ВИКЛИК ДЛЯ СОЦІАЛЬНИХ НАУК

Такі рамки д ля аналізу проблем інституційного вибору ілюструють складні конфігурації змінних, до яких необхідно звертатися, коли в «польових» умовах люди намагаються створити правила для поліп­шення їхніх індивідуальних і спільних результатів.

Повністю покластися на моделі у закладанні фундаменту для полі­тичного аналізу політики — означає потрапити в інтелектуальну паст­ку, бо тоді вчені припускають, що вони — всезнаючі спостерігачі, здат­ні зрозуміти основи того, як працюють комплексні, динамічні системи, шляхом створення стилізованих описів деяких аспектів цих систем. З хибною впевненістю презюмованого всезнайства вчені почуваються комфортно, розробляючи пропозиції для урядів, які є породженням їхніх моделей як всевладної сили, здатної виправити недоліки, що існують у всіх «польових» умовах.

У сучасній концепції соціального устрою «уряд» часто розглядаєть­ся як зовнішній агент, чия поведінка в модельованій ситуації екзоген­на. Сагден стверджує: політичні аналітики, які притримуються цієї точки зору, вважають, що вони аналізують поведінку приватних осіб, а потім — консультують «сам» уряд, що потрібно робити:

Більшість сучасних економічних теорій описує світ під головуванням уряду (і, що важливо, не урядів) і бачить цей світ очима уряду. Уряд має нести відповідальність, мати волю і силу, щоб перебудувати сус­пільство будь-яким способом для максимізації соціального забезпе­чення; як американські ковбої у хорошому вестерні, уряд готовий кину­тися на допомогу, коли ринок «неспроможний», і робота економіста полягає в тому, щоб консультувати уряд, коли і як це зробити. При­ватним особам, навпаки, приписується практично відсутність мож­ливості для вирішення колективних проблем між собою. Це призводить до спотворення уявлення про деякі важливі економічні й політичні питання.

(Sugden, 1986, р. З)

Прикладами цього спотвореного уявлення та безпосереднього від­ношення до аналізу інституційних змін в умовах CP є дослідження Ролф (Rolph, 1982, 1983) зусиль із регулювання CP_r в тому числі — багатьох басейнів підземних вод Південної Каліфорнії, розглянутих у розділі 4. Описавши загальні проблеми надмірного споживання таких ресурсів, Ролф вказує, що «...уряд (будь-яка з трьох гілок влади) покли­каний розподілити права користувачів як засіб обмеження діяльності з виробництва або споживання» (Rolph, 1983, р. 51). Щодо користувачів підземних вод вона пише: «...вони звернулися до уряду за програмою, яка порівну обмежуватиме використання серед існуючих користува­чів» (Rolph, 1983, р. 51). Вона була спантеличена протиріччям у тому, що користувачам дозволено придбавати приватні майнові права на те, що є державним або комунальним ресурсом. Дослідниця стверджує: «...якщо уряд передбачив майбутнє погіршення ресурсу, то він міг би претендувати на нього „спочатку", до того, як користувачі зробили ін­вестиції» (Rolph, 1983, р.

Якщо уряд робить кроки для обмеження використання, то чи має він просто виділити повні майнові права невеликим підгрупам користува­чів, залишаючи іншим обмежені комунальні права? Окрім того, чи по­винен він вилучити ресурс у поточних користувачів і перерозподілити його? Чи спочатку забрати, а потім продати ресурс знову нинішнім ко­ристувачам?

(Rolph, 1983, р. 51-52)

Дивовижно, але у своїх спостереженнях щодо прикладів з підзем­ними водами Ролф бачить лише одного релевантного політичного грав­ця — аморфну, фантастичну організацію, яка володіє всіма повнова­женнями, під назвою «уряд». Користувачі розглядаються як ті, що звертаються «до уряду по програму», а не намагаються самі знайти діє­ве і справедливе вирішення складних проблем на наявних майданчи­ках у судах, у законодавчих, а також у місцевих органах влади.

Моделі, які представники соціальних наук, як правило, використо­вують для аналізу проблем CP, мають зворотний ефект: підтримують збільшення централізації політичної влади. По-перше, люди, які вико­ристовують CP, розглядаються як здатні на короткострокову максимі-

зацію, але не на довгострокові рефлексії щодо спільних стратегій для поліпшення результатів. По-друге, вважається, що ці люди потрапля­ють у пастку, з якої не можуть вибратися без зовнішніх органів влади, котрі нав язують рішення. По-третє, інституції, які люди можуть ство­рити, iπτ∙ • >уються або відкидаються як неефективні, і при цьому ніхто не роич •: ці інституції можуть допомогти отримувати інфор­

мацію, скоротити витрати на моніторинг і примусове виконання рі­шень, а також справедливо розподілити права присвоювання та обов'язки з постачання. По-четверте, рішення, представлені як такі, що їх нав'язує «сам» уряд, засновані на моделях ідеалізованих ринків або ідеалізованих держав.

У соціальних науках ми стикаємося з такими самими великими викликами щодо аналізу проблем CP, як і локальні громади, які ведуть щоденну боротьбу, долаючи ці проблеми. Винахідливість щодо теоре­тизування вимагає від науковців у галузі соціальних наук зайнятися створенням моделей²⁰, а не обмеженим теоретичним дослідженням на цьому специфічному рівні дискурсу. Ми повинні оцінити аналітичні можливості, які можна отримати з попередніх інтелектуальних зусиль таких видатних особистостей, як Гоббс, Монтеск’є, Юм, Сміт, Меді- сон, Гамільтон, Токвіль і багато інших²¹. Сучасні дослідження в теорії державного і соціального вибору, економіці транзакційних витрат, новій інституційній економіці, праві та економіці, теорії ігор і в бага­тьох суміжних галузях²² роблять важливі внески, які повинні бути за­лучені в теоретично підкріплені емпіричні дослідження як у лабора­торних, так і в «польових» умовах.