НОВІ ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ СТРАХОВОГО РИНКУ ТА РИНКУ КАПІТАЛУ: ОСНОВНІ ФАКТОРИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ
Сучасний розвиток світового страхового ринку характеризується не тільки інтеграційними процесами в бік банківського сектору, а й зближенням з іншими сегментами фінансового ринку, зокрема з ринком капіталу та його складовими - кредитним і фондовим ринком.
Так, починаючи з 90-х років минулого століття визначальною рисою розвитку страхового ринку стало впровадження нових механізмів управління страховими ризиками та рефінансування активів страхових компаній, що базувалися на використанні фінансових можливостей та місткості ринку капіталу. Найбільш яскравим прикладом цього стало застосування механізму сек’юритизації, адаптованого до особливостей страхової діяльності. Виникла та сформувалася особлива група цінних паперів - ILS (insurance-linked securities) - цінні папери, пов’язані із договорами страхування. Останні являють собою вид боргових цінних паперів (як правило, облігацій), що емітуються страховою (перестраховою) компанією чи іншою юридичною особою, та розміщуються серед інституційних інвесторів; при цьому виплати номіналу та/або відсотків за ними залежать від настання та рівня збитковості певної страхової події, визначеної умовами емісії [1].Найбільш важлива роль даних цінних паперів, а також деривативних контрактів, пов’язаних з договорами страхування, полягає у розвитку нових підходів до управління страховими ризиками, альтернативних традиційним інструментам, зокрема перестрахуванню. Через це такі види цінних паперів і деривативних контрактів називають також альтернативними інструментами управління страховими ризиками [2].
Загалом розвиток конвергентних процесів між страховим ринком та ринком капіталу відбувався під впливом низки факторів фінансового, інституційного та технологічного характеру. Американські дослідники Дж. Девід К’юмінз та Мері А. Вейс [3], характеризуючи основні фактори зближення окремих сегментів фінансового ринку, особливу увагу звертають на такі.
Перш за все, пріоритетне значення має мак- симізація вартості акціонерного капіталу та спрямованості на загальне підвищення ефективності діяльності страховиків, наслідком чого ста- ли як конвергентні процеси між ринком капіталу та страховим ринком, так і розвиток розглянутих вище технологій банкострахування (bancassurance).Одним із найважливіших факторів у зближенні безпосередньо страхового ринку і ринку капіталу Дж. Девід К’юмінз та Мері А. Вейс вважають неефективність механізму перестрахування. По-перше, це проявляється у вигляді циклічних змін на перестраховому ринку. Так, на етапі «м’якого» ринку (soft market) вартість послуг із перестрахування є низькою і перестрахове покриття можна отримати досить швидко (тобто пропозиція задовольняє попит). І, навпаки, етап «жорсткого» ринку (hard market) характеризується високою вартістю перестрахування та значною обмеженістю пропозиції перестрахового покриття. Існування «жорсткого» ринку створює додаткові труднощі для страховиків щодо прогнозування витрат і управління страховими ризиками. При цьому, оскільки страхові цикли слабо пов’язані із вола- тильністю ринку цінних паперів, зближення страхового ринку та ринку капіталу надає можливість пом’якшити вплив циклічності в перестрахуванні.
З іншого боку, недосконалість перестрахування як інструменту мінімізації страхових ризиків особливо проявляється в майновому страхуванні стосовно катастрофічних ризиків. Часто попит і пропозиція на перестрахування даного типу ризиків не збігаються. Перестрахові компанії, не маючи у своєму розпорядженні значних фінансових ресурсів, надають досить обмежені обсяги перестрахового покриття за катастрофічними ризиками. Особливо ця ситуація погіршується після надзвичайно збиткових стихійних лих чи техногенних аварій, коли перестраховики через погіршення своєї фінансової стійкості (що виникає внаслідок значних обсягів виплат), змушені підвищувати вартість перестрахування або обмежувати обсяги майбутнього перестра- хового покриття. Крім того, недієвість механізму перестрахування посилюється при розширенні людської діяльності чи з інших причин підвищення вартості майна на територіях з підвищеною схильністю до виникнення катастрофічних подій.
Небажання перестраховиків або їхня фінансова неспроможність брати на себе зобов’язання за катастрофічними ризиками викликала необхідність пошуку альтернативних джерел покриття даних ризиків. І таким джерелом стали ресурси ринку капіталу.Розвитку ринку цінних паперів, забезпечених надходженнями за договорами страхування, на думку Девіда Дж. К’юмінза та Мері А. Вейс, сприяють також розробки в галузі комп’ютерних та телекомунікаційних технологій. За допомогою інформаційних технологій спрощується збір та аналіз даних про страхові ризики та динаміку виплат страхових відшкодувань. Крім того, розвиваються компанії, які займаються моделюванням катастроф та оцінкою катастрофічних страхових ризиків. Це є особливо актуальним для розвитку тих видів цінних паперів, виплати за якими залежать від настання визначених катастрофічних подій.
Додатковими факторами, які підтримують розвиток альтернативних інструментів управління страховими ризиками, є:
• розвиток нових технологій ризик-менеджменту, зокрема в галузі хеджування ризиків, застосування комплексних програм управління ризиками організації;
• різні недоліки у функціонуванні страхового ринку, пов’язані із недосконалістю регуляторного впливу, обліку, оподаткування, рейтингування;
• сучасні здобутки у фінансовій теорії, які дозволяють суб’єктам ринку глибше розуміти сутність ризик-менеджменту та необхідність застосування інноваційних фінансових інструментів.
Інший американський дослідник Ричард В. Горвет визначив три основоположні фактори конвергенції страхового ринку і ринку капіталу та розвитку сек’юритизації страхових ризиків:
• підвищення частоти настання та рівня збитковості природних і техногенних катастроф, починаючи з 90-х років минулого століття, що, у свою чергу, визначило зростання попиту на перестраховий захист та підвищення вартості перестрахування;
• прискорення розвитку ринків капіталу, пошук альтернативних високодохідних напрямів вкладення коштів та необхідність диверсифікації інвестиційних портфелів суб’єктів даного ринку;
• тенденції до консолідації страхової галузі, що викликали підвищення вимог до управління акціонерним капіталом страхових компаній, загальне зростання впливу фінансового ринку на страхову діяльність [4].
Узагальнюючи підходи зарубіжних вчених до визначення основних факторів конвергенції страхового ринку та ринку капіталу протягом останніх двох десятиліть, на нашу думку, доцільним є виділення серед зазначених факторів двох їх окремих груп:
1) фактори, що забезпечили можливість зближення страхового ринку і ринку капіталу (передумови);
2) фактори, які визначили необхідність даних конвергентних процесів.
Необхідними факторами конвергенції страхового ринку і ринку капіталу є наявність недоліків у функціонуванні механізму перестрахування (циклічність перестрахового ринку, недостатність фінансових ресурсів перестрахових компаній для забезпечення необхідного обсягу перестрахового покриття) та особливості сучасного розвитку страхового ринку (зростання частоти і масштабності катастрофічних подій, що зумовлене кліматичними змінами та негативним впливом діяльності людини на зовнішнє середовище; поява нових видів страхових ризиків).
Відповідно, передумовами зближення страхового ринку і ринку капіталу (тобто факторами, що забезпечили можливість зближення даних сегментів фінансового ринку) стали: загальні глобалізаційні процеси в економіці, розвиток інформаційних технологій, наукові розробки у сфері ризик-менеджменту та ін. (рис. 5.1).
Таким чином, перестрахові компанії з різних причин не завжди можуть надати страховикам достатній обсяг перестрахового покриття. У свою чергу, механізми ринку капіталу дають можливість акумулювати розрізнені кошти інвесторів, сформувавши при цьому значні за обсягами фонди фінансових ресурсів. Розуміння того, що саме за рахунок ресурсів ринку капіталу можна створити достатнє покриття страхових ризиків, пов’язаних із настанням катастрофічних подій, сприяло появі нових видів фінансових інструментів, прив’язаних до страхових ризиків, а низька ймовірність настання масштабних катастроф зробила ці фінансові інструменти привабливими для інвесторів.
Розвиток фінансових інструментів, виплати чи інші умови випуску за якими були прив’язані до певної групи договорів страхування (далі - фінансові інструменти, пов’язані з договорами страхування), розпочався із випуску Чиказькою торговою палатою (CBOT) страхових ф’ючерсів у 1992 році (рис. 5.2). Такі дії Чиказької торгової палати були обумовлені різким зниженням платоспроможності американських перестрахових компаній та необхідністю пошуку альтернативних джерел покриття страхових ризиків після надзвичайних за рівнем збитків страхових подій: урагану Ендрю та землетрусу в Нортріджі у 1992 р.
Перші фінансові інструменти, пов’язані з договорами страхування, надавали повніше покриття катастрофічних ризиків, чого не могли забезпечити перестрахові компанії, застосовуючи традиційні форми перестрахового захисту. У той самий час використання даних фінансових інструментів на першому етапі їх розвитку було досить обмеженим внаслідок недостатнього попиту і низької поінформованості суб’єктів ринку про фінансові інструменти, пов’язані з договорами страхування, а також через високий рівень витрат на організацію їх емісії та обігу.
247
Рис. 5.1. Фактори зближення страхового ринку та ринку капіталу
Рис. 5.2. Еволюція розвитку інструментів ринку капіталу, пов’язаних із договорами страхування
Протягом наступного десятиліття (1994-2004 рр.) розвиток альтернативних інструментів передачі страхових ризиків характеризувався появою та випробуванням різних типів фінансових інструментів, що забезпечували покриття катастрофічних ризиків. Проте більшість спроб створити ефективний механізм, що поєднав би інтереси суб’єктів страхового ринку і ринку капіталу, виявилася безуспішною (так, наприклад, ф’ючерсні та опціонні контракти CBOT, облігації «Act of God» застосовувалися в 1990-х роках, проте досить швидко вийшли з обігу).
Найбільш вдалим механізмом передачі страхових ризиків стала емісія облігацій катастроф (catastrophe bond, cat bond), уперше випущених у 1994 році компанією Hannover Re. За своєю сутністю облігації катастроф є борговими цінними паперами, виплата основної суми і відсотків за якими прив’язується до визначеного умовами емісії граничного рівня збитків від певної катастрофічної події.
Найбільш збитковий в історії США сезон стихійних лих 2005 року підтвердив потребу страхового ринку в додаткових джерелах покриття катастрофічних страхових ризиків та доцільність використання облігацій катастроф як альтернативи традиційному перестрахуванню. Унаслідок цього протягом наступних 2006-2007 рр. обсяги емісії облігацій катастроф різко зросли. Деякі дослідники [3, с. 499] визначили це початком нового етапу в розвитку альтернативних інструментів передачі страхових ризиків. У цей самий період починають інтенсивно розвиватися перестрахові сайдкари (reinsurance sidecar) - змішаний тип між звичайним перестрахуванням та облігаціями катастроф. Сайдкари - це допоміжні установи, створені як спеціальні перестрахові установи (SPV), які, з одного боку, відіграють роль перестрахо- вика і беруть на себе частину відповідальності компанії-ініціатора створення сайдкару, а з іншого боку, є суб’єктами фондового ринку і здійснюють емісію й розміщення цінних паперів, пов’язаних з договорами страхування.
Існуючі на сьогодні інструменти управління страховими ризиками, що виникли в результаті конвергенції страхового ринку та ринку капіталу, характеризуються значною різноманітністю. Так, крім зазначених вище облігацій катастроф та сайдкарів, досить широке застосування мають варанти страхових збитків, облігації екстремальної смертності, свопи катастрофічного ризику та ін. Характеристика основних альтернативних інструментів управління страховими ризиками наведена в табл. 5.1.
Таблиця 5.1
Основні види альтернативних інструментів управління страховими ризиками
| Вид | Англійський термін | Сутність |
| Облігації катастроф | Catastrophe bond (cat bond) | Боргові цінні папери, виплата основної суми і відсотків за якими прив'язується до визначеного умовами емісії граничного рівня збитків від певної катастрофічної події (як правило, стихійного лиха). |
| Перестраховий сайдкар | Reinsurance sidecar | Допоміжна установа, яка, з одного боку, є перестра- ховиком і бере на себе частину відповідальності компанії-засновника, а з іншого, - є суб'єктом фондового ринку і здійснює емісію цінних паперів, прив'язаних до договорів страхування. |
| Варант страхових збитків | Insurance loss warranty | Вид контракту з подвійним тригером, за умовами якого продавець варанту повинен здійснити виплату покупцю варанту у разі, якщо значення обумовленого в контракті індексу галузевих збитків перевищує встановлену його граничну величину, та одночасно збитки покупця варанту внаслідок настання страхової події перевищують визначену в контракті суму. |
| Облігації екстремальної смертності | Mortality bond | Боргові цінні папери, виплата основної суми і відсотків за якими прив'язується до визначеного умовами емісії граничного обсягу збитків, викликаних надзвичайним зростанням рівня смертності. |
| Сек'юритизація вбудованої вартості | Embedded value securitization | Операція сек'юритизації, що застосовується для монетизації майбутніх доходів страхової компанії за певною групою контрактів (у life - страхуванні) з метою вирівнювання її грошових потоків. |
| Сек'юритизація регуляторного капіталу | Triple-X/AXXX securitization | Операція сек'юритизації, що застосовується страховими компаніями в life - страхуванні з метою формування необхідних обсягів резервів, згідно з регуляторними вимогами Triple-X та AXXX в США. |
| Катастрофічні фондові опціони «пут» | Catastrophic Equity Puts (Cat-E-Puts) | Вид опціонного контракту, який дає право страховій компанії, яка придбала опціон, при настанні визначеної катастрофічної події продати продавцю опціону певну кількість акцій за заздалегідь обумовленою ціною, в обмін на сплату опціонної премії. Дозволяє страховику у випадку певної катастрофічної події швидко наростити акціонерний капітал за вигідною ціною. |
| Вид | Англійський термін | Сутність |
| Свопи катастрофічного ризику | Catastrophe Risk Swaps | Вид контракту між двома контрагентами (часто - між двома SPV) про обмін катастрофічними ризиками різного типу. |
| Обмежене перестрахування | Finite reinsurance | Передбачає поєднання за одним контрактом операцій передачі ризику і фінансування ризику. Інакше кажучи, перестраховик бере на себе відповідальність за виконання зобов'язань лише за частиною переданих йому ризиків, а на виконання іншої частини зобов'язань страховику надається довгостроковий кредит. |
| Умовний капітал | Contingent capital | Опціон «пут», який передбачає право страховика залучити додатковий капітал (як правило, шляхом розміщення облігацій) за заздалегідь визначеною ціною в разі настання визначеної страхової події. |
У наукових працях зарубіжних дослідників знаходимо різні підходи до класифікації та узагальнення розглянутих типів фінансових інструментів та інших альтернативних інструментів управління страховими ризиками. Зокрема, основні підходи стосуються поділу інструментів управління страховими ризиками за походженням, видом страхування, масштабністю ризику тощо. Так, Дж. Девід К’юмінз та Мері Вейс [3, с. 506] розрізняють три групи даних інструментів залежно від їх походження, а саме: інструменти страхового ринку, фінансові інструменти та змішані (гібридні) інструменти (рис. 5.3).
Через договори перестрахування, створення кептивних страхових компаній та формування страхових пулів відбувається перерозподіл страхових ризиків у межах страхового ринку. У той самий час використання фінансових інструментів при управлінні страховими ризиками дозволяє отримати прямий доступ до ресурсів ринку капіталу, розширяючи таким чином місткість страхового ринку. Що стосується змішаних (гібридних) інструментів, то вони поєднують у собі ознаки як звичайних договорів перестрахування, так і деякі характеристики фінансових інструментів, і найчастіше забезпечують опосередкований доступ до фінансових ресурсів ринку капіталу. До цієї групи належать перестрахові сайдкари, обмежене перестрахування, варанти страхових збитків та ін.
Слід зазначити, що в складі фінансових інструментів управління страховими ризиками, як правило, розрізняють дві окремі підгрупи, а саме: цінні папери, пов’язані з договорами страхування - ILS, основними серед яких є облігації катастроф, облігації екстремальної смертності та цінні папери, що застосовуються в life - страхуванні при сек’юритизації регуляторного капіталу і вбудованої вартості; та деривативні контракти, зокрема свопи, ф’ючерси та опціони (катаст-
рофічні фондові опціони «пут», умовний капітал), які виконують не лише функцію мінімізації страхових ризиків, а й використовуються в спекулятивних операціях на біржах [5, 6].
Рис. 5.3. Класифікація альтернативних інструментів управління страховими ризиками за походженням
Одним із базових підходів до класифікації інструментів управління страховими ризиками є їх групування за двома основними ознаками: видом страхування (life і non-life) та масштабністю ризику (катастрофічний та некатастрофічний). Класифікація основних альтернативних інструментів управління страховими ризиками за цими двома ознаками наведена в табл. 5.2 [7].
Слід зазначити, що застосування альтернативних інструментів управління страховими ризиками може передбачати як повну передачу певного страхового ризику третій стороні, так і формування додаткового джерела фінансових ресурсів для покриття ризиків, що залишаються на власному утриманні страхової компанії. Відповідно до цього Ричард Горвет [4, с. 147] розрізняє дві групи інструментів управління страховими ризиками, а саме: інструменти передачі ризику (risk transfer) та інструменти фінансування ризику (risk financing).
Основна відмінність між ними полягає в особливостях розподілу відповідальності за виконання зобов’язань за договорами страхування. Так, при застосуванні інструментів передачі ризику відповідальність за відшкодування страхових збитків переходить до третьої особи. До цієї групи інструментів управління страховими ризиками належать безпосередньо договори перестрахування (забезпечують передачу страхових ризиків у межах страхової галузі), а також свопи
(дозволяють передавати страховий ризик як між страховиками, так і на ринок капіталу), облігації та деякі види деривативів (відбувається передача страхових ризиків на ринок капіталу). При цьому слід зазначити, що первинний страховик залишається відповідальним перед страхувальником за виконання умов страхового договору, тобто фактично змінюється тільки джерело виплати страхового відшкодування.
Таблиця 5.2
Класифікація альтернативних інструментів управління страховими ризиками за видами страхування та масштабністю ризику