Стратегії та методи дивідендної політики

В залежності від рівня ризику для розвитку акціонерних та ко­лективних підприємств в теорії дивідендів виділяють три стратегії формування дивідендної політики (рис.9.4):

1) консервативну, що об'єднує два методи нарахування дивіден­дів - метод залишкових виплат (чистого залишку) та метод стабіль-

ного співвідношення дивідендних виплат (стабільного коефіцієнта виплат);

2) компромісну, що відображається методом стабільних диві­дендів та екстра виплат (методом постійної та змінної частини або метод мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди);

3) агресивну, що об'єднує два методи нарахування дивідендів - метод стабільного розміру дивідендів та метод постійного зростан­ня розміру дивідендів (стійкого приросту дивідендів).

Метод залишкових виплат (метод чистого залишку) передба­чає, що фонд виплати дивідендів формується за залишковим прин­ципом, тобто лише після того, як за рахунок чистого прибутку про- фінансовано інвестиційні та інші потреби підприємства.

Перевагою даного методу є забезпечення високих темпів роз­витку підприємства, підвищення його фінансової стійкості. Недолі­ки цієї політики полягають в нестабільності величини дивідендних

Рис. 9.4. Стратегії формування дивідендної політики суб'єкта підприємництва та методи нарахування дивідендів

виплат, непередбачуваності їх розмірів в майбутньому періоді і на­віть повній відмові від виплати дивідендів в періоди високих інвес­тиційних потреб, що може негативно позначитися на рівні ринкової ціни акцій підприємства. Метод залишкових виплат доцільно вико­ристовувати лише на ранніх стадіях життєвого циклу підприємства, що пов'язані з високим рівнем його інвестиційної активності.

При економічному обґрунтуванні залишкової дивідендної полі­тики необхідно враховувати таке правило фінансового менеджмен­ту: інвестори віддають перевагу акціям того підприємства, яке реін- вестує прибуток замість виплати поточних дивідендів лише у тому випадку, якщо в результаті реінвестування рентабельність активів підприємства перевищуватиме той рівень дохідності, який інвесто­ри можуть отримати, самостійно Інвестуючи гротові кошти.

Метод стабільного співвідношення дивідендних виплат по­лягає в тому, що задається пропорція розподілу чистого прибутку (після здійснення обов'язкових виплат) між акціонерами і акціонер­ним товариством, тобто фіксується коефіцієнт виплати дивідендів (дивідендний вихід). Перевагами такої політики є простота її фор­мування та тісний зв'язок із розміром прибутку. Недоліком політи­ки виступає нестабільність розмірів виплат на акцію, що збільшує перепади ринкової ціни акцій.

Метод стабільних дивідендів та екстра виплат передбачає регулярні стабільні невисокі дивіденди і додаткові виплати в спри­ятливі роки. Перевагою даного методу є стабільна гарантована ви­плата дивідендів в мінімально передбаченому розмірі. При цьому існує тісний зв'язок з фінансовими результатами підприємства, що дозволяє збільшити розмір дивідендів в періоди ефективної госпо­дарської діяльності. Основним недоліком даного методу є те, що ви­плати мінімального розміру дивідендів протягом тривалого періоду зменшують інвестиційну привабливість акцій підприємства. Відпо­відно падає і їх ринкова ціна.

Метод постійного зростання розміру дивідендів передбачає встановлення фіксованого темпу зростання дивідендів. За цим ме­тодом дивіденди наступного періоду визначається за формулою:

Д1 = Д0 х (100 + Тпр)/100, (9.4)

де Д₀ - ставка доходу попереднього періоду;

Д₁ - ставка доходу наступного періоду.

Тпр - темп приросту дивідендів

Переваги даного методу полягають у забезпеченні високої рин­кової вартості акцій підприємства і створенні позитивного його імі­джу серед потенційних інвесторів. До недоліків методу постійного зростання розміру дивідендів відносять відсутність гнучкості в його застосуванні та постійне збільшення фінансової напруги у випадку, коли фонд дивідендних виплат зростає швидше, ніж величина при­бутку. В результаті інвестиційна активність підприємства та коефі­цієнт фінансової стабільності знижується.

Метод стабільного розміру дивідендів полягає у встановлен­ні фіксованої ставки доходу на оплачений акціонерний капітал. Перевагою даного методу є його висока надійність, що створює впевненість акціонерів у незмінності розміру поточного доходу, а також визначає стабільність котирувань акцій на фондовому рин­ку.

Крім перелічених методів грошових виплат дивідендів з метою впливу на ліквідність акцій і утримання їх ринкової ціни в межах оптимального діапазону підприємство може використовувати опе­рації подрібнення (спліту) і укрупнення акцій, а при цьому викорис­товуються такі методи дивідендних виплат, як метод виплати диві­дендів акціями та метод викупу акцій.

Метод виплати дивідендів акціями. При даній негрошовій формі розрахунків акціонери отримують замість грошових виплат додатковий пакет акцій. Як правило, акціонерне товариство вдаєть­ся до виплати дивідендів акціями у випадку погіршення фінансово­го стану або тимчасового дефіциту фінансових ресурсів для реаліза­ції інвестиційних програм при загальній фінансовій стійкості. Але в будь-якому випадку слід розуміти, що виплата дивідендів акціями диктується не відсутністю грошових коштів у підприємства взагалі, а неможливістю їх концентрації до моменту виплати дивідендів або наявністю більш пріоритетних для акціонерної компанії напрямків використання чистого прибутку.

До переваг цього методу дивідендної політики відносять:

• суттєву податкову економію у випадку, якщо дивіденди випла-

чені акціями, не оподатковуються або оподатковуються за меншими ставками;

• збереження сталого складу акціонерів (на відміну від випад­ку публічного розміщення акцій, коли відбувається розпорошення власників капіталу);

• можливість реінвестування прибутку без розкриття інвести­ційного об'єкту (у випадку нового випуску акцій і облігацій мета за­лучення коштів обов'язково оприлюднюється, а тому виплата диві­дендів акціями є чи не єдиним способом формування інвестиційних ресурсів у випадку, коли акціонерне товариство планує поглинути інше підприємство і не розголошує своєї комерційної таємниці);

• підвищення ліквідності акцій через зниження їх ринкової ціни (замість використання такого штучного прийому регулювання рин­кової ціни акцій як подрібнення).

Найчастіше метод виплати дивідендів акціями здійснюється без зміни розміру валюти балансу, шляхом перерозподілу джерел власно­го капіталу. В результаті такої реструктуризації відбувається зрос­тання акціонерного капіталу за рахунок зменшення розподіленого прибутку. При цьому, якщо випуск акцій здійснюється по ринкових цінах, статутний фонд зростає на суму додаткового випуску акцій в межах номіналу, а додатковий капітал - на розмір сумарного переви­щення ринкової ціни над номіналом по додатково випущених акціях.

Метод викупу акцій розглядається як альтернативний грошовим виплатам дивідендів. Так як при викупі акціонерним товариством своїх власних акцій його чистий прибуток використовується для ви­плати власникам капіталу, акції можуть викуплятись:

• через механізм фондового ринку по ринковій ціні;

• на спеціально організованих в оголошений період часу тенде­рах по фіксованій ціні;

• на аукціонах по найменшій запропонованій ціні;

• шляхом прямого викупу пакету акцій у одного великого (стра­тегічного) акціонера по ціні за домовленістю.

В окремих випадках акціонерна компанія може здійснювати про­граму автоматичного реінвестування прибутку, яка є змішаною фор­мою дивідендних виплат і дає акціонеру право вибору між двома альтернативами:

• отримати дивіденд у грошовій формі;

• реінвестувати частину або всю суму дивідендів і отримати до­даткові акції (як правило, з метою стимулювання акціонерів нові акції . продаються з дисконтом).

З погляду акціонерного товариства варіант викупу акцій має такі переваги:

• зростає дохід на одну акцію і, відповідно, підвищується їх ін­вестиційна привабливість;

• за рахунок податкової економії акціонери отримують непря­мий дохід, адже у випадку викупу акцій зникає необхідність сплати податку на дивіденди.

5.