання зовнішніми причинами, називають екстернальними теоріями. Зовнішніми факторами для циклічності економіки можуть бути: війни, зміни політичного та суспільного устрою, відкриття нових видів ресурсів, науково-технічні відкриття та нововведення. На відміну від них, інтернальні теорії пояснюють причини коливань ділової активності в середині самої економічної системи. Розглянемо найбільш поширені теорії економічних циклів. Наприклад, внутрішньою причиною економічного циклу можна вважати періодичність оновлення основного капіталу. Таким чином, синергетична дія зовнішніх і внутрішніх чинників економічних коливань визначає частоту і амплітуду циклічності розвитку економічної системи.

Найбільш поширеною вважають теорію нововведень (інновацій), започатковану Иозефом Шумпетером. Він вважав, що є дві фази циклу, які віддаляють економіку від етапу рівноваги: піднесення і депресія, а також дві фази циклу, які повертають економіку до рівноваги: криза та пожвавлення.

Грошова теорія економічного циклу причину вбачає в зміні кредиту. Так, Ральф Хутрі називає причиною криз штучне звуження грошової пропозиції емісійними банками, які підвищують облікову ставку процента для захисту касової готівки або з метою підтримки курсу національної валюти. Фрідріх Хайєк вважає, що зміна кредиту сприяє змінам у рівні цін. При цьому ціни на предмети споживання зростають швидше, ніж на засоби виробництва. Саме тому зменшення попиту на споживчі товари сприяє скороченню обсягів інвестицій і є причиною кризових явищ.

Теорія недосножнвання причиною циклічності називає тенденцію до збільшення заощаджень в структурі сукупних доходів населення. Відтак, заощаджена частина доходів не використовується на споживання, скорочуючи тим самим сукупний попит. Такі теорії циклічності відстоюють Джон Гобсон, Epix Прайзер та ін.

Теорії нерівномірного розвитку різних сфер досліджували Альберт Афталіон, Джон М.Кларк, Уеслі К.Мітчел, М І. Туган-Барановський та інші. Причиною криз на думку цих економістів став "принцип акселерації". Так, на початку фази піднесення ціни на засоби виробництва зростають швидше, ніж на предмети споживання. В результаті нагромадження засобів виробництва створюється надлишок предметів споживання, що веде до зниження їхньої граничної корисності та ціни.

Теорія диспропорційності М.І.Туган-Барановського пояснює циклічність невідповідністю (асинхронністю) у розвитку різних сфер виробництва, зокрема диспропорцією між рухом заощаджень та інвестицій у галузях,що виробляють засоби виробництва. Така нерівномірність виникає в результаті недосконалості дії ринкового механізму. Проблема економічних циклів досліджувалась вченим в роботі "Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь" (1894) та інших працях.

Теорія основної суперечності капіталізму належить Карлу Марксу. За цією теорією основною причиною економічних криз є суперечність між суспільним характером виробництва і приватною капіталістичною формою привласнення. Так виникає диспропорція між заощадженнями та інвестиціями, між виробництвом і споживанням, плановим характером виробництва на окремому підприємстві і стихійним характером всього суспільного виробництва.

Економічна наука має різні підходи до класифікації теорій циклічності. Так, М.І. Туган-Барановський теорії економічних криз згрупував у три групи:

• Теорії суспільного виробництва;

• Теорії сфери суспільного обміпу;

• Теорії суспільного розподілу.

Представниками теорії суспільного виробництва вважаються Ж.Б. Сей, Д.Рікардо, Д.Вільсон, К.Маркс, Ф.Енгельс. вони визначали причини промислових криз у способі організації суспільного виробництва. Так, Ж.Б.Сей пояснював виникнення промислових криз неможливістю збуту одних товарів через недостатнє виробництво товарів у інших галузях промисловості. Д.Рікардо, як і Ж.Б.Сей вважав причиною промислових криз порушення пропорційності розподілу суспільного виробництва. Таке порушення мало випадковий характер і ліквідовувалось шляхом переливання капіталів із галузей з надлишковою пропозицією товарів у галузі з недостатньою пропозицією. Ж.Б.Сей дійшов висновку, щодо неможливості криз перевиробництва.

Закон Сея діє за умови, що гроші нейтральні, тобто вони не є елементом багатства і ніхто не прагне нагромаджувати їх. Нульовий надлишковий попит на гроші стає умовою рівноваги сукупного попиту (AD) і сукупної пропозиції (AS). Механізм досягнення такої рівноваги відбувається шляхом скорочення цін і позичкового процента до повної ліквідації надлишкового попиту на гроші. Така умова є дещо обмеженою для реальної економіки і причиною є функція грошей як засіб нагромадження і частина сукупного доходу завжди буде заощадженою.

Англійський економіст Джеймс Вільсон вважав, що причиною повторюваності промислових криз, тобто циклічності, є особливості землеробської галузі. Інший англійський економіст Стенлі Джевонс пов’язав періодичність промислових криз з періодичністю збільшення плям на сонячному диску. Цією теоріє користають і сьогодні, прагпучи пояснити не тільки економічні цикли, але й інші суспільно-політичні явища.

К.Маркс і Ф.Енгельс пов’язували циклічність з основною суперечністю капіталістичного способу виробництва: між суспільним характером виробництвав і приватнокапіталістичною формою привласнення. Криза визначалась ними як стан економіки, коли форма виробництва суперечить формі обміну, продуктивні сили суперечать формі виробництва. І ці суперечності може вирішити лише зміна суспільної форми організації виробництва. Комунізм вирішує такі протиріччя шляхом планування та узгодження суспільного виробництва з суспільною формою власності. Матеріальною основою криз та їхню періодичність ці вчені пов’язували з оновленням основного капіталу.

Представниками теорії обміну вважаються М. Аванс, М. Вірт, С.Жугляр та ін. причиною циклічних коливань ці економісти вважали неправильну організацію кредиту. Економічна думка розділилась на два напрямки: концепція противників монополізму і концепція прихильників економічної свободи у банківській справі. Прихильники першої концепції пояснюють штучне зниження дисконтної ставки у період пожвавлення економіки впливом банківських монополій з великим капіталом. Процвітає спекуляція на грошовому ринку і в період настання кризи банки- монополісти підвищують дисконтну ставку з метою власного збагачення. Друга концепція пояснює причину циклічності як випуск незабезпечених нічим банківських білетів (фіктивне багатство). Проте, не перша ні друга концепція не можуть дати повне і ґрунтовне пояснення причинам коливання ділової активності.

Французький економіст К.Жугляр визначає головною причиною циклічних коливань періодичне коливання товарних цін. Фаза кризи в економічному циклі формується в умовах фази пожвавлення. Саме тоді, на думку вченого, відбувається зростання товарних цін, що скорочує попит на них і сприяє нагромадженню товарів. В умовах відкритої економіки торговельний баланс країни стає менш сприятливим. Ціни на імпортні товари значно менші в порівнянні з національними і, як результат, починається відтік золотого запасу за кордон. Посилюються дисконтні операції банків і як результат зростаючих боргів настає банкрутство як банків так і господарюючих суб’єктів. Результатом є промислова криза, яка тягне за собою зниження товарних цін.

Важливим етапом суспільного відтворення є сфера розподілу. Представниками теорії розноділу є Томас Мальтус, Симон де Сисмонді, Карл Родбертус-Ягецов, Д.С.Мілль, М.І. Туган-Барановський. Так, англійський священик і економіст Т.Мальтус у своїй праці "Досвід про закон народонаселення у зв’язку з майбутнім удосконаленням" (1798) доводить, що причину бідності слід шукати не в соціальній сфері, а в обмеженості економічних ресурсів. Він стверджував, що кількість населення зростає в геометричній прогресії, а засоби існування - у арифметичній. Т.Мальтус вважав вирішення проблеми незабезпеченого сукупного попиту для реалізації річного продукту шляхом політики обмеження нагромадження продуктивного капіталу шляхом посилення податкового тиску та стимулювання споживання багатої частини насе­лення, тобто землевласників.

Швейцарський економіст Симон де Сисмонді доводив, що швидке розширення виробництва веде до скорочення попиту на товари першої необхідності і відповідне збільшення попиту на предмети розкоші. Ця тенденція спостерігається незалежно від того як змінюється рівень заробітної плати та співвідношенні частки найманих працівників і національного продукту. Отже, розширення виробництва змінює струк­туру споживання і зумовлює нагромадження споживчих товарів першої необхідності. Зменшення частки найманих працівників у національному продукті вважає причиною промислових криз також Карл Родбертус- Ягецов. Відмінну думку доводить Д.С. Міль. Він, зокрема, вважав, що причиною кризи є збільшення частки працівників у продукті праці і зменшення частки капіталістів і підприємців.

Важливі висновки зроблено економістом М.І. Туган-Барановським, який вважав причиною промислових криз диспропорції між рухом заощаджень та інвестицій у галузях, що виробляють засоби виробництва, а також між організацією виробництва на окремому підприємстві чи синдикаті і неорганізованістю суспільного виробництва. Економіст стверджує, що виробництво саме створює для себе ринок. І якби ринок був повністю поінформований про наявний попит і пропозицію, міг би пропорційно розподіляти виробництво, вільно перемішувати працю і капітал між галузями, то пропозиція товарів не могла б перевищити попит. І саме нагромадження капіталу при анархії на товарному ринку неминуче сприяє кризам.

Економічна думка містить ще одну сучасну класифікацію теорії циклів.

!.Теорії, які базуються на дії ефектів мультиплікатора і акселератора, що зумовлюють циклічні коливання реального ВВП.

2. Теорії політичного ділового циклу, що пояснюють циклічні коливання діями уряду в кредитно-грошовій та податково-бюджетній політиці. Дії політиків спрямовані на завоювання симпатій електорату. Так, в період перед виборами зазвичай проводять жорстку кредитно- грошову і податкову політику. Це може призвести до спаду та вимагає пом’якшення понулістської макроекономічної політики (збільшення державних видатків, зниження податків тощо) якраз перед наступними виборами. Таким чином, прихильники цієї теорії зазначають періодичність таких циклів біля п’яти років.

3. Теорії рівноважного економічного циклу, згідно з якими циклічність пояснюється не коливаннями винуску продукції навколо тренду потенційного ВВП, а зміщенням самого тренду в короткостроковому (!) періоді часу.

4. Теорія реального ділового циклу, згідно якої причиною макроеко- номічних коливань можуть стати шокові зміни продуктивності в одному або декількох секторах економіки, зокрема зміни в технологіях. Прикладом є теорія циклів "імпульс-розповсюдження", витоки якої знаходимо в працях російського економіста Євгенія Слуцького (1880-1948) і лауреата Нобелевської премії 1969 р. норвежського економіста Рагнара Фріша (1895-1973). Імпуьсно-поширювальний підхід дозволяє в певній мірі поєднати інтернальні та екстернальні теорії циклу. Екзогенні фактори - шоки сукупного попиту або сукупної пропозиції - дають поштовх циклічним коливанням, а ендогенні фактори (взаємодія мультиплікатора і акселератора) визначають механізм поширення циклічних коливань. Розрізняють три типи шоків: шоки пропозиції (коливання світових цін на сировину і відкриття нових джерел сировини, технологічні зрушення тощо), політичні шоки (зміни пропозиції грошей, фіскальної політики), шоки в попиті приватного сектора (зміни інвестиційних або споживчих витрат).

Наведемо ще одну класифікацію сучасних концепцій економічних циклів:

• Теорія нагромадження капіталу М.І. Туган-Барановського. Причи­ною циклічності є зміни в нагромадженнях основного капіталу.

• Теорія диспропорційності між виробництвом предметів споживання і нагромадженням залежно від життєвого циклу основних фондів А.Афталіона.

• Теорія И.Шумпетера, в основу якої покладено розвиток науково- технічного прогресу та вплив інновацій на циклічність економічного зростання.

• Теорія циклу Дж.Кейнса пов’язує рух національного доходу, споживання і нагромадження основного капіталу. Так, циклічність обумовлена зміною ефективного попиту і формується в результаті взаємодії функцій споживання та інвестицій.

• Монетарна теорія циклу М.Фрідмена виходить з того, що основну роль в змінах національного доходу і відповідного циклу відіграє нестабільність грошової пропозиції, надлишок якої формує економічна політика самої держави.

Отже, дослідження названих теорій і концепцій циклічності дає підстави стверджувати, що однозначної думки про причини, тривалість та періодичність циклічних коливань ділової активності в економічній думці не існує. Натомість, різноманітність думок підтверджує глибину і складність наукової проблеми циклічності економічного розвитку.

4.