Інституційний підхід до вивчення самоорганізації та самоврядування в ситуаціях CP
У розділі 1 я описала мою стратегію «нового інституціоналіста», який бере для вивчення маломасштабні ситуації CPr оскільки процеси самоорганізації та самоврядування легше вивчати саме на таких прикладах.
Центральним питанням у цьому дослідженні є τer як саме група осіб в умовах взаємної залежності може організуватися і самокеруватися для тривалого отримання спільних вигід, незважаючи на спокусу «безбілетництва», ухилянь чи інших опортуністичних дій. Паралельно досліджуються питання комбінацій змінних, які:1) збільшуватимуть вірогідність первісної самоорганізації;
2) розширюватимуть здатності людей тривалий час підтримувати самоорганізацію;
3) збільшуватимуть потенціал самоорганізації для вирішення проблем CP без зовнішньої допомоги.
У цього розділу декілька цілей. По-перше, я визначаю, що саме маю на увазі під CP і якою бачу індивідуальну поведінку в складних і невизначених ситуаціях CP. Далі я розглядаю загальні проблеми, які постають перед людьми в ситуаціях CP: як організуватися, щоб уникнути несприятливих наслідків самостійних дій. Ця загальна проблема вирішується зовнішніми агентами у двох загальновизнаних теоріях: теорії фірми та теорії держави. Ці теорії пояснюють, як створюються нові інституції, звідки виникають зобов'язання, якими є дії агентів і що саме слід ефективно монітори™, використовуючи в одному випадку фірму, а в іншому—державу як організаційний пристрій. Спосіб, яким група осіб — спільнота громадян — може самоорганізуватися і вирішити проблеми інституціоналізації, зобов'язань і моніторингу, як і раніше, є теоретичною головоломкою. Враховуючи, що дехто цю головоломку таки вирішує, а дехто — ні, вивчення успішного та невдалого досвіду розв'язання проблем CP слід розглядати як важливе завдання, що стосується теорії колективних дій і розробки більш ефективної стратегії, пов'язаної з CP. Багато спроб аналізу проблем колективних дій були обмежені припущеннями, що всі такі проблеми можна представити як ігри «дилема в'язня», що одного рівня аналізу достатньо і що транзакційні витрати незначні й можуть не братися до уваги. В останній частині цього розділу я подаю припущення, які є альтернативними точками зору на аналіз колективних дій.