ДВА ПРИКЛАДИ ТУРЕЦЬКИХ РИБАЛЬСЬКИХ УГІДЬ ІЗ ТРИВАЮЧИМИ ПРОБЛЕМАМИ CP
Бодрум розташований приблизно за 400 км на захід від Аланії на березі Егейського моря. Рибалок-присвоювачів від рибальства Бодру- ма набагато більше, ніжу Аланії. У1983 році в рибальських угіддях Бод- рума було 100 невеликих човнів зі стаціонарними моторами, 11 траулерів, 2 сейнери-«гаманці» та 9 донних сейнерів, на яких працювало близько 400 рибалок (Berkesr 1986br р.
68). До 1970-х років Бодрум був місцем успішного прибережного рибальства. Фікрет Беркес повідомляє, що в 1970-ті роки уряд Туреччини закликав деяких рибалок Бодру- ма побудувати більше траулерів і «рідко застосовував правило три- мильної зони, що призводило до великого незадоволення дрібних рибалок» (Berkes, 1986br р. 79)2.Швидкий фінансовий успіх траулерів приманював інших займатися місцевим рибним промислом, аж поки доходи від флоту в цілому не стали меншими, ніж витрати на промисел. Як вказував Беркес, Бодрум є «хрестоматійним прикладом розпорошення ренти в рибному промислі» (Berkes, 1986b, р. 79). Хоча загальний річний вилов риби залишався приблизно таким самим, та кількість риби на одиницю лову різко скоротилася. Великі судна з Бодрума вже не могли там заробити собі на життя і почали вилов креветок на угіддях біля Мерсина. Бум туристичної торгівлі привабив багатьох рибалок, які працювали неповний робочий день та фрахтували човни для промислу.
У 1970-х місцевий рибальський кооператив безуспішно намагався владнати конфлікти між рибалками на невеликих човнах, рибалками- новачками та траулерами. Та до 1983 року цей кооператив зник. Зараз за спільні рибальські угіддя конкурують шість груп рибалок з різними інтересами:
(1) дрібні прибережні рибалки, (2) великі учасники, у тому числі траулери та сейнери, (3) напівпрофесіонали, які ловлять рибу самі й інколи продають надлишки, (4) велика кількість некваліфікованих рибалок-спортс- менів, (5) рибалки-гарпунщики, які мають ліцензії на вилов губки, але також продають рибу на відкритому ринку, (6) оператори чартерних суден, які рибалять для годування своїх клієнтів, а іноді продають надлишки.
(Berkes, 1986b, р. 74)
Аналогічна проблема існує в Ізмірській затоці — це велике рибальське угіддя далі на північ на узбережжі Егейського моря. У 1983 році у цьому районі жили 1800 рибалок. Вони використовували 700 малих суден зі стаціонарними моторами, ЗО донних сейнерів і 27 сейнерів- «гаманців». Підгрупа структури Ізміра є такою самою, як і в Бодрумі, але ускладнюється тим, що Ізмір — велике місто (агломерація з населенням понад 1 млн) з високим попитом на свіжу рибу. Як результат — надмірний вилов, за якого надто багато рибалок виловлюють надто мало риби кожен.
Траулери в Ізмірі не були проблемою. Таким суднам важко працювати в умовах високої скупченості, а турецька берегова охорона активно патрулює основну акваторію затоки. Ця проблема CP виникла через ряд факторів: можливість швидкого отримання економічної вигоди, велика кількість рибалок, внутрішнє розділення рибалок на окремі підгрупи з протилежними інтересами, а також відсутність всеосяжного інституційного механізму, в рамках якого могли бути розроблені місцеві правила і механізми розв'язання конфліктів. В Ізмірі є два великих рибальських кооперативи, але вони представлені різними підгрупами рибалок. Поряд працюють кілька інших рибальських кооперативів, але вони також представляють різні підгрупи. Кожна група мала конфлікти «...принаймні з однією іншою групою, а в деяких випадках — і більше, ніж з однією». Отже, «...немає ніяких оперативних правил розподілу риби, які б зменшили конфлікти або обмежили скупченість» (Berkesf 1986bf р. 75).
Загальну інституційну установку в Туреччині можна охарактеризувати як «невтручання». Національне законодавство вимагає від рибалок наявності ліцензії, але кількість ліцензій не обмежує. Було введено обмеження на рибальство в період нересту і на обладнання, яке може використовуватися. Також було зроблено спроби відокремити прибережне рибальство від власне морського забороною траулерам вести промисел у межах тримильної морської зони і в межах заток.
Установа, відповідальна за встановлення правил рибальства (міністерство сільського господарства), не має агентів для забезпечення дотримання цих правил. Стежити за дотриманням правил має берегова охорона, сільська поліція та міністерство внутрішніх справ. Отже, причинами невдачі в Бодрумі стали недотримання правила тримильної зони (за винятком великих заток), а також фінансування та заохочення нових траулерів. Невдачу рибалок в Ізмірській затоці та в Бодрумі самоорганізуватися для запобігання розпорошенню вигід не можна пояснити якоюсь однією причиною. Усередині них були великі групи із вкрай неоднорідними інтересами у відповідні часові періоди. З урахуванням різних використовуваних технологій, будь-які правила, якими визначалися обмеження використання CP, застосовувалися для отримання переваги однієї підгрупи над іншою, а не на користь для усіх однаково. Витрати на подолання розбіжностей у розмірах і неоднорідності — істотні. За політичного режиму, який не надає майданчиків для здешевлення витрат і досягнення виконуваності угод, компенсувати потенційно високі витрати на самоорганізацію дуже важко.