ГРА ПІДПРИЄМЦІВ

Одразу ж після того, як було підписано тимчасову угоду щодо Західного басейну, і до того, як розпочався судовий процес стосовно Центрального басейну, виробники води Західного басейну визнали, що судовий процес — це недостатній інструмент для досягнення дов­гострокового врегулювання проблем їхнього басейну.

Суд залишив невирішеним ряд питань. По-перше, виробники не хотіли скорочувати виробництво до безпечного рівня. Хоча скорочен­ня і покращило відразу стан басейнів, та цього було недостатньо для досягнення остаточного врегулювання проблем. Слід було або приско­рити поповнення обох басейнів, або й надалі скорочувати виробниц­тво. Якщо можна було б збільшити швидкість поповнення, то потуж­ності для підземного зберігання використовувалися б так само, як використовувалися об'єкти для зберігання на поверхні, з почерговим зниженням рівня та поповненням³³.

Друга нерозв'язана проблема та пов'язані з нею проблеми поляга­ли в тому, що існувала особлива небезпека вторгнення солоних вод уз­довж довгого західного кордону Західного басейну та короткого пів­денного кордону Центрального басейну.

Третє делікатне питання стосувалося відповідних кордонів управ­ління Західним і Центральним басейнами. Це питання не виникло сто­совно басейну Реймонд, оскільки він розташований на нагір'ї і віднос­но самодостатній. Тільки-но виробники води Західного басейну скоротили свої обсяги відкачування, а виробники Центрального ба­сейну — ні, вода із Західного почала переміщуватися на схід до Цент­рального, а не навпаки. Така зміна напрямку руху «природної» води змусила виробників обох басейнів усвідомити, як тісно пов'язані між собою ці два басейни. Бар'єр, споруджений на узбережжі, мав забез­печити захист не тільки для Західного басейну, але й для Централь­ного. Крім того, для поповнення значно ефективніше можна було використати відкриту пористу ділянку в Центральному басейні, ніж будь-яку ділянку із Західного. Приплив води тут міг підняти рівень во­ди в Центральному басейні, який, у поєднанні зі скороченням вироб­ництва в Центральному басейні, зумовив би збільшення притоку води до Західного басейну.

Жоден з існуючих громадських органів не мав повноважень і від­повідних меж для вирішення цих питань.

Обговорення законодавчих пропозицій зосередили на двох типах змін. Перший був розроблений для прискорення майбутніх судових рішень щодо ґрунтових вод. Через відсутність інформації про історич­ну ретроспективу використання води великою кількістю виробників у справі Західного басейну у судді пішло сім років на те, щоб отримати висновок. Для виправлення цієї ситуації в майбутньому Комітет роз­робив законодавство, -згідно з яким усі ті, хто виробляв 25 і більше акро-футів ґрунтових вод на рік, зобов'язані були надсилати звіт про свій річний видобуток до державного органу. Цей закон не міг приско­рити справу Західного басейну, але він забезпечував певну інформа­цію, необхідну для відносно швидкого винесення судових рішень щодо Центрального басейну та басейну Сан-Габріель.

Другий проблемний момент законодавчих пропозицій стосувався нарізки нового типу округів, уповноважених на виконання широкого кола обов'язків, що фінансувалися в основному з «податку на відкачу­вання», тобто податку на кількість вилучених підземних вод у межах району.

Новий Акт про округи поновлення водних ресурсів (Water Replenishment District Act) дозволяв мешканцям півдня Каліфорнії створювати нові округи, якщо вони:

1) зберуть підписи щонайменше 10 % від зареєстрованих виборців, які проживають у межах пропонованого округу;

2) запропонують конкретні ліміти на оподаткування в новому окрузі;

3) отримають погодження від Департаменту водного господарства, що територія, розташована в межах майбутнього округу, матиме виго­ду від цього;

4) отримають більшість голосів «за» під час спеціального голосу­вання щодо створення нового округу.

Після створення округ отримував широкі різноманітні повнова­ження для залучення коштів через податок на відкачування і, меншою мірою, через податок на власність, а також для вживання заходів для поповнення підземних вод басейну. Конституційний закон містив уні­кальні положення, спрямовані на «уникнення дублювання аналогічної діяльності існуючих установ та округів поновлення водних ресурсів» (Водний кодекс Каліфорнії, секція 60231). Положенням установлю­валося:

якщо існуючі установи надають послуги і є адекватними для досягнення будь-якої частини цілей округу... округ проводить розслідування і виз­начає вартість контрактів на досягнення таких цілей за допомогою та­ких існуючих установ.

(California WaterCode, sec. 60231)

Інакше кажучи, від нової установи з поновлення водних ресурсів очікувалася швидше оцінка розслідування витрат на надання послуг, ніж негайне створення власного виробничого ресурсу для будь-якої діяльності, яку вона хотіла б здійснювати³⁷. Законодавством передба­чалася типова «конституція» для нових округів. Виробники води в ок­рузі згодом могли використовувати цю загальну основу для створення конкретної «конституції» для свого округу. Спочатку виробники За­хідного басейну вважали, що вони будуть діяти самостійно, і створили робочий комітет у рамках асоціації для розробки проекту конкретних пропозицій щодо створення округу.

Основними питаннями, які належало вирішити в рамках цього кон­ституційного процесу, були:

1) джерело води для бар'єра;

2) точні межі нового округу;

3) нарізка внутрішніх меж виборчих округів;

4) обсяг наданих податкових повноважень.

Виробники води Західного басейну сподівалися, що у них буде можливість придбати меліоровану воду із заводу з очищення води «Гіперіон» (Hyperion), який очищав стічні води Лос-Анджелеса, розта­шованого на березі моря. Якби це було технічно можливим, вони отримали б недороге джерело води, і не довелося б вести переговори з потужним Водним округом Південної Каліфорнії (MWD — Metropo­litan Water District of Southern California). Після тривалих експери­ментів використання меліорованої води виявилося технічно неможли­вим, принаймні в короткостроковій перспективі. Комітет змушений був починати все спочатку. Членів обох Асоціацій було уповноважено «звернутися до Водного округу Південної Каліфорнії... і дізнатися, чи можна розраховувати на отримання чітко визначеної кількості води... і з'ясувати, який буде кошторис витрат на ці потреби» (доповідь Алла- на Xappica_f Водна асоціація Західного басейну, протокол від 22 берез­ня 1956 р., с. 6).

Коли виробники Західного басейну усвідомили, що для влаштуван­ня бар'єра їм доведеться використовувати воду Водного округу Пів­денної Каліфорнії, вони розпочали більш інтенсивні переговори зі своїми сусідами з Центрального басейну щодо створення одного вели­кого округу, який включав би обидва басейни. Коли обидві Асоціації розпочали обговорення, стали абсолютно очевидними відмінності між двома басейнами. Західний басейн — менший за площею, чисельністю населення й оціночною вартістю. У спільному окрузі домінував би Центральний басейн. У 1955 році виробники Західного басейну підпи­сали тимчасову угоду й обмежили своє виробництво до 60 000 акро- футів, тоді як виробники Центрального басейну відкачували 110 000 акро-футів і далі збільшували обсяги річного видобутку. На засіданні Водної асоціації Західного басейну голова комітету з розробки про­позицій виклав аргументи «за» і «проти» формування округу, що об'єднував би обидва басейни.

Аргументи «за» формування округу, який об'єднував би обидва басейни

1. Однакова мета: відновлення ресурсу ґрунтових вод.

2. Збільшення фінансових ресурсів — отже, зниження ставки і роз­міру податків на відкачування.

3. Більший політичний вплив і більша ефективність у стосунках з округом Верхньої долини Сан-Габріель (the Upper San Gabriel Valley District) та з різними державними органами.

4. Територія гавані Лонг-Біч — потенційний шлях проникнення морської води в Західний басейн — може бути приєднана до спільного округу. Дуже сумнівно, що хоч якась частина Лонг-Біч може бути при­єднана до округу, що складатиметься лише із Західного басейну.

5. Потік ґрунтових вод через геологічний розлом з Центрального басейну в Західний, імовірно, буде більшим, якщо програма відновлен­ня водних ресурсів поширюватиметься на більший округ.

6. Для більшого округу будуть меншими адміністративні витрати.

Аргументи «проти» формування округу, який об'єднував би обидва басейни

1. Поповнення водних запасів буде унікальним і необхідним для Західного басейну. Якщо буде сформовано великий округ, Централь­ний басейн контролюватиме цю програму для Західного басейну і, можливо, не захоче далі застосовувати метод буріння свердловин уз­довж узбережжя.

2. Буде зменшено обсяги відкачування, але не у Центральному ба­сейні, а в Західному.

3. Обсяги кінцевого скорочення в обох басейнах можуть бути не­однаковими.

4. Західний басейн буде усунуто від контролю за ставками і роз­міром місцевих податків на відкачування.

5. Місцевий округ може ініціювати судовий розгляд, щоб забез­печити фінансування відновлення водних ресурсів Центральним ба­сейном³⁸.

6. Екстенсивне поповнення Центрального басейну може сприяти притоку безкоштовної води в Західний басейн (Водна асоціація Захід­ного басейну, протокол від 17листопада 1955 р., с. 9—10).

Виробники води Західного басейну опинилися у фізична неспри­ятливому становищі, оскільки були в кінці «трубопроводу» підземних вод. Вони були стурбовані тим, що їхнє становище може погіршитися ще більше через створення нового державного органу, в якому вони опинилися б у політично підлеглому становищі. Надії і страхи вироб­ників Західного басейну стисло викладені в листі голови комітету Західного басейну, адресованому його комітету:

У разі, якщо буде вирішено, що Округ з відновлення водних ресурсів включатиме обидва райони, бажано, щоб було прийнято політичну де­кларацію, яка морально зобов’язувала б нову раду керівників Округу. Ця політика повинна забезпечити ефективну програму створення бар’єра проти солоної води для Західного басейну, скорочення вироб­ництва в Центральному басейні для забезпечення безперервного пото­ку ґрунтових вод у Західний басейн та нарізку п’яти районів нового Округу так, щоб кожен з них складався з територій обох басейнів, аби запобігти протистоянню Західного та Центрального басейнів у раді керівників Округу.

(лист P. Р. Торнбьорна до Комітету зі створення Округу з відновлення водних ресурсів 27 жовтня 1955 р., с. 2)

Незабаром після цього члени обох Асоціацій досягай робочої зго­ди, що вигоди від створення більшого округу таки переважуватимуть. Виробників Західного басейну запевнили, що їхні східні сусіди не бу­дуть над ними домінувати. Далі на спільних засіданнях обох Асоціацій розпочалися порівняно жорсткі переговори з усіма державними ус­тановами, які потенційно могли бути задіяні в управлінні цими двома басейнами³⁹.

Результати цих переговорів було формалізовано у пропозиції на семи сторінках, яку в серпні 1958 року комітет подав обом Асоціаціям на затвердження. У документі викладалися основні чинники створен­ня нового підприємства. У заяві пропонувалося, що новий Округ з від­новлення водних ресурсів буде сформований для того, щоб:

1) запобігти вторгненню солоних вод;

2) поповнити підземні води басейнів;

3) зменшити обсяги відкачування в басейнах до безпечного рівня (Водна асоціація Західного басейну та Водна асоціація Центрального басейну, «Пропозиція Спільного комітету зі створення Округу з від­новлення водних ресурсів», мімеограф, ЗО липня 1958 р., с. 1). У пропо­зиції містилася заява, що для досягнення цих цілей «округ буде відпові­дальним за фінансування купівлі води, що використовуватиметься для припинення вторгнень морської води і поповнення ґрунтових вод» (Там само, с. 3).

Також уточнювалися майбутні відносини Округу з відновлення водних ресурсів з усіма існуючими установами, які могли б розцінюва­ти новостворюваний округ як потенційного конкурента. Далі зазна­чався обсяг води, який буде придбаний у Водного округу Південної Каліфорнії (MWD — Metropolitan Water District of Southern California) та розповсюджений або закачаний Лос-Анджелеським округом із кон­тролю за повенями (the Los Angeles County Flood Control District). У пропозиції зазначалося, що новий округ «не матиме права купувати воду, призначену для відновлення водних ресурсів, за рахунок отрима­них податкових коштів, а в петиції про формування округу буде чітко зазначене це обмеження на використання податкових коштів» (Там. само, с. 6). Було підраховано, що буде потрібен збір у розмірі $ 6,00 за акро-фут, щоб накопичити необхідні кошти для закупівлі 165 000 акро- футів води у MWD — обсяг, що дорівнював розміру середньорічного овердрафту. У документі робився висновок, що новий округ буде «ад­міністративним органом, яким керуватимуть п'ять членів ради дирек­торів, із мінімумом персоналу» (Там само, с. 7).

Ця пропозиція була, по суті, «конституцією» для управлінської сис­теми з декількох установ для керування скоординованою програмою. Конституційним документам не потрібно офіційно називатися «конс­титуцією» для того, щоб слугувати для визначення правил прийняття рішень, які будуть використовуватися для прийняття майбутніх колек­тивних рішень щодо деяких заданих фізичних об'єктів. Пропозицію було додано до офіційного клопотання, представленого Наглядовій раді Лос-Анджелеса (the Los Angeles County Board of Supervisors) для отримання дозволу на проведення спеціального голосування, а також Каліфорнійському департаменту водних ресурсів (the California Department of Water Resources) — для отримання дозволу на визначен­ня кордонів. Так пропозиція була офіційно визнана одним з видів кон­ституційного документа. Тільки-но цю конституцію було схвалено обома приватними Асоціаціями, усі формальні кроки, описані в ній, були виконані протягом декількох місяців, а створення Округу з від­новлення водних ресурсів Центрального та Західного басейнів (the Central and West Basin Water Replenishment District) було підтримане під час голосування у листопаді 1959 року з результатом 4 до 1 (Los Angeles TimesBig 18листопада 1959 р.).