СПЕЦИФІКА РИЗИКІВ КАТАСТРОФ ТА МЕТОДИ ІХ ОЦІНКИ

Як було визначено в попередньому розділі, зростання обсягів як загальних, так, зокрема, і страхових збитків від катастроф стало однією з основних рушійних сил пошуку та розвитку альтернативних механізмів управління катастрофічними ризиками.

Слід зазначити, що проблематиці оцінки економічних збитків від катастроф, визначенню джерел їх покриття та формування резервів надзвичайних подій завжди приділялась окрема увага з боку дослідників.

Самі по собі ризики катастроф, порівняно з іншими видами страхових ризиків, характеризуються найвищим рівнем потенційних збитків. Методологія прогнозування ймовірності виникнення катастроф та збитків від них на сучасному етапі залишається недосконалою. Хоча слід відзначити значний поступ у цьому питанні внаслідок застосування новітніх інформаційних технологій, що значно спростили процес моделювання катастроф та прогнозування їх виникнення.

Незважаючи на постійну присутність катастроф у житті людей, формування окремої галузі знань під назвою «теорія катастроф» відбулося порівняно недавно. Спочатку теорія катастроф почала розвиватися як окремий розділ математики. Засновником математичної теорії катастроф вважають французького тополога Р. Тома, а її джерелами - теорію особливостей гладких відображень Г. Вітні та теорію біфуркацій динамічних систем А. Пуанкаре і О. Андронова. Пізніше роботи, присвячені катастрофам, з’явилися в психології, гідродинаміці, економіці, геології, екології, теорії елементарних часток, політиці та ін. [9].

У математиці та близьких їй галузях знань під катастрофами розуміють стрибкоподібні зміни, що виникають у вигляді раптової відповіді системи на плавну зміну зовнішніх умов.

Розглядаючи катастрофу у більш широкому, не лише математичному розумінні, її можна трактувати як широкомасштабну, відносно випадкову подію у створених людиною соціо-еколого-економічних системах, що являє собою неочікувану, серйозну загрозу з непередба- чуваними наслідками.

Крім власне поняття «катастрофа», для позначення різних масштабних негативних змін користуються також терміни «криза», «конфлікт», «катаклізм», «надзвичайна ситуація» тощо. Визначимо дані ключові поняття за енциклопедичними словниками.

Конфлікт (від лат. conflictus - зіткнення) - зіткнення сторін, думок, сил.

Криза (від грец. krisis - рішення, поворотний пункт, результат) - різкий, крутий перелом у будь-чому, важкий перехідний стан.

Катаклізм (від грец. kataklysmis - повінь, потоп) - руйнівний переворот, катастрофа.

Катастрофа - це великомасштабна аварія, яка призводить до важких наслідків для людини, тваринного й рослинного світу, змінюючи умови середовища існування.

Катастрофа (від грец. катаотрощ - переворот, смерть) - подія, що виникла в результаті природної чи техногенної надзвичайної ситуації та призвела до загибелі людей або до будь-яких невиправних наслідків в історії того чи іншого об’єкта.

Законодавством України визначається також поняття надзвичайної ситуації, яке трактується як «порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат» [10]. Відповідно, катастрофа розглядається як такий різновид надзвичайної ситуації, який характеризується надзвичайно тяжкими матеріальними наслідками чи людськими втратами.

Залежно від причин виникнення катастрофи останні поділяються на природні та техногенні.

Під природними катастрофами, як правило, розуміють швидкі зміни навколишнього середовища, які призводять до масової загибелі живих організмів. Причиною таких катастроф є стихійні лиха чи аварії. Відповідно, виникнення стихійних лих може бути зумовлене стихійними явищами в разі, якщо вони порушують нормальний режим життєдіяльності.

Стихійні явища - це природні явища і процеси, які проявляються як могутні руйнівні сили, що не підкоряються впливу людини.

• сонячно-космічні: падіння метеоритів, магнітні бурі, полярний режим сонячного освітлення;

• кліматичні і гідрологічні: урагани, тайфуни, смерчі, шквали, грози, градобиття, морські шторми, удари блискавок, айсберги, нерегулярні морські течії, екстремальні температури повітря, повернення холодів у період вегетації, екстремальні зливи та снігопади, завірюхи, ожеледь, дефляція ґрунтів, пилові бурі, засухи, суховії, екстремальні міжрічні коливання річного стоку, різкі перепади атмосферного тиску та температури, термоерозія, повені, підтоплення, висушування, абразія берегів морів та водосховищ, льодові явища на річках;

• геолого-геоморфологічні: землетруси, цунамі, потоки і зсуви на морському дні, потоки вулканічних лав та попелу, обвали, каменепади, зсуви, селі, водоснігові потоки, лавини, обвалення і переміщення льодовиків, ярова ерозія, переформування русел річок і каналів, замулення водосховищ, зсуви ґрунту на схилах;

• біогеохімічні: засолення ґрунтів, біогеохімічна корозія, викиди небезпечних газів з водоймищ;

• біологічні: масове розмноження шкідників сільського господарства, хвороби домашніх тварин і рослин, епідемії, напади хижих, отруйних тварин, захоплення територій чи акваторій організмами привнесених видів, біоперешкоди транспорту, управлінським та розподільчим системам, лісові пожежі, торф’яні та степові пожежі.

Проте не всі несприятливі та небезпечні природні процеси і явища можуть досягти розмірів стихійного лиха.

Стихійні лиха - це катастрофічні природні явища і процеси, які характеризуються невизначеністю під час настання і неоднозначністю наслідків, які можуть викликати людські жертви і завдати матеріальних збитків.

У зарубіжній літературі стихійне лихо також трактується як «екстремальне геофізичне явище, яке за своїми розмірами або частотою настання значно перевершує звичайні очікування людей і приносить їм великі страждання, з нанесенням серйозного матеріального збитку як самій людині, так і результатам її праці, а також можливими

втратами людських життів; ні одне стихійне лихо не існує окремо від зусиль, що вживаються людиною, щоб пристосуватися до нього» [11].

Що стосується техногенних катастроф чи аварій, то вони розуміються як широкомасштабні, відносно випадкові ситуації у створених людиною технічних системах, що являють собою неочікувану, серйозну і з непередбачуваними наслідками загрозу для суспільства [12]. Ця катастрофа чи аварія є результатом миттєвого, відстроченого чи довгострокового впливу на людей, тварин чи навколишнє середовище екологічно несприятливих фізичних, хімічних, біологічних або соціальних факторів, причиною виникнення яких була діяльність людини. Такий результат може бути наслідком некомпетентності людини, її помилок чи злочинних дій, які були допущені під час проектування, будівництва або експлуатації потенційно небезпечних виробництв чи інших об’єктів.

Аварія трактується як вихід з ладу, пошкодження будь-якого механізму, машини і т.п. під час роботи. В екології аварія - це відхилення від звичайно допустимих експлуатаційних умов діяльності, що викликає або може бути причиною негативного впливу на навколишнє середовище.

З погляду страхових компаній катастрофи оцінюються за рівнем збитків за договорами страхування. Так, за визначенням «Swiss Re» до природних катастроф належать події, викликані впливом сил природи. При цьому загальним результатом таких подій є велика кількість індивідуальних збитків із залученням багатьох договорів страхування. Масштаб збитків від катастрофи залежить не тільки від серйозності впливу сил природи, а також і від людського фактору, зокрема, від розташування архітектурних споруд, ефективності заходів із запобігання та зменшення наслідків катастроф у постраждалих регіонах.

У свою чергу, техногенні катастрофи розглядаються «Swiss Re» як катастрофи, виникнення яких безпосередньо пов’язане з людською діяльністю. Загалом, у разі пошкодження великого об’єкта, що знаходиться в обмеженому просторі, відповідні збитки покриваються за невеликою кількістю договорів страхування [13, с. 34].

Для окремих людей і соціально-економічних утворень наслідком різного роду катастроф є надзвичайні ситуації, і саме вони визначають катастрофи як соціальне явище.

В Україні класифікація надзвичайних ситуацій за критерієм причини походження подій, що зумовлюють надзвичайну ситуацію, передбачає їх поділ на чотири класи (рис. 5.6) [14]:

• надзвичайні ситуації техногенного характеру - це наслідок транспортних аварій, катастроф, пожеж, неспровокованих вибухів чи їх загроза, аварій з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптового руйнування споруд та будівель, аварій на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічних аварій на греблях, дамбах тощо;

• надзвичайні ситуації природного характеру - це наслідки небезпечних геологічних, метеорологічних, гідрологічних, морських та прісноводних явищ, деградації ґрунтів чи надр, природних пожеж, змін стану повітряного басейну, інфекційних захворювань людей, сільськогосподарських тварин, масового ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміни стану водних ресурсів та біосфери тощо;

• надзвичайні ситуації соціального і соціально-політичного характеру - це ситуації, пов’язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об’єктів ядерних устав і матеріалів, систем зв’язку та телекомунікації, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;

• надзвичайні ситуації воєнного характеру - це ситуації, пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій.

Рис. 5.6. Класифікація надзвичайних ситуацій за причинами походження подій, що їх зумовлюють

У свою чергу, кожен клас надзвичайних ситуацій поділяється на групи, які містять конкретні види.

Таблиця 5.3

Критерії визначення рівня надзвичайної ситуації

Залежно від обсягів заподіяних збитків, технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, розрізняють надзвичайні ситуації державного, регіонального, місцевого або об’єктового рівня [15].

При цьому для визначення рівня надзвичайної ситуації використовуються такі критерії:

• територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, необхідні для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;

• кількість людей, які загинули або постраждали внаслідок дії вражаючих чинників джерела надзвичайної ситуації, або нормальні умови життєдіяльності яких порушено;

• розмір збитків, завданих вражаючими чинниками джерела надзвичайної ситуації, який розраховується відповідно до Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 175.

Конкретні значення показників за визначеними критеріями для кожного рівня надзвичайної ситуації наведені в табл. 5.3. Слід зазначити, що віднесення надзвичайної ситуації до певного рівня здійснюється за умови її відповідності хоча б одному із значень наведених критеріїв [15].

Заслуговує на увагу також класифікація надзвичайних ситуацій за тяжкістю наслідків для територіальних комплексів населення і господарства, запропонована С. М. Мягковим та К. А. Козловим [16] (табл. 5.4).

Визначення в табл. 5.4 термінів відновлення втрат від катастрофи має, на думку авторів, такий зміст. Надзвичайні ситуації, які ліквідуються не пізніше ніж за декілька днів (короткочасні зливові повені, інтенсивні снігопади тощо), лише зрідка порушують режим життя населення і роботи підприємств, не потребують переходу на резервні варіанти життєзабезпечення. Однак такий перехід є необхідним, коли ліквідація наслідків можлива тільки через тривалий термін, тобто через рік та більше. Якщо втрати відновлювані за 5-7 років, то має місце альтернатива між простим відновленням пошкоджених елементів територіального комплексу та їх модернізацією, заміною більш досконалими.

Незважаючи на те що катастрофи, катаклізми, конфлікти та кризи завжди були супутниками людської діяльності, останні десятиліття продемонстрували суттєве зростання частоти різноманітних катастрофічних подій та обсягу збитків від них. Так, за статистикою однієї з найбільших світових перестрахових компаній «Swiss Re» [13], починаючи з середини 1990-х років чисельність як природних, так і техногенних катастроф зросла більше, ніж удвічі, порівняно з періодом 1970-1990 рр. (рис. 5.7).

Типізація надзвичайних ситуацій за тяжкістю наслідків для територіальних комплексів населення і господарства

Таблиця 5.4

Рис. 5.7. Чисельність природних та техногенних катастроф

у світі [13]

Що стосується сумарного обсягу економічних збитків, завданих природними катастрофами, то з кінця ХХ століття вони також суттєво збільшилися. Зокрема, 1990-ті роки принесли людству збитків на суму 778,3 млрд дол. США, що майже втричі перевищило відповідний показник за 1980-ті роки. Протягом 2000-2008 рр. економічні збитки від катастроф також були досить суттєвими і становили 620,6 млрд дол. США (рис. 5.8).

* усі показники наведені до 2008 року з урахуванням інфляції Рис. 5.8. Економічні збитки від природних катастроф у світі,

млрд дол. США [17]

Підвищення чисельності та масштабності катастроф викликано рядом факторів, які тим чи іншим чином пов’язані з людським чинником.

З плином часу і розвитком людства суто природні явища набули спочатку антропогенного забарвлення (порушення створюваної людиною інфраструктури), а потім і об’єкти людської діяльності стали порушувати природне середовище. У наш час практично всі явища в навколишньому середовищі набули характеру природно -

антропогенних.

Так, наприклад, повені не були б стихійними лихами, якби не постійне прагнення людей влаштуватися в заплавах і долинах річок; поселяючись там, вони і створюють потенційну небезпеку для себе, нерідко змінюючи сам режим паводків, що може призводити до повеней.

Відповідно одним з основних факторів зростання обсягів економічних збитків від катастроф на сучасному етапі є заселеність та розвиток виробничої інфраструктури на територіях, схильних до виникнення природних катастроф.

З іншого боку, не менш вагомим чинником є посилення негативного антропогенного впливу на навколишнє середовище, яке проявляється в забрудненні атмосфери, надмірних викидах парникових газів тощо, що зрештою викликає зміну клімату, підвищення середньорічних температур та, як наслідок, зростання кількості стихійних лих (рис. 5.9).

Рис. 5.9. Причинно-наслідковий зв’язок негативного антропогенного впливу на навколишнє середовище та зростання економічних збитків від природних катастроф (розроблено автором на основі [18, с. 9])

Наведена схема є спрощеним узагальненням процесів, що відбуваються на планеті і пов’язані з негативним впливом людської діяльності на природне середовище. Насправді ж зміна клімату є результатом комплексної дії багатьох факторів і може мати різні форми прояву в кожному регіоні світу.

Здійснюване на сьогодні моделювання глобальних кліматичних змін не здатне відобразити всіх тенденцій у даній сфері, а особливо симулювати найменші відхилення в погодних умовах, результатом яких, як правило, є виникнення ряду вторинних ризиків.

Так, наприклад, зростання середньорічних температур пов’язане зі збільшенням енергії в атмосфері. До того ж у теплому повітрі міститься значно більше водяного пару, ніж у прохолодному. Унаслідок цього під час дощу чи граду існує потенційна можливість для конденсації додаткового водяного пару в краплі дощу чи граду. Більш значні опади призводять до більших затоплень, у той час як великий град може завдати більших збитків від ударів. Вобох випадках зростають загальні економічні збитки, завдані стихійним лихом [19, с. 8].

Безпосередній прояв зазначених кліматичних змін можна простежити за динамікою повеней на планеті (рис. 5.10). Найбільші повені трапляються в країнах зі значними береговими територіями - Великобританії, М’янмі, Австралії, США.

* дані наведені до цін 2007 року Рис. 5.10. Світові обсяги страхових збитків від повеней, млрд дол. США [18, с. 13]

Зміни в кліматі можуть мати довгострокові наслідки для багатьох галузей промисловості, у тому числі й для страхування. Страховий ринок загалом реагує на підвищення ризиків виникнення катастроф змінами в моделях ціноутворення та андерайтингу, підвищенням тарифів на страхові послуги.

Одним із найважливіших питань попередження катастроф і здійснення заходів з нормалізації надзвичайних ситуацій є проблема економічної (вартісної, грошової) оцінки потенційних та фактичних наслідків цих катастроф. Тому далі розглянемо основні методологічні, методичні та практичні питання оцінки економічного збитку від стихійних явищ і техногенних аварій.

У страхуванні збиток - це матеріальний збиток, нанесений страхувальнику внаслідок страхового випадку. Страховий збиток поділяють на прямий і непрямий.

Прямий страховий збиток - це збиток, що підлягає відшкодуванню та виражається в безпосередній зміні стану застрахованого майна внаслідок страхового випадку. Він може виражатися кількісно (загибель будівель, руйнування обладнання, зниження врожайності сільськогосподарських культур, падіж худоби тощо) і якісно (погіршення якості продукції, знецінення хутра звірів тощо). У прямий страховий збиток включають також витрати, понесені страхувальником для зменшення збитку, порятунку майна і приведення його в належний вигляд.

Непрямий страховий збиток - це вторинні, приховані, похідні від прямих втрат збитки.

У цивільному праві під збитками (шкодою) розуміються невигідні для кредитора майнові наслідки, що виникли внаслідок правопорушення, допущеного боржником. Виражаються вони в зменшенні майна або в недоотриманні прибутку, який був би отриманий за відсутності правопорушення. Інакше кажучи, у цивільному праві збиток - це упущена вигода.

При визначенні економічних збитків перш за все слід мати на увазі його стохастичний характер. Саме тому величина шкоди може визначатися лише з тією чи іншою мірою достовірності. Головними труднощами практичної оцінки величини економічного збитку є розбіжність у місці та часі виникнення негативних наслідків тієї чи іншої дії (бездіяльності), що, у першу чергу, стосується до екологічних наслідків.

Основний внесок у розвиток теорії економічного збитку належить О. Ф. Балацькому [20-23] і створеній ним науковій школі. У своїх ранніх працях О. Ф. Балацький пропонував трактувати економічний збиток як фактичні або можливі втрати, шкоду, негативні зміни природи, живих істот, які виникають від будь-яких дій, утримання від них, настання подій і їх комбінацій, виражені у вартісній формі. У наступних - як виражені у вартісній формі фактичні та можливі збитки, що завдаються народному господарству забрудненням середовища, або додаткові витрати на компенсацію цих збитків.

О. Ф. Балацький стверджував, що за своїм змістом економічний збиток - це витрати, пов’язані з впливом забруднення на здоров’я (недовиробництво національного доходу, додаткові витрати на лікування та профілактику хвороб), додаткові витрати на компенсацію інтенсивного зносу основних фондів промисловості, житлово- комунального господарства і обумовлені цим різноманітні втрати, не- довиробництво продукції сільського, лісового господарства тощо.

Економічна оцінка одних і тих самих натуральних втрат може здійснюватися на кількох рівнях. Наприклад, наслідки тимчасової непрацездатності людини можна оцінювати:

• з позицій самого хворого чи домогосподарства до якого він належить;

• з позиції фірми, де він працює;

• з позицій того населеного пункту, де він проживає;

• з позиції народного господарства держави в цілому.

При цьому кожному рівню властиві свої економічні критерії та натурально-речовий склад втрат. Величини економічного збитку на різних рівнях, природно, не є рівними.

При економічних розрахунках розрізняють три основні рівні оцінки економічного збитку: народногосподарський (національний, державний, урядовий, федеральний, муніципальний), підприємства (організації, фірми) і суб'єктно-індивідуальний (індивідуума, домогос- подарства).

За локалізаційною ознакою економічний збиток від забруднення того чи іншого компонента навколишнього середовища поділяється на сукупний та реципієнтний (секторний). При цьому сукупний збиток характеризує сумарну величину втрат без диференціації його на локальні складові. За сукупними оцінками неможливо зробити висновок про натурально-вартісну структуру економічних втрат. Сукупний збиток визначається калькуляцією реципієнтних збитків.

Реципієнтний (секторний) збиток дозволяє розкрити перелік об’єктів, які піддалися забрудненню, їх структуру та складові втрат. Реципієнтні збитки за ознакою однорідності об’єктів та елементів, що сприймають екологічне навантаження, можуть бути розподілені на базові і комплексні. Комплексні реципієнтні збитки складаються з певного набору базових збитків. Прикладом базового збитку є збиток від погіршення здоров’я населення, прикладом комплексного - збиток житлово-комунальному господарству.

Одними з визначальних робіт у досліджуваній галузі є праці

К. Г. Гофмана та А. О. Гусєва [24]. Економічний збиток досліджується ними в рамках екологічних витрат. Під екологічними витратами розуміється сума виникаючих у народному господарстві витрат:

• на попередження за допомогою природоохоронних заходів порушень навколишнього середовища;

• на попередження впливу таких порушень на реципієнтів;

• викликаних впливом зазначених порушень на реципієнтів.

Сума останніх двох видів витрат називається економічним збитком від екологічних порушень, а витрати на їх попередження - природоохоронними.

Найбільш дискусійним моментом при оцінці економічного збитку є визначення такої його складової, як упущена вигода. У спрощеному вигляді під упущеною вигодою розуміється недоотримання запланованого результату при нездійснених витратах.

Враховуючи наведене вище, економічний збиток може бути класифікований за кількома складовими, поданими на рис. 5.11.

Рис. 5.11. Схема формування витрат, обумовлених катастрофічними порушеннями навколишнього середовища

Економічний збиток являє собою загальні витрати, понесені внаслідок настання певної катастрофи. Страхові збитки є лише частиною економічного збитку, що відшкодовується страховими компаніями за відповідними договорами страхування. Зростання протягом останніх десятиліть економічних збитків від природних та техногенних катастроф, з одного боку, призвело до збільшення обсягу страхових збитків, а з іншого - характеризує потенціал розвитку страхової та перестрахової галузі щодо нових регіонів та нових ризиків.

Як уже було зазначено, у страхуванні збиток диференціюється на прямий та непрямий. До прямого економічного збитку від якоїсь дії (бездіяльності) належать виражені у вартісній формі витрати, збитки і втрати, зумовлені саме цією дією в даний час і в даному конкретному місці.

До непрямого економічного збитку від якоїсь дії (бездіяльності) відносять вимушені витрати, збитки, втрати, зумовлені вторинними ефектами (діями, породженими первинним впливом) природного, техногенного чи соціального характеру. Загальна структура непрямого економічного збитку від порушення навколишнього середовища наведена на рис. 5.12.

Рис. 5.12. Структура непрямого економічного збитку

Непрямий збиток на відміну від прямого може проявлятися через тривалий, від моменту первинної дії, проміжок часу; він не має чітко вираженої територіальної належності і переважно має так званий каскадний ефект, коли вторинні дії (бездіяльність) породжують наступну серію дій (бездіяльності) і, відповідно, непрямих збитків.

Наприклад, каскадний ефект може розвиватися таким чином: землетрус викликає виникнення селевих потоків; селі призводять до зсувів; зсуви супроводжуються каменепадами та гірськими обвалами і т.д.

Нещодавнім прикладом розвитку каскадного ефекту від стихійного лиха може слугувати землетрус у Японії, який стався 11 березня 2011 р. Землетрус амплітудою 9.0 виник біля узбережжя о. Хонсю та викликав сильні рухи землі в північно-східних префектурах Японії, а також спровокував виникнення цунамі, висота хвиль якого в деяких прибережних районах Японії перевищила 7 метрів. Хвилями цунамі було зруйновано багато будівель, портових споруд тощо. Найбільша шкода була завдана префектурам Міягі та Фукусіма. Кількість жертв землетрусу та цунамі становить близько 13,8 тис. осіб.

Потужні хвилі цунамі викликали значні пошкодження інфраструктури північно-східних районів країни та вивели з ладу систему охолодження реакторів на АЕС «Фукусіма-1». Це, у свою чергу, стало причиною вибухів, серйозного пошкодження ядерних реакторів та викидів радіації в навколишнє середовище. Крім енергетичної галузі, від стихійного лиха в Японії істотно постраждали також сільське господарство, гірничодобувна та металургійна промисловість. За оцінками Світового банку, загальні економічні збитки від даної катастрофи можуть становити від 122 до 235 млрд дол. США, що становить 2,5-4% ВВП країни [25].

Ситуація в Японії є показовою також з погляду того, що вторинні катастрофічні події (цунамі, проблеми на «Фукусімі-1») призвели до значно більших пошкоджень і збитків, ніж безпосередньо сам землет-

Рис. 5.13. Структура страхових збитків від природних катастроф у

світі, млрд дол. США [19]

Незважаючи на те що основними ризиками природних катастроф у світі вважаються землетруси, урагани та зимові шторми, збитки від інших, менш руйнівних страхових подій можуть становити досить істотну частку в загальному обсязі збитків від катастроф. Так, за даними «Swiss Re» [26], протягом останніх 30 років страхові збитки від повеней, проливних дощів, цунамі, зсувів, граду, торнадо, снігових бурь, посух та лісових пожеж становлять близько 30% загального обсягу страхових збитків від природних катастроф у світі (рис. 5.13).

При цьому за окремими країнами збитки від зазначених вторинних катастрофічних подій можуть складати основну частину страхових збитків від природних катастроф, як, наприклад, у Канаді, Австрії, Австралії [19, с. 8].

Таким чином, у сучасних умовах підвищення антропогенного впливу на природне середовище та порушення збалансованого функціонування біосфери питання гарантування безпеки життєдіяльності людини і збереження природного навколишнього середовища стали пріоритетними завданнями в забезпеченні стійкого розвитку людства. У цьому контексті удосконалення системи страхового захисту від катастроф також набуває особливої актуальності. Не останнє місце займають і технології перерозподілу катастрофічних ризиків як через інструменти страхового ринку, так і з використанням фінансової місткості ринку капіталу.

5.3.