ІРИГАЦІЙНІ ІНСТИТУЦІЇ HUERTA

29 травня 1435 року, приблизно за 50 років до того, як мешканці Тьорбеля підписали свій офіційний статут, 84 водокористувачі, що от­римували воду з каналів Беначер (Benacher) і Файтанар (Faitanar) у Валенсії, зібралися в монастирі Св.

Враховуючи обмежену кількість опадів у цьому напівпустельному регіоні та суттєві варіації кількості опадів з року в рік, високорозвине- не сільське господарство без іригації тут було б неможливим. Води в цьому регіоні ніколи не було достатньо, навіть після того, як побудува­ли основні канали. З огляду на високі ставки, конфлікти через воду зав­жди були нормою повсякденного життя, виникаючи час від часу між іригаторами, між іригаторами та їхніми посадовими особами, а також

Мал. 3.1.

між групами водокористувачів, які проживають нижче за течією, та їх­німи сусідами вище за течією. Незважаючи на такий високий конфлікт­ний потенціал і його реалізацію час від часу на практиці, інституції, розроблені багато століть тому для врегулювання використання води з цих каналів, виявилися достатніми для вирішення конфліктів, перед­бачуваного розподілу води і забезпечення стабільності у регіоні, який зазвичай не асоціюється з високим рівнем стабільності. Маас і Андер­сон (Maass and Anderson_f 1986) доклали багато зусиль для вивчення інституцій, що використовуються в huertas Валенсії, Мурсії, Оріуели та Аліканте (Valencia, Murcia, Orihuela, Alicante). Глік (Glick_f 1970) дає нам авторитетне джерело для вивчення huerta Валенсії у середні віки.

Валенсія

Недалеко від міста Валенсії води річки Турія розподілені на вісім основних каналів, які обслуговують huerta площею 16 тисяч га. Ферми у Валенсії завжди були малі, але вони почали сильно дробитися протя­гом минулого століття. Площа понад 80 % ферм — менше 1 га, а площа лише декількох перевищує 5 га (Maass and Anderson_f 1986_f р. 11). Біль­шість зим безморозні, а влітку — спекотно та сонячно. Фермери мо­жуть зібрати два або три врожаї на рік і переважно зосереджуються на картоплі, ріпчастій цибулі і широкому розмаїтті овочевих культур. Ко­жен фермер вільний у виборі сільськогосподарської культури.

Враховуючи низький рівень опадів власне у Валенсії, екстенсивне сільське господарство в цьому регіоні було б неможливим без ефек­тивного використання річки Турія. Варіації у кількості води в цій річці історично були досить високими. За роками з низькою кількістю води йшли роки великих повеней. До кінця минулого століття на річці Турія для обслуговування huerta Валенсії не було побудовано жодної дамби. Так було до 1951 року, коли добудували дамбу «Генералісімо» («Generalisimo») ємністю 228 мільйонів кубічних метрів, що дозволило регулювати екстремальні коливання кількості води в річці.

У Валенсії право на воду спадкується разом із землею. Землі, які зрошувалися ще перед реконкістою, визначаються як зрошувальні (regadiu), а решта земель в цих huertas — як сухі землі (seca)ⁿ. Деякі землі мають право на воду лише в періоди достатку (extremales). Основ­ний принцип розподілу води у Валенсії — кожна земельна ділянка regadiu має право на таку кількість води з каналу, яка пропорційна її розміру.

У Валенсії іригатори з семи основних каналів організовані в авто­номні зрошувальні громади, чий синдік¹², або глава виконавчої влади, два рази на тиждень бере участь у трибуналах. Трибунал де лас Aryac представляє собою «водний суд», який протягом століть зустрічається вранці у четвер біля Апостольських дверей Кафедрального собору Валенсії. Багато ісламських рис у його традиції змушують учених стверджувати, що суд еволюціонував у період ісламського правлін­ня¹³. Його засідання відбуваються без адвокатів, але з великою кількіс­тю глядачів. Головуючий опитує тих, хто бере участь у суперечці, і тих, хто може надати додаткову інформацію, а також членів суду, за винят­ком синдіка того каналу, про який ідеться, і суд негайно приймає рі­шення щодо фактичних обставин справи, спираючись на норми конк­ретного каналу. Штрафи і збитки також оцінюються відповідно до норм конкретного каналу. Протокол не ведеться, але остаточні рішен­ня суду реєструються. Після судового засідання синдіки можуть скли­кати також і другий трибунал, який виступає як координаційний комі­тет, що охоплює всі сім каналів, щоб визначити, коли розпочинати операційні процедури, пов’язані з сезонним низьким рівнем води, або для обговорення інших міжканальних проблем.

Фермери (hereters), які володіють землями з правом на отримання води з кожного з цих 7 каналів, збираються кожні два або три роки та обирають синдіка й інших посадових осіб свого каналу.

У середні віки hereters також обирали двох або більше інспекторів (veedors), які були представниками спільноти іригаторів і консультува­ли синдіка з питань щоденної експлуатації каналу, надавали фізичну допомогу, якщо виникали конфлікти між фермерами або між синдіком та фермерами. У сучасні часи hereters обирають виконавчий комітет (junta degobiemo) для проведення консультацій з синдіком у період між дво-трирічними зборами. Виконавчий комітет складається з делегатів від усіх основних територій обслуговування каналу. Рішення про те, коли закривати канали для щорічного технічного обслуговування і як буде організовано ремонтні роботи, також приймають члени цього ко­мітету іригаторів.

Основні правила розподілу води залежать від рішень, прийнятих посадовими особами спільноти іригаторів з урахуванням трьох при­родних факторів: достатку, сезонного низького рівня води і надзви­чайної засухи. У роки достатку (що трапляється рідко) фермерам доз­воляється брати стільки води, скільки їм потрібно, якщо є вода в каналі, який обслуговує їхню землю.

Найчастіше канали працюють за сезонного низького рівня води. Тоді вода розподіляється серед конкретних фермерів через комплекс­ну гідравлічну систему, яка діє на основі правил. Кожен розподільчий канал займає позицію в ротаційній схемі відносно інших розподільчих каналів¹⁵. Кожна ферма на розподільчому каналі отримує воду в поряд­ку ротації, починаючи з «голови» каналу і закінчуючи «хвостом»:

У ті дні, коли вода заходить до відгалужень каналу... ті фермери, які хо­чуть її взяти, можуть зробити це в порядку черги (por turno), як правило, від «голови» до «хвоста» каналу. Коли фермер відкриває свої ворота, він бере собі стільки води, скільки йому потрібно, без будь-яких обмежень у часі; він визначає свої власні потреби, головним чином з точки зору потреб у воді тих рослин, які він обрав для посадки. Єдиним обмежен­ням є те, що він не має права марнувати воду. Якщо фермер не відкри­ває свої ворота, коли туди надходить вода, то він пропускає свою чергу і повинен чекати повернення води на його ферму до наступної ротації.

Коли відгалуження беруть участь у ротації, але не всі користувачі, які хочуть узяти воду в певний момент часу, можуть її отримати до того, як ротаційна черга перейде до іншого відгалуження, то розподіл почи­нається з того місця, де був раніше припинений.

(Maass and Anderson, 1986, р. 28)

Основними елементами системи tumo є:

1) порядок, в якому іригатори отримують воду, фіксований;

2) кожен фермер може вирішувати сам, скільки води взяти, за умо­ви, що він не марнує воду.

Отже, жоден іригатор не може точно сказати, коли настане його черга, тому що це залежить від об'єму води в каналі та кількості, яку потребують ті, хто бере воду перед ним. Водночас кожен іригатор знає, що він може взяти стільки води, скільки потрібно, — коли до нього дій­де черга.

У періоди надзвичайної засухи ці процедури модифікуються так, що ферми, рослини на яких мають більшу потребу у воді, отримують пріоритет перед тими, хто потребує менше води. На початку періоду засухи від фермерів очікується, що вони братимуть воду лише у випад­ку реальної потреби, аби скоротити чергу для тих, чиї потреби у доро­гоцінній воді більш нагальні. Протягом періоду засухи синдік та його представники беруть на себе все більше і більше відповідальності за визначення тих фермерів, які отримуватимуть воду, з огляду на стан рослин і потреби інших. В останні роки процедури, які застосовуються в періоди сильної засухи, вимагаються все рідше у зв'язку з підвищен­ням регуляторної здатності дамби «Генералісімо». Але навіть і за таких умов використовується встановлена процедура для зміни режимів во- дорозподілу, коли змінюються природні умови.

Рівень моніторингу, який застосовується в huertas, дуже високий. У таких природних умовах нестачі води та ризиків виникає багато спокус узяти воду поза чергою або отримати її незаконно якось по-ін­шому. Коли настає черга фермера брати воду, він зацікавлений у тому, щоб перебувати неподалік, на своїх полях поблизу каналу, аби відкри­ти ворота, коли прибуде вода; якщо він не буде напоготові, то пропус­тить свою чергу, і йому доведеться чекати наступного разу. Очікуючи, фермер може спостерігати, що робиться попереду нього, а також як

Мал. 3.2. Форми моніторингу та звітності між ключовими учасниками huerta Валенсії

працюють «канальні райдери», роботу яких він оплачує. «Канальні райдери» регулярно патрулюють канали. Контролює їх синдік. Якщо розподіл водних ресурсів не здійснюватиметься справедливо та від­повідно до правил фермерів, вони можуть втратити повагу і роботу. Претензії до дій синдіка, «канального райдера» або іншого іригатора можна висловлювати щотижня на Трибуналі де лас Агуас, у присут­ності багатьох інших фермерів, які з цікавістю спостерігають за конф­ронтацією. Відносини щодо взаємного моніторингу у Валенсії показані на малюнку 3.2. З огляду на те, що всі спостерігають один за одним, є значний потенціал для насильства серед іригаторів, а також між іри­гаторами та їхніми агентами. У середні віки норми, пов’язані з честю, ймовірно, посилювали конфліктний потенціал, і hereters «були готові битися щомиті, якщо вони вважали, що їхнім правам на воду хоч щось загрожувало» (Glick, 1970, р. 70). Та реальне насильство ніколи не дося­гало рівня потенційного.

Збереглися книги реєстрації штрафів за 1443 і 1486 роки майже аналогічно побудованого huerta Кастельйон. Деякі їх деталі відтворив Глік. Вони дають уявлення про види виявлених правопорушень, висо­кий рівень здійснюваного моніторингу, а також про низький рівень фактичних штрафів у минулому¹⁶. У 1443 році було нараховано 441 штраф, а в 1486 році — 499 штрафів (Glick, 1970, р. 54). Схожість видів правопорушень та кількості штрафів, хоча різниця в часі понад 40 років, свідчить про стабільність системи. Стражники нараховували штрафи більше одного за день¹⁷. Приблизно дві третини покарань були ініційовані стражниками, а решта — фермерами. Сорок два від­сотки виявлених порушень явно мотивувалися бажанням фермерів незаконно отримати воду (взяття забороненої води, крадіжка води, не­законне встановлення або усунення перешкод для води, взяття води за допомогою сили, іригація без правових підстав). Решта порушень пов’язані з діями, які заподіювали шкоду іншим особам (затоплення дороги або поля під паром, марнотратство води), і також були заборо­нені громадою. Фермери несли публічну відповідальність за допущені ними помилки, які зашкодили іншим особам. Дві третини з оштрафо­ваних протягом року припустилися «одноразового» порушення і не згадуються знову в «штрафній» книзі. З «рецидивістів» 41 % були ошт­рафовані за 2 порушення; 25 % — за 3; 15 % — за 4; 8 % — за 5; 12 % — більш ніж за 5 (Glick_t 1970, р. 59).

Даних, щоб оцінити ступінь дотримуваності правил у Кастельйоні, достатньо. У XV ст. там існувало близько 1000 ферм (Т. Ф. Глік, особис­те спілкування). Якщо ротація системи займає близько 2 тижнів, то ко­жен з 1000 іригаторів мав можливість протягом року 25 разів узяти воду незаконно (підрахунки приблизні). Отже, з приблизно 25 000 можливостей лише в 200 зареєстровано випадки незаконного взяття води. Це дає фіксований рівень порушення — 0,008. Очевидно, страж­ники виявляли не всі порушення. Кількість порушень могла бути у два, три або навіть чотири рази більшою за виявлені показники, але це все одно дуже хороший показник дотримуваності правил¹⁸.

Хоча рівень дотримуваності правил був високим, та все ж приблиз­но одній третині hereters доводилося хоча б раз зустрічатися зі страж­ником протягом року¹⁹. Отже, інформація про інтенсивний моніторинг регулярно передавалася іригаторам. У нас немає докладної сучасної картини щодо виконуваності правил, але кількість задіяних «каналь­них райдерів» і необхідність проведення щотижневих засідань суду натякає на те, що високий рівень примусу повинен послабити вічну спокусу красти воду, а також на потенціал для міжфермерських конф­ліктів і насильства. Стабільність цієї системи була досягнута, незважа­ючи на особисті спокуси обманювати та агресивно поводитися.

«Штрафні» книги також показують, що, хоча синдік отримував дві третини штрафу (ще третину забирав обвинувач) і затверджені розмі­ри штрафів були високі, фактично нараховані штрафи «були дуже низькими (у більшості випадків — якісь копійки), а також варіюва­лися залежно від тяжкості злочину, від загальних економічних умов і, ймовірно, від платоспроможності порушника» (Glick, 1970, р. 56). Глік вважає, що це надавало деякої гнучкості відносно жорстким системам ротації. Час від часу витрати фермера у випадку очікування своєї черги на отримання води були надзвичайно високими, на відміну від витрат у разі крадіжки води, доступної в каналі. Оскільки фактично нараховані штрафи трималися на відносно низькому рівні, стражники не ворогували з фермерами, які в цілому дотримувалися правил. Фер­мер міг постраждати від приниження, якщо обман було виявлено, але не від надмірних штрафів. Накладення суворого покарання на того, хто зазвичай дотримується правил, але однократно порушив їх через безвихідь, може породжувати значні суперечності й образи (Oliver, 1980).

Лише зрідка фермери чіплялися один до одного. Глік відзначає одну «особливо вередливу особу», яка протягом 1486 року 5 разів зви­нувачувала інших у крадіжці, а сама була звинувачена 13 разів; 10 з 18 випадків були конфліктами між членами двох сімей. Але такі випад­ки вкрай рідкісні в архівних даних; відсутністю хронічних конфліктів між фермерами, на думку Гліка, слід завдячувати «...як ефективності системи розподілу, так і пильності стражників» (Glick, 1970, р. 64)^2q.

Мурсія та Оріуела

Річка Cerypa тече з заходу на схід до Середземного моря спершу через huerta Мурсії, а потім — через huerta Оріуели. З 13 300 госпо­дарств у зоні обслуговування huerta Мурсії, 83 % — розміром менше 1 га. Із 4888 господарств huerta Оріуели — 64 % менше 1 га, а 86 % — менше 5 га. Як і у Валенсії, права на воду в Мурсії та Оріуелі прив’язані до землі. Землі regadiu та seca були визначені давно і залишалися таки­ми протягом століть. Кількість опадів у huertas Мурсії та Оріуели в середньому значно менша, ніж у Валенсії, і більш мінлива. Фізичні особливості місцевості в Мурсії та Оріуелі більш різноманітні, ніж у Валенсії, тому місцеві процедури приділяють набагато більше уваги проблемам поливу високогірних і низинних земель з цього каналу.

Кожному фермеру надається tanda, тобто певний період часу, про­тягом якого він може брати воду. Відповідно, кожен фермер точно знає, коли і як довго він отримуватиме воду, але він не знає точно, скільки води буде доступно йому за цей час. Процедура tanda має ряд переваг порівняно з процедурою tumo, яка використовується у Ва­ленсії. Кожен фермер може планувати свою діяльність з більшою виз­наченістю щодо того, коли він братиме воду. Кожен більш вмотивова­ний економити воду на своїй землі, тому що він мусить приймати рішення про те, як з урахуванням часових обмежень розподілити воду по полях. Водночас процедура tanda доволі жорстка, особливо для господарств, які продаються і купуються, розподіляються чи об’єднуються.

Посадові особи громади іригаторів консультуються з міськими чиновниками та відповідають за подовження дії регулярної процедури tanda за недостатньої кількості води. Якщо рівень води надзвичайно низький, посадові особи кожної громади складають новий розклад для кожної ротації — приблизно раз на два тижні — із зазначенням того, які поля матимуть пріоритет, і графіки й спеціальні правила, яких слід дотримуватися у наступній ротації.

У Мурсії приблизно ЗО громад іригаторів, в Оріуелі — IOi ще де­кілька, які беруть воду з каналів трохи нижче Оріуели. В обох huertas громади наймають охоронців, які найчастіше є вихідцями з тих ділянок каналу, де вони працюють, і висуваються фермерами цих ділянок.

Охоронці патрулюють канал і повідомляють про будь-які порушення правил, які вони побачили, є свідками, якщо один фермер звинува­чує іншого в порушенні, або самі звинувачують фермерів, а також ‘надають допомогу в розподілі водних ресурсів, часто відкривають і за­кривають основний канал та перевіряють стан воріт основних від­галужень.

(MaassandAnderson, 1986, р. 80)

Іригаційні громади в межах обох huertas створили спільні організа­ції huerta. Синдіки громад каналів Мурсії проводять щорічні загальні збори й обирають членів виконавчого комітету, а також затвер­джують річний бюджет і податки. Синдіки каналів Оріуели зустріча­ються на загальних зборах організацій своїх huerta раз на три роки &ля обрання «водного» судді, його заступника й адвоката. «Водний» суддя головує на всіх зборах в Оріуелі. Цей орган здійснює діяльність, аналогічну до тієї, яка здійснюється в Мурсії. Саме місто Оріуела прак­тично не бере участі в іригаційних заходах.

Обидва huertas створили водні суди, в яких фермери можуть вису­вати звинувачення один проти одного або посадовці — звинувачувати фермерів у скоєнні порушень. Водний суд Мурсії, із вдалою назвою «Рада хороших хлопців» (Consejo de Hombres Buenos), складається з 5 синдіків каналів і двох інспекторів. Оскільки в Мурсії ЗО організова­них громад, імена всіх синдіків та інспекторів для всіх систем на почат­ку кожного року розміщуються у двох чашах, і щомісяця жеребкуван­ням обирається новий суд, щоб кожен канал був представлений на засадах справедливості. Суд Мурсії збирається щочетверга вранці в мерії і очолюється мером Мурсії (або його заступником), який голосує тільки у разі рівного розподілу голосів. У Мурсії не лише той самий день засідань, що й у Валенсії, але і ті самі загальні процедури: «усні, відкриті, прості та дешеві» (MaassandAnderson, 1986, р. 82).

В Оріуелі водний суд має тільки одного суддю, а процедури істотно відрізняються від тих, які практикуються в Мурсії та Валенсії. Ті, хто хоче висунути звинувачення проти інших, заявляють про це співробіт­никові суду. Обвинуваченого викликають постати перед суддею про­тягом декількох днів. Якщо обвинувачений визнає провину, вирок ви­носиться негайно. В іншому разі суддя намагається укласти угоду, взаємоприйнятну для зацікавлених осіб.

Аліканте

У той час як річки Cerypa і Турія несуть велику кількість води, зок­рема й з гірських хребтів, де опади взимку зберігаються у вигляді снігу і вивільняються пізніше, річка Моннегре, яка обслуговує Аліканте, бере початок на березі моря та зрошує тільки невелику територію. Ще більший дефіцит води в цій huerta (навіть порівняно з Валенсією і Мурсією — Оріуелою, які й самі не можуть похвалитися надлишком води) наклав свій відбиток на стратегії, прийняті іригаторами в Алі­канте. Основні права на водні ресурси тут ближчі до Мурсії, ніж до Ва­ленсії. Усі права на воду діють певний період часу. Спочатку цей часо­вий розподіл був прив’язаний до прав власності на землю. Незабаром після того, як Аліканте було звільнено від мусульман, права на воду, які діють певний період часу, відокремили від прав власності на землю, і ринок цих прав існував окремо від рйнку землі. У 1594 році фермери Аліканте виступили з ініціативою побудувати дамбу Тібі, що призвело до активнішої участі національних і регіонаїльних органів влади в уп­равлінні іригацією в Аліканте, ніж у Валенсії та Мурсії — Оріуелі. Міс­цеві іригатори знайшли також інші джерела води, що зумовило суттєву кількість контрактів з великими приватними водопостачальними ком­паніями.

3700 гектарів землі цієї huerta розподілені між 2400 господарства­ми, 63 % з яких менше 1 га, а 93 % — менше 5 га (Maass and Anderson_t 1986, р. 101). Фермери Аліканте використовують змішану стратегію вирощування зерна й овочів у міжряддях фруктових і горіхових дерев. До будівництва дамби Тібі багато власників землі продали свої права на воду іншим або регулярно здавали їх в оренду. Тож певна кількість прав на воду існувала до будівництва дамби, і ці права були в цивільно­му обороті незалежно від операцій із земельними ресурсами. Завдяки дамбі Тібі з'явилося вдвічі більше корисної води для зрошення, ніж було до її побудови. Права на «нову воду», створену дамбою Тібі, були передані власникам тих земель у huerta, на чиї внески будувалася дамба²¹. Права на другу половину водопостачання — «стару воду» — отримали ті, хто вже мав права до будівництва дамби. Були прийняті нові правила, згідно з якими права на «нову воду» могли бути продані або здані в оренду тільки тим, хто володів землею з правом на отриман­ня «нової води». Отже, права на водні ресурси не могли бути продані особам, чиї землі лежали поза межами цієї huerta. Хоча права на «нову воду» були спочатку прив'язані до землі, та незабаром вони інколи по­чали здаватися «в оренду» селянами, які не потребували всієї належної їм води в певний період часу.

До повної ротації води по каналах громади іригаторів синдікат оп­рилюднює інформацію про терміни проведення наступної ротації та строки, в які буде оголошено про «водні сертифікати». Власники нових і старих прав на воду отримують сертифікати еквівалентно до їхніх за­реєстрованих прав на воду номіналом від однієї години до 20 секунд. Усі сертифікати на воду Тібі вільно конвертовані. Фермери, які мають права на «нову воду», а отже, землі в huerta, рідко володіють сертифі­катами на достатню кількість води для зрошення сільськогоспо­дарських культур. Вони можуть купити сертифікат трьома способами: на неофіційному ринку серед власників прав, який відбувається в неді­лю зранку; на офіційному аукціоні; у базарний день, коли фермери збираються для торгівлі.

На офіційному аукціоні громада іригаторів продає близько 90 на­лежних їй годин води — це права на воду, які були виділені іригатора­ми в 1926 році для забезпечення регулярного доходу для діяльності синдіків²².-Синдіки також продають будь-які надлишки сертифікатів, які не були затребувані належними правовласниками протягом попе­редньо визначеного періоду часу. Мінімальна кількість води, яка про­понується на офіційному аукціоні, — це повна година, але сертифікат є повністю ділимим. Громада іригаторів надає повну інформацію для того, щоб фермери могли зробити свідомий вибір.

«Канальні райдери» присутні... і можуть повідомити фермерам, коли вода досягне їхньої земельної ділянки. Організація розміщує на дошці оголошень перед таверною поточний звіт про кількість води у водосхо­вищі; повний облік усієї води, що була розподілена під час попередньої ротації, у тому числі — імена іригаторів і кількість води, отриманої кож­ним, а також повний облік усієї води, проданої на аукціоні в попередню ротацію, зокрема — імена всіх переможців аукціону, кількість годин, куплених кожним з них, і ціну покупки.

(MaassandAnderson, 1986, р. 116)

Фермер, який хоче зрошувати власну землю протягом певної рота­ції, повідомляє «канального райдера», котрий відкриває і закриває від­повідні контрольні ворота, скільки свого «водного часу» він бажає ви­користати. «Канальний райдер», у свою чергу, повідомляє фермера, коли приблизно буде доступна вода. Фермер повинен заплатити «ка­нальному райдеру» під час подачі води, але на практиці дозволяється триденна відстрочка після завершення ротації. До цього часу повинні бути здані всі звіти «канальних райдерів» про подачу води та еквіва­лентні сертифікати. Отже, фермери купують сертифікати не тільки на майбутні поставки води; ці сертифікати також охоплюють усю воду, яку вони використовували під час поточної ротації. Ціни на воду підви­щуються під кінець ротації, порівняно з її початком²³. Також ціна варію­ється залежно від кількості доступної води. У роки рясних опадів фер­мерам потрібно менше води для зрошення, і ціна на воду Тібі падає. Під час сильної посухи, коли може взагалі не бути води для продажу, аук­ціони не проводяться, поки вода знову не стане доступною. У періоди сезонного низького рівня води вартість води може бути дуже високою і стати джерелом значних конфліктів між власниками старих і нових прав на воду. Фермери Аліканте також можуть придбати воду з декіль­кох інших джерел²⁴.

Організація громади іригаторів в Аліканте істотно відрізняється від громад у huertas, які обговорювалися раніше. По-перше, для всієї huerta є лише одна громада іригаторів. По-друге, щоб мати право голосу на загальних зборах громади, фермер повинен володіти 1,8 га землі; аби голосувати на виборах виконавчого органу — 1,2 га землі, щоб працювати у виконавчому органі — 3,6 га землі (Maass and Anderson, 1986, р. 117). Оскільки фермер повинен мати мінімум землі для участі у голосуванні, голоси тих фермерів, у яких більше землі, не впливають на відображення відмінностей у розмірах землеволодіння. Виконавчий орган складається з 12 представників (Sindicos)_t які працюють чотири роки кожен (кожен другий рік відбувається ротація половини складу). Одного із членів цього органу обирають його керівником.

Загальні збори збираються щороку для затвердження бюджету й податків і вирішують питання, винесені на розгляд виконавчим орга­ном. Для розв’язування проблем між щорічними зборами можуть бути скликані спеціальні засідання. І виконавчий орган, і загальні збори в Аліканте надзвичайно активні у своїх спробах знайти нові джерела води та розробити кращі типові контракти з приватними фірмами, що використовують громадські канали для продажу води в huerta. Регу­лярні витрати громади оцінюють власники всіх прав на воду. На рік визначаються три ротації, протягом яких мають бути зібрані регулярні внески, і правовласник зобов'язаний сплатити їх тоді, коли робить за­пит щодо сертифіката. Надзвичайні витрати, які інколи бувають доволі високими, оцінюються у тому самому порядку, крім витрат, що вини­кають унаслідок особливих обставин під час ротації протягом року.

Виконавчий орган наймає відповідального секретаря, а також усіх тих, хто працює в контролюючих структурах і доставляє воду безпо­середньо до фермерів. «Канальні райдери» відкривають і закривають усі сільськогосподарські ворота в Аліканте. Фермери у Валенсії та Мурсії—Оріуелі роблять це самі. «Канальні райдери» Аліканте, однак, проявляють менше самостійності у визначенні, хто отримує воду і коли. На одного зі службовців покладаються обов'язки обліку води, яка витікає з регулюючих басейнів, поки не досягне «канального рай- дера» — з того моменту він відповідає за всю воду у своїй зоні.

В Аліканте національні органи влади більше контролюють питання зрошення, ніж в інших huertas. На велику структуру, наприклад, дамбу Тібі, може бути накладено арешт, вона може бути використана як дже­рело податкових платежів. Хоча Феліпе II не намагався здійснювати контроль над Тібі, коли її побудували, але в 1739 році дамба стала ко­ролівською власністю на ціле століття. Коли в 1840 році контроль над дамбою та відповідальність за розподіл її води повернули Аліканте, фермери не могли повернути собі право на вибір синдіків ще наступні 25 років. Громадянська війна в Іспанії також перервала контроль, здій­снюваний фермерами через іригаційних синдіків. Так було до 1950 ро­ку, коли фермери знову почали обирати своїх посадових осіб.

Слід зазначити, що така свобода для розробки і зміни своїх інсти­туцій, якою успішно користуються іригатори Східної Іспанії, не була типовою для кастильської частини Іспанії, чиї значно централізо- ваніші інституції справили основний вплив на еволюцію іспанських національних інституцій²⁵. До кінця XIII століття кортеси (cortes) Королівства Арагон (приблизно охоплювало територію Валенсії, Арагона і Каталонії) «вже забезпечили повноваження з прийняття за­конів і навіть обмежили законотворчу владу короля за певних умов» (Veliz_f 1980, р. 34). Кортеси в Кастилії в той історичний період склика­лися рідко. До того часу централізована монархія на основі кастильсь­кої моделі домінувала в Іспанії та Латинській Америці, й автономність huertas уже добре вкорінилася. Незмінна готовність іригаторів у цих регіонах обстоювати свої права свідчить про те, що вони мали більшу автономію, ніж в інших частинах Іспанії. Можна припустити, що хід історії Латинської Америки, можливо, був би суттєво іншим, якщо б іспанська монархія була встановлена Фердинандом та Ізабеллою за зразком Арагона, а не Кастилії²⁶.

Маас і Андерсон зробили цікаве оцінювання порівняльної ефек­тивності іспанських huertas і кількох працюючих систем західної частини Сполучених Штатів. Якщо виключити вартість води й ад­міністративні витрати, пов'язані з управлінням і менеджментом ка­налів, вони вважають, що система, яка склалася в Аліканте, дозволяє фермерам найбільш ефективно використовувати інші фактори впли­ву. Система, розроблена у Валенсії, є найменш ефективною з систем Іспанії, а система Мурсії—Оріуели перебуває між ними. Усі системи несуть вигоди для фермерів, яких вони обслуговують, і всі вони пока­зали дивовижну здатність до виживання. У 1887 році історик з Мурсії Діас Касу (Diaz Cassou) дійшов висновку, що «демократичний і представницький характер сільськогосподарської громади Мурсії про­демонстрував чудову стабільність — протягом різних національних політичних епох не виникло жодних серйозних перешкод для продов­ження її функціонування» (Maass and Anderson_t 1986, р. 83). Зараз, століттям пізніше, висновки Касу так само актуальні.