ВИВЧЕННЯ ІНСТИТУЦІЙ У «ПОЛЬОВИХ» УМОВАХ

У випадках, описаних у розділах 3, 4 і 5, я презентую тільки частину детальної інформації, яку можна знайти в поглиблених дослідженнях, з яких я її почерпнула. Бажання читача знати, як я дійшла до читання поглиблених досліджень, абстрагуючись від них для вивчення того, як люди створюють свої власні інституції, як вони змушують себе дотри­муватися своїх власних правил і як вони контролюють дотримання цих правил, цілком виправдане.

Основна стратегія полягає у виявленні тих аспектів фізичної, куль­турної та інституціональної структури, які можуть вплинути на визна­чення того, хто повинен бути залучений до ситуації, того, які дії можуть бути здійснені та якими будуть витрати на ці дії, яких результатів мож­на досягнути, як саме дії пов'язані з результатами, яка інформація повинна бути доступною, наскільки суттєвим може бути контроль і якими будуть витрати при конкретних комбінаціях дій і результатів. Як тільки отримано всю необхідну інформацію, можна абстрагуватися від розмаїття емпіричних ситуацій задля розробки гри, що відобража­тиме суть проблем, з якими стикаються люди.

Щоб вирішити проблеми присвоювання та постачання, люди, зок­рема, повинні дізнатися про фізичні характеристики своєї системи CP та про своє присвоювання і використовувати моделі норм поведінки, прийнятні в суспільстві, про стимули заохочування або перешкоджан­ня, коли вони змінюватимуть норми, і про те, як усі ці фактори разом будуть впливати на вигоди і часові витрати.

У тих випадках, про які я розповім у розділі 3, я не знаю, на що були схожі структури ситуацій перед тим, як якісь присвоювачі колись почали експериментувати з різними нормами для розподілу ресурсних юнітів та забезпечення відповідальності. Але я точно знаю, що присвою­вачі в «успішних» випадках, описаних у розділі 3, виявилися спромож­ними використовувати ресурсні юніти, одночасно уникаючи конф­ліктів, невизначеності та несправедливості через погано вирішену проблему розподілу; уникати надмірних інвестицій унаслідок неадек­ватно вирішеної проблеми розпорошення ренти; запобігати псуванню або знищенню ресурсів, що сталося б, якби проблеми постачання за­лишилися невиріщеними.

Я, звісно, не знаю, чи досягли ці присвоювачі оптимальних рішень їхніх проблем, і сильно в цьому сумніваюся. Вони вирішили свої проб­леми так, як більшість людей вирішують важкі й складні проблеми: на­стільки добре, наскільки змогли, виходячи з наявних у них проблем, інформації, інструментарію, з яким вони повинні були працювати, вартості різних відомих опцій та ресурсів, що вони мали під рукою. Я вбачаю своє завдання у вивченні структури проблем, з якими вони стикаються, і того, як вони спромоглися виробити працюючі норми.

Це означає, що перш за все я пробую зрозуміти структуру самого ресурсу — його розмір, чіткість меж і внутрішню будову. Після цього я намагаюся з’ясувати поточні характеристики ресурсних юнітів: на­скільки передбачуваними вони є в часі, просторі та кількості? Наскіль­ки, з огляду на економічне становище присвоювачів, вони залежать від ресурсу і які ризики пов'язані з різними можливими типами схем роз­поділу? І нарешті, я пробую з'ясувати ключові характеристики людей: скільки їх; які їхні часові межі; чи беруть вони участь у численних за­ходах разом; схожі їхні інтереси чи різні; чи є у них встановлені пра­вила поведінки, які можуть допомогти (або завадити) їхнім спробам вирішити ці проблеми? Тоді я вивчу норми, які вони придумали, і спро­бую зрозуміти, як вони працюють, шляхом формулювання принципів, які були задіяні і впливали на стимули учасників.

У розділі 4 я використаю цю схему знову для визначення структури ситуації, яка існувала перед тим, як група присвоювачів спробувала змінити свої норми задля вирішення кількох взаємопов’язаних проб­лем присвоювання та постачання. Тоді я вивчу процес створення но­вих інституцій для того, щоб вирішити питання впровадження інститу­цій. «Невдалі» приклади розділу 5 характеризуються екстремальним розпорошенням ренти; нерозв’язуваність конфліктів призводить до фізичного насильства, а також до погіршення ресурсів. Та сама схема використовується для визначення змінних, які призводять до неуспіху у вирішенні проблем присвоювання та постачання. Я ще раз припус­каю, що люди намагалися зробити все, що було можливим з урахуван­ням обмежень їхньої ситуації. Отже, проблема полягає у визначенні, що це були за обмеження, з використанням тієї самої схеми для про­ведення аналізу.

У завершальній частині цього дослідження я розповім, як дані, от­римані з аналізу цих випадків, можна використати для поглиблення те­оретичних знань щодо теорії самоорганізовуваних колективних дій на додачу до існуючих теорій організовуваних ззовні колективних дій: теорії фірми та теорії держави.