Державне регулювання циклічних коливань в економіці

Макроекономічна рівновага забезпечує оптимальний рівень основних цілей: зайнятості і цін. Така рівновага не є постійною і крива сукупного попиту і крива сукупної пропозиції постійно зазнають коливань в залежності від економічної поведінки покупців і продавців.

Сучасна економічна політика антициклічного регулювання передбачає використання таких інструментів як фіскальна та грошово-кредитна політика. Державне регулювання циклічних коливань має свої витоки в розвитку теорії Дж.М.Кейнса. Вихід з тривалої кризи в економіці Сполучених Штатів Америки став можливий лише завдяки впровадженню механізму антициклічного державного регулювання. Основними важелями цього механізму стали банківський відсоток, заробітна плата і грошовий обіг, детально досліджені в роботі "Загальна теорія зайнятості, відсотку і грошей" (1936 р.). Невідповідність між запланованими інвестиціями і очікуваним випуском продукції сприяють економічній нестабільності. Зміна макроекономічних показників відбувається в залежності від того яка саме нерівновага виникає в економічній системі: інфляційний чи прецесійний розриви.

Рис. 5. Досягнення економічної рівноваги в умовах рецесії (стимулююча політика держави)

Політика держави, що базується на стимулюванні сукупного попиту в умовах перевиробництва товарів і послуг, називається стимулюючою. Прикладом є стимулююча фіскальна політика держави шляхом зростання державних витрат або зниження податків. Розширення сукупних витрат секторами макроекономічного середовища відображено зсувом кривої ADi до етапу рівноваги AD (рис.5).

Інша ситуація нерівноваги виникає за умов перевищення сукупного попиту над сукупною пропозицією в умовах повної зайнятості ресурсів. Така ситуація має назву інфляційний розрив. Досягнення рівноваги відбувається шляхом зменшення сукупних витрат до рівня потенційного обсягу виробництва або розширення виробничих можливостей даної економічної системи. Графічно така ситуація зображена на рис. 6.

Рис. 6. Дія антиінфляційного механізму (стримуюча політика держави)

Політика держави, що базується на обмеженні сукупного попиту і скороченні витрат, називається стримуючою. Прикладом є стримуюча фіскальна політика держави по збільшенню податків або зменшенню державних витрат. Такий механізм дає можливість знизити середній рівень цін і "охолодити" економіку в період циклічного підйому.

Державний вплив на циклічні коливання економіки можливий шляхом скорочення або розширення інвестиційної активності (прискорена або уповільнена амортизація), а також грошово-кредитної (монетарної) політики. Розглянемо випадок інвестиційної пастки в економічній системі. Психологія інвесторів в умовах економічного спаду сприяє скороченню обсягів інвестицій і викликає ще більший спад виробництва. Ідея антициклічної фіскальної політики в тому, що держава проводить експансивну бюджетну політику у фазі спаду. І навпаки, політика стри­мування сприяє зменшенню ділової активності. Податкові надходження при цьому перевищують витрати і утворюється резервний фонд. Тоді як наступає спад в економічному циклі, держава використовує цей фонд для стимулювання додаткового попиту через механізм мультиплікатора і тим самим зменшує спад і глибину депресії. Для антициклічної фіскальної політики характерними є вирівнювання циклічних коливань та виклю­чення проблеми державного боргу в зв’язку з постійним формуванням і використанням резервного фонду.

Теорія антициклічної фіскальної політики має світове значення, а в Німеччині проводиться у формі закопу по стабілізації і зростанню. Проте, є ряд недоліків цієї теорії. По-перше, кейнсіанська теорія є спрощеною і її умови не відповідають реальності. По-друге, ця теорія пояснює кон’юнк­туру і неповну зайнятість ефективним попитом, хоча значно більший вплив на неї має структура виробництва і розміщення продуктивних сил. По-третє, невизначеним залишається момент впливу або проведення анти циклічних заходів у часі. Як правило, вони відбуваються із запізненням і проблемою стає також визначення обсягів впливу на економічний розвиток держави. По-четверте, складним завданням для політиків зали­шається дотримання фіскальної дисципліни. Як тільки наповнюється резервний фонд, завжди можна знайти підстави для його дострокового використання, забуваючи при цьому про наступні коливання ділової активності.

Грошова політика держави є важливим інструментом регулювання економіки. За класичною та неокласичною моделлю наслідки зміни грошової маси призведуть до збільшення цін в результаті експансивної грошової політики. Ціни будуть зростати до тих пір, поки реальна каса господарюючих суб’єктів не поменшає до первинного рівня. Цю залежність називають кембріджським ефектом: збільшення кількості грошей (касова готівка) → підвищення товарного попиту при незмінній пропозиції товарів → підвищення цін → зниження реальної кількості грошей. Єдиним наслідком експансивної грошової політики є інфляція, а на реальні змінні економічної моделі вона не може впливати ніяким чином. З класичної та неокласичної теорії задача грошової політики базується на збереженні вартості грошей, а саме: зовнішньої вартості грошей (забезпечення валютного паритету) і внутрішньої вартості грошей (стабілізації рівня цін).

У відповідності до кейнсіанської моделі грошова політика також не може надавати реального впливу. Збільшення кількості грошей відбувається за умов більш високого попиту на гроші при підвищенні реального прибутку або зменшенні процента. Зростає інвестиційний попит, збільшується пропозиція товарів і послуг і виникає перевищення попиту над пропозицією. В результаті дії економічних законів підвищується рівень цін. При цьому зростає процент і зменшується інвестиційний попит. Підвищення банківського процента триває до тих пір, поки встановиться нова рівновага на ринку, яка відрізняється від попереднього етапу рівноваги більшою масою грошей, більш високим

рівнем ЦІН І більшою ттпмі пальною (грошовою) заробітною платою. Реальна кількість грошей і реальна заробітна плата відповідають первинним значенням.

Вчені доводять, що результати класичної (неокласичної) моделі з одного боку та загальної кейнсіанської моделі - з іншого - аналогічні. В обох випадках подвоєння грошової маси веде до подвоєння цін, різними є лише передавальні механізми. У першій моделі спрацьовує кембріджський ефект з прямим впливом на товарний попит, а у другому - ефект Кейнса, який встановлює опосередкований процентом вплив реальної каси на товарний попит. Теорія Дж.М.Кейнса визначає фіскальну політику більш важливою та впливовою в порівнянні з грошовою політикою держави.