Міжнародний фінансовий ринок

Міжнародний фінансовий ринок як складова світового фінансового ринку - надзвичайно розгалужена система акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції.

Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає у забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й отримання від цих операцій певного доходу.

Функціональне призначення міжнародного фінансового ринку полягає у забезпеченні міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових ресурсів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.

Міжнародний фінансовий ринок становить складну, внутрішньо

структуровану систему. Незважаючи на майже столітню історію становлення і розвитку міжнародного фінансового ринку, донині не склалося єдиної, загальноприйнятої класифікації цієї системи. Це пояснюється тим, що між окремими структурними елементами міжнародного фінансового ринку не можна провести чіткої межі. Наприклад, міжнародний ринок облігацій є складовою міжнародного ринку боргових зобов'язань і водночас за логікою, елементом міжнародного ринку цінних паперів.

З урахуванням цього найчастіше у спеціалізованій науковій літературі виділяють такі головні елементи міжнародного фінансового ринку, рис. 10.2:

— валютний ринок;

— ринок боргових зобов'язань (у тому числі міжнародний ринок банківських кредитів та міжнародний ринок боргових цінних паперів);

Рис. 10.2. Елементи міжнародного фінансового ринку

— ринок цінних паперів (у тому числі міжнародний ринок титулів (або прав) власності та міжнародний ринок боргових цінних паперів (міжнародні ринки облігацій));

— ринок похідних фінансових інструментів (деривативів).

Дослідимо більш детально кожен з них.

Міжнародний валютний ринок. Валютний ринок - система економічних відносин, пов'язаних операціями купівлі-продажу іноземних валют, платіжних документів в іноземних валютах та розміщення тимчасово вільних валютних коштів.

З інституційного погляду, валютний ринок - сукупність установ і організацій (банків, валютних бірж, інших фінансових інститутів), що забезпечують функціонування ринкових валютних механізмів. Відповідно можна виокремити чотири групи суб'єктів валютного ринку:

— державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки (а також казначейства окремих країн);

— юридичні та фізичні особи, що працюють у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;

— банківські установи (банки-дилери), які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків і, особливо, великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів;

— валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж.

Міжнародні валютні ринки - міжнародна мережа офіційних центрів, де

відбувається купівля-продаж іноземних валют.

— у здійсненні міжнародних розрахунків;

— регулюванні валютних курсів;

— диверсифікації валютних резервів;

— хеджуванні валютних ризиків;

— отриманні учасниками валютного ринку прибутку у вигляді різниці курсів валют;

— узгодженні валютної політики в межах світового господарства.

Міжнародний ринок боргових зобов'язань. Міжнародний ринок боргових

зобов'язань - сфера обігу боргових зобов'язань, що гарантують кредиторові право стягувати борг із боржника. З інституційного погляду, міжнародний ринок кредитних ресурсів - сукупність установ і організацій, за допомогою яких здійснюється рух позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Кредиторами є приватні банки, фірми, небанківські фінансові інститути. Джерела міжнародного кредиту такі:

— тимчасово вивільнена у підприємств у процесі кругообігу частина капіталу в грошовій формі;

— грошові накопичення держави, мобілізовані банками;

— грошові заощадження населення, мобілізовані банками.

Міжнародний ринок боргових зобов'язань складається з двох головних

сегментів: міжнародного ринку банківських кредитів та міжнародного ринку боргових цінних паперів (міжнародного ринку облігацій). Разом з тим важливо зауважити, що впродовж останніх років спостерігається тенденція до сек'юритизації боргових зобов'язань (переважання на міжнародному ринку кредитних ресурсів емісії боргових цінних паперів над звичайними банківськими кредитами - іноземними і синдикованими єврокредитами, оскільки останні менш привабливі для представників промислово розвинених країв).

Міжнародний ринок банківських кредитів - сфера ринкових відносин, де здійснюється рух позикового капіталу між країнами на умовах повернення та платності, формується попит і пропозиція кредитних ресурсів та позикового капіталу.

До основних суб'єктів міжнародного ринку банківських кредитів належать: Світовий банк та його організаційні структури; держави; корпоративні позичальники; банки і фінансові інституції; фізичні особи.

Міжнародний ринок боргових цінних паперів - складова міжнародного ринку кредитних ресурсів і, водночас, сегмент міжнародного ринку цінних паперів, де обертаються фінансові інструменти - короткотермінові (термін погашення - від 1 дня до 1 року) та довготермінові (термін погашення - понад 1 рік) боргові зобов'язання, що засвідчують боргові відносини між кредитором та позичальником.

Міжнародний ринок боргових цінних паперів є одним із найпотужніших джерел середньо- і довготермінового капіталу в міжнародній сфері. На міжнародному ринку облігацій обертаються два види цінних паперів.

1. Іноземні облігації - цінні папери, емітовані нерезидентом у національному фінансовому центрі та в національній валюті. Валюта їх емісії є іноземною для емітента. Емісія іноземних облігацій регламентується законодавством з цінних паперів країни-емітента, але на практиці їх обіг значною мірою відповідає принципам євроринків. У сучасних умовах емітентами іноземних облігацій залишилися тільки провідні країни, зокрема США, Японія та Швейцарія.

2. Єврооблігації - боргові цінні папери на пред'явника, що випускаються позичальником (як правило, в іноземній валюті) для отримання довготермінової позики на євроринку. Дохід за єврооблігацією сплачується раз на рік, а погашення відбувається наприкінці терміну разовим платежем або упродовж певного терміну з фонду погашення. Основні особливості цього фінансового інструменту такі:

— єврооблігації розміщуються, як правило, одночасно на фінансових ринках кількох країн, на відміну від традиційних іноземних облігаційних позик;

— єврооблігації купуються інвесторами різних країн на базі котирування їх національних бірж;

— емісія єврооблігацій меншою мірою, ніж емісія іноземних облігацій, регулюється державою, не підпорядковується національним правилам проведення операцій з цінними паперами тієї країни, валюта якої є валютою позики;

— валюта єврооблігації не обов'язково має бути національною грошовою одиницею ні для емітента, ні для інвестора;

— єврооблігації, як правило, - цінний папір на пред'явника з фіксованою відсотковою ставкою;

— гарантійне розміщення єврооблігацій здійснюється емісійним транснаціональним синдикатом;

— випуск та обіг єврооблігацій відбуваються згідно з правилами та стандартами, що встановилися на ринку;

— утримувачам єврооблігацій дохід сплачується у повному обсязі, без податку на відсотковий дохід, що стягується в країні емітента.

Зазначені особливості зумовлюють специфічність функцій ринку

єврооблігацій. Ринок єврооблігацій забезпечує відносно більшу міжнародну мобільність капіталу, оскільки сприяє залученню широкого кола позичальників та інвесторів. Прискорюючи диверсифікацію фінансових активів, єврооблігації допомагають інвесторам у швидкому формуванні портфелів з мінімальним ризиком.

Переважна більшість єврооблігацій випускається міжнародними

корпораціями (приблизно 2/3 всіх єврооблігаційних позик), решта - приблизно

однаковими частинами державними органами та міжнародними організаціями. Отже, ринок єврооблігацій - важливе джерело фінансування середньо- і довгострокових інвестицій транснаціональних корпорацій, тоді як держави використовують єврооблігаційні позики для покриття дефіциту держбюджету і рефінансування старих позик.

Облігації міжнародного фінансового ринку можна поділити на три великі категорії:

— облігації з фіксованою ставкою відсотка (найпоширенішим інструментом цієї категорії є проста облігація - облігація з фіксованою відсотковою ставкою, без права дострокового погашення та конвертації в акції);

— облігації з плаваючою купонною ставкою (найпоширенішим інструментом цієї категорії є нота з плаваючою ставкою - облігації, купонні платежі, за якими раз на шість місяців встановлюються на рівні найвідомішої та репрезентативної відсоткової ставки грошового ринку (зазвичай ЛІБОР) плюс/мінус певна маржа, що визначається ступенем ризику);

— облігації, що пов'язані з акціями емітента (поділяються на конвертовані облігації, які за бажанням інвестора можуть бути конвертовані у прості акції того самого емітента; облігації з варіантами на акції, що дають право на придбання/купівлю акцій).

Прагнення інвестиційних банків уникнути підвищених ризиків в умовах наростання нестабільності на фінансових ринках і глобальних кризових явищ призвело до виникнення програми випуску євронот, що належать до короткострокових боргових цінних паперів євроринку.

3. Євроноти - 1-6-місячні векселі або депозитні сертифікати (терміном від 7 до 365 днів), що випускаються першокласними позичальниками за межами країни походження валюти в рамках середньотермінових кредитних програм з банківською гарантією (підтримкою) розміщення. Вони забезпечують позичальнику більшу ліквідність, більші гарантії надання кредиту, можливість отримання резервних кредитів та більший прибуток.

Міжнародні ринки титулів (або прав) власності - сфера купівлі-продажу цінних паперів, що засвідчують участь інвестора в капіталі підприємств. До таких цінних паперів належать акції та депозитарні розписки.

На сьогодні глобалізація ринку титулів власності ще не досягла рівня, притаманного, наприклад, світовому ринку валют або міжнародному ринку боргових зобов'язань. Більшість акцій, що продаються на національних фондових ринках США та інших промислово розвинених країн, емітовані місцевими корпораціями. Хоча схильність інвесторів купувати акції національних компаній виявляється ще досить виразно, проте нині почастішали випадки «глобальних» емісій акцій ТНК. Упродовж останніх десятиліть багатонаціональні корпорації активно включилися у процес імітування своїх акцій спеціально з метою їх поширення в інших країнах. Щоб вийти з такими емісіями на міжнародний ринок, вони вносять свої акції в курсові бюлетені на біржах різних країн. Деякі ТНК для

емісії й одночасного розміщення акцій на зарубіжних ринках об'єднуються в синдикати.

Ринок цінних паперів. Ринок цінних паперів - це частина як грошового ринка, так і ринка капіталів. На цьому ринку відбуваються операції лише зі стандартними фінансовими операціями, обіг яких регулюється чіткими юридичними нормами і міжнародними правилами. В Україні цей сегмент фінансового ринку як і ринок капіталів взагалі знаходиться на початковій стадії свого розвитку.

Цінні папери - це свідоцтва про участь їх власників у капіталі акціонерної компанії або наданні позики. Вони передбачають зобов'язання емітентів сплачувати їх власникам доходи у вигляді дивідендів або відсотків. У юридичному розумінні цінні папери - майнове право, яке засвідчується певним документом і реалізується у порядку, що вказується у цьому документі. У зв'язку з розвитком електронних систем торгівлі цінними паперами змінюється зовнішня форма їх існування. Цінні папери, операції з якими здійснюються через електронні системи, не мають речового титулу. Вони існують як одиниці обліку в комп'ютерній системі та обертаються лише у формі переказів з рахунків одних учасників на рахунки інших.

Цінні папери дають їх власникам можливість володіти капіталом і отримувати відповідні доходи (відсотки, дивіденди). Проте капітал цей фіктивний, оскільки цінні папери не мають власної вартості, хоча продаються і купуються на ринку, їх ціни мають ірраціональний характер.

Емітентами цінних паперів виступають окремі фірми і корпорації, центральні уряди та муніципальні органи влади. Випуск цінних паперів реалізується спочатку на первинному ринку, шляхом прямого звернення емітента до інвесторів чи через посередника, який бере на себе зобов'язання реалізувати ці папери. Цінні папери, придбані інвесторами при емісії, потім можуть бути ними перепродані на вторинному ринку, який складається з фондових бірж та позабіржового обігу.

Важливим для аналізу міжнародного ринку цінних паперів є його поділ на первинний і вторинний.

Первинний ринок цінних паперів - це економічне середовище, на якому цінні папери проходить від свого емітента до першого покупця. Економічним цей простір називають тому, що на ньому діють емітент та інвестор, він раціонально організований, і тільки в межах цього простору емітент може отримати необхідний йому капітал. На первинному ринку міжнародні позичальники розміщують нові випуски боргових інструментів, зазвичай за допомогою великих інвестиційних інституцій (інвестиційного банку чи інвестиційного підрозділу універсального банку) або їх синдикату.

На вторинному ринку цінних паперів продаються і купуються уже випущені запозичення між різними зарубіжними інвесторами. Вторинний ринок для боргового інструменту розвивається там, де відбувається перевищення попиту міжнародних інвесторів на ризик даного позичальника над пропозицією запропонованих цим позичальником своїх боргових інструментів на первинному ринку.

Вторинний ринок може створювати значні проблеми для позичальника, оскільки ціни цього ринку є виміром кредитоспроможності й ризику боржника. У випадку появи негативної інформації, навіть зовсім необґрунтованої, і відповідної негативної зміни ціни на даному ринку, доступ позичальника на первинний ринок з новими емісіями може бути суттєво обмежений. Таким чином, особливої важливості набуває ефективність стратегії позичальника і на первинному, і на вторинному ринках цінних паперів.

До цінних паперів, що обертаються на міжнародних ринках середньо- і довгострокового капіталу, належать євроакції. Євроакції - акції, які емітуються міжнародними кредитно-фінансовими інститутами і розміщуються одночасно на різних ринках. Цей вид цінних паперів з'явився на початку 1980-х років на додаток до облігацій, конвертованих в акції, та іноземних акцій. Іноземні акції, які передували появі євроакцій, були двох видів: ті, що емітувалися та котирувалися в іноземному фінансовому центрі, й ті, що продавалися в різних країнах, але котирувалися тільки у країні емісії.

Євроакції продаються на євроринках і котируються у будь-якому фінансовому центрі (переважно у Лондоні, а також у Люксембургу та Сінгапурі). Продаж здійснюється міжнародними банківськими синдикатами за євровалютою.

Національні ринки значно впливають на міжнародний ринок цінних паперів; ступінь впливу залежить від обсягу та розвиненості кожного з цих ринків. Одним із найважливіших показників ринку є його капіталізація.

Капіталізація ринку - показник, що відображає ринкову вартість усіх компаній, які беруть участь в операціях на фондовому ринку. Ринкова вартість компаній визначається як добуток курсової вартості її акцій на кількість акцій, що перебувають в обігу. Найвищий показник капіталізації має ринок акцій США, друге місце займає ринок Японії, а три найбільших ринки світу (США, Японії і Великої Британії) мають спільний показник капіталізації, що становить 77 % світового ринку акцій. Капіталізація ринку США, наприклад, у 10 разів перевищує цей показник ринку Німеччини, а капіталізація ринку Японії більш як у 30 разів більша, ніж ринку Італії. Якщо порівняти показник капіталізації ринку з розміром ВВП, то Японія і Велика Британія мають найвищі показники капіталізації ринку, які сягають понад 100 % від ВВП, тоді як у США цей показник становить 42 % від ВВП і є досить близьким до аналогічних показників Канади, Австралії і Швейцарії. В Італії, Німеччині та Франції показники капіталізації ринків відносно ВВП найнижчі, оскільки тут компанії у процесі мобілізації коштів надають перевагу не випуску акцій, а залученню банківських кредитів.

Міжнародні ринки похідних фінансових інструментів. Міжнародні ринки похідних фінансових інструментів (деривативів) охоплюють обіг групи нових фінансових інструментів, що використовуються для передавання або нейтралізації ризиків.

Фінансові деривативи - інструменти торгівлі фінансовим ризиком, вартість яких прив'язана до ціни інших активів (ціни товарів або акцій, курсу валюти, відсоткової ставки). Розрізняють два механізми обігу фінансових деривативів:

— торгівля деривативами на біржах;

— торгівля деривативами поза біржами.

В операціях хеджування, як і в спекулятивних операціях, зазвичай використовуються різні модифікації трьох різновидів строкових угод:

— класичні строкові контракти (форварди та ф'ючерси);

— строкові угоди з правом відмови від їх виконання (опціони);

— строкові контракти, ускладнені зустрічними обмінними операціями, пов'язаними з негайною поставкою (валютні та боргові свопи).

Ф'ючерсний контракт - зобов'язання купити або продати визначену кількість фінансових інструментів, або товару за узгодженою сторонами угодою ціною на строковій біржі.

Форвардний контракт - угода купівлі-продажу товару, іноземної валюти або фінансового інструменту з поставкою та розрахунком у майбутньому. Форвардний контракт укладається на гнучких умовах: може бути встановлено будь-які терміни та суми операцій і не вимагається внесення гарантованого депозиту.

Опціон - різновид строкової угоди, яка надає його власнику (не зобов'язує, як форвард чи ф'ючерс) право купити або продати товар, валюту чи фінансовий інструмент протягом певного терміну за обумовленою ціною в обмін на сплату визначеної суми (маржі, премії). Опціон не є обов'язковим до виконання, використовується для хеджування й спекуляції.

Розрізняють два види багаторівневих строкових угод, ускладнених зустрічними обмінними операціями, пов'язаними з негайною поставкою валюти:

— валютні свопи поєднують різноспрямовані обміни валют із негайною (спот) та терміновою (форвард) поставкою;

— боргові (купонні) свопи забезпечують обмін валюти як основної суми боргу, так і доходів від позики у вигляді відсотків.

Отже, строкові угоди - операції купівлі-продажу валютних та фінансових ресурсів, у рамках яких платіж (поставка визначеної суми у конкретних грошових одиницях) здійснюється в обов'язковому порядку через установлений проміжок часу (звичайно від одного тижня до півроку).

10.3.