Тижня не минає без головної новини про загрозу руйнування цінного природного ресурсу.
Наприклад, у червні 1989 року стаття в «Нью-Йорк Тайме» розповіла про проблему перевилову на мілині Георга (Georges Bank) у 150 милях від узбережжя Нової Англії. Вилов тріски, камбали та пікші зараз становить лише чверть від виловів у 1960-ті.
Всім відомо, що основною проблемою є перевищення норм вилову, однак зацікавлені сторони ніяк не домовляться, як вирішити цю проблему. Конгресмени запропонували нові національні закони, хоча чинне законодавство — і те втілюється безладно. Представники рибалок стверджують, що рибальські угіддя не були б у такому поганому стані, якби федеральний уряд не робив свого часу поодиноких спроб урегулювати рибальство. Питання в цьому і в інших випадках — як найкраще обмежити використання природних ресурсів, щоб забезпечити їхню довгострокову економічну життєздатність. Прихильники централізованого регулювання, приватизації та регулювання з боку заінтересованих осіб — кожен наполягає на своїх рекомендаціях.Такі ситуації виникають повсякчасно і повсюдно — від невеликих спільнот до масштабів усієї планети. Питання, як найкраще управляти природними ресурсами, що використовуються багатьма людьми, не врегульовано ні в академічних колах, ні у світі політики. Деякі наукові статті про «трагедію спільного» твердять, що лише «контроль держави» здатен запобігти знищенню природних ресурсів; інші як спосіб вирішити проблему рекомендують приватизацію цих ресурсів. Однак на ділі ні держава, ні ринок не здатні в довгостроковій перспективі забезпечити продуктивне використання систем природних ресурсів. Більше того — громади покладаються на інституції, не схожі ні на державу, ні на ринок, і доволі успішно управляють системами природних ресурсів тривалий час.
У нас зараз немає необхідних інтелектуальних інструментів або моделей, щоб зрозуміти цілий ряд проблем управління природними ресурсами. Так само ми ще не можемо зрозуміти, чому в одних випадках інституції спрацьовують, а в інших — ні. Тож ця книга є спробою: 1) критики основ аналізу стратегій стосовно багатьох природних ресурсів; 2) надання емпіричних прикладів успішних і невдалих спроб регулювання та управління такими ресурсами; 3) розробки кращих інтелектуальних інструментів для розуміння можливостей і обмежень органів самоврядування у регулюванні багатьох видів ресурсів. Для цього я спочатку опишу три моделі, якими найчастіше ілюструється необхідність застосувати державні або ринкові рішення, а потім подам теоретичні та емпіричні альтернативи цим моделям, аби показати розмаїття рішень, що виходять за межі держави і ринку. Використовуючи інституційний метод аналізу, я намагаюся пояснити, чому громади схиляються до різних способів управління спільним.