ПОСТАНОВКА МЕТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Розуміння того, як люди вирішують конкретні проблеми в «польо­вих» умовах, вимагає стратегії руху вперед — назад зі світу теорії у світ реальності. Без теорії неможливо зрозуміти основні загальні механіз­ми, які діють по-різному в різних ситуаціях.

Коли теоретичні прогнози й емпіричні спостереження виявля­ються несумісними, тоді слід вносити корективи в теорію²². Прогнози про те, що люди неспроможні розробляти, виконувати та контролю­вати виконання власних правил для того, щоб змінити структуру взаємозалежних ситуацій заради отримання спільних вигід, є не­сумісними з доказами того, що деякі люди подолали ці проблеми, тоді як інші — ні.

Теорії впливають на окреслення проблеми; це не просто окремі припущення, які використовують для пояснень. Спосіб формулюван­ня проблеми впливає на те, які саме питання ставляться, і на напрямок пошуку під час емпіричних досліджень. Деякі припущення було сфор­мульовано так, що вчені, які проводили аналіз колективних дій, отри­мали надміру песимістичні висновки щодо можливості людей ре- структуризувати свої ситуації взаємозалежності.

Учені, вирішуючи проблеми колективних дій, часто припускають, що: 1) основна структура завжди така, як у грі ДВ; 2) одного рівня аналізу достатньо.

Коли проблеми CP позиціонуються як проблеми колективних дій (справді корисний спосіб думати про них), ті самі припущення і далі формулюють рамки аналізу, що призводить до розробки стратегічних рекомендацій, описаних у розділі 1. Отже, частина стратегії, якої я до­тримуюся у цій книзі, — розпочинати з альтернативного набору пер­винних припущень:

1) присвоювання в ситуаціях CP характеризується різноманітніс­тю видів і проблем постачання, структури яких варіюються від ситуа­ції до ситуації та залежать від ряду заданих параметрів;

2) присвоювачі повинні постійно «переключатися» між видами та рівнями аналізу.

Ці припущення, відповідно, змушують мене вивчати питання спо­собом, який дещо відрізняється від «звичайних» припущень аналітиків щодо теорії колективних дій, хоча я, як і раніше, сильно покладаюся на напрацювання інших учених.

Присвоювання та проблеми постачання

Хоча деякі ситуації взаємозалежності CP мають структуру гри ДВ, та багато ситуацій CP такої структури не мають. Деякі вчені показали, що кілька простих ситуацій, з якими стикаються присвоювачі, можна краще охарактеризувати як «гру на довіру» чи як «курячу гру»* (Runge_f 1981, 1984а; М. Taylor_f 1987; М. Taylorand Ward, 1982). Основну пробле­му рибалок-присвоювачів Аланії, що розглядалася в розділі 1, не можна представити як гру ДВ. Формальний аналіз показує, що вона має струк­туру «гри розподілення»** (GardnerandE_tOstrom_f 1990). У багатьох іри-

⁴ «Куряча гра», також відома як «яструб —голуб», — це модель конфлікту для двох гравців у теорії ігор. Принцип гри полягає в тому, що, хоча кожен гравець вважає за кра­ще не поступатися іншому, результат, за якого ніхто з них не поступається іншому, є най­гіршим можливим результатом для обох гравців. — Прим. пер.

" Ця гра є зразком двостороннього ринку, на якому продукт у вигляді великого, не­подільного юніта (наприклад, будинки, автомобілі тощо) треба обміняти на гроші; при цьому кожен учасник чи то постачає, чи то потребує цілого юніта. Юніти не обов’язково схожі і можуть мати різну цінність для різних учасників. — Прим. пер. гаційних системах, аналогічних до тих, які обговорюватимуться у розділі 3, присвоювачі стоять перед основним вибором — красти чи не красти воду, контролювати чи ні поведінку інших людей, які можуть украсти. Як результат, структура гри — складна і не скорочується до будь-якої простої гри. Стан рівноваги — недосяжний. Обсяги краді­жок і контролю залежать від таких параметрів, як кількість присвоюва­чів, вартість моніторингу, вигідність крадіжки, суворість покарання за виявлену крадіжку та розмір винагороди за виявлення правопорушни­ка для особи, яка здійснює моніторинг (Weissing and Е.

Отже, замість того, щоб припускати, що всі ситуації CP мають єди­ну базову структуру, я вважаю, що присвоювачі будь-якого CP стика­ються з рядом проблем. Структура їх буде залежати від значень основ­них параметрів, таких як вартість і передбачуваність потоку ресурсних юнітів, простота спостереження й оцінка діяльності присвоювача. Намагаючись розробити єдину структуру для аналізування ситуацій CP за допомогою інструментарію теорії ігор, інституціонального аналізу та висновків емпіричних досліджень у лабораторних і «польових» умо­вах, ми з Роєм Гарднером і Джеймсом Уолкером з’ясували, що найко­рисніше згрупувати проблеми присвоювачів у два великі класи: проб­леми присвоювання та проблеми постачання (Gardnerma ін., 1990).

Коли присвоювачі стикаються з проблемами присвоювання, вони стурбовані наслідками, які різні методи розподілу фіксованої або неза­лежної від часу кількості ресурсних юнітів спричинять на чистий при­буток, отриманий присвоювачами. Проблеми постачання стосуються різних способів визначення відповідальності за побудову, відновлення чи збереження ресурсної системи з плином часу, а також за добробут присвоювачів. Проблеми присвоювання пов'язані з розподілом потоку юнітів, проблеми постачання стосуються запасу юнітів. Проблеми присвоювання не залежать від часу, а проблеми постачання — зале­жать. Обидва типи проблем є більше чи менше актуальними для всіх CP, а отже, вирішення однієї проблеми повинно бути співзвучним ви­рішенню іншої. Структура проблеми присвоювання чи проблеми пос­тачання буде залежати від певної конфігурації змінних, пов’язаних із фізичним світом, від правил користування та від характеристик учас­ників.

Проблеми присвоювання. Що стосується присвоювання, то ключо­ва проблема середовища CP полягає в тому, як розподілити фіксовану, незалежну від часу кількість ресурсних юнітів так, щоб уникнути мар­нотратства і знизити рівень невизначеності й конфліктності через пос­тупку правами. Рентні платежі завжди розпорошуються, якщо гранич­ні доходи від присвоювання перевищують граничні витрати на саме присвоювання.

У системі CP з відкритим доступом²³, в якій немає обмежень щодо кількості присвоювачів, незалежне від часу присвоювання часто може бути охарактеризоване як гра ДВ⁽²⁴⁾. Швидше за все, буде розпорошу­ватися рента. Жоден із присвоювачів не матиме стимулів залишати будь-які ресурсні юніти для інших присвоювачів (Gordon, 1954; Scott, 1955). У системі CP з обмеженим доступом, в якій чітко визначена гру­па присвоювачів спільно залежить від доступу до ресурсних юнітів CP, стимули присвоювачів залежатимуть від правил, що регулюють кіль­кість, строки, місце і технологію присвоювання, та від того, як вони контролюються і забезпечуються. Структура системи CP з обмеженим доступом не є грою ДВ (Dasgupta and Heal, 1979, р. 59) і не має доміную­чої стратегії для кожного учасника. Проте стимули присвоювачів, які діють самостійно, приведуть їх до надмірного інвестування в інстру­менти присвоювання, які не обмежені відповідно до діючих правил (Townsend and Wilson, 1987).

Другий тип проблем присвоювання пов'язаний з просторовим або часовим доступом до ресурсу і породжений тим, що просторовий і ча­совий розподіл ресурсних юнітів часто є гетерогенним і невизначеним. Багато промислових районів, таких як Аланія, мають «рибні місця», які різняться за своєю продуктивністю. Щодо пасовищ, то в одному ре­гіоні може бути засуха в один рік і соковиті трави — в інший. Фермери, які беруть воду з початку іригаційної системи, можуть отримати біль­ше води, ніж фермери на її кінці. Ризики, пов'язані з географічною або часовою невизначеністю, можуть бути дуже високими. Фізичні роботи, особливо пов'язані зі зберіганням, трохи знижують ризики, але правила, дотримання яких добре контролюється, що визначають час або місце використання чи кількість ресурсних юнітів для певних користувачів, — можуть знизити ризики ще більше, якщо вони скла­дені відповідно до фізичних параметрів CP. Якщо ризики успішно зни­жені, присвоювачі можуть інвестувати у виробничі підприємства, які інакше не могли б бути економічно ефективними. Фізичне насильство серед рибалок та іригаторів є симптомом неадекватного просторового або часового розподілу CP серед присвоювачів. Коли присвоювачі вва­жають розподіл прав доступу й обов'язків несправедливим, нееконо­мічним, непевним або неналежно впровадженим, це може негативно вплинути на їхню готовність інвестувати кошти в постачання. На особ­ливі правила, що використовуються для регулювання присвоювання, впливають моніторинг, витрати на підтримання порядку і тип страте­гічної поведінки, яка виникає між присвоювачами і тими, хто здійснює моніторинг (гра у виявлення / стримування)²⁵.

Проблеми постачання. Аналіз проблем постачання зосереджує увагу на продуктивних, залежних від часу інвестиціях у сам ресурс. Такі проблеми можуть виникнути з боку пропозиції, з боку попиту або з обох сторін. Проблема пропозиції у середовищі CP пов'язана зі ство­ренням та обслуговуванням самого ресурсу. Проблеми створення схожі на будь-які проблеми довгострокового інвестування в капіталь­ну інфраструктуру. Проблеми обслуговування пов'язані з визначен­ням типу й обсягу регулярних ремонтів (і резервами для аварійного ремонту), які будуть підтримувати CP з плином часу. Враховуючи, що інвестиції в технічне обслуговування позначаться в майбутньому на швидкості, з якою капітальна інфраструктура буде погіршуватися, рішення про ці заходи важко прийняти навіть тоді, коли їх приймає один підприємець. Коли ж ця складна довгострокова проблема поєд­нується зі стимулами «безбілетництва» багатьох присвоювачів, ми бачимо, що організація підтримки системи є завданням непростим.

Проблеми постачання з боку попиту подібні до впровадження не одноразового, а постійного суспільного блага. Якщо присвоювачі дія­тимуть незалежно, вони можуть очікувати, що через «безбілетництво» створенню, й особливо обслуговуванню, не приділятимуть належної уваги. Проблему робить ще важчою те, що в ситуації CP_f порівняно із ситуацією суспільного блага, навіть якщо проблеми присвоювання буде вирішено, проблеми постачання можуть виявитися нероз- в'язуваними. У ситуації публічного блага проблеми присвоювання немає, тому що ресурсні юніти не є від'ємними.

Проблеми постачання з боку пропозиції вимагають регулювання рівня вилучення ресурсних юнітів так, щоб це не впливало негативно на сам ресурс. У літературі про рибальство (Clark_t 1980; Clark, Munro_t and Charles, 1985) багато динамічних моделей «розпорошення ренти» фокусувалися на залежному від часу співвідношенні між поточним ви­лученням і майбутнім уловом. Ті самі правила, що впливають на роз­поділ ресурсних юнітів у цьому році, впливатимуть на доступність ре­сурсних юнітів у наступному й упродовж багатьох років після цього.

Основні закономірності всіх ситуацій CP пов'язані з неможливіс­тю відділити вибір стратегії, зроблений однією людиною, від виборів, зроблених іншими людьми, а також з тим фактом, що вирішення проб­лем постачання залежить від досягнення адекватних рішень проблем присвоювання, а не від ігро-теоретичних уявлень про ці спільності²⁶. На стратегічну структуру проблем присвоювання або постачання впливає багато факторів, у тому числі — фізична структура конкрет­ного CP, технології, доступні присвоювачам, економічні умови, а та­кож набори правил, що впливають на стимули, з якими стикаються присвоювачі. Як наголошує Олівер (Oliver, 1980, р. 1359), після аналізу багатьох спроб продемонструвати «правильну» модель колективних дій «...немає жодної „правильної" моделі колективної діяльності: в різ­них моделях застосовуються ситуації з різними базовими умовами, що призводить до предметно різних висновків».

Декілька рівнів аналізу

Більшість сучасних спроб аналізу проблем CP і проблем, пов'яза­них з колективними діями, зосереджуються на одному рівні аналізу — так званому оперативному рівні (Kiserand Е. Ostrom, 1982). Оператив­ний рівень аналізу передбачає, що і правила гри, і фізичні, технологічні обмеження вже задані і не змінюватимуться протягом часових меж аналізу: дії людей в оперативній ситуації безпосередньо впливають на фізичний світ. Ресурсні юніти вилучаються із CP. Ресурси перетво­рюються на товар. Товари обмінюються. Проблеми присвоювання та постачання виникають на оперативному рівні. Аналізуючи оператив­ну ситуацію, аналітику необхідно припускати, що технології й інститу- ційні правила відомі та незмінні. Але і технології, і правила можуть змінюватися з часом. Аналіз технологічних змін виявився набагато складнішим за аналіз рішень щодо виробництва та споживання в рам­ках фіксованих технологій (Dosi_t 1988; Nelson and Winter, 1982). Аналіз інституціональних змін також набагато складніший, ніж аналіз опера­тивних рішень у рамках фіксованого набору правил²⁷. Правила, що впливають на оперативний вибір, вироблено в рамках правил колек­тивного вибору, які, у свою чергу, вироблено в рамках певних установ­чих, базових норм. Базові норми для мікровиборів впливають на ко­лективний вибір та на базові норми для більших юрисдикцій. Люди, які мають самоорганізаційні можливості, переключаються туди-сюди між оперативними, колективними та базовими правовими полями так само, як менеджери виробничих фірм переключаються між виробниц­твом продукції в рамках існуючих технологій, впровадженням нових технологій та інвестуванням у технологічний розвиток. Враховуючи, що присвоювачі CP у деяких випадках (ми їх обговоримо в цій книзі) переключаються між правовими полями, ми повинні відмовитися від припущення, що однорівневого аналізу достатньо. Важливо також уточнити, що ми маємо на увазі під словом «інституції».

«Інституції» можна визначити як комплекси діючих норм, що ви­користовуються для вирішення, хто має право приймати рішення в певних сферах, які дії дозволені чи обмежені, який звід правил буде використовуватися, яких процедур необхідно дотримуватися, яка ін­формація повинна надаватися або ні, які виплати будуть отримувати особи залежно від їхніх дій (Е. Ostrom, 1986а). Усі норми містять припи­си, які забороняють, дозволяють або вимагають певних дій чи резуль­татів. Діючими нормами є ті, що дійсно використовуються, моніторять- ся та примусово впроваджуються, коли люди роблять вибір щодо дій, які вони вчинятимуть (Commons, 1957). Примус до дотримання норм може здійснюватися іншими безпосередніми учасниками, найманими агентами або зовнішніми органами чи усіма перерахованими у будь- якому поєднанні. Про «норму» слід говорити лише в тому випадку, коли більшість людей, на чий вибір стратегій вона впливає, знають про її існування та очікують від інших контролю і санкцій за її недотриман­ня. Іншими словами, діючі норми є загальновідомими, а їхнє дотриман­ня контролюється та примусово забезпечується. Загальновідомість оз­начає, що кожен учасник знає про норму, знає, що інші також знають про неї, і знає, що інші також знають, що учасник про неї знає²⁸. Діючі норми завжди контролюються і забезпечуються, принаймні в деякій мірі, безпосередніми учасниками. У будь-якій повторюваній ситуації особа може припускати, що люди з досвіду знають про рівень конт­ролю та примусового забезпечення дотримання норми.

Діючі норми можуть збігатися або не збігатися з офіційними нор­мами, прописаними у законодавчих чи адміністративних актах та в су­дових рішеннях. Формальне право, безумовно, є одним з основних джерел діючих норм у багатьох ситуаціях, особливо коли їх дотри­мання активно контролюється, а за їх недотримання застосовуються санкції. Коли мова йде про систему, в якій діє «верховенство права», це означає, що формальне право та діючі норми тісно пов'язані, а право- застосовуючі органи беруть це до уваги. У багатьох системах CP діючі норми, які використовуються прйсвоювачами, можуть суттєво відріз­нятися від законодавчих та адміністративних норм або судових рішень (Wade, 1988). Різниця між діючими нормами і формальними законами може лише заповнювати прогалини загальної системи права. Якщо висловитися більш радикально, то оперативні норми можуть визнача­ти права й обов'язки де-факто, які суперечитимуть правам і обов'язкам де-юре — в рамках офіційної правової системи. У цьому дослідженні я приділю основну увагу нормам де-факто, які дійсно використову­ються в «польових» умовах CP, аби спробувати зрозуміти, які стимули і наслідки вони продукують.

Усі норми вкладені в інший комплекс норм, які визначають, як може бути змінений перший комплекс правил²⁹. Це вкладення норм у норми на декількох рівнях схоже на вкладення комп'ютерних мов на декількох рівнях. Що саме можна зробити на більш високому рівні — залежить від можливостей та обмежень програмного забезпечення (норм) на цьому рівні, від програмного забезпечення (норм) на більш глибинному рівні, а також від устаткування (CP). Щоразу, коли роз­глядаються питання про інституційні зміни у порівнянні з діями в рам­ках інституціональних обмежень, необхідно визнати таке:

1) зміни в нормах, які використовуються для впорядкування дій на одному рівні, відбуваються в межах поточного «фіксованого» комп­лексу норм на більш глибинному рівні;

2) зміни в нормах на більш глибинному рівні зазвичай є складніши­ми і дорожчими для внесення, чим підвищують стабільність взаємних очікувань серед осіб, які взаємодіють відповідно до цих норм,

Доцільно виділити три рівні норм, що сукупно впливають на дії і результати при використанні CP (Kiser and Е. Ostrom, 1982). Опе­ративні норми безпосередньо впливають на повсякденні рішення, які приймаються присвоювачами щодо того, коли, де і як вилучати ре­сурсні юніти, хто і як повинен монітори™ дії інших, яку інформацію слід надавати, а яку — ні; які нагороди або санкції мають бути при­значені у різних комбінаціях дій і результатів. Норми колективного вибору побічно впливають на оперативні вибори. Це норми, які ви­користовуються присвоювачами, їхніми посадовими особами або зовнішньою владою у прийнятті стратегічних рішень — впровадженні оперативних норм — щодо того, як слід управляти CP. «Конституцій­ні» (базові) норми впливають на оперативну діяльність і результати шляхом їх впливу на визначення того, хто має право впроваджувати конкретні норми, що будуть використовуватися при розробці комп­лексу норм для колективного вибору, які, у свою чергу, впливатимуть на комплекс оперативних норм. Зв'язок між цими нормами і пов’я­заним рівнем аналізу, як саме люди роблять вибори і вчиняють дії, показано на малюнку 2.2. Процеси присвоювання, постачання, моні­торингу і примусу відбуваються на оперативному рівні. Процеси виз­начення політичної стратегії, управління та прийняття стратегічних рішень відбуваються на рівні колективного вибору. Розробка, управ­ління, прийняття та доопрацювання «конституційних» (базових) рі­шень відбуваються на «конституційному» рівні³⁰.

Це вкладення норм всередині норм є джерелом великої плутанини і дискусій. Інституціональні теоретики, які намагалися зробити вибір­ку ендогенних норм (норм «внутрішнього походження». — Прим, пер.)

Мал. 2.2. Зв'язки між нормами та рівнями аналізу

для аналізу, були розкритиковані, оскільки в цьому випадку необхідно припустити наявність деяких норм, якими регулюється вибір інших норм³¹. Вибір для аналізу ендогенних норм оперативного рівня не означає одночасний вибір норм колективного вибору або базових, «конституційних» норм. Для цілей аналізу теоретику необхідно при­пустити, що деякі норми вже існують і є екзогенними (нормами «зов­нішнього походження». — Прим, пер.) для цілей конкретного аналізу. Той факт, що вони постійні та незмінні в ході аналізу, однак, не озна­чає, що вони не можуть бути змінені. Ті самі норми можуть і самі бути об'єктами вибору в окремому аналізі або в контексті різних сфер ви­бору. Наприкінці кожного сезону, наприклад, міжвузівські спортивні ліги розглядають питання про доцільність або недоцільність зміни пра­вил гри на наступний сезон.

З іншого боку, норми змінюються рідше, ніж стратегії, які люди обирають у рамках норм. Зміна норм на будь-якому рівні аналізу підви­щує невизначеність, з якою стикаються люди. Наявність норм перед­бачає стабільність очікувань, і зусилля щодо зміни правил можуть швидко зменшити цю стабільність. Окрім того, оперативні норми зазвичай змінити легше, ніж базові норми «конституційного» вибору. А глибші шари норм ученим і учасникам аналізувати важче. Прийнят­тя рішення про те, з п'яти чи з дев'яти членів має складатися законо­давчий орган асоціації іригаторів, залежатиме від фізичного й істо­ричного середовища та припущень аналітика щодо різних результатів на кількох рівнях³².

Роблячи аналіз на якомусь одному рівні, аналітик фіксує для цілей аналізу змінні на більш глибинному рівні, бо інакше структура проб­леми може зійти нанівець. Але самоорганізовані та самокеровані осо­би для вирішення проблем у «польових» умовах використовують як ключову стратегію перемикання між рівнями. Особи, які не мають органів самоорганізації та самоврядування, застрягли в однорівневому світі. Структура їхніх проблем уже задана. Найкраще, що вони можуть зробити, — це обрати стратегії у визначених для них межах.

На кожному рівні аналізу може бути одна або декілька сфер, в яких буде відбуватися прийняття типів рішень, визначених для цього рівня. Концепція «сфери» не означає формальні установи, але може включа­ти такі формальні установи, як законодавчі органи та суди. Сфера — це просто ситуація, в якій відбувається особливий тип дії. Розробка політики щодо норм, які будуть використовуватися для регулювання виборів оперативного рівня, відбувається в одній або декількох сферах колективного вибору. Якщо присвоювачі CP змінять принаймні деякі з норм, що використовуються для організації присвоювання та поста­чання, то сферами, в яких прийматимуться рішення колективного ви­бору, будуть місцеве кафе, нарада членів кооперативу або збори ор­ганізації, яка була створена спеціально для управління і керування цим і, можливо, сусідніми CP. Якщо присвоювачі CP не зможуть змінити норми, які використовуються для організації оперативних виборів, то сфери колективного вибору будуть зовнішніми відносно присвоюва­чів CP. У таких випадках вибір норм для використання робитимуть державні посадові особи в бюрократичних структурах, обрані пред­ставники місцевих або національних законодавчих органів і судді в су­довій сфері.

Зв'язки між сферами та нормами рідко впливають лише на одну сферу, пов'язану з одиничним набором норм. Найчастіше кілька сфер колективного вибору впливає на комплекс оперативних правил, які фактично використовуються присвоювачами для прийняття рішень щодо стратегій вилучення й інвестування в CP. Рішення, які прийма­ються національними законодавчими органами та судами стосовно до­ступу до всіх ресурсів певного виду і легітимність яких у місцевих умо­вах може бути підтверджена примусово, швидше за все, впливатимуть

Мал. 2.3. Співвідношення формальних і неформальних сфер колективного вибору та оперативних норм CP

на оперативні норми, які використовуються на практиці у певних регіонах. Відносини між формальними і неформальними сферами колективного вибору й отриманими в результаті оперативними норма­ми показані на малюнку 2.3. Аналогічно формальні та неформальні процеси базового, «конституційного» вибору можуть відбуватися на місцевому, регіональному та / або національному рівнях.

Те, що діючі норми, які використовуються присвоювачами, можуть мати декілька джерел походження, а також включати в себе і норми де-факто, і норми де-юре, значно ускладнює проблему розуміння та поведінки і результатів у конкретних регіонах, а також проблему поліпшення результатів. Відсутність національних, офіційних законів, що регулювали б присвоювання та постачання CP, не означає відсут­ності ефективних правил. За тривалий час місцеві присвоювачі могли розробити діючі норми, що обмежують використання CP. Такі норми дозволяють або не дозволяють присвоювачам ефективно і справедли­во управляти своїми ресурсами, але вони все одно впливають на стра­тегії, які, як вважають присвоювачі, є прийнятними для досягнення по­зитивних результатів.