10.1. КРИТЕРІЇ ТА ПОКАЗНИКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Вимір соціально-економічної ефективності освітньої діяльності

І потребує чіткого визначення основних категорій та величин, необхід

них для її обчислення. Оцінювати ефективність, раціональність витри і ресурсів на будь-які цілі необхідно на підставі певних критеріїв.

[Економність — характеризує витратну, ресурсну сторону ефективності Згідно цього критерія витрати мають бути мінімально можливими Продуктивність — це співвідношення обсягів продукції або послуг з вели чиною витрат на їх виробництво. Результативність характеризує відпо-, бідність витрат і досягнутих результатів конкретним цілям. Якщо при оцінці продуктивності увага концентрується на окупності витрат, то при аналізі результативності — скоріше на мірі відповідності одержаних результатів певним потребам суспільства. ! Продуктивність та результативність виражають, по суті, різні аспек і и ефективності. Відокремлення їх зумовлено тим, що між цими критеріями можуть виникати суперечності. Так, наприклад, продуктивність може зростати при наявності економії від масштабу, тоді як з точки зору резул і-тативності доцільно обмежитися меншим обсягом. В умовах різкого скорочення державного фінансування сфери освіти більшість навчальних закладів стоять перед складним завданням забезпечення ефективного функціонування за умов обмежених ресур сів. Підвищення ефективності передбачатиме різні заходи залежно іп;і того, які критерії ефективності будуть взяті за основу. Якщо метою і просто зниження витрат, то це проявиться у їх скороченні, і в першу чергу — витрат на заробітну плату викладачів, оскільки це найвагомішії витратна стаття освіти. Результат в даному випадку важливий лише кількісний — зменшити витрати незалежно від випуску.

249

Тема 10. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ОСВІТИ

Підвищення продуктивності освітньої діяльності передбачає співставлення витрат з передбачуваним випуском. Навчальний заклад, що знаходиться на бюджетному фінансуванні, може знизити витрати на одного студента на 20%, якщо збільшить чисельність студентів вдвічі. Але зростання продуктивності може не означати відповідно кінцевої результативності. Якщо збільшення випуску спеціалістів даного профілю відповідає потребам суспільства, то такий захід виправданий. Якщо ж потреби задовольняються попередньою чисельністю спеціа­лістів, то такий захід для підвищення продуктивності буде невиправ­даним — надмірний випуск спеціалістів може спровокувати негативні наслідки на ринку праці.

{^Економність і продуктивність характеризують економічний аспект ефективності, тобто величину витрат та співвідношення величини витрат та одержаного продукту, ефекту. Результативність розкриває соціально-економічний аспект ефективності, тобто відповідність результатів діяль­ності соціальним та економічним цілям суспільства.!

Крім тогоіефективність може мати внутрішній та зовнішній аспекти. Внутрішня або виробнича ефективність, виражає продуктивність і резуль- " тативність виробництва освітніх послуг з точки зору галузі освіти, її внутрішніх цілей і завдань. Зовнішня ефективність або ефективність обміну, виражає міру, якою «вироблені» освітньою галуззю, навчальними закладами результати відповідають вимогам і поставленим цілям суспільства. І

Важливість підвищення ефективності функціонування освітньої системи зумовлюється не тільки безпосередньою цінністю її для людини, але й тим фактом, що ці видатки є інвестиціями з наступною віддачею. У даному випадку мова іде про економічний аспект ефективності: віддачі від витрат на освіту. Ці віддачі можуть приймати форму індивідуального або суспільного доходу. Приватні віддачі ідуть протягом життя студента або учня разом із підвищенням його продуктивності праці, і оскільки базова освіта відкриває шлях широкому залученню людей в процес ішробництва, то в результаті заробітна плата сприяє скороченню нерів­ності і збільшенню середнього класу.

доходу тощо.

Як вже неодноразово підкреслювалося вище, роль освіти у суспіль­ному розвитку не можна зводити тільки до впливу її на економічне зростання. Поряд із завданнями економічного характеру освіта виконує

І-С. Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

Критерії та показники економічної та соці^но-еконо^оТ '°'' ефективності освітньої діяльності

251

Тема 10. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ОСВІТИ

Ефектив-

---------

Соціально-

економічна ефектив­ність

й інші, дуже важливі соціальні функції. Суспільство бажає не тільки прискорити економічне зростання і підвищення рівня життя, а також — поліпшити розподіл освіти та її вплив на людей, і тому особливо важ­ливо, щоб освіта була ефективно і справедливо розподілена. Забезпе­чення такої ролі освіти протягом періоду бюджетної економії разом 'і підвищенням результативності освіти вимагає і зовнішньої і внутріш­ньої ефективності останньої.

При розрахунках соціально-економічної ефективності освіти важ­ливим кроком повинно стати налагодження ефективного моніторингу у системі освіти — необхідно забезпечити збір і використання кількісних вимірів всіх освітніх послуг, що надаються в країні. Широкі статистичні дані потім стануть базою для визначення наступних рівнів ефектив­ності: економічної та соціально-економічної. '

Зовнішня ефективність освіти, яка полягає у впливі на сталий роз­виток суспільства, залежить від її внутрішньої ефективності. Вони можуть бути відносно незалежними, мати свої самостійні значення. Водночас їх не можна розривати, ефективність освітньої діяльності має розглядатися в єдності зовнішнього і внутрішнього аспектів. В таблиці 10.1 наведені основні критерії і показники ефективності освіти.

10.2. МЕТОДИ РОЗРАХУНКУ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ОСВІТИ

Логіка обчислення економічної ефективності освітньої діяльності вимагає кількісного співмірювання витрат у цій сфері з їх економічною віддачею.

Складність розрахунку віддач у сфері освіти, як зазначалося вище, зумовлюється неоднозначністю визначення самих результатів освіти.

І.С. Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

255

Тема 10. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ОСВІТИ

254

оскільки приріст національного доходу відбувається як внаслідок збіль­шення чисельності працівників, так і внаслідок підвищення технічної о рівня виробництва, то далі автори намагаються оцінити вплив на збіль­шення обсягів національного доходу усіх основних факторів.

За їх підрахунками, в 1960 році 25,4% обсягу національного доходу було отримано за рахунок освіти та кваліфікації, а в 1979 році 35,9%. Віддача від вкладення коштів на розвиток освіти у вигляді додаткової о національного доходу зросла з 4,5 крб на один карбованець витрат її 1970 р. до 5,2 крб. в 1979 р., тобто на 20% (28, с 290-292).

["Існує ще один метод розрахунку редукції праці, він грунтується 11; і такому критерії визначення складності праці, як фактичні рівні суспіль них витрат на підготовку простої і кваліфікованої робочої сили. За роз­рахунками авторів наведеного вище підручника, співвідноше"ння витрігі на відтворення працівників різної кваліфікації характеризувалося такими коефіцієнтами редукції: для робітників некваліфікованої праці — 1,0; нашвкваліфікованої праці — 1,01; кваліфікованої праці — 1,30; для сіп-ціалістів із середньою спеціальною освітою — 1,39 та з вищою — 2,07.

Середньозважений коефіцієнт редукції праці для сукупної робочої сили розраховується для кожної групи робітників шляхом множені пі коефіцієнтів редукції праці на їх питому вагу. В 1965 році середньопш жений коефіцієнт за цією методикою складав 1,24, а в у 1970 році — 1,2(>,

На підставі даних цих розрахунків вплив освіти на національний доход обчислюється за такою формулою:

Е =

(К-1,00) (і-1,00)

де

і — індекс росту національного доходу; Ч К — індекс підвищення коефіцієнту складності праці (28, с. 299-300).

У західній економічній літературі дослідження та техніка виміру кількісних параметрів економічної віддачі витрат на освіту було рої почато ще в 60-х роках теоретиками концепції людського капіталу Г. І ієн кером та Т. Шульцем. На даний момент технологія аналізу витрат і віддпч інвестицій в освіту детально розроблена в працях багатьох західній вчених: МакМагона, Псачаропулоса, Фуллера та інших.

Аналіз витрат і віддач — це систематичне порівняння в універсальні!! грошовій формі величин витрат і прибутків певних форм інвестиикі з метою визначення їх економічної прибутковості. Таким чином за 0с і

печуютьсяі засоби оцінки майбутніх вигод з точки зору витрат, що мають бути здійснені зараз. Проведення аналізу витрат і віддач у галузі освіти включає такі ітерації. ,_..

Вимір витрат. Концепція альтернативних витратіДля проведення аналізу витрат і віддач визначаються не тільки фактичні витрати, але й такі, що г можливими, альтернативними за умови прийняття певного рішення^ Вони названі «альтернативними витратами», оскільки кожні інвестиції представляють жертву альтернативних можливостей використання ресурсів сучасному споживанню чи іншим формам інвестицій.

Так, грошові видатки представляють купівлю праці вчителя, шкільних будівель і обладнання та інших товарів і послуг, але всі вони мають альтернативне використання. Прикладом також виступає час учнів 1 студентів, які залишають ринок праці для продовження своєї освіти. | і Для економіки в цілому це представляє втрати продуктивної здібності І як наслідок — виробленого продукту, а для людини означає втрату заробітку.

Таким чином, обчислення витрат при проведенні аналізу витрат І віддач в освіті включає більше, ніж просту калькуляцію грошових видатків. Він включає спробу підрахувати загальну вартість інвестицій І) освіту в показниках альтернативних можливостей, втрачених або суспільством в цілому, або окремими індивідами.

Якщо метою аналізу витрат і віддач є оцінка освіти як форми суспільних інвестицій, то необхідно обчислити загальну вартість ресурсів освіти для економіки. Вона включає вартість часу вчителів, підручників, матеріалів та інших товарів і послуг, вартість використання будівель і капітального обладнання і, врешті, вартість часу студентів, визначену показниками альтернативного використання.

Слід зазначити, що підрахунки альтернативних витрат мають сенс Тільки в межах певної інституційної структури. Концепція альтернативних витрат і техніка аналізу витрат і віддач не може бути застосована за умови нагальних змін в єдиній освітній чи економічній структурі. Тому аналіз витрат і віддач виступає інструментом тільки маргінального аналізу.

Якщо ж метою є оцінка освіти як форми інвестицій для окремої людини, то витратами будуть вважатися ті, що здійснені студентом чи його сім'єю. Крім плати за навчання вони також включають витрати на підручники і книжки та транспортні витрати. Також повинні бути враховані непрямі витрати у формі втрачених заробітків. Якщо студенти отримують стипендії із суспільних фондів та дотації на покриття плати чи витрат на житло, їх середня вартість повинна бути вилучена із за-

І.С. Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

256

гальної суми приватних витрат. Таблиця 10.2 ілюструє елементи загаль» них суспільних і приватних витрат на освіту.

Таблиця 10.2 Елементи суспільних та приватних витрат на освіту

957

Тема 10.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ОСВІТИ

Ці вартісні елементи комбінуються для підрахунку річних витрат на студента кожного рівня чи типу освіти. Якщо ми розглядаємо освіту як суспільні чи приватні інвестиції, в розрахунках має бути враховано, що деякі студенти не закінчують навчання, а інші повторюють курси. Простіше буде підрахувати середню тривалість курсів, враховуючії повтори і відрахування. В сумі отримаємо загальну вартість, інвестовану суспільством для виробництва кваліфікованих спеціалістів, або середі і і витрати на людину після врахування середньої норми відрахувань і повторів.

Обчислення віддач. Щоб оцінити освіту як інвестиції, ми повинні обчислити очікуваний внесок освіти з майбутнього рівня доходу чи продукту. В майбутньому доході освіта проявляється через втілення навичок і знань в освічені людські ресурси, тим самим підвищуючи продуктивність праці. Якщо продуктивність праці освічених робітникіп вища, ніж неосвічених, то це буде виявлятися у прирості продукту і у вищих заробітні» платах освічених. Тому необхідно підрахувати до­даткові довічні заробітки освічених робітників.

Безумовно немає країни, яка мала б дані про заробітну плату осві­чених і менш освічених робітників протягом щонайменше 40 років. Тому стандартним шляхом виміру вигод є використання широко­масштабних даних середню заробітну плату робітників за віком, рівнем .освіти та галуззю зайнятості.

Досвід показує, що графіки заробітної плати за віком мають такі ^характеристики: а) заробітна плата високо корелюється з освітою;

в будь-якому віці більш освічені заробляють більше, ніж менш освічені робітники; б) заробітна плата зростає з віком, пік наступає в середньому віці і потім вирівнюється чи навіть падає до пенсійного віку; в) графіки заробітної плати високо освічених робітників більш стримкі, ніж менш освічених; пік заробітної плати освічених робітників виший, ніж пік зарплати менш освічених; г) вік, при якому зарплата досягне піку, є піз­нішим для більш освічених, ніж для менш освічених робітників, в окре­мих випадках зарплата більш освічених продовжує рости до пенсії.

Якщо метою є аналіз освіти як суспільного блага в сукупності її різно­видів, то вимірюється доход до сплати податків. Якщо ж хочемо оцінити освіту як форму приватних інвестицій для індивідів, то враховується реальна вигода, отримана індивідом після сплати податків.

Обчислення дисконтованого грошового потоку. Графіки заробітної плати за віком дають можливість підрахувати додаткові річні заробітки, пов'язані з освітою. Аналіз витрат і віддач вимагає, щоб ці додаткові заробітки були представлені однією цифрою так, щоб їх можна було порівняти з витратами.

Порівняти сьогоднішню цінність очікуваних майбутніх вигод з вели­чиною інвестицій, що мають буги зроблені зараз, можливо на основі дисконтування майбутніх потоків доходу. Техніка виміру майбутнього потоку доходу в показниках їх сьогоднішньої цінності називається технікою «дисконтування грошового потоку», і вона є спільною для всіх інвестиційних оцінок. \ Техніка передбачає обчислення сьогоднішньої вартості при даній чи передбачуваній ставці позичкового проценту очіку­ваного доходу в кожному майбутньому році. Таким чином, сьогоднішня вартість всього довічного потоку доходу буде виражена

ДЄ

п Е г є

— це тривалість інвестиційного проекту;

— очікуваний доход від інвестицій;

— ставка відсотку (дисконту);

— сума щорічних доходів від 1 до п року.

Норма віддачі на інвестиції в освіту. Оскільки витрати і очікувані вигоди інвестиційного проекту можуть бути виміряні і дисконтовані при певній ставці проценту, наступним кроком виступає порівняння витрат і віддач. Відомі три основні способи: 1) за допомогою відношення прибут-

І.С. Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

258

ки/витргти; 2) обчислення чистої сьогоднішньої цінності проекту; 3) об­числення внутрішньої норми віддачі інвестицій.

Відношення прибутки/витрати, як свідчить назва, просто виміркх відношення дисконтованих майбутніх прибутків до дисконтованих витрат при певній ставці проценту. Сьогоднішня чиста цінність проекту є цінність дисконтованих прибутків мінус дисконтовані витрати. Обидва ці виміри ефективності інвестицій можуть бути використані для аналізу витрат і віддач в освіті, але вони нечасто застосовуються порівняно з третім інструментом — аналізом норми віддачі. Норма віддачі будь-якого інвестиційного проекту є нормою проценту, який прирівнює дисконтовану сьогоднішню цінність очікуваних віддач і сьогоднішню цінність витрат проекту. Норма віддачі є такою ставкою проценту, при якій сьогоднішня цінність очікуваних віддач та сьогоднішня цінність витрат будуть рівні, тобто при якій різниця між дисконтованими віддачами і витратами дорівнює 0:

259

Тема 10. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ОСВІТИ

ДЄ

с

г

— тривалість інвестиційного процесу;

— очікуваний дохід від інвестицій;

— витрати;

— ставка відсотку (дисконту).

Головна відмінність між цими трьома формами аналізу полягає в тому, що відношення прибутки/ витрати та калькуляція сьогоднішньої чистої цінності залежать від допущеної ставки проценту, тоді як норма віддачі інвестицій не залежить від припущень стосовно ставки проценту, а просто показує ставку проценту, яка урівнює витрати і прибутки.

Норма віддачі інвестицій в освіту буде мати різні значення залежно від конкретної соціально-економічної ситуації в різних країнах і в різ­ний час. В середньому підрахунки дають такі цифри: суспільна норма віддачі університетської освіти — 8%, тоді як початкової — 15%.

Наведені показники ефективності витрат на освіту породжують багато сумнівів з приводу реальності величини заробітної плати як ре­зультату освіти та з того, що уряди та окремі особи приймають рішення по освіті керуючись міркуваннями економічної продуктивності.

Обмеженість аналізу витрат і віддач. Різновеликі заробітні плати можуть бути наслідком відмінностей не тільки в рівні та якості здобутої

освіти, але й природних здібностей людей, їх мотивації, соціального становища, статі, професії, неформальної освіти і т. ін. Тому не можна все прирощення заробітної плати відносити на рахунок формальної освіти. За даними американських досліджень тільки 2/3 відмінностей в зарплаті робітників може бути пояснено їх освітою. Саме тому, при під­рахунках впливу освіти на зарплату помножували на коефіцієнт 2/3 ті відмінності, що спостерігалися, тобто просто мультиплікували відмін­ності на «альфа-коефіцієнт» 0,66.

Реальна цінність альфа-коефіцієнту залишається дискусійною проблемою. Вплив природних здібностей може бути сильніше в пев­ному віці чи для певних категорій робітників, ніж для інших. Тому для різних підрахунків різною буде величина альфа-коефіцієнту. За іншими підрахунками, відхилення завдяки неврахуванню здібностей при обчис­ленні впливу на заробітну плату складає не більше 10%. Ця проблема набагато складніше в країнах, що розвиваються, або в країнах із неста­більною економічною ситуацією.

Величина заробітної плати не завжди адекватно відображає відмін­ності в продуктивності праці робітників внаслідок недосконалості ринку праці: жорсткість ринку праці, силу звички і традицій у визначенні ставок заробітної плати, силу професійних спілок чи величину заробіт­ної плати в державному секторі. В свою чергу приватні фірми можуть оплачувати працю випускників провідних закладів вище їх справжньої економічної цінності.

Крім прямих вигод, освіта генерує непрямі «розлиті» вигоди. Про­дуктивність праці може зростати не тільки внаслідок кращої освіти, але і в результаті кращої мотивації праці, умов праці, психологічного клімату в колективі тощо. Таким чином, різноманітні неекономічні моменти можуть відображатися в різних за величиною заробітних платах.

Підрахування норми віддачі передбачає повну зайнятість освічених робітників, тоді як в багатьох країнах реальністю є безробіття випуск­ників вищих та середніх спеціальних навчальних закладів. В такому випадку при вимірі суспільної норми віддачі необхідно зробити коригування.

Аналіз витрат і віддач є інструментом маргінального аналізу і норма віддачі є маргінальною нормою віддачі, яка вимірює ефект незначного приросту при інвестиціях в освіту. Це означає, що норма віддачі на інвестиції в освіту, підрахована по поточних даних по заробітній платі, не є гарним показником прибутковості в умовах, коли відбуваються широкомасштабні зміни в системі освіти чи в економіці взагалі.

І.С. Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

260

Приватна норма віддачі не завжди має сенс, тому що люди здійс­нюють свій вибір між освітою та роботою, або між рівнями чи закла­дами освіти не таким чином, як вони приймають чисто фінансові рішення, це робиться на основі достатньо грубих підрахунків ймовірних вигод, порівняних з витратами.

В освітньому плануванні використати підрахунки норми віддачі освітніх інвестицій можна для таких типів порівнянь: а) порівняти відповідну прибутковість освіти та інших форм суспільних інвестицій;

б) порівняти відповідну прибутковість різних типів чи рівнів освіти;

в) порівняти суспільну норму віддачі освіти в одній країні з іншою;

г) порівняти відповідну прибутковість освіти для суспільства та індивіда за допомогою суспільної і приватної норми віддачі; д) порівняти норму віддачі освіти в різних термінах часу.

Водночас майбутні вигоди освітніх інвестицій можуть включати неекономічні вигоди, які часто не можливо кількісно визначити. Загальним недоліком цього методу є неврахування неекономічних вигод та непрямих економічних вигод, що ставить під сумнів вико­ристання його як керівництва для політики перспективних рішень. Тому аналіз витрат і віддач є інструментом, сфокусованим лише на економічних вигодах освітньої діяльності.

10.3.СОЦШЬНО-ЕКОІЮМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ОСВІТИ

Економічна ефективність вміщує показники, які підлягають вартіс­ній оцінці. Безумовно, далеко не всі сторони освітньої діяльності можуть бути оцінені вартісно. Найбільшою проблемою для вчених та практик і п в освітній галузі є розробка алгоритму оцінки широкого спектру соціально-економічних результатів освіти. Ця проблема ще потребус дослідження. Останнім часом вченими напрацьований великий потен­ціал наукових досліджень суспільного ефекту освіти.

Аналіз витрат і результативності включає сукупність засобів визна­чення витрат ресурсів для досягнення тих чи інших цілей, поставлених перед освітою, та вибору оптимальних рішень. При оцінці результа­тивності в даному випадку неможливо орієнтуватися на універсальні показники прибутковості, і тому необхідно розробляти спеціальні інди­катори досягнення цілей. У світовій практиці нагромаджено величе )•

261___________Тема 10. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ОСВІТИ

ний досвід у розробці комплексу індикаторів результативності системи освіти (відомі комплекси індикаторів країн ОЕСР, ЮНЕСКО, ООН, Світового Банку). Ці комплекси індикаторів, кожний з яких включає свої групи показників, намагаються охарактеризувати освіту в цілому як систему. Крім того, часто використовувані методики оцінки системи освіти спрямовані значною мірою на моніторинг успішності учнів (студентів), тоді як комплексна оцінка соціально-економічної ефектив­ності системи освіти не може покладатися тільки на ці індикатори. З метою узагальнення досвіду різноманітних комплексів індикаторів, спробуємо запропонувати власний підхід до оцінки діяльності та результативності системи освіти. Причому ця методика націлена не просто на здійснення опису ситуації у сфері освіти, а підпорядкована такій основній меті, як визначення загальних показників ефективності та результативності діяльності системи освіти у певній країні.

На наш погляд, комплексна система показників результативності освіти має включати три блоки/; Перший — характеризує стан системи освіти, він включає комплекс індикаторів, структурованих згідно певних критеріїв. Другий —- це комплекс індикаторів, які на основі попередніх (першого блоку) дають уявлення про ефективність або результативність як окремих сегментів, процесів, ланок, так і системи в цілому. І третій — це комплекс індикаторів, які на основі порівняння всіх попередніх індикаторів між окремими групами (етнічними, релігій­ними, статевими тощо), регіонами, сільським і міським населенням, характеризують рівність можливостей в освіті]

Перший комплекс індикаторів, що характеризують стан системи освіти в країні, можна структурувати за критеріями: кількості, якості, вартості та відповідності. Ці критерії мають бути розкриті показниками, що представляють освітній процес за такими основними блоками: вихідні ресурси, тобто ті матеріальні, людські та фінансові ресурси, що є в наявності для здійснення процесу навчання за різними рів­нями та ступенями підготовки;

навчальний процес, тобто тривалість, динаміка, інтенсивність здійс­нення процесу навчання; випуск, тобто результат процесу навчання;

кінцеві результати, що характеризують міру, якою національна система освіти (або пропозиція освітніх послуг) відповідає попиту суспільства на освіту.

І.С. Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

262

!- Критерії кількості досягнення цілей освіти охоплюють кількісні параметри функціонування системи освіти. Ці параметри, перш за все, повинні характеризувати вихідні ресурси освіти: кількість учнів та студен­тів; кількість вчителів; реальні видатки на кожному рівні освіти; заробітнії плата вчителів; витрати на підручники та інші фінансові ресурси, такі як капітальні витрати на шкільні будівлі. Обсяг вихідних ресурсів свідчиті. про стан освіти в країні: кількість закладів, вчителів та учнів, викорис­тання комп'ютерного навчання, телебачення, відеокасет у процесі, видат­ки на харчування, кількість шкіл кожного рівня, а також розрахований розмір закладу — кількість учнів (або відвідуваність на заклад).

І, врешті, найважливішими показниками цієї серії виступають сукупні грошові витрати на освіту — поточні суспільні видатки н;і освіту, державних та приватних закладів, за рівнями приватні інвестиції батьків та втрачені заробітки; капітальні видатки уряду державним і приватним закладам.

На рівні навчального закладу з урахуванням всіх складових частин видатків на освіту можуть розраховуватися загальні показники витрат на одного учня (студента): " ■---..„^

-■■•.. •■ '■ ■-*='■.■ (вз=(О + А+Зф)х Л'К

Вз О

А Зф Т К

витрати на 1 учня;

оборотні фонди закладу освіти;

амортизаційні фонди (витрати на капітальний ремонт і обладнання);

фонд заробітної плати; , .. ,

кількість років навчання в даному навчальному закладі;

середньорічна кількість учнів (студентів). ''"

Середньорічна вартість навчання одного учня (студента) — Вс — може бути розрахована за такою формулою:

Пз

Вс = -

К

Де

Пз — поточні витрати в рік в навчальному закладі; Вс — середньорічна вартість навчання 1 учня.

Пз=3-Кр

Де

З — загальні видатки в рік; Кр — капітальні видатки.

263

Тема 10. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ОСВІТИ

ДЄ

V 2

Кр

Т^5уГогу

0+ --■ —+ - — 100 100 )

— чисельність студентів денної форми навчання,

— чисельність студентів вечірньої форми навчання,

— чисельність студентів заочної форми навчання.

Вартість навчання однієї особи безпосередньо залежить від кіль­кості учнів (студентів), що навчаються в цьому навчальному закладі. Вона може значною мірою варіювати між закладами, регіонами, галузями. Відмінності у величині витрат на одного учня простежуються на підставі даних по витратах на середні загальноосвітні заклади. Так, в одному з районів Сумської області в загальній сумі видатків на сільські загальноосвітні навчальні заклади стаття заробітної плати (разом і нарахуваннями) складає майже 75 відсотків, а вартість утримання одного учня коливається від 322 до 1121,25 грн. у рік.

Варіація величини видатків на одного учня в одному з районів міста Києва буде меншою: від 331 до 698,9 грн. Причому найвищі значення спостерігаються у спеціалізованих школах, гімназіях та ліцеях. У таких навчальних закладах, як правило, менша чисельність учнів, що відразу позначається на загальній величині вартості утримання одного учня н рік. Однак такі заклади призначені надавати більш якісну, поглиблену освіт}': Тому не правомірним буде зведення вирішення питання про підвищення ефективності до зниження вартості утримання одного учня в рік, оскільки останнє має місце для досягнення економії коштів. Розрахунки цих величин потрібні для проведення планово-економічної діяльності в системі освіти, для розробки науковообгрунтованих нормативів видатків, для виявлення регіональних відмінностей та ін.

Показником внутрішньої економічної ефективності освіти на макрорівні виступає показник вартості навчання, що виражає сукупні витрати держави на утримання навчальних закладів різних рівнів. Величина видатків на одного учня (студента) є важливим показником, який свідчить про суму, в яку обходиться державі (або іншим суб'єктам) навчання однієї особи за певний термін часу — як правило, рік.

Визначення кількісних результативних параметрів освіти можливе на основі: а) кількості успішних випускних екзаменів; б) чисельності учнів або студентів. У першому випадку найпростішою одиницею для

І.С. Каленюк «ЕКОНОМІКАОСВІТИ»

264

265

Тема 10. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ОСВІТИ

розрахунків є кількість успішних екзаменів чи загалом кількість учнів, що досягли певного рівня освіти. В другому — практично розглядається продуктивна потужність за показниками кількості вчителів, класі в, учнівських місць чи відвідуваність за показниками кількості учнів, учнів на рік, середньої денної відвідуваності.

■ Витрати на випускника. Середні витрати на випускника (тобто н;і успішного кандидата випускних екзаменів кожного року освіти) розраховуються: національна когорта учнів і студентів, оцінена загальнії вартість їх освіти до закінчення і калькуляція загальної кількості випускників в когорті. Середні витрати на випускника — це відношення загальної вартості до кількості випускників. Не зважаючи на складність та приблизність таких підрахунків, витрати на випускника дають певні вартісні свідчення про ефективність системи освіти. До речі, оцінка загального фшансового тягаря на одного випускника буде завищеною, оскільки не враховує інших учнів, які вступили пізніше в систему освіти.

Витрати на досягнутий рівень освіти. Вищенаведена процедура може бути узагальнена розглядом не тільки випускників, але й учнів, які по­ступили після завершення 1, 2, 3 тощо років навчання. Важливісті. таких розрахунків зумовлюється тим фактом, що ті, хто вступають перс/і завершенням курсу навчання, як правило, успішно його закінчують.

Витрати на одного учня. Цей показник використовується найчис­тіше. Він показує співвідношення між поточними грошовими витра­тами і чисельністю; беруть поточні, а не капітальні витрати тому, що співвідношення між капітальними видатками в кожному даному рої 11 і чисельністю в цьому році мають невелике значення.

Витрати на середню денну відвідуваність. У деяких країнах, припус каючи, що чисельність не завжди відображає реальну відвідуваність, використовують іншу формулу, а власне: поділ поточних витрат па кількість учнів, що присутні кожний день, тобто «середню денну відві­дуваність». Наприклад, у Канада і США публікують витрати на середню денну відвідуваність в початковій і середній освіті.

Капітальні витрати на учнівське місце. Щодо капітальних витри і цікавим може бути співвідношення між вартістю будівель і обладнанії я та кількістю забезпечених місць. Цей показник часто використовується при розробці проектів. Той же самий підхід, що використовується при виборі інвестицій, може бути легко застосований до шкільних споруд порівнянням річних витрат на місце в різних проектах. Витрати обчис­люються з точки зору економічного життя різних проектів та відповіл них грошових потоків дисконтної ставки.

Середні витрати на клас. Цей показник також часто використовується тому, що тут одиниця, а власне — клас, є відносно одноманітною та ці витрати легше використовувати в проектах. Однак слід зауважити, що використання цієї формули означає, що визначення класу повинно бути стандартизовано в будь-якій країні (та між країнами для міжна­родних порівнянь), хоча добре відомо, що кількість учнів у класі варіює між країнами та навіть в одній країні.

Цей показник суперечить сучасній тенденції досліджень в порів­няльній освіті, оскільки спеціалісти пропонують, щоб в середній і вищій освіті студенти збиралися не в класи, а були поділені на групи, різні за розміром, за різними типами діяльності (практична робота, дискусійні групи тощо) та за різними предметами (загальноосвітніми та факуль­тативними). Однак перебудову такого типу важко здійснити за кілька років, і тому формула витрат на клас ще залишається у колі досліджень економістів.

Середні поточні витрати на одного вчителя. Ця формула стосується оцінки чутливості тенденції основної змінної витрат, а саме — заро­бітної плати. Але витрати на вчителя не можна використовувати без попередження, особливо в середній і вищій освіті, де кількість вчителів на «клас» варіює внаслідок різних причин і навряд чи може бути використана для порівняння, тим більше на міжнародному рівні.

Важливою характеристикою виступають також показники, що розкривають кількісні параметри самого процесу навчання: кількість років, що вчаться учні та студенти на кожному рівні (разом з витратами на рік даного циклу), норми вибуття з навчання, норми другорічництва, кількість днів шкільного року, прогули вчителів, кількість годин в день, наповнюваність класів, змінність занять тощо. Серйозною проблемою навчального процесу в багатьох країнах залишається проблема відра­хування і залишання на повторне навчання. Уход зі школи другоріч-ництво виступають серйозними причинами внутрішньої неефективності системи освіти. Коефіцієнти вибуття і другорічництва розраховуються за такими формулами:

Квиб ■ .... . :

К'виб—■

К

Де

К'виб — коефіцієнт вибуття;

Квиб — середньорічна кількість вибулих;

К — середньорічний контингент учнів.

І! і

І.С. Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

266

ДЄ

К'др — коефіцієнт другорічництва;

Кдр — середньорічна кількість учнів, залишених на другий рік.

Система вищої освіти в багатьох країнах також є неефективною внаслідок того, що чотирирічна ступінь бакалавра досягається в серед­ньому за 6,5-10 років. Про результативність процесу підготовки аспі­рантів чи докторантів можна говорити, якщо порівняти кількість на­браних аспірантів чи докторантів та кількість тих, хто захистив канди­датську або докторську дисертацію. Цей аналіз може бути доповнений грошовими розрахунками витрат.

Можна використати багато інших показників процесу, але із них, я к правило, дані не збираються школами і це заважає їх узагальненню. Вони складають: а) залучення шкільною адміністрацією батьків до освітнього процесу; б) загальний час учнів на виконання домашньою завдання; в) сподівання вчителів щодо учнівської успішності; г) час, що вчителі витрачають на підготовку та ін. При відсутності таких даних допускається, що на освітні досягнення впливають такі показники, я к якість вчителів і середня денна відвідуваність.

Найбільше значення для кількісної оцінки результативності освіти, безумовно, мають показники випуску: успішність на випускних іспитах, чисельність випускників кожного рівня та ступеня освіти. Показники вхідних ресурсів і процесу складають тільки нижчий рівень частковою виміру загальної результативності надання освітніх послуг. Логік;і з'ясування результативності та ефективності освіти вимагає знаход­ження показників випуску. Випуск характеризується за такими рисами: 1) роки навчання; 2) досягнення; 3) успішність; 4) рівність.

Самі собою кількісні параметри, безумовно, важливі, але не достатні для характеристики загальної результативності освітньої діяльності. Чисельність випускників з базовою вищою освітою характеризує по тужності системи освіти щодо випуску саме такої кількості спеціалісті!!, але ще не свідчить про їх реальну кваліфікацію. Тому кількісні пари метри обов'язково мають доповнюватися якісними характеристиками. Врахування якості освітніх послуг та вираження її у формалізованих показниках є найбільш складною проблемою. Для того, щоб можне було б диференціювати отримані результати, необхідні чіткі стандарт

267

Тема 10. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ОСВІТИ

якості. Встановити такі стандарти для різних елементів освітньої діяль­ності досить важко, бо не всі вони піддаються формалізації. Як оцінити особистий вплив викладача на студента? За одних і тих самих кількісних параметрах результатів у системі освіти особистість викладача може залишити абсолютно різний слід в голові студентів, а отже і реалізу­ватися в різній якості їх кваліфікації.

Однак не зважаючи на всю складность визначення якісних пара­метрів результативності освіти цей аспект також має бути хоч деякою мірою формалізований. Якісний склад вихідних ресурсів може бути охарактеризовано через: кваліфікацію вчителів (рівень освіти та педаго­гічного стажу), кваліфікацію освітніх менеджерів (рівень освіти за фахом та стаж роботи), якість підручників тощо.

Якісна оцінка результативності навчального процесу можлива на основі даних про відвідування учнів і студентів, про успішність (поточну та на іспитах) та інших. Безумовно найважливішим показником резуль­тативності навчального процесу можна вважати успішність. Але успіш­ність буде реальним показником тільки в тому випадку, коли оцінки будуть реально відповідати знанням учнів чи студентів. На жаль, цей показник в нашій системі освіти ще далекий від об'єктивності.

У багатьох країнах розраховується результативність освіти за успіш­ністю складених тестів і за зростанням освітнього рівня. Дані за зданими загальнонаціональними тестами з читання, математики та інших пред­метів порівнюються в часі, серед груп населення (міське/ сільське насе­лення), серед регіонів і серед шкіл для моніторингу результативності.

Приріст результативності обчислюється відніманням успішності за тестами вступу (оцінюючи певний іспит чи близько порівняні іспити з використанням формули переведення) від зданих на момент, коли завершується даний рівень освіти. Таким чином підраховується «добав­лена вартість» цього рівня навчання. Для здійснення таких розрахунків неодмінною умовою є сувора і послідовна відповідність оцінок до реально засвоєних учнями знань і навичок, що можливо лише за наявності та дотримання точних освітніх стандартів.

Якісна характеристика випуску освіти може включати такі показ­ники, як кількість випускників з відзнакою (золотою медаллю, черво­ним дипломом).

Для успішного моніторингу та підвищення результативності освітньої системи необхідно забезпечити обчислення кількісних і якісних параметрів реально наданих освітніх послуг. Слід відмітити недосконалість сучасної інформаційної бази системи освіти, яка не аку-

І

І.С. Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

268

мулює різноманітні важливі для аналізу результативності дані. Для під­рахунків ефективності та результативності потрібні не тільки кількісні і якісні параметри вихідних ресурсів, а й їх обсяг в ціновому виразі.

Показники результативності

Таблиця 10.1

4 Такі показники, як чисельність учнів (середньорічна приведена або в показниках середньої денної відвідуваності), кількість учнів на одного вчителя і кількість підручників на одного учня можуть бути виражені у реальних витратах на кожний з цих пунктів. Такі підрахунки дадуть можливість визначити тенденції в часі, провести міжнародні порів­няння та здійснювати ефективний моніторинг освітньої системи. Клю­човою частиною аналізу є реальні витрати на одного учня або студента відповідного рівня освіти, витрати на учня (студента) як відсоток від ВВП на душу населення. Крім того, комплекс показників може включати: витрати на заробітну плату вчителів на одного учня, витрати на досяг­нення певного рівня освіти в показниках успішності чи витрати на одного випускника, порівняно з даними навчальних закладів даного рівня.

Перераховані вище показники результативності стосуються голов­ним чином внутрішньої ефективності системи освіти. Вони дозволяють оцінити досягнення цілей, внутрішньо властивих системі освіти, які випливають з її основної мети: забезпечити наявність необхідних людських, матеріальних та фінансових ресурсів для задоволення потреб населення в освітніх послугах. Для виявлення зовнішньої ефективності системи освіти головним критерієм виступає відповідність досягнутих цілей потребам суспільства.

Система освіти може вважатися не відповідною, якщо вона не про­дукує або недостатньо продукує кваліфіковані кадри, які б ефективно сприяли таким важливим макроекономічним та соціальним цілям, як економічне зростання та рівність; або ж якщо вона адекватно не реагує на зміну обставин і, перш за все, на ринку праці. Відповідність системи

269

Тема 10

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ОСВІТИ

освіти виявляється такими показниками, як наявність тривалих ва­кансій одних професій та значний надлишок в інших, підготовка людей для робочих місць, які не працюють або не існують, навчальні про­грами, які явно не мають зв'язку з потребами робочих місць.

Тому наступним кроком у визначенні результативності освіти повинно стати з'ясування таких кінцевих результатів, як показники зай­нятості, безробіття, час пошуку роботи, заробітна плата, еміграція ви­пускників, рівень освіти населення (працюючих), частка населення (чи працюючих) з вищою освітою, величина видатків на освіту (державних, приватних, сукупних), зростання продуктивності праці, зростання ВВП, величина втрат та інші дані про різні негрошові результати.

До кінцевих результатів системи освіти можна віднести і такий показник, як індекс людського розвитку (ІЛР). Як відомо, згідно з методикою ООН ІЛР є простим середнім індексом тривалості життя, досягнутого рівня освіти та скоригованого реального ВВП на душу населення. Індекс досягнутого рівня освіти обчислюється стосовно двох показників: показника грамотності дорослого населення та сукупної частки учнів. Рівень грамотності дорослих — відсоток осіб віком від 15 років і старий, які можуть свідомо прочитати та написати стислий нескладний текст про їх повсякденне життя. Сукупна частка учнів — відсоток осіб на всіх рівнях освіти відносно до загальної кількості осіб вікової категорії. В «Доповіді про людський розвиток», підготовленій Програмою розвитку ООН за 2001 рік за першим показником Україна має 99,6%, а за другим — 76,9% (у розвинених країнах 94%), і в резуль­таті середній індекс освіти — 0,92.

Кінцеві результати освіти включають і внески освіти в економічне зростання, і негрошові внески в досягнення сталого розвитку. Основ­ний результат, який можна формалізувати в економічних показниках, — це внесок освіти у продуктивність праці індивідів через розвиток здібностей, навчання. Він знаходить прояв у зростанні заробітної плати і підвищенні стандартів життя. Сума індивідуальних заробітків (плюс віддачі від матеріального багатства) — це національний доход, який приблизно дорівнює валовому внутрішньому продукту, а отже є клю­човою ланкою економічного зростання національної економіки.

Негрошові віддачі, як правило, хоча і не завжди, позитивно коре-люються з економічними ефектами чи стандартами життя. Для обчис­лення загальних віддач використовують заробітну плату, але вона не повністю відображає сукупні результати. Тому важливо враховувати також інші обчислення певних неринкових віддач, які часто можна

І.С. Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

270

кількісно визначити, хоча і не легко оцінити. Такими негрошовими результатами можуть бути явища самого широкого спектру залежно від політики та поставлених цілей. Наприклад, поліпшення навколиш­нього середовища в результаті підвищення витрат на екологічну освіту, народжуваність та кількість абортів, якість харчування та здоров'я дітей залежно від росту освіченості жінок, а також багато інших: підвищення культурного рівня населення, послаблення криміногенної ситуації, демократичні свободи в країні.

Важливим моментом у процесі дослідження ефективності функціо­нування та перспектив розвитку освітнього потенціалу країни є оцінка величини тих втрат, що зазнає потенціал освіти під впливом різних чинників. Про втрати ми можемо говорити, якщо освітній потенціал, втілений в людині, не використовується на користь суспільства. Але тут необхідно зробити декілька застережень: по-перше, мова не іде про природні процеси старіння і вибуття. Вони є складовою природною відтворювального процесу, коли молоді, підготовлені кадри мають замінювати вибулих. По-друге, втрати ніколи не є абсолютними, у будь якому випадку завжди залишаються якісь позитивні моменти, вигоди для суспільства. Так, наприклад, якщо людина не працює за фахом, ік­не означає, що одержана освіта не сприяла її розвитку.

Отже, про втрати освітнього потенціалу ми можемо говорити, якпю носять дуже відносний характер і не завжди виявляють реальну величину втрат. Так, наприклад, якщо випускники педагогічних вузів працюють менеджерами у фірмах, то з економічної точки зору втрат може не бути і навіть навпаки, тому що рівень їх оплати праці може бути набагато вищим. Але ж суспільство несе прямі втрати, педагогічні кадри не відновлюються, не поповнюються молодими здібними працівниками. Ці втрати, які поки що є віртуальними і можуть бути охарактеризовані лише непрямими показниками (старінням вчительського складу, дефіцитом кадрів тощо) надалі знайдуть прояв у погіршенні рівня і якості загальної освіти населення.

У другому випадку величина втрат залежить від періоду безробіття, коли отримана людиною освіта не застосовується:

В = 2п — 2в = 2п —

ДЄ

2п — потенційний довічний доход; •

2в — втрачений доход; . . >■ :. , ,_ .,, :, '..■."■

2р — річнийдоход; ( , ■і,-*-.,. ,■■ - Г> ■,•■ '. ,. ■•

(З — кількість років безробіття. . '

Якщо ж не зайнятою у суспільному виробництві залишається жінка Я причини виховання дітей, то втрачений доход компенсується певною Мірою. Причому це компенсується не тільки на величину видатків на утримання дітей в дошкільних закладах чи позашкільну освіту, а й іншими І здобутками, які знайдуть прояв у поліпшенні здоров'я та вихованні дітей. Напевно, найбільшою буде величина втрат у третьому випадку, коли країна втрачає свої кваліфіковані кадри. До прямих втрат тут відносяться ик витрати на підготовку, так і доход, що міг би бути отриманим даною і юдиною:

В = Уф + (2ф - 2з), и,; -

к2ф — доход, що може бути отриманий людиною в іншій країні;

/л — доход, зароблений за роки роботи в своїй країні; "'- . •

к — Коефіцієнт приведення. ■'-:■'•■', 'і .'/"■

І.С. Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

272

Оскільки країни можуть мати різнопорядкові величини ВВП, а отже і рівні заробітної плати, не завжди можна прямо враховувати заробле ний в іншій країні доход. Тому:

ВВІ!'і

ВВП'р — ВВП на душу населення в рідній країні; і ВВП'і — ВВП на душу населення в іншій країні.

Дещо інший вигляд буде мати ця формула у випадку, коли за кордон виїзджають найкваліфікованіші фахівці, науковці, вчені. До втрат толі дораховується величина економічного ефекту від їх творчих досягнеш,: винаходів, патентів, відкриттів, ноу-хау тощо:

В = Уф + (к 2ф - 7л) + Е,

де

•І"

Е — ефект від творчої діяльності.

_»)}

- V !

Наявність всього комплексу даних про вихідні ресурси, процесу навчання, випуску, кінцевих результатах дасть можливість перейти до обчислення загальної ефективності та результативності стратегії інвестицій в освіту. Показники освітніх вихідних ресурсів, процесін, випусків та кінцевих результатів є, по суті, сирими описувальнимп даними. Вирішальною частиною ефективної системи менеджменту освіти виступає комплекс показників ефективності, результативності та рівності, які характеризують відношення результатів чи здобутків до витрат і тому виступають показниками ефективності вищого рівня (за умови коригування неринкових віддач).

Показники ефективності: ^

приватна норма віддачі;

суспільна норма віддачі;

3) сьогоднішня цінність середнього чистого приросту заробітної плати/загальна вартість завершення даного рівня освіти;

4) приріст ВВП за рахунок підвищення рівня освіти працюючих або всього населення. Для його обчислення можуть бути застосовані такі розрахунки:

1) 2)

273

Тема 10. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ОСВІТИ

народногосподарська віддача фонду освіти:

Ео = ВВП / ФО,

Де

Ео — ефективність освіти;

ВВП — валовий внутрішній продукт:

ФО — фонд освіти.

№>-•■■*.■■: і;\лї\ ' -': '"'

Щодо приросту ВВП може визначатися частка приросту витрат суспільства (інвестицій) на освіту і порівнюватися з приростом інвес­тицій у фізичний капітал:

Ко = Іо / Іввп, Кі = Іф/ Іввп,

ДЄ

[о — приріст витрат на освіту;

Іф — приріст інвестицій у фізичний капітал;

Іввп — приріст ВВП;

Ко — коефіцієнт приросту ВВП за рахунок освіти;

Кі — коефіцієнт приросту ВВП за рахунок інвестицій у фізичний капітал.

Вартісні показники результативності:

1) середнє прирощення успішності/витрати на одного учня;

2) кількість присуджених ступенів/ витрати на даний цикл навчання;

3) індекси негрошових результатів/ витрати.

Показники результативності можуть бути розраховані за окремими навчальними програмами (наприклад, аспірантура: кількість захищених дисертацій та витрати на аспірантуру), циклам (дошкільна, середня,

І.С. Каленюк «ЕКОНОМІКАОСВІТИ»

274

вища освіта), спеціальностям (гуманітарні, технічні, медичні) тощо. Крім того, можуть виділятися окремі показники, які характеризують досяг нення певних цілей. Наприклад, державою може визначена стратегічна мета досягнення 10%-го росту студентської чисельності. Показником результативності у даному випадку стане порівняння додаткових коштів, асигнованих державою на ці цілі та досягнутих результаті!). Показники ефективності та результативності можуть бути порівняні н часі, а також між країнами для з'ясування напрямів, по яким системи освіти добре працює і по яким вимагає поліпшення.

І, нарешті, третій блок індикаторів сфокусований на дослідженні проблем рівності можливостей в освіті.

Показники справедливості: ♦ варіація видатків на одного учня, серед міського, сільського насс

лення, шкільних мікрорайонів (можливо згрупованих в децілі); ' ♦ варіація кількості підручників на одного учня, по школах чи мікро

районах, групах в децілях;

•$> варіація кількості учнів на одного вчителя, по школах, мікрорайо­нах, групах в децілях;

ф варіація заробітної плати одного вчителя, для міського та сільського , населення.

Можливі й інші виміри горизонтальної та вертикальної рівності між учнями або студентами, їх вибір обумовлюється наявністю і доступ­ністю різноманітних даних системи освіти. Експертами ЮНЕСКО розроблені рекомендації для створення національної інформаційної системи для постійного ефективного моніторингу результативнос і і освітньої діяльності. Така інформаційна система менеджменту освіти має включати комплекс показників, що не є занадто деталізованими, але концентрують увагу на вирішальних моментах освітньої діяльності та обов'язково широко публікуються.

З'ясування системи критеріїв та показників ефективності освітньої діяльності дозволяє дослідити, які заходи і напрями застосовуються і а який вони мають вплив з точки зору як економічної, так і соціальної ефективності. Дані по витратах, взяті ізольовано, не мають сенсу. Коп кретна високовитратна діяльність може бути високоефективна, а низько-витратна діяльність може бути низькоефективною і збитковою. Так, наприклад, з метою підвищення ефективності витрат на заробітну плату може підвищуватися інтенсивність використання праці вчителів чи викладачів, збільшуватися їх навантаження.. :

275

Тема 10. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ОСВІТИ

Разом з тим, низький рівень заробітної плати вчителів та викладачів при зростанні навантаження неминуче призведе до зниження продук­тивності праці. Якщо результатами вважати кількість учнів та випуск­ників при тих же витратах, то ефективність буде значною. Якість же навчання, безумовно погіршується. Визначити міру цього погіршення важко, тут необхідним є цілий комплекс показників. Головна прикрість полягає в тому, погіршення якості здобутої освіти може проявитися не відразу, в довгостроковому періоді різними симптомами: проблеми працевлаштування, виконання професійних функцій та багатьма іншими.

Для того, щоб оплата праці педагогічного складу була дієвим засобом підвищення ефективності освітньої діяльності, винагороди за вищу кваліфікацію повинні бути адекватні. Якщо оплата праці недос­татня або надмірна, кваліфікація вчителів не буде винагороджуватися згідно з їх продуктивністю праці. Недостатня оплата праці може при­вести до втрат під час вибору професії (професія вчителя чи викладача не буде привабливою і відповідно не буде високо престижною, як це справді повинно бути) та при використанні особистого та професійного потенціалу вчителів.

Підвищення соціально-економічної ефективності (як внутрішньої, так і зовнішньої) освітньої діяльності, а отже і ефективності викорис­тання освітнього потенціалу країни, можливе на умови поліпшення організації і управління освітою та системи її фінансування. Функціо­нальна роль освіти в забезпеченні сталого суспільного розвитку визна­чається не стільки ЇЇ наявним ресурсним потенціалом, скільки соціально-економічними умовами його активного і ефективного використання і реалізації, що в свою чергу потребує постійного вдосконалення як внутрішнього механізму господарювання у сфері освіти, так і зовнішніх зв'язків між сферою освіти та середовищем. З цією метою в системі організації освітньої діяльності можливості більшої ефективності задіюються в таких напрямах: розширення можливостей залучення різних груп і верств населення до освіти; створення нових форм організації освітньої діяльності та управління нею (щодо форм власності, правового статусу та ін.); диверсифікації освітньої діяльності традиційних навчальних закладів; підвищенні гнучкості в діяльності навчальних закладів.

Система управління освітою на макро- та мікрорівнях також зазнає змін, метою яких також виступає підвищення соціально-економічної ефективності діяльності у цій сфері: підвищення автономії навчальних закладів (і особливо — вищих навчальних закладів), посилення їх відпо-

І.С. Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

276

відальності за результати своєї діяльності; зміна методів управління: відхід від прямого адміністративного контролю до більш гнучких, стиму­люючих методів керівництва; залучення громадськості до управління освітою, посилення повноважень органів самоуправління у сфері освіти. Об'єктивна потреба зростання суспільних видатків на освіту наштов­хується на обмеженість фінансових ресурсів держави, що характерно для багатьох країн і не тільки для складної ситуації в Україні. Необхідність підвищення ефективності фінансових витрат на освіту диктує здійснення наступних змін: диверсифікація джерел фінансування освіти, залучення приватних джерел, впровадження змішаних форм оплати навчання; модернізація системи фінансування освіти: формування гнучкої системи фінансового управління освітою та зміна самого державного фінансу­вання в напрямі не тільки безпосереднього асигнування коштів на основі нормативів, а впровадження стимулюючих форм фінансування.

ВИСНОВКИ

1

Ефективність освітньої діяльності розкривається в двох аспектах: економічна ефективність (співвідношення величини витрат та одер­жаного продукту, ефекту) та соціально-економічна ефективність (від­повідність результатів діяльності соціальним та економічним цілям суспільства). З іншого боку, ефективність освіти розглядається на двох рівнях: внутрішня ефективність (продуктивність і результатив­ність виробництва освітніх послуг з точки зору галузі освіти, її внутрішніх цілей і завдань) і зовнішня ефективність (виражає міру, якою «вироблені» навчальними закладами результати є бажаними для суспільства, відповідають вимогам і цілям, поставленим перед ними суспільством).

Методика обчислення економічної ефективності грунтується на порівнянні величин витрат і віддач (у формі довічного доходу) з метою визначення їх економічної прибутковості. Загальним недо­ліком цього методу є неврахування неекономічних вигод та непря-лях економічних вигод.

З.і Визначення соціально-економічної ефективності освіти потребує

і цілого комплексу показників, які характеризують досягнуті резуль-

\ тати. Цей комплекс може включати показники вихідних ресурсів

і (матеріальні, людські та фінансові ресурси), навчального процесу

1 (тривалість, динаміка, інтенсивність здійснення процесу навчання),

2.

277___________Тема 10, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ОСВІТИ

випуску (результат процесу навчання), кінцевих результатів, вартісні, витратно-вартісні показники та показники, що характеризують інші важливі результати (екстерналії). і

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Розкрийте сутність поняття «ефективність освітньої діяльності»?

2. В чому полягає відмінність між категоріями «економічна ефектив­ність» і «соціально-економічна ефективність» освітньої діяльності?

3. Що таке внутрішня ефективність та зовнішня ефективність освіт­ньої діяльності?

4. Що являють собою критерії продуктивності і результативності та який між ними взаємозв'язок?

5. В чому полягають позитивні і негативні сторони аналізу витрат і від­дач? Чи можна його вважати універсальним методом оцінки віддач витрат на освіту?

6. Чому необхідне приведення витрат і віддач до єдиного моменту

в часі?

7. Яким чином можна оцінити результативність витрат на освіту?

8. Які завдання вирішуються за допомогою аналізу витрат і резуль­тативності?

9. Чим зумовлена необхідність грошової оцінки благ (освітніх послуг), які не є об'єктом купівлі-продажу?

10. Чи можна врахувати вплив освіти на соціальну рівність в суспільстві?

11. Що таке екстерналії? Наведіть їх види та конкретні приклади.

12. Розрахуйте, яка буде сьогоднішня вартість віддач від навчання на курсах підвищення кваліфікації бухгалтерів, якщо ставка позичко­вого проценту — 10 відсотків, прирощення заробітної плати має бути протягом першого року після закінчення навчання — 1000 грн., протягом другого — 200 грн., третього — 200 грн.

13. Через скільки років окупляться витрати на навчання, якщо загальна вартіть навчання складає 1250 грн.?

279

Тема 11. ОСВІТА В XXI СТОЛІТТІ: ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

;КГ_'г,±і... 7